Міністерство
освіти і науки України

Південноукраїнський
державний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського

Факультет
дошкільного виховання

Кафедра
дошкільної педагогіки

«Заняття
як форма організації процесу навчання та виховання»

Курсова робота студентки 3 к.

Попової Оксани Віталіївни

Спеціальність: Дошкільне виховання

Одеса
— 2011

Зміст

Вступ

Розділ I. Заняття як форма
організації процесу навчання і виховання

1.1 Аналіз психолого-педагогічної
літератури в дослідженні теми

1.2 Ознаки занять, їх види,
структура та зміст

Розділ II. Експериментальне
дослідження проблеми формування елементів учбової діяльності у старших
дошкільників

2.1 Формування у дошкільників
здатності вирішувати учбову задачу

2.2 Модель
заняття в старшій групі по розділу «Птахи взимку»

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Дошкільне
дитинство — досить тривалий час розвитку дитини і неповторний за темпами.
Завдання виховання на кожному етапі цього періоду мають свою специфіку. У
немовлячому і ранньому дитинстві важливо формувати якості, які зумовлюють
розвиток суто людських властивостей і здібностей (потреби у спілкуванні,
прямоходінні, діях із предметами та ін.). Завдання виховання значно
ускладнюється у дошкільному віці, коли формуються якості, що визначають
подальший розвиток дитини.

Концепція
дошкільного виховання в Україні передбачає широкі можливості для створення
дошкільних закладів, які б якнайповніше використовували досягнення
етнопедагогіки, світової педагогічної думки відповідно до реалій суспільного
буття, виховних традицій народу.[1]

Вимоги
суспільства до вихованості й навченості дошкільника, а також умови, за яких
вони можуть бути досягнуті, сформульовані у Базовому компоненті дошкільної
освіти, який репрезентує ступінь компетентності — комплекс особистісних якостей
і властивостей, потреб і здібностей, елементарних теоретичних уявлень, що
становлять систему знань дитини, життєво важливих практичних умінь, які
гарантують здатність реалізувати можливості розвитку особистості.

Базовий
компонент дошкільної освіти окреслює вимоги до її змісту, рівня та обсягу, які
є основою оцінювання освітнього рівня дитини, узгоджують її інтереси й потреби
суспільства щодо освіченості. Йдеться про формування певної життєвої позиції
дошкільника, розвиток його елементарної життєвої компетентності.[2]

Загалом, мета і
завдання виховання дитини в сім´ї, дошкільних закладах полягають у
формуванні її особистісної культури і компетентності. Конкретизує їх Концепція
безперервної системи національного виховання, яка передбачає: повноцінний і
всебічний розвиток дітей на засадах національної культури і духовності з
урахуванням різноманітності національного складу та регіональних умов України;
забезпечення фізичного і психічного здоров’я дітей, своєчасне виявлення тих,
хто потребує корекції здоров’я; здійснення виховного процесу з урахуванням особистісних
якостей, стану здоров’я, природних задатків дитини; розумовий розвиток дітей,
розвиток пам’яті, уваги, мислення, уяви, допитливості, захоплень; створення
сприятливих умов для розвитку моральної самооцінки, яка має відображати
ставлення дитини до себе як суб’єкта гуманних, доброзичливих взаємин з
оточуючими; прилучення дітей до культури, мистецтва, традицій, обрядів
українського народу, формування духовності, прищеплення шанобливого ставлення
до культурних надбань, звичаїв, традицій інших народів; своєчасне виявлення
ранньої обдарованості, забезпечення умов для розвитку талановитих дітей;
соціалізацію особистості дитини, яка полягає в організації спілкування як
особливого виду діяльності, що дає дитині змогу пізнавати дійсність, світ
людських взаємин і саму себе не лише вербально, а й у процесі обміну емоціями й
почуттями.[3]

Закон України
«Про дошкільну освіту» зосереджує увагу на таких завданнях дошкільної освіти:
збереження і зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров’я дитини;
виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до
народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей
українського народу, цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до
себе, оточуючих і довкілля; формування особистості дитини, розвиток її творчих
здібностей, набуття нею соціального досвіду.[4]

Отже, загальною
метою виховання дітей дошкільного віку є всебічний розвиток дитини, формування
базису її особистісної культури. Реалізується вона в єдності складових частин
виховання дітей дошкільного віку.

Розділ I. Заняття як форма організації
процесу навчання і виховання

1.1
Аналіз психолого-педагогічної літератури в дослідженні теми

Загальновизнаним
є факт, що провідною формою організації навчання вихованців ДНЗ (дитячий
навчальний заклад) є заняття. Використання занять як основну форму навчання
дітей обґрунтував Я.А. Коменський.

Ян Амос
Коменський в педагогічній праці «Велика дидактика» розробив правила організації
занять, чіткий розподіл і зміст всіх видів роботи, обґрунтував дидактичні
принципи навчання дітей.[5]

Крім того, він
одним з перших висунув ідею про те, що початок планомірного виховання і
навчання лежить в дошкільному віці, розробив зміст навчання дітей дошкільного
віку і виклав їх в педагогічній праці «Материнська школа».[6]

К.Д. Ушинський
психологічно обґрунтував і розвинув дидактичні принципи навчання дітей на
заняттях, підкреслював, що вже в дошкільному віці необхідно відокремити
серйозне учення від гри не «можна учити дітей граючи, учення — це праця».[7]

Педагог повинен
уміти визначати ступінь складності навчальних завдань, дбаючи, щоб навантаження
було посильним для дошкільнят. Важливо забезпечити особистісно-орієнтований
стиль керівництва навчальною діяльністю дітей, не допускати зверхності,
ігнорування їхніх інтересів, поверхових оцінок зусиль. Усе має бути спрямованим
на те, щоб навчання було для них цікавим, особистісно значущим. «Зробити
серйозне заняття для дитини захоплюючим — ось завдання початкового навчання», —
стверджував К. Ушинський.[8]
А.П. Усова розробила основи навчання дітей дошкільного віку в дитячому саду і
сім’ї, розкрила суть навчання в дитячому саду; обґрунтувала положення про два
рівні знань, якими можуть опанувати діти. До першого рівня вона віднесла
елементарні знання, яких діти набувають в процесі ігор, життєдіяльності,
спостереження і спілкування з навколишніми людьми; до другого, складнішому
рівню, віднесла знання і уміння, засвоєння яких можливо тільки в процесі
цілеспрямованого навчання. При цьому А.П. Усова виділила три рівні учбової
діяльності залежно від пізнавальних мотивів дітей, уміння слухати і керуватися
вказівками дорослого, оцінювати зроблене, усвідомлено досягати поставлених
цілей. При цьому вона підкреслювала, що першого рівня діти досягають не
відразу, а тільки до кінця дошкільного дитинства, під впливом цілеспрямованого
і систематичного навчання.[9]

Е.І. Тихєєва
вважала, що будувати процес навчання дітей в дитячому саду слід, спираючись на
наочність в навчанні. Вона стверджувала, що при цьому спеціальна організація
середовища сприяє розширенню і поглибленню представлень дітей.[10]

Заняття повинні
носити розвиваючий характер, забезпечувати максимальну активність і
самостійність процесу пізнання. Дана теза вперше була висунута І. Песталоцци,
який створив систему елементарного початкового навчання дітей, орієнтувався на усесторонній
розвиток і формування «розуму, серця, руки», вважав, що необхідно розвивати основні
здібності дітей — вважати, вимірювати, говорити. Саме він висловив ідею
розвиваючого навчання, якої дотримуються сучасні педагоги.[11]

Треба широко використовувати
в цілях навчання дидактичні ігри (настольно-друкарські, ігри з предметами
(сюжетно-дидактичні і ігри — інсценування), словесні і ігрові прийоми,
дидактичний матеріал.[12]

В цьому
відношенні не можна не пригадати тим, хто стояв біля витоків розробки сучасних
дидактичних ігор і матеріалів: М. Монтессорі і Ф. Фребеля. М. Монтессорі
створила дидактичний матеріал, побудований за принципом автодидактизму, який
служив основою для «самовиховання і самонавчання». Стверджувала, що процес
навчання винен і може бути організований в створеному педагогом
наочно-розвиваючому середовищі.[13]

При цьому М.
Монтессорі вважала основною формою навчання спеціально організовані заняття у
формі індивідуального уроку, який повинен проводитися в просторі даного
середовища і з використанням розроблених нею дидактичних матеріалів.

Ф. Фребель
розробив систему колективного навчання дітей на заняттях в дитячому саду з
використанням спеціального дидактичного матеріалу («дарів Фребеля»), розробив
систему занять і дидактичних ігор по сенсорному вихованню і розвитку
продуктивної діяльності (ліплення, малювання, складання і вирезиваніє з паперу,
плетіння, вишивання).[14]

Як вважає Н.А.
Короткова, заняття можна проводити у формі спільної партнерської діяльності дорослого
з дітьми, де дотримується принцип добровільного включення в діяльність.
Особливо це стосується занять продуктивними видами діяльності: конструюванням
або ліпленням, малюванням, аплікацією.[15]

Таким чином,
узагальнюючи викладені тенденції у вдосконаленні методики і технології
проведення занять з дітьми дошкільного віку, можна сказати, що в сучасному
дитячому саду достатньо успішно поєднуються традиції і новаторство.

1.2
Ознаки занять, їх види, структура та зміст

На перших етапах
свого розвитку дошкільна педагогіка вбачала у заняттях можливість чимось
зайняти дітей: іграшкою, розповіддю, малюванням. Пізніше головним змістом
занять стали дидактичні ігри, вправи з дидактичним матеріалом, самостійна
художня діяльність та ін. На сучасному етапі утвердився погляд на заняття як на
форму впливу вихователя на дітей, виконання передбачених програмою завдань,
тобто як на особливу форму організації навчання.

Заняття в
дитячому саду і уроки в школі повинні мати не тільки ознаки схожості, але і
відмінності. Порівнюючи урок в школі і заняття в ДНЗ, можна виділити наступні
ознаки схожості:

1. Одна і та ж
суть: управління пізнавальною діяльністю дітей, озброєння їх знаннями і
уміннями і одночасне усестороннє виховання. Навчання і в школі, і в ДНЗ
ведеться за програмами.

2. Чітка і
строга організація: завжди один і той же час, чіткий розклад, обов’язковість
навчання для кожної дитини, колективна робота педагога зі всіма дітьми над
одним і тим же матеріалом. Разом з такою схожістю з шкільним навчанням,
дошкільне навчання має свої особливості. У школі йде наочне навчання, учні
опановують основами наук, знання даються в строгій науковій логіці. У зміст
шкільного навчання входить також озброєння учнів досить складними практичними
уміннями розумової праці: рішення математичних задач, написання творів,
диктантів, складання схем, робота з книгою (читання, конспектування,
цитування). Зміст навчання в ДНЗ простіший. Навчання ведеться по розділах
програми. Дітям повідомляються елементарні, доступні їх розумінню знання.
Засвоюючи ці розділи навчання, діти готуються до засвоєння учбових предметів в
школі.

Форма
організації в школі:

а) по
тривалості: 4 — 6 уроків по 40 хв.

б) по структурі:
організаційний момент; перевірка і оцінка домашнього завдання; повідомлення
нового матеріалу або фронтальна перевірка знань (контрольна робота);
закріплення вивченого; завдання додому.

Форма
організації в ДНЗ:

а) по
тривалості: 2 — 3 заняття в день тривалістю від 10 до 35 мин.

б) по структурі:
організаційний момент; почало заняття (установки до ходу заняття); хід заняття;
оцінка діяльності дітей, підбиття підсумків (кінець заняття).

Немає оцінки
знань 12-бальної системі, оцінка тільки словесна, немає домашніх завдань, немає
контрольних робіт.

Вживані
методи і прийоми

У школі
переважають словесні і практичні методи у поєднанні з наочними і ігровими. У
ДНЗ переважають наочні і ігрові методи у поєднанні із словесними. Відмінності в
навчанні в школі і в ДНЗ диктуються віковими особливостями дітей. Ці
відмінності необхідно враховувати в роботі. Крім того, при організації навчання
дітей в ДНЗ і проведенні занять педагогам необхідно враховувати наступні
вимоги:

Не слід
змішувати процес навчання з грою, оскільки в грі дитина в більшій мірі опановує
способами спілкування, освоює людські відносини.

Заняття в ДНЗ не
повинні проводитися за шкільними технологіями.

Заняття слід
проводити в певній системі, пов’язувати їх з повсякденним життям дітей (знання,
одержані на заняттях, використовуються у вільній діяльності). У організації
процесу навчання корисна інтеграція змісту, яка дозволяє зробити процес
навчання осмисленим, цікавим для дітей і сприяє ефективності розвитку. З цією
метою проводяться інтегровані і комплексні заняття.

В даний час
широко використовується наступна класифікація занять з дітьми дошкільного віку.[16]

Дидактичні
завдання: заняття — засвоєння нових знань, умінь; заняття — закріплення раніше
придбаних знань і умінь; заняття — творчого застосування знань і умінь;
комплексні заняття, де одночасно вирішується декілька завдань. Зміст знань
(розділ навчання): класичні заняття по розділах навчання; інтегровані (що включають
зміст з декількох розділів навчання).

Класичні
заняття в ДНЗ мають наступні особливості:

Початок
заняття. Припускає організацію дітей:
Перемикання уваги дітей на майбутню діяльність, стимуляція інтересу до неї,
створення емоційного настрою, точні і чіткі установки на майбутню діяльність
(послідовність виконання завдання, передбачувані результати)

Хід
(процес) заняття. Самостійна розумова і практична
діяльність дітей, виконання всіх поставлених учбових завдань. В процесі даної
частини заняття здійснюється індивідуалізація навчання (мінімальна допомога,
ради, нагадування, навідні питання, показ, додаткове пояснення). Педагог
створює умови для того, щоб кожна дитина досягла результату.

Закінчення
заняття. Присвячується підбиттю підсумків і
оцінці результатів учбової діяльності. У молодшій групі педагог хвалить за
старанність, бажання виконати роботу, активізує позитивні емоції. У середній
групі він диференційований підходить до оцінки результатів діяльності дітей. У
старшій і підготовчій до школи групах до оцінки і самооцінки результатів
притягуються діти.

Залежно від
розділу навчання, від цілей заняття методика проведення кожної частини заняття
може бути різною. Приватні методики дають конкретніші рекомендації по
проведенню кожної частини заняття. Після проведення заняття педагог аналізує
його результативність, освоєння дітьми програмних завдань, проводить рефлексію
діяльності і намічає перспективу діяльності.

Особливим видом
занять є екскурсії.

Освітні і
виховні завдання під час проведення екскурсій вирішуються в єдності. При цьому
необхідно пам’ятати про краєзнавчий і сезонний принципи, а також принципи
повторності, поступовості, наочності.

Структура
екскурсії традиційно є наступною:

Підготовчий
етап. Педагог визначає об’єм екскурсії,
програмний зміст, терміни проведення, педагог оглядає місце проведення
екскурсії, продумує зміст, методи і прийоми проведення. Вирішуються
організаційні питання (маршрут, супровід). Підготовка дітей до майбутньої
екскурсії полягає в поповненні знань (актуалізація)

Хід
екскурсії. Спостереження організовується в певній
послідовності: цілісне сприйняття об’єкту, а потім аналіз його складових для
поглибленого пізнання. Спостереження є провідним методом роботи з дітьми на
екскурсії, але при цьому велике значення мають різноманітні питання: від
організуючих увагу, до стимулюючих творче мислення, уяву. В процесі екскурсії
підтримується розумова активність дитини (діти ставлять питання, читають вірші,
відгадують загадки, беруть участь в іграх). В кінці екскурсії підводяться
підсумки, що дізналися нового, цікавого.

Після
екскурсійна робота. Одержані знання систематизуються,
уточнюються, знаходять своє віддзеркалення в інших видах діяльності (оформлення
матеріалів екскурсії, робота з художньою літературою, продуктивна діяльність,
організація ігор, узагальнювальні бесіди)

Зміст екскурсій
може бути пов«язаний з природними явищами, культурними об»єктами і діяльністю
дорослих. Воно визначається програмою, по якій працює дошкільна установа. Для
дітей молодшого дошкільного віку екскурсії проводяться усередині дошкільної
установи і ділянки, а починаючи з 4 років — за межами дитячого саду. Тому
дорослому дуже важливо знати безпосереднє оточення дошкільної установи
(бібліотеки, музеї, парки).

На екскурсії
забезпечується первинне яскраве цілісне сприйняття предметів і явищ,
прокидається допитливість і пізнавальний інтерес. Для розширення, поглиблення,
узагальнення представлень дітей про знайомий об’єкт проводять повторні
екскурсії. При цьому програмний матеріал поступово ускладнюється за рахунок розширення
круга спостережуваних явищ і за рахунок послідовного поглиблення і узагальнення
знань. Наприклад, цілий цикл екскурсій може бути організований у вигляді
подорожей по екологічній стежині ДНЗ. В цьому випадку екскурсія як форма
навчання часто поєднується з використанням такої нетрадиційної форми навчання,
як метод проектів.

Метод проектів
використовується сьогодні не тільки в процесі проведення занять по екологічному
вихованню дітей в ДНЗ. Його використання характеризує пошук вихователями нових
форм організації процесу навчання і проведення занять з дітьми в ДНЗ.

Як основна форма
організації освітнього процесу пропонується реалізація проектів на різні теми.
Тема проекту вибирається спільно з дітьми і дорослими, при цьому реалізація
проекту припускає не тільки вільний вибір теми, але і роботу дітей за бажанням
в різних центрах активності, участь батьків і отримання певного результату, а
також сумісне обговорення того, що нового діти дізналися, чому навчилися, що
зробили своїми руками.

Метод проектів
досить широко застосовується сьогодні в роботі з вихованцями різновікових груп,
груп короткочасного перебування дітей в ДНЗ.

Для
заняття як форми навчання характерний цілий ряд ознак:

— на занятті йде
освоєння дітьми певного об’єму знань, навиків і умінь по тому або іншому
розділу навчання, передбаченому «Програмою виховання»;

— вони
проводяться зі всіма дітьми даної вікової групи, з постійним складом дітей;

— вони
організовуються і проводяться під керівництвом дорослого, який визначає
завдання і зміст заняття, підбирає методи і прийоми, організовує і направляє
пізнавальну діяльність дітей по освоєнню знань, умінь, навиків.

Заняття є
основною формою навчання. Решта форм використовується для збагачення досвіду і
підготовки дітей до засвоєння викладеного на занятті. Основні відмінності між
уроком і заняттям — в ступені навантаження, структурі, а також методах,
використовуваних в ході навчання.

Заняттям
відводиться строго фіксований час в режимі життя дітей. Як правило, це ранкова
година, коли розумова і фізична працездатність дітей найбільш висока. Кількість
занять зростає поступово, під час переходу дітей від групи до групи. При
поєднанні занять враховується ступінь трудності і характер діяльності дітей на
кожному з них.

Заняття є формою
педагогічного впливу, яка поєднує розвивальний і виховний ефекти навчання,
формує у дітей уміння активно засвоювати знання і творчо використовувати їх за
безпосередньої участі педагога, що сприяє набуттю досвіду спільної діяльності з
дорослим і однолітками.

Заняття — форма
дошкільного навчання, за якої вихователь, працюючи з групою дітей у
встановлений режимом час, організовує і спрямовує пізнавальну діяльність з
урахуванням індивідуальних особливостей кожної дитини. За допомогою
різноманітних методів і дидактичних засобів педагог забезпечує на занятті
процес засвоєння всіма дітьми знань, умінь і навичок, розвиток пізнавальних
здібностей.

На заняттях з
дошкільниками не обмежуються лише навчальною роботою. Тому організоване їх
навчання повинно бути позбавлене жорсткого регламентування, передбачати такі
його форми: організоване навчання у повсякденному житті; організовані заняття
за вибором дітей (вони самі обирають вид діяльності, матеріал, з яким
працюватимуть, способи роботи з ним під керівництвом педагога); обов’язкові
заняття за планом педагога, який визначає їх мету, зміст, структуру та інше.
Такий підхід набуває актуальності у зв’язку з гуманізацією процесу навчання і
виховання у дошкільних закладах і зменшенням кількості обов’язкових занять за
планом вихователя. На це націлюють програми виховання та навчання дітей у
дитячих садках, які, на відміну від попередніх, не поділяють навчальний
матеріал на той, що має бути засвоєний лише на заняттях, і той, який діти
повинні опановувати у повсякденному житті. У навчальному процесі дошкільного
закладу використовуються різні види занять. За змістом навчання розрізняють
заняття: з ознайомлення з навколишнім середовищем; з розвитку мовленнєвого
спілкування; з формування елементарних математичних уявлень; з образотворчої
діяльності; з фізичної культури; музичні.

За дидактичними
цілями виокремлюють такі види занять:

— заняття із
засвоєння дітьми нових знань. Мають на меті постановку пізнавальних завдань,
збагачення, уточнення знань про предмети і явища світу. Ними можуть бути
спостереження за новим об’єктом, читання художніх творів, розповіді вихователя
та ін.;

— заняття із
закріплення і систематизації досвіду (організованого і стихійного) дітей.
Передбачають осмислення сприйнятого і формування найпростіших узагальнень
(заняття зі спостереження знайомих об’єктів, бесіди, дидактичні ігри);

— контрольні
заняття. Покликані з’ясувати наявність у дітей знань, уявлень, умінь, навичок,
перевірити розвивальний ефект виховання і навчання і на цій підставі окреслити
напрями, зміст і методи подальшої роботи;

— комплексні
заняття. Включають повідомлення дітям нових знань, повторення, закріплення,
систематизацію і використання набутих знань, умінь і навичок. Такі заняття
найпоширеніші у дошкільних закладах.

За організацією
дітей заняття поділяють на: фронтальні (з усіма дітьми групи); групові (10—12
дошкільнят); індивідуально-групові (4—6 дошкільнят); індивідуальні (1—4
дошкільнят).

Зміст занять
визначає програма виховання і навчання дітей у дошкільних закладах. Кожне
заняття передбачає освітні, розвивальні та виховні завдання. Обсяг навчального
змісту залежить від вікових можливостей дітей, рівня їхнього загального
розвитку і працездатності. Оскільки засвоєння нового матеріалу відбувається на
основі набутих знань, навчальний зміст кожного заняття має бути невеликим за
обсягом, адже важливо, щоб на одному занятті відбувалося первинне сприймання
нового матеріалу, його осмислення та закріплення, а на наступних — розширення
знань, умінь, навичок.

Як
правило, заняття відбувається за такою структурою:

1)
організаційний момент. Метою його є пробудження інтересу дітей до змісту
заняття. Охоплює він такі аспекти, як формулювання мети, пояснення шляхів її
досягнення;

2) основна
частина заняття. Педагог послідовно формулює дітям навчальні завдання,
організовує самостійну їхню діяльність, спрямовану на вирішення завдань;

3) підведення
підсумків. Метою його є самостійний аналіз і самоаналіз дітей, з’ясування
шляхів використання здобутих знань у діяльності після заняття, окреслення
можливостей пізнавальної діяльності на наступних заняттях.

Головні вимоги
до занять ґрунтуються на загальнодидактичних принципах навчання. Передусім слід
чітко визначати навчальні, розвивальні, виховні завдання, методи і прийоми,
передбачений програмою зміст заняття. їх вибір залежить від його мети. Особливо
важливою є оптимізація виховної роботи на заняттях, на зміст якої впливає вік і
рівень розвитку дітей.

У молодших
групах активність дошкільників на заняттях, результати їхньої діяльності
забезпечуються методами і засобами, що стимулюють зацікавленість дітей змістом
знань. До участі в занятті їх залучають його емоційною насиченістю, ігровими
ситуаціями, сюрпризними моментами. У середній групі дітей приваблює зміст знань
і умінь, у них з’являється інтерес до занять, уявлення про те, що, навчаючись,
можна дізнатися багато нового і цікавого. Старші дошкільники здобувають досвід
колективної роботи на занятті, усвідомлюють, що від успіху кожного залежить
успіх групи. Це важливо як для активних, так і для нерішучих дітей, які за
неправильної організації навчання можуть стати невстигаючими. Організовуючи
колективну пізнавальну діяльність дошкільників на занятті, вихователь повинен
дбати про те, щоб вони не тільки виявляли себе, а й були доброзичливими,
уважними до успіхів і труднощів однолітків.

Приміщення, в якому
відбуваються заняття, має бути чистим, провітреним, добре освітленим,
обладнаним меблями відповідно до зросту дітей. Дошкільники повинні навчитися
правильно сидіти під час слухання, виконання різноманітних робіт. Традиційно у
першій молодшій групі заняття триває 10—15 хв., у другій молодшій і середній
групах — 15—20 хв., у старшій 20—25 хв., у підготовчій — 30—35 хв.

Як стверджував
К. Ушинський, дитина втомлюється не від самої діяльності, а від її
одноманітності, тому потрібно протягом заняття чергувати різні види діяльності.[17]

Однією з умов
успішного навчання дітей дошкільного віку є поєднання навчальної роботи на
заняттях і поза ними. Сучасні концепції дошкільного виховання націлюють
педагогів на необхідність здійснення навчальних завдань не лише на заняттях, а
й в різних формах роботи у повсякденному житті: на екскурсіях, прогулянках, під
час різноманітних спостережень, дидактичних ігор, виконання ігрових вправ.
Отже, використання різноманітних форм організації навчання дошкільників
забезпечує ефективне засвоєння знань, умінь і навичок, розвиток пізнавальних
можливостей дитини.

Зміст
заняття. Заняття проводяться по наступних
розділах навчання:

ознайомлення з
навколишнім життям і розвиток мови дітей; розвиток елементарних математичних
уявлень; образотворча діяльність і конструювання;

фізична
культура; музичне виховання.[18]

Зміст
конкретного заняття розробляється на основі вимог «Програми виховання» по
даному розділу, з урахуванням рівня сформованості учбовий-пізнавальної
діяльності дітей і освоєнності попередньої програми, а також загальних завдань
виховання і розвитку дітей різних вікових груп.

Програма кожного
заняття передбачає:

— певний об’єм
знань про властивості і якості об«єктів, їх перетворення, зв»язки, про способи
дій і т. д., їх первинне засвоєння, розширення, закріплення, узагальнення і
систематизацію;

— об’єм
практичних навиків і умінь при навчанні продуктивним видам діяльності;

— об’єм навиків
і умінь, потрібних для учбовий-пізнавальної діяльності, їх первинне формування
або вдосконалення, вправа в застосуванні;

— формування
відношення дітей до явищ і подій, до знань, які повідомляються і засвоюються на
даному занятті, виховання відношення до власної діяльності, встановлення
відносин взаємодії з однолітками.

Об’єм учбового
змісту на кожному занятті невеликий, він визначається з урахуванням об’єму
пам’яті і уваги дітей різних вікових груп, можливостей їх розумової
працездатності.

Заняття
проводиться зі всіма дітьми фронтально. Це вимагає особливої уваги до його
організації і керівництва діяльністю дітей. Обстановка на кожному конкретному
занятті повинна відповідати характеру майбутньої учбової діяльності дітей.
Необхідно використовувати наочні і практичні методи навчання на заняттях,
привертати різноманітні наочні матеріали: наочні, образотворчі, графічні. При
організації заняття передбачається раціональне розташування матеріалу,
визначається послідовність його використання, спосіб подачі і характер
діяльності з ним. Внутрішня логіка і структура занять представлені в його
основних частинах: початок; хід; закінчення.

Основні
дидактичні завдання, які ставляться і вирішуються вихователем на початку
заняття: викликати інтерес до змісту заняття; зібрати увагу дітей; розкрити
перед дітьми учбове завдання.

Хід заняття
повинен забезпечити активну участь всіх дітей в рішенні учбових задач, а також поєднання
діяльності, що протікає при безпосередній участі вихователя, з самостійною
діяльністю дітей. Керівництво діяльністю дітей на занятті здійснюється різними
методами: направленими на організацію первинного сприйняття матеріалу і
встановлення зв’язків з вже засвоєним; розширенням знань; направленими на
узагальнення, закріплення і застосування знань, навиків і умінь.

При відборі
методів враховується мета і зміст заняття, місце в системі роботи по даному
розділу, вік дітей. Важливо активізувати розумову активність дітей і їх
самостійність. Розумова активність викликається перш за все доступною ним мірою
трудності завдань, що висуваються, послідовністю їх постановки, використанням
завдань елементарно-проблемного характеру, залученням особистого досвіду дітей.

Самостійна
діяльність дітей організовується на заняттях в цілях закріплення знань,
відробітку навиків і умінь. Найбільш оптимальні умови при цьому створюються при
виконанні завдань на роздаточному матеріалі, а також вправ різного характеру,
зокрема творчих.

В кінці заняття
формулюється загальний підсумок пізнавальної діяльності. При цьому вихователь
прагне до того, щоб підсумкова думка була сформульована самими дітьми, спонукає
їх до емоційної оцінки заняття. На закінчення дається і оцінка учбової діяльності,
умінь групи в цілому і окремих дітей.

Розділ II. Експериментальне дослідження
проблеми формування елементів учбової діяльності у старших дошкільників

2.1 Формування
у дошкільників здатності вирішувати учбову задачу

Як відомо,
найбільшу спонукальну силу до вчення, прояву наполегливості для дітей старшого
дошкільного віку мають інтелектуальні завдання. Поява нових пізнавальних
мотивів, відмінних від ігрових, розширює можливості підготовки дітей 5–6 років
до навчання в школі і засвоєння ними нових знань.

Проблема
психологічної готовності дітей старшого дошкільного віку до навчання в школі
тісно пов’язана із зміною провідного вигляду діяльності в даному віковому
періоді, а саме з переходом від сюжетно-ролевої гри до учбової діяльності.
Згідно періодизації Д.Б. Ельконіна, криза семи років знаменна тим, що дитина
від орієнтації на засвоєння соціальних норм і відносин між людьми звертається
до засвоєння способів дій з предметами.[19]

Аналіз,
проведений в дослідженнях Д.Б. Ельконіна і В.В. Давидова, показав, що учбова
діяльність має специфічну структуру, що включає: учбові завдання; учбові дії;
контроль; оцінку. У повсякденному житті дорослі і діти вирішують десятки
завдань. Відмінність учбових завдань від практичних полягає в тому, що основною
метою діяльності дітей є засвоєння загальних способів виділення властивостей
понять або рішення деякого класу конкретно-практичних завдань. Саме звернення
від результатів діяльності до способів може бути виділене як основна
характеристика повноцінної учбової діяльності.[20]

Робота дітей в
учбових ситуаціях реалізується в учбових діях, за допомогою яких вони засвоюють
зразки загальних способів рішення задач і загальні прийоми визначення умов їх
застосування. Повноцінна діяльність в ситуації учбового завдання припускає
виконання ще однієї дії – контролю. Дитина повинна співвіднести свої учбові дії
і їх результати із заданими зразками, співвіднести якість цих результатів з
рівнем і повнотою виконаних учбових дій. З контролем тісно пов’язана оцінка, що
фіксує відповідність або невідповідність результатів вимогам учбової ситуації.

Д.Б. Ельконін
відзначав, що центральне місце в структурі учбової діяльності належить учбовому
завданню. Можливість прийняти учбове завдання і здатність вирішити його
набувають в цьому випадку значення найважливіших критеріїв готовності дитини до
шкільного навчання, тому що поняття «цілеспрямоване навчання» і «учбова
діяльність» далеко не ідентичні. Щоб прослідкувати формування здатності
вирішувати учбову задачу і виділяти умови, при яких відбувається переорієнтація
з результатів на спосіб дії, розглянемо, які передумови цього явища
зароджуються в грі як провідній діяльності старшого дошкільника.

«Гра впродовж
дошкільного віку зазнає істотних змін».[21]

Согласно Л.С.
Виготському, розвиток гри йде від розгорненої уявної ситуації і прихованих
правил до прихованої уявної ситуації і явних правил.[22]

Сюжетно-ролева
гра, що припускає розгорнену уявну ситуацію, передує іграм за правилами. Її
можна охарактеризувати «як свого роду школу соціальних відносин, в якій
постійно моделюються і зміцнюються соціальні форми поведінки. Граючи, діти
вчаться людській здібності до співпраці».[23]

У ролевій грі
розвиваються якості, необхідні для подальшого навчання в школі. Також велике
значення для формування передумов учбової діяльності мають гри за правилами.
Вони з’являються до кінця дошкільного віку і безпосередньо передують учбовій
діяльності. Ігри за правилами, на відміну від сюжетно-ролевих, припускають
особливий підготовчий етап оволодіння їх принципом. У них дитина вчиться
свідомо підкорятися правилам, причому ці правила легко стають для нього внутрішніми,
не примусовими. Здатність підкорятися правилам і перехід зовнішніх правил у
внутрішні мають величезне значення для створення передумов учбової діяльності.

Слід
підкреслити, що саме в іграх за правилами дитина починає звертати увагу на
спосіб досягнення результату, а не тільки на власне результат. Важливість цього
придбання важко переоцінити, враховуючи той факт, що «центральним моментом
формування учбової діяльності дошкільників є переорієнтація свідомості дитини з
кінцевого результату, який необхідно одержати в ході того або іншого завдання,
на способи виконання цього завдання».[24]

А.Н. Леонтьев
підкреслював, що людська діяльність характеризується цілеспрямованістю і
структурною. Вона складається з наступних основних частин: мети, мотиву, плану,
виконавської частини.[25]

Л.А. Венгер на
підставі своїх досліджень прийшов до висновку, що в старшому дошкільному віці
цілком можна формувати елементарні форми учбової діяльності, використовуючи в
цих цілях, раніше всього заняття як одну з найбільш доцільних форм, керованих
педагогом.[26]

Як приклад в
додатку представляємо модель учбового заняття з урахуванням вікових
особливостей старших дошкільників, завдань формування елементів учбової
діяльності і різностороннього розвитку дітей. Його структура відповідає етапам
процесу пізнання, зміст – одному з розділів програми розумового виховання дітей
даного віку, а його складові частини (форма) представлені звичними дітям і коханими
ними видами діяльності. У основі заняття лежить певний сюжет, в рамках якого
дошкільники самі зможуть визначити мету і завдання своєї діяльності, спланувати
її, виконати задумане і оцінити хід і результат роботи. Добре підготовлене
педагогом заняття не повинне мати різкого контрасту з іншими (умовно
неорганізованими) видами діяльності дітей. Об’єктивно логічним і обгрунтованим
для хлоп’ят стає заняття, на якому ведеться пошук відповіді на питання, що
виникло у них в ході якої-небудь роботи, на прогулянці, продовжується почате
раніше справа, одержує розвиток, оживає, запрошує прийняти участь в її подіях
прочитана раніше або нова казка.

Пропоноване
заняття по ознайомленню дітей з навколишнім світом є частиною єдиного проекту.
На занятті продовжується і підсумовується робота по знайомству із зимуючими
птахами, що проводилася на заняттях по ознайомленню з світом природи, розвитку
мови, ручній праці, в ході прогулянок і відвідин музею, читання художньої і
науково-популярної літератури, спостереження за птахами і їх регулярного
годування протягом декількох тижнів.

2.2
Модель заняття в старшій групі по розділу «Птахи взимку»

заняття
дошкільний учбова задача

Програмні
завдання

Виховання у
дітей інтересу і дбайливого відношення до пернатих. Актуалізація, систематизація
і доповнення знань дітей про зимуючих птахів, допомога у використанні освоєних
раніше знань і умінь для вирішення проблеми персонажа. Виявлення рівня
сформованості умінь: зіставляти кількість з числом (в межах 5), складати і
вирішувати прості арифметичні задачі на складання і віднімання. Залежно від
завдань виховання, навчання, розвитку дітей, планових діагностичних заходів
значною мірою можна варіювати практичний етап заняття. В той же час загальні
принципи його побудови і структура залишаються незмінними.

Устаткування:
лялька-снігур, 4 альбомних листа в рамках або малюнки-заготовки для створення
графічного плану заняття, фломастери; матеріали для проведення практичного
етапу заняття (підбираються відповідно до програмних завдань навчання).

Попередня
робота: знайомство дітей з птахами і їх
життєдіяльністю на заняттях по ознайомленню з навколишнім світом, розвитку
мови, в ході прогулянок, при знайомстві з казками і природознавською
літературою, прогляданні телепередач. Виготовлення разом з педагогом і (або)
батьками годівниць, вибір для них місця, розміщення їх за вікном і на ділянці.

Хід
заняття

I.
Мотиваційно-орієнтовний етап

Снігур: Пролітаючи
мимо вашого вікна, я відмітив на нім годівницю. І прилетів до вас, щоб
переконатися, що ви не тільки хочете допомогти птахам, але і знаєте, як це
зробити.

Мотивом
пошукової, творчої, учбовий-пізнавальної, ігрової діяльності дітей може і
повинне стати учбове завдання. В даному випадку питання, звучне з вуст
персонажа, є складовою частиною умови учбового завдання. Дітям потрібно уловити
суть завдання і сформулювати мету своєї роботи.

Мета роботи
дітей на занятті: допомогти Снігурові переконатися, що він може бути спокійний
за своїх пернатих побратимів, зимуючих поряд з людьми.

Дуже важливо
ставити перед дітьми завдання, проблеми і допомагати їм формулювати свої цілі в
поняттях, пов’язаних із співпереживанням, співчуттям, пізнавальним азартом.

Проблема, лежача
в основі сюжету заняття, повинна бути «чесною», тобто хлоп’ята
повинні мати об’єктивну можливість її вирішити. Несерйозно виглядають ситуації,
коли діти (а точніше педагоги) за 30 мінут «вирішують» проблеми
глобального характеру (наприклад, старші дошкільники «рятують»
лісових тварин, намалювавши їм будиночки).

Зупинимося
докладніше на проблемі цілеполагання. Чи володіє дитина, прийшовши на заняття,
якою-небудь певною метою, пов’язаною з майбутньою учбовою діяльністю? Мабуть,
немає, адже до початку заняття йому невідомо, що саме він робитиме. Важливо,
щоб у дошкільників була конкретна, самостійно сформульована або запропонована
педагогом, але по-справжньому прийнята ними мета роботи. Мета є основним
компонентом діяльності, який визначається як її передбачуваний результат, отже,
без визначення мети майбутньої роботи не може мати місця деятельностный підхід
до організації учбового процесу.

Ухвалення або
самостійне формулювання дітьми цілей своєї роботи є їх волевиявленням. З цієї
миті можна вважати знятим елемент нав’язування певних завдань, як неодмінного
атрибуту навчання, оскільки хлоп’ята діятимуть по своїй волі, на перший план
виходить учення. Визначаючи або приймаючи мету, дитина перестає бути виконавцем
окремих завдань. Він може осмислено рухатися вперед, відчуваючи свою
значущість, маючи можливість вибрати свій шлях.

II.
Пошуковий етап

Вихователь: Що ж
потрібно розповісти, показати Снігурові, щоб він був упевнений, що ми зможемо
підтримати птахів в голодну і холодну пору року?

Педагог
організовує бесіду. Пропозиції хлоп’ят підсумовуються, доповнюються персонажем
і (або) педагогом з урахуванням програмних завдань. На їх основі складається
план роботи. В даному випадку він безпосередньо пов’язаний з питаннями, які
потрібно освітити. Але часто дітям буває необхідно визначити, якими знаннями,
уміннями, матеріалами вони володіють для вирішення поставленого завдання, що їм
необхідно з’ясувати, чому навчитися, яку роботу виконати, що для цього буде
потрібно.

На пошуковому
етапі завдання і фронт робіт можуть бути розподілені для окремих дітей або
групи відповідно до їх інтересів, можливостей, пріоритетів їх розвитку, а також
завдань коректувальної роботи.

Варіант
плану:

Чи всіх птахів,
зимуючих в наших краях, ми знаємо?

Чи знаємо ми,
чим вони харчуються і як їх правильно годувати?

Чи уміємо
розрізнити птахів по голосах?

Чи зможемо
злічити, скільки птахів прилетіло до нас в гості?

Щоб діти могли
самостійно користуватися планом, він повинен бути наочним. Якщо кожне з питань
схематично замальовується на приготованих наперед альбомних листах, виникає
графічний план дій. (Додаток 1).

Малювати можуть
діти або педагог, але обов«язково при узгодженні символів з хлоп»ятами.
Наявність плану дозволяє замінити традиційне «Давайте виконаємо таке
завдання« на питання: »Що нам ще потрібно зробити, щоб допомогти Снігурові
(для вирішення нашого завдання)?». Наочний план допомагає зберегти в
свідомості дітей задумане, пам’ятати мету всієї роботи і розуміти призначення
окремих дій, сприяє відновленню дітьми ходу заняття і його осмисленню при
підбитті підсумків.

III.
Практичний етап

Згідно плану
разом з дітьми вибираються форми роботи. Снігур також може давати хлоп’ятам
завдання, ради, пропонувати прийняти участь в іграх. Діти приступають до
реалізації наміченої мети. Педагог же вирішує задачі освоєння дітьми
природознавського змісту, різностороннього розвитку вихованців.

Приведемо
приклад трансформації практичного етапу заняття, різних варіантів реалізації
одного і того ж плану залежно від завдань, що висуваються вихователем. Важливо,
щоб цей шлях був захоплюючим, таким, що по-справжньому розвиває, щоб в його
виборі якомога активніше брали участь діти.

Розглянемо
варіанти організації діяльності дошкільників на занятті і їх можливий
розвиваючий ефект:

Дітям
пропонується назвати птахів, зображених на картках, розповісти, чим вони
харчуються (ретрансляція знань). Для їх систематизації можна запропонувати
хлоп’ятам певний план розповіді. Дітям пропонується розсортувати картки із
зображеннями птахів. Залежно від рівня сформованості навику класифікації
хлоп’ята можуть або розподілити картки названим педагогом категоріям, або
самостійно запропонувати різні ознаки їх класифікації. Діти розглядають
картину, на якій зображені різні зимуючі в наших краях птахи. Всім охочим
пропонується вибрати одну з них і придумати про неї загадку. В цьому випадку
йде робота по застосуванню одержаних раніше знань, вибору найважливіших
зовнішніх характеристик і особливостей поведінки птаха, активізується словник
дитини, використовуються особливі мовні конструкції, схема опису птахів. Дітям
пропонується розгадати загадки про зимуючих птахів, використовуючи
картину-підказку. При правильній організації роботи з текстом загадок дітям
потрібно виділити істотні ознаки птаха і по їх сукупності знайти відгадку,
довести свою думку. По картці із зображенням птаха дитині потрібно розповісти
про неї, не використовуючи «заборонених» слів слова, необхідні для
опису. Активізується словник дитини, він прагне підібрати синоніми, найбільш
точні характеристики. Багатьом дітям більше подобається такий різновид гри, при
якій їх наряджають ким-небудь, але просять заздалегідь закрити очі. Дитина питає:
«Хто я? На кого я перетворився?». Його товаришам потрібно відповідати
на питання, уникаючи «заборонених» слів. Вихователь говорить Снігурові,
що хлоп’ята, напевно, зуміють дізнатися птахів навіть здалеку:

— по ході,
польоту, звичкам. (Хлоп’ятам показують картки із зображенням птахів. Кожному
потрібно пригадати характерні рухи і створити загадку-пантоміму про заданого
птаха. Решті дітей потрібно дати відгадку. Якщо всі хлоп’ята повторюватимуть
придумані їх товаришем або педагогом рухи в атмосфері інтересу і радості, вийде
весела физкультминутка). Такий підхід до організації динамічної паузи має ряд
переваг: гра проходить в контексті роботи по просуванню до мети, не ламає, не
порушує сюжету заняття;

— по силуету.
(Дітям пропонуються контурні зображення птахів. Залежно від рівня розвитку
зорового сприйняття, уяви всім або деяким хлоп’ятам додатково пропонуються
відповідні кольорові зображення. З цією ж метою можна використовувати фрагменти
зображень птахи, «недомальовані портрети»)

Педагог вимовляє
назви зимуючих птахів. Якщо допущена помилка, потрібно встати. Таким чином, на
основі освоєного матеріалу проводиться тренування уваги. Завдання можна
ускладнити, запропонувавши дітям по-різному реагувати на назви зимуючих і
перелітних, диких і свійських птиць.

Вихователь
показує дітям картки із зображенням зимуючих птахів, потім прибирає їх.
Хлоп«ятам потрібно постаратися назвати всіх птахів по пам»яті. Залежно від
об«єму короткочасної зорової пам»яті дітей, гра починається з 2–3 або 4–5
карток і продовжується до тих пір, поки хоч би одна дитина бере участь в ній.
Педагог може вимовляти назви птахів, поступово збільшуючи число слів в серії.
Так проводиться гра на тренування короткочасної слухової пам’яті. Дітям
пропонується прослуховувати голоси птахів і дізнатися «співаків».
Робота сприяє розвитку слухового сприйняття. Додатково хлоп’ятам можна
запропонувати спробувати імітувати «слова» птахів за допомогою звуків
нашої мови. Можна також розповісти хлоп’ятам, що у різних народів прийнято
по-різному записувати пташину мову людськими звуками. Прослуховування голосів
птахів, звуків лісу може стати основою для релаксації.

Снігур може
запропонувати увазі дітей завдання і завдання на рахунок, які хлоп’ята, залежно
від освоєного ними комплексу умінь, можуть виконати усно або шляхом вибору і
перекладання потрібної кількості карток із зображеннями різних птахів. Також
діти можуть розфарбувати задану числом кількість птахів певного вигляду. Таким
чином, застосування навику зіставлення кількості і числа і уміння дізнаватися
предмет по силуету буде доповнено підготовкою руки до листа. Багато хлоп’ят
люблять вирішувати задачки «бігом». Снігур розповідає історію, і по
його команді із стільчиків «злітає» потрібна кількість пташок
заданого вигляду. Для гри дітям потрібні картки або шапочки із зображенням
птахів. Перелік прикладів можна продовжувати. Педагог вибере і запропонує дітям
такі форми освоєння (використання освоєного) зміст, який в найбільшій мірі
відповідає насущним завданням розвитку дітей. Найважливіше завдання роботи по формуванню
у старших дошкільників передумов учбової діяльності – звернення їх уваги на хід
самої діяльності, розвиток здатності, потреби, звички планувати, осмислювати і
оцінювати свою діяльність. У зв’язку з цим необхідно доповнювати учбові
завдання організаційними. Попередні завдання націлені на формування уміння
планувати майбутню роботу, виконувати дії на основі самостійного мовного
планування, не відступати від наміченого плану, організовувати спільну
діяльність в парі, групі. Можна запропонувати дітям різні комбінації таких
питань:

З чого варто
почати роботу?

Що (швидкість
виконання, акуратність, точність, відповідність інструкції, краса) здається
тобі найважливішим в цій роботі?

Як ти діятимеш?
Розкажи по порядку.

Яким би тобі
хотілося бачити результат своєї роботи?

До чого ти
прагнутимеш?

Що тобі стане в
нагоді для роботи?

Завдання
рефлексій учать дітей осмислювати виконану роботу, бачити її складові, умови
успіху. Ці питання і завдання формують у хлоп’ят навик самоконтролю,
продуктивні підходи до самооцінки:

Як ти задумав
виконати роботу? А як діяв? Чому?

Розкажи по
порядку, як ти діяв, що робив для виконання роботи. Ти говорив про те, що для
цієї роботи дуже важлива акуратність. Оціни свою роботу. Порівняй її з роботою,
виконаною тобою раніше. Що ти можеш сказати?

Чим вони
відрізняються? Чому?

Кому б тобі
хотілося розповісти про свої успіхи?

Що (яка якість,
риса твоєї вдачі) допомогло тобі справитися з роботою?

Як ти думаєш,
чому сьогодні вийшло краще (гірше)?

Що у тебе вийшло
краще всього?

Що було в цій
роботі найважчим, цікавішим, веселішим, приємнішим, загадковішим?

Які знання і
уміння стали в нагоді тобі для того, щоб справитися із завданням?

Що ти дізнався
нового? Чому навчився?

Природно, що
далеко не кожне завдання повинне супроводжуватися подібними надбудовами, але
звернення до попередніх і рефлексіям завдань повинне бути систематичним. Таким
чином, дитині пропонується осмислити і оцінити не тільки результат, але і хід
своєї діяльності, уловити момент власного розвитку в процесі учення і побачити
його шляхи. Дітям надається можливість концентруватися на відчутті радості від
довершених відкриттів, своїх досягнень, нових придбань, відчутті власної
значущості, ваговитості свого внеску в загальну справу. У даному варіанті
оцінка перестає бути чиїмсь свавіллям, сукупним віддзеркаленням випадкових
обставин, чимось зовнішнім по відношенню до діяльності, відчуттів і
представлень дітей про результати своєї роботи. Тут оцінка – спосіб
зафіксувати, осмислити сьогоднішній результат, виявити проблемні області, причини
невдач і знайти шлях до успіху. Відзначимо, що наявність системи самооцінки –
необхідна складова особово орієнтованого, такого, що розвиває навчання,
формування основ учбової діяльності. Якщо дитина сама ставить перед собою
завдання, відчуває потреба в ученні, то і відстежувати хід цього процесу він
винен сам.

IV.
Оцінний етап

Крім оцінки
роботи над окремими завданнями, важливо пропонувати хлоп’ятам відновлювати весь
хід рішення учбової задачі. У цьому можуть допомогти графічний план заняття,
наочні результати діяльності, питання персонажа і вихователя.

Вихователь: Як
ви думаєте, хлоп’ята, чи переконався Снігур в тому, що ми зможемо підтримати
його пернатих друзів, зимуючих поряд з нами? Що ж його переконало? Як ви
думаєте, що він тепер відчуває?

Вислухавши
відповіді дітей, педагог пропонує хлоп’ятам поводитися з подібним питанням до Снігура.

Снігур: Я дуже
радий, що зустрів справжніх знавців птахів, готових про них поклопотатися.

Я подумав,
хлоп’ята, що ви любите птахів тому, що вони, як і ви, життєрадісні, веселі,
дбайливі.

Прояв персонажем
відчуття радості, подяки дітям спонукає присутніх на занятті дітей зробити щось
приємне один одному.

Варіанти
подальшої роботи:

Під час
прогулянки Снігур може розповісти хлоп’ятам що-небудь цікаве, навчити чомусь. Кращому
засвоєнню учбового матеріалу, його об’ємнішому баченню і цілісному сприйняттю
сприяє підкріплення ігрових і учбових дій по його освоєнню і застосуванню
різними видами творчої діяльності. Відповідні завдання можуть стати частиною
пізнавального заняття або основою заняття, що йде услід за ним, по
конструюванню, изодеятельности, ручній праці. У нашому прикладі хлоп’ята можуть
виконати подарунки Снігурові, його друзям, використовуючи техніку, освоєння
якої передбачене календарно-тематичним планом.

Снігур
прощається з дітьми, але спілкування дітей з природою продовжується. Вони
застосовуватимуть свої знання з практики: під час прогулянок наповнювати
годівниці, спостерігати за птахами, що прилітають до них. Можна запропонувати
дітям розповісти, які почуття вони переживають, коли годують птахів, чи приємно
їм проявляти турботу про своїх пернатих друзів.

Можна порадити
відвідати молодших дошкільників, познайомити їх із зимуючими птахами,
розповісти народні, літературні і придумані ними самостійно загадки і вірші,
навчити залицятися за птахами, показати невелике уявлення, розповісти про те,
як вони самі допомагають птахам, допомогти розвісити годівниці. Старші
дошкільники охоче навчають малюків, а вони, у свою чергу, чудово сприймають від
5–6-річних хлоп’ят нову інформацію. Таким чином, різносторонній розвиток
забезпечується не тільки використанням розвиваючих видів діяльності на
практичному етапі, але і видозміною кожного етапу заняття. Педагог повинен
забезпечити розвиваючу дію навчання за рахунок поступового збільшення частки
самостійності дітей в кожному виді діяльності. Наприклад, на початковому етапі
навчання педагог ставить проблему у формі, найбільш зрозумілій і легко
сприйманій дітьми. Потім увазі хлоп«ят пред»являється ситуація або новий
учбовий матеріал, усередині якого прихована якась проблема, суперечність. Дітям
потрібно визначити суть проблеми разом з вихователем, а потім вони вчаться
робити це самостійно.

Подібний рух
повинен бути організований педагогом при постановці цілей роботи, виділенні
показників її якості, складанні плану, розподілі обов’язків, формулюванні
висновків, осмисленні результатів. Діагностика ефективності
особово-орієнтованого розвиваючого навчання побудована саме на визначенні
ступеня самостійності, що демонструється дітьми при рішенні учбових задач.
Графічний план робить наочнішою сюжетну єдність заняття, допомагає дітям
орієнтуватися, дотримуватися вибраного шляху. Для складання плану хлоп’ятам
необхідно визначити, що вони знають і що належить дізнатися, чому навчитися.
Практичний етап, з одного боку, відповідає запропонованому дітьми плану, з
іншої – учбово-виховним програмним завданням. Підсумки підводяться з
урахуванням поставленої дітьми мети і складеного ними плану. Постійний рух
відповідно до даної схеми сприяє підсвідомому освоєнню дітьми послідовності
дій, необхідних для вирішення учбового завдання, вирішення проблеми. При такій
організації учення не вимагається додаткових мотивів, зовнішніх по відношенню
до процесу пізнання. Пусковим механізмом діяльності стає саме учбове завдання.

Висновки

Радикальна
перебудова національної системи освіти потребує формування фахівців нової
генерації. Розпочинати вирішувати це завдання необхідно ще з дошкільної ланки,
привчаючи дітей до виявлення активності, самостійності, творчого підходу до
розв’язання різноманітних завдань. Наукові дослідження (Ш. Амонашвілі, Л. Буркової,
О. Брежнєвої, Д. Годовікової, Н. Дметерко, З. Друзь, С. Ладивір М. Лісіної, Г. Люблінської,
О. Матюшкіна, Г. Сироти) свідчать про те, що стимулювання розвитку пізнавальної
активності дошкільників можливе і для цього виділено низку шляхів.

Згідно із
сучасними концепціями дошкільного виховання прищеплення знань, умінь і навичок
слід спрямовувати на виховання у дітей уміння самостійно пізнавати світ. У
цьому контексті окреслюється мета розумового виховання дошкільників —
формування всебічно розвиненої дитини, її розумової активності, самостійності,
творчих здібностей.

Досягненню мети
підпорядкований зміст розумового виховання дошкільників — формування у дітей
певного обсягу знань про навколишні предмети і явища (суспільне життя, працю
дорослих, живу і неживу природу тощо), способів мислительної діяльності (уміння
спостерігати, аналізувати, порівнювати, узагальнювати).

Головне завдання
виховання — це вироблення характеру. Людину ми найбільш цінуємо не за її
знання, а за її характер, — він найбільше важить в відносинах людей між собою.

Проблема
формування в дитини з перших років його життя таких взаємовідносин з оточуючими
людьми, які походили б з моральних принципів гуманізму – актуальна сьогодні як
в теорії, так і на практиці виховання підростаючого покоління. У нашому
суспільстві ці відносини характеризуються дружним співробітництвом,
взаємоповагою, піклуванням людей один про одного, взаємодопомогою. Дослідження
показують, що між дітьми дошкільного віку існують доволі складні відносини.
Задовго до того, як в процесі організованої вихователем сумісної діяльності
складуться ділові контакти, між дітьми виникають особисті відносини, що
базуються на почуттях симпатії, антипатії тощо, що впливає на становлення
дитячого колективу, взаємовідносин в ньому, формуванню позитивних якостей між
його членами, впливає на клімат та настрій дітей. Особисті взаємовідносини
істотно впливають на формування дошкільника. При правильному педагогічному
керівництві цими взаємовідносинами шляхом організації сумісного життя та
діяльності дітей в дошкільному закладі вони стають важливим засобом формування
колективу та вихованню взаємодопомоги між дітьми. Особисті взаємовідносини
найбільш яскраво виявляються в невеликих дитячих об’єднаннях, що будуються в
основному на почутті взаємної симпатії, емоційної прив’язаності. В таких
об’єднаннях дошкільники вчаться проявленням чутливості, чуйності, піклуванні
про іншого, допомозі один одному, тобто тут беруть свій початок перші паростки
доброзичливого відношення до оточуючих людей та своїх ровесників.

Нам так бракує
для відбудування нашої держави, для освіти нашого народу освічених людей, що
виховання дітей набирає особливого значення. В наші часи бути гарним педагогом
— це бути апостолом Правди і Науки. Тільки великими зусиллями таких апостолів
Україна матиме чесних діячів-патріотів, вмілих практичних робітників і
соціальне об’єднану, інтелектуально розвинену народну масу.

Список
використаних джерел

1. Закон України. Про дошкільну
освіту: Закон
вiд 11.07.2001 № 2628-III. //Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2001.- N
49.- ст.259.

2. Базовий компонент дошкільної
освіти в Україні // Дошкільне виховання. – 1999. – №1. – С. 4–5.

3. Бондаренко А. Дидактические игры
в детском саду. М.: «Просвещение», 2002.

4. Выготский Л.С. Собр. соч. в 6 т.
Т. 3. — М.: «Педагогика», 1983.

5. Гавриш Н.В. Сучасне заняття в
дошкільному закладі [Текст] : Навчально-методичне видання. — Луганськ :
«Альма-матер», 2008.

6. Давыдов В.В. Проблемы
развивающего обучения. Опыт теоретического и экспериментального исследования.
М.: «Педагогика», 1986.

7. Катуржевская О. Теория
развивающего обучения в отечественной дидактике второй половины XIX начала XX
века / О. Катуржевская // Научно-методический вузовский сборник
«Образование в России: история, опыт, проблемы». – Армавир, 1999.

8. Козлова С.А., Куликова Т.А.
Дошкольная педагогика. – М.: «Академия», 2000.

9. Коменский Я.А. Дидактические
принципы (отрывки из «Великой дидактики»). – М: «Государственное
учебно-педагогическое издательство HAPKOМПPOCA РСФСР», 1940.

10. Коменский Ян Амос. Избранные
педагогические сочинения. Перевод с латинского
Д.Н. Королькова. — М.: «Учпедгиз», 1939.

11. Коментар до Базового компонента
дошкільної освіти в Україні: Наук.-метод. посіб. /Наук. ред. О.Л. Кононко. — К.:
Ред. журн. «Дошкільне виховання», 2003.

12. Короткова Н.А. Михайленко Н.Я.
Игра с правилами в дошкольном возрасте. М.: «Академический Проект», 2002.

13. Кравцова Е.Е. Психологические
проблемы готовности детей к обучению в школе. — М.: «Педагогика», 1991.

14. Леонтьев А.Н. Ощущения и
восприятия как образы предметного мира. — Сб.: Познавательные процессы. М.,
1982.

15. Лордкипанидзе Д.О.,
Педагогическое учение К.Д. Ушинского.
— М.: «Педагогика», 1954.

16. Мухина В.С. Детская психология.
— М., 1985.

17. Песталоцци И.Г., Избранные
педагогические сочинения в 3-х томах, Т.3, М., 1961-1965.

18. Підкурганна Г.О., Артемова
Л.В., Орланова Н.П. Концепція дошкільного виховання в Україні. — К.: МНО, 1993.

19. Развитие познавательных
способностей в процессе дошкольного воспитания / Под ред. Л.А. Венгер. — М.:
«Педагогіка», 1986.

20. Содержание и методы умственного
воспитания дошкольников / Под ред. Н.Н. Поддьякова. — М.: «Педагогика», 1972.

21. Соловьева Г. Что такое педагогическая
система Монтессори? // Первое сентября. — 2001.- №1.- с.6.

22. Тихеева Е.И. Развитие речи
детей. – М.: «Просвещение», 1981.

23. Усова А.П., Обучение в детском
саду. – М.: «Просвещение», 1970.

24. Ушинский К.Д. Избранные
педагогические сочинения в двух томах/ Под редакцией А.И. Пискунова, Г.С. Костюка,
Д.О. Лордкипанидзе, М. Шабаевой. Т.1. – М.: «Педагогика», 1974.

25. Фребель Ф.
Будем жить для своих детей / Сост. и пред. Л.М. Волобуева. — М.: «Карапуз»,
2001.

26. Эльконин Д.Б. Психология игры.
— М.: «Педагогика», 1978.