З М І С Т
Вступ…………………………………………………………………….стор.3
І. Предмет і види економічного
аналізу
1. Предмет і завдання
економічного аналізу………………………….стор.5
2. Основні категорії економічного
аналізу……………………………стор.6
3. Види економічного аналізу………………………………………….стор.9
4. Зв’язок економічного аналізу з
іншими
науками і дисциплінами………………………………………………..стор.12
ІІ. Метод і методика економічного аналізу
1. Аналітичний метод…………………………………………………..стор.12
2. Деталізація……………………………………………………………стор.13
3. Порівняння……………………………………………………………стор.14
4. Моделювання…………………………………………………………стор.15
5. Балансовий метод…………………………………………………….стор.15
6. Елімінування………………………………………………………….стор.16
7. Статистичні методи…………………………………………………..стор.21
8. Економіко-математичні методи……………………………………. стор.23
9. Інші методи……………………………………………………………стор.23
ІІІ. Інформаційна база економічного
аналізу..……………………… …стор.23
IV. Організація та етапи економічного
аналізу………..…………… …стор.27
Висновки…………………………………………………………………стор.29
Використана література……………………………………………… ..стор.31
Вступ
Вивчення кожної
навчальної дисципліни розпочинається з розгляду загальновизнаних її теоретичних
засад. Засвоєння теоретичних питань, ключових термінів і категорій дає змогу
приступити до оцінювання та розв’язування нагальних проблем виробництва і
підвищення його ефективності.
Метою економічного аналізу є вивчення результатів
діяльності всіх підприємств і господарських організацій, визначення впливу
факторів на показники їх роботи для виявлення в подальшому недоліків і
резервів, а також розробка заходів, спрямованих на відновлення і збільшення
обсягів виробництва та реалізації, підвищення ефективності їх діяльності.
Економічний
аналіз як наукова дисципліна – це система спеціальних знань, пов’язана з
дослідженням існуючих економічних процесів і господарських комплексів, темпів,
пропорцій, а також тенденцій розвитку, з виявленням глибинної їх суті і причин,
що зумовлюють різні відхилення від запланованих показників, договірних
зобов’язань, виробничих потужностей, та об’єктивною оцінкою їх виконання.
Варто наголосити на
можливостях економічного аналізу як засобу, який сприяє управлінню підприємством.
Будь-яке управління складається з двох етапів. На першому на підставі
відповідної інформації та її аналітичного опрацювання оцінюють стан і динаміку
того чи іншого процесу, на другому, якщо аналіз визначить необхідість втручання
з метою зміни якихось параметрів у процесі, — приймається відповідне
управлінське рішення. Причому аналітик може підготувати для менеджера навіть
проект цього рішення.
В умовах ринкових
відносин система планування всередині підприємства зберігається, але змінюються
його обсяги і деякі підходи. Економічний аналіз забезпечує небхідне
обгрунтування планових показників, оскільки його оцінки досягнутого рівня
виробництва та витрачання ресурсів, з одного боку, і попиту, ринкових цін та
ефективності роботи – з іншого, є основою планування діяльності підприємства.
Усі виробничі та
фінансові процеси, а також загальні результати діяльності підприємства повиння
належно контролюватися. Це забезпечується поточним контролем з боку
адміністрації підприємства за станом виконання планових завдань, організаційних
заходів, вказівок тощо за допомогою аналітичного опрацювання повсякденної
інформації, яка характеризує виробничо-фінансову діяльність підприємства. Існує
й інша форма контролю – наступний. Він здійснюється як ревізія
фінансового-господарської діяльності роботи підприємства, як тематична
перевірка з боку податкової адміністрації, аудиторське обстеження підприємств.
В СРСР економічний
аналіз почав формуватися в 20-30 роках як підсумковий розділ бухгалтерського
обліку. Необхідность розвитку методів аналізу зумовлювалася потребою в
оцінюванні бухгалтерських звітів. Розробку методики аналізу тривалий час
здійснювали фахівці у галузі бухгалтерського обліку першими, а інколи єдиними
практичними працівниками, які проводили аналіз діяльності підприємства, були
найбільш досвідчені бухгалтери.
У той час
аналізували тільки бухгалтерський баланс підприємства. Звідси й перша назва
курсу “Аналіз балансу”. Згодом, коли обсяг звітності розширився, а отже, зросла
кількість даних і значно змінився зміст інформації, що вивчалася, курс дістав
назву “Обліковий аналіз”. Отже, певною мірою можна вважати, що аналіз походить
від бухгалтерського обліку, або “обліковства”.
У 40-х і наступник
роках розвиток і поліпшення методики аналізу, а також додаткове використання, поряд
із даними існуючої інформації, планово-нормативної, технічної та інших видів
інформації зумовили зміну й цієї назви курсу. Його стали називати
“Техніко-економічний аналіз”, “Аналіз господарської діяльності” і, нарешті,
“Економічний аналіз.”
Що ж сприяло
розвитку методів аналізу, а з часом формуанню його як самостійної дисципліни?
По-перше, це пов’язано з формуванням єдиних засад і систем бухгалтерського
обліку і впровадження типових форм звітності. По-друге, було скасовано
“комерційну таємницю” і, отже, полегшено доступ до будь-якої економічної
інформації. По-третє, у період непу підприємства знову були переведені на
комерційний розрахунок, тобто на засади самоокупності, поновилося бажання
вивчати та аналізувати результати їх господарської діяльності.
Кропітка робота з
налагодження обліку і контролю неминуче викликала потребу в розробці
спеціальних прийомів вивчення якості обліку і результатів їх господарської
діяльності, зокрема на підставі підсумкових даних звітів підприємств.
Стандартизація бухгалтерських документів, регістрів і звітних форм сприяла
роботі з упровадження аналізу, дала змогу розробити чимало єдиних єдиних,
стандартних методів аналізу економічної інформації.
Головною
метою та завданням курсової роботи можна вважати повне висвітлення форм та
методів економічного аналізу.
I.
ПРЕДМЕТ І ВИДИ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ
1.
Предмет
і завдання економічного аналізу
Кожна наука має
свій предмет, який вона вивчає. Предметом економічної науки є, як відомо,
виробничі відносини людей. Економічний аналіз як її галузь, природно, теж має
справу з певною їх частиною, а точніше, з тими відносинами, які формуються в
межах підприємств і навколо них. У навчальній літературі звичайно наводиться
таке визнання цього поняття. Предметом економічного аналізу є фінансово-господарська
діяльність підприємств та установ. Проте наявні методи аналізу дають змогу
вивчати і роботу окремих галузей, регіонів і всього господарства країни у
цілому.
Об’єкти аналізу, на відміну від предмета, —
це передусів окремі економічні явища, процеси, проблеми, питання, показники.
Всі об’єкти аналізу у своїй сукупності складають предмет економічного аналізу.
Об’єктами аналізу, наприклад, можуть бути виробнича та комерційна діяльність,
наявність і використання ресурсів, якість продукції і прибуток, ритмічність
виробництва тощо.
Систематизований
перелік об’єктів чи питань аналізу, що вивчаються в курсі, утворюють його
зміст.
Виникнення та
становлення будь-якої науки зумовлюються нагальними потребами господарської
практики. Розвиток економічного аналізу обумовлюється необхідністю періодичного
оцінювання стану господарських процесів, загальних результатів і нових напрямів
у роботі. При цьому особливий інтерес викликає вивчення всіляких виробничих
недоліків, непродуктивних витрат, збитків, тобто того, з чим надалі
пов’язуватиметься одне поняття – резерви. У зв’язку з цим перед економічним
аналізом з самого початку були поставлені такі завдання:
1). Оцінювання
діяльності підприємства, його виробничих та інших підрозділів, окремих явищ і
показників;
2). Виявлення і
визначення величини внутрішьногосподарських резервів.
Згодом життя
висувало й інші завдання, розв’язання яких сприяло виникненню нових розділів і
напрямів у розвитку даного курсу. Найважливіше серед них – сприяння
оперативному управлінню підприємством і поточному контролю. Це, зокрема,
зумовило появу оперативного аналізу.
Останнім часом
економічний аналіз використовується в аудиторській практиці, податковою
адміністрацією і, отже, може розв’язувати нове завдання – контроль за роботою
підприємств та установ усіх форм власності.
У різних виданнях
інколи називаються й інші завдання. Проте вони або деталізують зазначені вище,
або взагалі є завданнями, які мають розв’язуватися іншими економічними
дісциплінами.
2. Основні категорії економічного аналізу
Обов’язковою умовою
будь-якого матеріального виробництва є забезпеченість його відповідними
ресурсами. Ощадливе їх використання – повсякденна турбота й обов’язок кожного
підприємства. Зменшення питомого витрачання ресурсів на одиницю кінцевої
продукції веде до зростання ефективності суспільногов виробництва, поліпшує всі
показники виробника товарів.
Існує чимало видів
ресурсів. Серед них – природні, виробничі, інтелектуальні, фінансові, валютні
тощо. Для виробництва придатна така класифікація ресурсів: трудові ресурси,
основні засоби і предмети праці. Важливими виробничими ресурсами є простір
(земельна площа) і час. Ресурси можуть бути вихідні, природні та похідні,
штучні. До останніх належать товарні, інформаційні, фінансові, наукові та інші.
У процесі
виробництва ресурси починають взаємодіяти один з одним. Такі взаємодії
набувають форми факторів (чинників).
Фактор – це рушійна сила будь-якого процесу або
явища, який визначає їх характер та результат. Інакше можна сказати, що фактор
– це причини, яка впливає не певний результат (наслідок). На виробництві мають
місце чимало причинно-наслідкових зв’язків, а отже факторів (чинників),
виявлення, вимір і вивчення яких є важливим завданням економічного аналізу.
Фактори
класифікують згідно з певними ознаками. Відповідно до простих елементів праці
розрізняють фактори трудові та матеріальні. Останні складаються із сировинних,
енергетичних, водних, факторів основних засобів тощо. За місцем дії фактори
можуть бути внутрішьно-господарські, галузеві, регіональні народно-господарські.
Вирізняють також фактори кількісні та якісні, цнтенсивні та екстенсивні,
об’єктивні та суб’єктивні, загальні (комплексні) та поодинокі (специфічні),
основні та другорядні тощо.
Фактор завжди має
не лише величину, а й напрям дії. Тому розрізняють позитивні та негативні
фактори. З останніми часто пов’язують резерви виробництва. Отже, звідси ще одне
визначення: фактор – це попередник виникнення резервів виробництва.
Під дією трудових
або енергетичних факторів ресурси виробництва починають рухатися, взаємодіяти
і, врешті-решт, трансформуються у нові речі – матерільні блага, продукцію. При
цьому частина ресурсів залишається невикористаною або витрачається
нераціонально, губиться, псується, накопичується у вигляді відходів,
випаровується і звітрюється, залишається у воді. У зв’язку з цим виникає
питання про резерви виробництва.
Під час вивчення
цієї категорії слід обов’язково усвідомити, що поняття “резерв” має два різні
значення.
1.
Резерви – це запас
ресурсів, який свідомо не витрачається і підтримується на певному рівні як
засіб, що забезпечує надійність і безперервність роботи будь-якої системи.
2.
Резерв – це невикористана
або згаяна можливість чогось, наприклад зростання обсягу виробництва,
поліпшення якості, підвищення рентабельності тощо.
У першому
визначенні резерв характеризує будь-який страховий запас. Загадаймо валютні
резерви Національного банку (запаси), страхові та резервні фонди держави і
підприємств, резервні потужності енергосистем тощо.
Друге
розуміння резерву пов’язують передусім з різними втратами ресурсів (псування,
пропажа, брак, уцінка), сплатою штрафів, пені, неустойок та з іншими збитками.
Це явні, безспірні резерви. Проте є й такі, що обумовлюються підвищенням норм
витрачання ресурсів, перевитратами заробітної плати, несвоєчасним виконанням
заходів із впровадження нової техніки і технологій, недозавантаженням вільних
виробничих потужностей тощо. Одні резерви – це безповоротні втрати ресурсів або
прибутків, інші можуть бути використанів у наступні періоди часу (мал.1). Існуючі
класифікації резервів мають багато спільного з класифікаціями факторів.
 |
||||||||
 |
||||||||
 |
||||||||
 |
||||||||
 |
||||||||
 |
||||||||
 |
||||||||
3. Види економічного аналізу
Тривалий час
розвиток аналізу відбувався шляхом розширення кількості показників і процесів
на підприємстві, що вивчаються. При цьому основна увага приділялася
вдосконаленню та уніфікації методики їх вивчення. Головним джерелом інформації
аналізу була всезростаюча звітність підприємств. У зв’язку з цим аналіз міг
бути тільки наступним, тобто після закінчення року, кварталу, місяця і
складання відповідного звіту. Однак досить швидко єдина методика аналізу
звітності підприємства стала диференціюватися, пристосуватися до галузевих
особливостей господарств. Так з’явилися методики аналізу діяльності промислових
підприємств, а також підприємств торгівлі, сільськогогосподарських, будівельних
та інших організацій. Створювалися також численні методики аналізу діяльності
більш дрібних галузей промисловості та інших галузей народного господарства.
У 50-ті роки
виникають нові підходи, коли різноманітні варіанти наступного аналізу стали
доповнюватися принципово новим поточним, або оперативним, аналізом, а згодом
створюються методики попереднього попереднього або перспективного аналізу.
В останні
кілька десятиліть розвиток економічного аналізу в основному пов’язувався з
тематичним або вузькофункціональним напрямом аналізу окремих об’єктів. У
зв’язку з цим нині існують методики порівняльного, функціонально-вартісного та
системного аналізу. Внаслідок значної різноманітності видів і напрямів
економічного аналізу виникає потреба в класифікації їх. Однією із
загальновизнаних ознак групування є поділ окремих видів аналізу залежно від часу
проведення. Виходячи з цього, виділяють такі види аналізу: наступний (ретроспективний), оперативний та
попередній.
На теперішній
час найбільш розвинутим і важливим є наступний аналіз. З тими або іншими
застереженнями до нього можна включити такі шість видів.
Фінансово-економіний аналіз здійснюється після
закінчення кварталу або року на підставі відповідного звіту підприємства.
Головний акцент у цьому аналізі робиться на вивченні й оцінюванні ключових
результативних і фінансових показників роботи підприємства. Насамперед це
стосується показників прибутку та рентабельності, а також продажу продукції.
Багато уваги приділяють вивченню основних показників фінансового стану, руху
грошових коштів і капіталу. Інші виробничі показники та витрати вивчають
вибірково і в такому обсязі, щоб пояснити відхилення в прибутку та у зміні
фінансового стану підприємства. Такий аналіз звичайно проводять сторонні
установи, які мають тісні зв’язки з даним підприємством: фінансові та
бінківські установи, адміністративні, наукові та посередницькі організації.
Техніко-економічний аналіз, на відміну від
фінансово-економічного, є більш змістовним і різнобічним. Його також називають
внутрішньогосподарським. Крім економічних покзників у ньому значна увага
приділяється вивченню даних про використання техніки і технологій, інших
матеріальних ресурсів підприємства. Для цього аналізу використовують дані
первинного бухгалтерського обліку та інші джерела інформації.
Техніко-економічний аналіз звичайно має значну галузеву специфіку, тоді як
методика фінансово-економічного аналізу однакова для всіх підприємств.
Статистико-економічний аналіз перебуває на стику
статистики та економічного аналізу. Він вивчає діяльність не підприємств, а
великих господарських комплексів, регіонів, галузей і народного господарства
країни в цілому. Основним інформаційним джерелом може бути статистична
звітність відповідних господарських одиниць, статистичні збірники і обстеження.
У методиці цього аналізу провідну роль відіграють статистичні методи дослідження
та обробки інформації.
Порівняльний, або
міжгосподарський аналіз, як і статистико-економічний, використовує для своїх потреб більший
обсяг інформації, ніж перші два аналізи. Але він обмежується даними кількох
споріднених підприємств. Завдяки додатковим зіставленням даних і орієнтації на
показники кращих підприємств у галузі він дає змогу одержати більш обгрунтовану
оцінку роботи підприємства, яке аналізується. При цьому простіше і надійніше
можна вишукати і резерви. У зв’язку з цим порівняльний аналіз іноді
характеризують як найкращий засіб пошуку та обгрунтування
внутрішньогосподарських резервів виробництва.
Функціонально-вартісний аналіз – відносно новий вид
аналізу, і тому його методика ще не є досконалою. Предмет його вивчення в
більшості випадків пов’язаний не з роботою підприємства, а з випуском та
експлуатацією певних видів продукції. Такий підхід, крім традиційної виробничої
інформації, потребує докладних даних щодо експлуатаційних характеристик
виробів. Упровадження цього виду аналізу є доцільним у тому разі, якщо він
вивчає ефективність відносно дорогої техники з досить великими обсягами її
виробництва. Цей аналіз концентрує увагу на показниках використання продукції,
ефективності її застосування у користувачів. Головні резерви такий аналіз вбачає
в удосконаленні конструкції виробу, оптимізації його окремих функцій, виявленні
його слабких або навіть зайвих функціональних можливостей. Зменшення зайвих
функцій виробу, спрощення конструкції та інші технічні заходи дають змогу
налагодити виробництво високоефективної техніки і при цьому скоротити витрати
на нього. На жаль, дослідження за допомогою цього виду аналізу нині стикаються
з труднощами, пов’язаними з відсутністю налагодженої системи збирання
необхідної інформації від користувачів продукції.
Системний аналіз – останній вид наступного
аналізу. Вперше системний підхід використали військові фахівці, опрацьовуючи
десантну операцію в Нормандії під час другої світової війни.
Системний
аналіз застосовують для досліджування складних економічних проблем, великих
виробничих комплексів, важливих народногосподарських проектів. При цьому
вивчення економічних аспектів органічно поєднується з аналізом технічних,
соціальних, демографічних і національних проблем, екологічних і політичних умов
тощо. Для забезпечення всебічного розгляду проблем аналіз здійснює бригада
фахівців з різних галузей знань, що забезпечує зважене комплексне їх
розв’язання. Об’єктами такого аналізу в Україні були проект побудови нафтового
терміналу в Одесі, вирішення проблем енергопостачання і стану вугільної
промисловості, комплексних питань, пов’язаних з транспортуванням каспійської
нафти через Україну в Західну Європу. Загалом цей вид аналізу має широкі
перспективи свого подальшого розвитку.
Оперативний
(поточний) аналіз здійснюють на підприємствах і в його підрозділах безпосередньо в
процесі господарської діяльності, або відразу по закінченні окремих виробничих
чи інших робіт. При цьому основну інформацію для аналізу постачає оперативний
облік, що виключає пасивне очікування звітних даних.
Намагання
поєднати проведення аналізу процесу виробництва з відносно невеликими
виробничими етапами (доба, тиждень, декада) зумовлюється потребою в активізації
економічної роботи, включенні аналізу в систему оперативного управління
підприємством. Отже, завданням оперативного аналізу є не тільки виявлення
негативних явищ, а й сприяння їх своєчасному виправленню протягом певного
періоду, що дяє змогу реально поліпшити кінцеві результати роботи підприємства.
Інформацію для
оперативного аналізу отримують в основному по каналах автоматизованих систем
управління і обробляють із застосуванням стандартних програм не персональних
комп’ютерах. Незважаючи на великі технічні можливості комп’ютерних систем, в
оперативному аналізі свідомо звужують коло питань, проблем і показників роботи,
а отже, і зменшують обсяг інформації, яку збирають. Проте таке обмеження
безпосередніх об’єктів аналізу не поивнно погіршувати якість висновків і
рекомендацій, зменшувати їх цінність для управління.
Розвиток
оперативного аналізу з самого початку зумовлювався вимогами поточного
управління. Тому він щільно примикає до науки й практики управління.
Прогнозний
аналіз (перспективний, стратегічний) почав застосовуватися як техніко-економічне
обгрунтування майбутніх підприємств, зразків нової техніки і новітніх
технологій. Цей аналіз передує виробничим подіям, передбачає їх наслідки,
оцінює їх ефективність.
Результати
прогнозного аналізу можуть бути подані як планові калькуляції для нових видів
продукції, як сума економічного ефекту від освоєння нової техніки, впровадження
новітніх технологій, механізації та автоматизації виробництва, як комплекс
рекомендацій для розробки різних програм або формування політики. Цей аналіз
здійснюють працівники проектних і наукових закладів, а також установи державного
управління.
4. Зв’язок
економічного аналізу
з іншими науками і
дисциплінами
Можемо
з’ясувати, яке місце посідає економічний аналіз у системі економічних та інших
наук і які взаємозв’язки існують між ними.
Теоретичною
основою економічого аналізу є політична економія, а загальним методом
підзнання, як і для всіх інших наук – діалектика.
Економічний
аналіз тісно пов’язаний з галузевими економіками, організацією та менеджментом,
маркетингом, фінансовими дисциплінами, банківською справою і кредитуванням.
Особливу роль
в економічному аналізі відіграють бухгалтерський облік та статистика. Вони не
тільки постачають йому необхідну інформацію, а й надають деякі свої методи для
її вивчення. Особливо плідно у цій справі склалися стосунки між аналізом і
статистикою, внаслідок чого методика аналізу збагатилася багатьма статистичними
методами й прийомами дослідження.
В економічному
аналізі широко застосовуються сучасні обробки інформації, економіко-математичні
та соціологічні методи, знання в галузі техніки й технології виробництва.
ІІ. МЕТОД І
МЕТОДИКА ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ
1.
Аналітичний метод
Можна з
певністю стверджувати, що цей розділ є головним в усій теорії економічного
аналізу. Економічний аналіз, як і кожна наука, вивчає свій предмет за допомогою
певного методу, визначення сутності якого є першим кроком при вивченні методики
аналізу.
Існує чимало
різних методів. Розрізняють загальні й поодинокі методи дослідження. Якщо перші
звичайно використовують майже скрізь, то поодинокі придатні для розв’язування
вузького кола завдань і, як правило, в межах однієї дисципліни.
Формування
нових наук і дисциплін веде до появи і нових методів наукового пізнання або
пристосування до потреб дослідження вже відомих методів.
Під час
аналізу використовують здебильшого добре відомі перевирені практикою методи.
Насамперед це стосується методу аналізу. Аналіз – це розбір,
розкладання, розчленування предметів або явищ на складові елементи,
властивості, ознаки. Отже, виникає можливість для поглибленого вивчення складу,
зв’язків, властивостей предметів та явищ. Сам процес розкладання слід проводити
згідно з певними правилами, принципами.
Поділ
предметів або явищ має враховувати існуючі закономірності, склад, внутрішні
кордони, зв’язки, функції. Це перший
принцип
аналізу. Суворе дотримання цього принципу дає змогу відтворити згодом предмет у
первісному вигляді.
Послідовне,
поетапне відокремлення частин, властивостей від предмета – вимога другого принципу аналізу.
Окремі
частини, компоненти цілого відіграють не однакову роль у його функціонуванні.
Серед них обов’язковов знайдеться один або кілька, які формують сутність
предмета, його якісну ознаку. Тому пошук цих найважливіших ланок у предметі
обумовлює третій принцип аналізу – принцип основної
ланки. Врахування системної побудови предмета або систем формує четвертий принцип аналізу – принцип ієрархії.
П’ятий принцип визначає межі аналізу,
ступінь його можливого поглиблення. Кінцева зупинка в дослідженні звичайно
пов’язується з найпростішими елементами системи, які при цьому зберігають
загальні властивості всієї сукупності. Так, товар є найпростішим елементом
економічної системи.
І нарешті, шостий принцип обумовлює вибір форми аналізу.
Загальновідомі такі форми аналізу: хімічний, математичний, економічний,
спектральний, структурний, психоаналіз.
Виходячи з
викладеного, можна дати таке визначення методу економічного аналізу: основним
методом є аналітичний, за допомогою якого таке складне явище, як господарська
діяльність підприємства, уявно розкладається на окремі, більш прості складові,
а потім вивчаються їхні кількісні та якісні сторони, зв’язки та взаємодії.
Крім
аналітичного методу, застосовують й інші методи та технічні прийоми
економічного аналізу. У свої сукупності вони складають притаманну тільки цій
дисциплині методику дослідження економічних явищ.
2.
Деталізація
Більшість
показників, що характеризують роботу підприємств – підсумкові. В них
взаємознищуються від’ємні та додатні відхилення. Розкладання підсумкових
показників дає змогу побачити суттєві відмінності та різноманітність первісних
показників. Тому виникає потреба йти від загальних показників до деталізованих,
послідовно розчленовуючи загальні показники на складові. Такий аналітичний
прийом називають деталізацією.
Розчленування
складних явищ на більш прості або складові здійснюється за такИми основними
напрямами: утворювальними факторами, якісними ознаками, підрозділами та часом.
При проведенні аналізу тією або іншою мірою деталізуються всі загальні
показники, які характеризують діяльність підприємства. Проте це не означає, що
в кожному випадку проводиться глибока деталізація за кожним показником або
фактором. З метою зменшення трудомісткості аналізу застосовують принцип
головної ланки, який дає змогу із всієї сукупності інформації виділити найбільш
важливу, яка і піддається достатньо глибоків деталізації. Насамкінець слід
зауважити, що деталізація є не що інше, як одна із форм прояву аналітичтого
методу.
3.
Порівняння
Якісну оцінку
предметів і явищ можна дати за допомогою порівняння. Порівняння – це метод, за допомогою якого предмет (явище), що
вивчається, характеризується через співвідношення, вимірювання, зіставлення з
іншими одноякісними предметами (явищами). Звичайно, порівняння проводять з
відомими предметами, які виконують роль еталонів певних властивостей, або
ознак. Такими еталонами можуть бути норми, нормативи, планові показники, ціни,
середні дані тощо.
У практиці
економічного аналізу використовують різні види порівнянь. Найчастіше
застосовують порівняння з поточними і перспективними планами, з фактичними
показниками за минулий період, з показниками споріднених підприємств, з
найвищими показниками в галузі, із середніми показниками, з показниками
підприємств інших країн тощо. Порівняння може проводитися по абсолютних,
відносних і середніх велечинах.
Вибір об’єкта
для порівняння дуже впливає на кінцеві оцінки. Тому для зіставлення треба брати
такі об’єкти, які б дали змогу зробити глибоку і зважену оцінку предмета або
явища, що вивчаються.
Порівняння
може дати позитивні результати за умови, що порівнюються предмети, явища,
показники, які можна зіставити. Тому порівнянність – одна із суттєвих проблем
економічного аналізу. Щоб показники були порівняними, застосовують такі
допоміжні прийоми:
1. Нейтралізація цінового
фактора (перерахунок показників обсягу в однакову оцінку);
2. Нейтралізація можливих
кількісних відмінностей (різні обсяги виробництва);
3. Нейтралізація відмінностей в
структурі (наприклад, розрахунок індексів фіксованого складу);
4. Використання при порівнянні
однакових періодів часу;
5. Розрахунок порівнюваних показників
за єдиною методикою;
6. Виключення інших
відмінностей в умовах роботи кількох підприємств.
4.
Моделювання
Для вивчення
складних явищ застосовують метод моделювання, за яким будують зменшені
предмети або умовні подоби (образи), що замінюють у нашій уяві дійсні предмети
або явища.
Моделі можуть
бути матеріальними (фізичними) та абстрактними. Серед останніх слід розрізняти
описові (словесні), графічні та математичні. За допомогою моделей досліджують
сутність предметів і явищ найбільш простим, а подекуди і найбільш дешевим
способом. Моделі дають змогу зосередити увагу дослідників на найсуттєвіших
характеристиках предметів або явищ, сприяють швидкому накопиченню необхідних
знань за різних умов роботи. Моделювання добре поєднується з іншими методами і технічними
прийомами.
5.
Балансовий метод
Цей метод
уперше набув поширення як науковий у бухгалтерському обілку. Потім його
поступово стали застосовувати і в інших науках. Так, у СРСР балансовий метод
був головним в плануванні.
Використання
балансового методу грунтується на обмеженості, кінцевості величини матеріальних
ресурсів і жорстких взаємозв’язках між окремими елементами сукупності, які при
цьому виникають.
У процесі
аналізу в курсі вивчають баланс товарної продукції, усілякі баланси окремих
відхилень, узгодженість дії факторів. Проте особливо часто застосовують сальдовий
метод як різновид балансового методу. За цим методом можна визначити
величину останнього фактора, якщо вже відомі сумарний вплив усіх інших (крім
нього) факторів і загальна зміна результативного показника. Сальдовий метод
доречно використовувати там, де прямий розрахунок впливу будь-якого фактора є
технічно складним або незручним і інших міркувань (занадто трудомісткий тощо).
Проте слід
дуже обережно користуватися цим методом, оскільки будь-який прорахунок на
попередніх етапах автоматично призводить до помилки на останній стадії
розрозунку. До речі, ця помилка має системний характер і зберігає загальний
баланс показників або факторів.
6.
Елімінування
Якщо на
аналізований показник впливають кілька факторів, потрібно встановити роздільний
вплив кожного з них. Для цього застосовують спеціальний метод – елімінування (від латинського слова eliminare –
виключати, усувати). Суть цього методу полягає в тому, що, абстрагуючись від
взаємовпливу факторів, послідовно розглядається вплив кожного фактора на
результативний показник за незмінності інших факторів. У практиці економічного
аналізу застосовують кілька способів елімінування.
Ланцюгові
підстановки.
З метою визначення факторів будують таблицю, в якій зліва направо зазначаються
всі необхідні фактори, починаючи з кількісних і закінчуючи якісним. Потім
наводиться “добуток факторів”, або результативний показник, і, нарешті, графа
для розрахунку величини впливу факторів. У перший рядок таблиці (нульова
підстановка) записують планові, або базові, показники. Для розрахунку впливу
першого фактора проводять заміну його з планової (базової) величини на
фактичну, а інші дані залишають незмінними. Різниця між одержаним розрахунковим
показником (Д1) і плановим (базовим) становить величину першого
факора (Д1 – Дп). Для розрахунку другого фактора його
величину у другій підстановці також замінюють на фактичну (перший фактор тут і
далі залишається також на фактичному рівні), а величину впливу аналізованого
фактора визначають як різницю між другим і першим розрахунковими показниками (Д2
– Д1). Така процедура заміщення величини вихідних планових
показників на фактичну величину здійснюється доти, поки в останньому рядку не
будуть всі фактичні значення факторів, що вивчаються, а їхня величина впливу не
буде визначена як відповідна різниця розрахункових добутків факторів.
Такий процес
розрахунку чотирьох факторів наведено в табл.1.
Таблиця 1
Схема
виявлення впливу факторів
способом
ланцюгових підстановок
|
Номер підстановки та назва фактора |
Фактори, які впливають на показник |
Добуток факторів |
Величина впливу факторів |
|||
|
1-й |
2-й |
3-й |
4-й |
|||
| Нульова підстановка | П | П | П | П |
Дп |
— |
| Перша підстановка, перший фактор |
Ф | П | П | П |
Д1 |
Д1 – Дп |
| Друга підстановка, другий фактор |
Ф | Ф | П | П |
Д2 |
Д2 – Д1 |
| Третя підстановка, третій фактор |
Ф | Ф | Ф | П |
Д3 |
Д3 – Д2 |
| Четверта підстановка, четвертий фактор |
Ф | Ф | Ф | Ф |
Дф |
Дф – Д3 |
Примітки: 1.
Умовні позначення: П – планове значення, Ф – фактичне значення.
2. 1-й, 2-й,
3-й – кількісні фактори, 4-й (останній) – якісний фактор.
Отже, за умови
дії чотирьох факторів здійснюється чотири підстановки (не враховуючи нульову),
величина кожного фактора визначається як різниція нового розрахункового
показника та попереднього. Розглянемо методику розрахунків на прикладі аналізу використання
трудових ресурсів за даними промислового підприємства (табл.2.)
Таблиця 2
Вихідні
дані
для
розрахунку факторів
|
Показник |
За планом |
Фактично |
Відхилення від плану |
% виконання плану |
| 1. Товарна продукція за місяць, тис.грн |
500 | 477,4 | — 22,6 | 95,48 |
| 2. Середньооблікова чисельність робітників, осіб |
250 | 200 | — 50 | 80 |
| 3. Загальна кількість відпрацьованих усіма робітниками людино-годин |
40 000 | 30800 | — 9200 | 77 |
| 4. Загальна кількість відпрацьованих усіма робітниками людино-днів |
5000 | 4400 | — 600 | 88 |
| 5. Середнє число днів роботи одного робітника (ряд.4 : ряд.2) |
20 | 22 | +2 | 110 |
| 6. Середня тривалість робочого дня (ряд.3 : ряд.4), год |
8 | 7 | — 1 | 87,5 |
|
7. Виробіток одного робітника: а) середньомісячний, грн. (1:2) б) середньодобовий, грн (1:4) в) середньогодинний, грн. (1:3) |
2000 100 12,5 |
2387 108,5 15,5 |
+387 +8,5 +3,0 |
119,35 108,5 124 |
У табл.2 перші
чотири показники взято зі звіту по праці, п’ять останніх обчислюються за даними
перших чотирьох показників. Як показують дані таблиці, фактичний обсяг товарної
продукції нижчий за планови на 22.6 тис грн. Це зумовлено дією
середньооблікової чисельності робітників (1-й фактор), середнього числа днів
роботи одного робітника (2 фактор), середньої тривалості робочого дня (3-й
фактор) і середньогодинного виробітку (4-й фактор). Використовуючи схему,
наведену в таблиці 1 і дані табл.2, виконаємо відповідні розрахунки (табл.3.)
Таблиця 3
Розрахунок
факторів
способом
ланцюгових підстановок
|
Номер підстановки та назва |
Чисельність |
Середня |
Середня |
Середньогодинник |
Обсяг |
Величина впливу фактора, |
| Нульова підстановка | 250 | 20 | 8,0 | 12,5 | 500 | — |
| 1. Вплив чисельності робітників | 200 | 20 | 8,0 | 12,5 | 400 | 400-500= — 100 |
| 2. Вплив середнього числа днів роботи одного робітника |
200 | 22 | 8,0 | 12,5 | 440 | 440-400=+40 |
| 3. Вплив середньої тривалості робочого дня |
200 | 22 | 7,0 | 15,5 | 385 | 385-440= — 55 |
| 4. Вплив середньогодинного заробітку |
200 | 22 | 7,0 | 477,4 | 477,4-385=+92,4 | |
| Разом –22,6 |
||||||
Спосіб
абсолютних різниць. Розрахунки, які проводяться в таблиці ланцюгових підстановок, можуть
бути спрощені, якщо в кожній підстановці змінити абсолютне значення фактора, що
розраховується відхиленням його фактичної величини від базової (планової).
Використовуючи
відхилення по кожному фактору, виконаємо розрахунок впливу факторів:
1. Вплив зміни чисельності
робітників:
( — 50)*20*8,0*12,5= — 100
(тис.грн.).
2. Вплив зміни числа днів,
відпрацьованих одним робітником:
(+2)*200*8*12,5=+40
(тис.грн.).
3. Вплив зміни тривалості
робочого дня:
( — 1)*200*22*12,5= — 55
(тис.грн.).
4. Вплив зміни
середньогодинного виробітку:
3,0*200*22*7=+92,4
(тис.грн.).
Разом:
— 22,6 тис.грн.
Спосіб
відносних різниць. Цей спосіб грунтується на обчисленні різниць у відсотках. Величина
впливу кожного фактора визначається множенням різниці в суміжних індексах
(відсотках) на плановий обсяг узагальнюючого показника. Розрахунок потрібно
вести табличним або безтабличним способами. Вакористовуючи дані табл.2,
проведемо відповідні розрахунки в табл.4.
Таблиця 4
Розрахунок
факторів способом відносної різниці
|
Показник |
% виконання плану |
Різниця суміжних |
Фактор |
Розахунок впливу фактора, |
| 1. Середньооблікова чисельність робітників, осіб |
80,0 | 80-100= — 20 | Чисельність робітників | 500*( — 20)/100= — 100 |
| 2. Загальна кілкість відпрацьованих усіма робітниками людино-днів |
88 | 88-80=+8 | Середнє число днів роботи | 500*8/100=+40 |
| 3. Загальна кількість відпрацьованих усіма робітниками людино-годин |
77 | 77-88= — 11 | Середня тривалість робочого дня |
500*( — 11)/100= — 55 |
| 4. Обсяг товарної продукції | 95,48 | 95,48-77=+18,48 | Середньогодинний виробіток | 500*(+18,48)/100=+92,4 |
| Разом –22,6 |
||||
Хоча всі розглянуті
способи елімінування різняться методикою розрахунків, проте вони дають однакові
результати, оскільки грунтуються н одному й тому самому принципі. В практиці
економічного аналізу найчастіше використовують спосіб абсолютних різниць,
надійний і найменш трудомісткий.
Що стосується
підрахунків резервів, то, як правило, до кількості резервів можна включати
негативно діючи фактори. В нашому прикладі негативний вплив на обсяг виробленої
продукції мали два із чотирьох факторів, які разом зменшили його на 155
тис.грн. (100 + 55). Це і є резерви виробництва.
Крім того,
слід пам’ятати, що будь-який розрахунок трьох і більше факторів завжди можна
спростити до пошуку двох факторів, один із яких завжди буде кількісний, а
другий – якісний. У цьому випадку, якщо застосовувати прийом абсолютних
різниць, величина кількісного фактора дорівнюватиме добутку зміни кількісного
фактора на планову (незмінну) величину якісного; величина якісного – це
добуток зміни якісного фактора на фактичну величину кількісного фактора.
Якщо три
останніх фактори в попередньому розрахунку об’єднати в одни комплексний фактор
– середньомісячний виробіток одного робітника, то спрощений розрахунок впливу
факторів матиме такий вигляд (спосіб абсолютних різниць):
1. Вплив зміни чисельності
робітників
( — 50) *
2,0= — 100 (тис.грн.).
2. Вплив зміни продуктивності
праці (місячної):
+387*200=+77,4
(тис.грн.)
Разом
— 22,6 (тис.грн.)
Сума впливу
цих двох факторів завжди має дорівнювати відхиленню узагальнюючого показника,
на який вони сумісно діяли.
Навмисно
спрощений розрахунок впливу факторів може доповнюватися прийомом розширення
факторних систем, який базується на відомому правилі математики: якщо
чисельник і знаменник дробу помножити на одне й те саме число, то величина
дробу не зміниться. Природно, це число має відповідати даній ситуації
(аналітичній моделі) й поглиблювати подальше вивчення факторів, діючих на
результативний показник.
Припустимо, що
функція, яка описує який-небудь процес, має вигляд y=m/n, тоді розширення цієї
формули можна зробити так:
y=m*a / n*a =
a/n * m/a
і далі:
y=a/n * m/a *
b/b = a/n * b/a * m/b.
До речі,
розширення факторних систем дає змогу перевести розрахунки у більш зручну
форму, коли всі фактори будуть мати прямо пропорційний характер впливу на
результатиний показник, і тому застосовують лише процес множення.
Наприклад,
середню продуктивність праці 1-го робітника за звітний період (П) розраховують
за формулою:
П = Т/Ч, (1)
Де Т – обсяг
товарної продукції, тис.грн.;
Ч –
чисельність робітників.
Зовні підвищення
продуктиваності праці зумовлює зростання обсягу товарної продукції, а
збільшення клькості робітників, навпаки, її погіршує. Однак насправді ані
перший, ані другий показник не є справжніми факторами продуктивності праці. Ці
фактори приховані десь в глибині і не відображаються цією формулою. Але
розширення (деталізація) складу формули дає змогу знайти найбільш загальні і
дійсно справжні фактори, які впливають на середній рівень продуктивності 1-го
робітника:
П= Т/Ч х
Д/Д х Г/Г, (2)
Де Д –
загальна кількість відпрацьованих усіма робітниками робочих днів за звітний
період;
Г – загальна
кількість відпрацьованих усіма робітниками робочих днів за звітний період.
Якщо зробити
необхідні перестановки у формулі (2), то матимемо:
П = Д/Ч х
Г/Д хТ/Г. (3)
Звідси видно,
що Д/Ч – це середня кількість відпрацьованих днів 1-м робітником у звітному
періодні (д), Г/Д – це середня тривалість робочого дня (зміни) в годинах (г),
нарешті, Т/Г – це середньогодинний виробіток 1-го робітника (п). Тоді формула
(3) матиме такий вигляд:
П=д*г*п (4)
На підставі
даних таблиці 1 проведемо підрахунок впливу цих факторів на зміну
продуктивності праці 1-го робітника за способом ланцюгових підстановок.
(табл.5)
Таблиця 5
Розрахунок
впливу факторів
на
продуктивність праці
|
Номер підстановки та назва |
Середня |
Середня |
Середньогодинник |
Середньомісячний |
Величина впливу фактора, |
| Нульова підстановка | 20 | 8,0 | 12,5 | 2000 | — |
| 1. Вплив середньої кількості днів роботи одного робітника |
22 | 8,0 | 12,5 | 2200 | 2200-2000=+200 |
| 2. Вплив середньої тривалості робочого дня |
22 | 7,0 | 12,5 | 1925 | 1925-2200= — 275 |
| 3. Вплив середньогодинного виробітку |
22 | 7 | 15,5 | 2387 | 2387-1925=+462 |
|
Разом |
|||||
7.
Статистичні методи
Серед
статистичних методів, використовуваних в аналізі, чільне місце посідає табличний
метод.
Таблиці
служать накопиченню, опрацюванню і зберіганню цифрової інформації. Форму
таблиць та їх майбутній змітс слід передбачати заздалегідь, тобто до початку
аналізу явищ. Від усіх інших таблиць аналітична, як правило, відрізняється
відносно нескладною будовою, компактністю і наочністю. Вона повинна мати не
лише основу, а й додаткову для порівняння інформацію (планові та середні
показники, дані за минулі періоди), а також проміжні підсумки, відхилення,
відсотки.
У процесі
збирання цифрової інформації та заповнення таблиць виникає низка технічних
складностей, якщо інформації забагато. З метою забезпеченості компактності
таблиць:
1)
спрощують
чи округлюють (до тисяч, млн тощо) вихідну інформацію;
2)
скорочують
або часткова відкидають другорядні дані;
3)
об’єднують
дані у групи і підраховують проміжні підсумкові показники або передають через
середні показники;
4)
комбіновано
показують частину показників у деталізованому вигляді, а інші – розміщують разом
в одному рядку (як “інші”);
5)
поділяють
вихідну інформацію на кілька самостійних сукупностей з наступним складанням
кількох простіших таблиць з вузьким змістом.
Таблиці у
певному наборі можуть виконувати роль програми або переліку питань, що вивчаються.
Проте не слід перебільшувани значенн таблиць: вони є важливими, але здебільшого
технічним аспектом аналізу.
Динамічні
ряди – це
порівняння не двох, а кількох предметів, показників. Вирізняються інтервальні
та моментні динамічні ряди. Аналіз їх дає змогу визначити:
1) напрям зміни показників
(збільшення, зменшення, сталість або нестабільність, коливність);
2) наявність тенденцій у зміні
показників;
3) середній рівень показників і
варіації.
Серйозною
проблемою для дослідження мають порушення у динамічих рядах. Це пов’язано з
неоднаковими інтервалами часу, а також із неоднорідними показниками, які
потрапили до загальної сукупності даних. Нарешті, виникають перерви в
динамічному ряду у зв’язку із браком інформації.
Широкого
використання набули вибірковий метод і групування, кореляційний метод, середні
і відносні показники. Особливу увагу слід приділяти застосуванню в аналізі графічних
методів. Ці методи у поєднанні з комп’ютерами забезпечують більшу наочність
наслідків аналізу. Наприклад, використовуючи дані табл. , побудуємо відповідну
гістограму (мал.1) та графік динаміки обсягів виробництво продукції на
підприємстві за п’ять років (мал.2).
|
Показник |
П’ятирічний період |
||||
|
1-й рік |
2-й рік |
3-й рік |
4-й рік (минулий) |
5-й рік звітний |
|
| Виробництво цементу, тис.т | 2254 | 1803 | 1532 | 1257 | 1124 |
| Відсоток до попереднього року | 100 | 80 | 85 | 82 | 89 |
| Відсоток до першого року | 100 | 80 | 68 | 56 | 50 |
Малюнок 1.
Динаміка виробництва продукції на підприємстві 
Малюнок 2.
Динаміка виробництва продукції на підприємстві
7.
Економіко-математичні методи
В аналізі
досить часто використовують методи оптимізації програми робіт, завантаження
устаткування або розподілу ресурсів. Це передусім симплексний метод,
транспортна задача задача, сітьові методи планування. Такі методи передбачають
використання комп’ютерної технології і відповідних програм.
9. Інші
методи
У практиці
економічного аналізу дедалі ширше застосовуються соціологічні методи дослідження. Серед них передусім слід назвати
анкетний, опитування і співбесіди.
Анкетний метод – це письмове опитування
працівників, причетних до якихось проблем або виробництва, з метою з’ясування
певних питань. Анкетне опитування потребує багато зусиль і часу. Тому частіше
звертаються до простішого методу – усного опитування (інтерв’ю). Проте і він
потребує старанної підготовки та кваліфікованої стратегії спілкування з тими чи
іншими виконавцями або свідками подій.
Знання
психології людей, їх готовності до співпраці, можливість одержання інформації у
неперекрученому вигляді – дуже важливі моменти при проведенні досліджень з
допомогою соціологічних методів.
ІІІ. ІНФОРМАЦІЙНА
БАЗА ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ
Зміст та сам процес
економічної роботи як функції управління, що обслуговує інші функції, доводить,
що для успішного їх здійснення необхідна інформація, тобто сукупність
відомостей про будь-яке явище, процес, які є об’єктом зберігання, передачі та
видозміни. Вся інформація, яка використовується в управлінні, являє собою
інформаційну систему, що є зв’язуючою ланкою між керуючою та керованою
системами. В сучасних перехідних до ринку умовах змінюються сутність, значення
та сукупність використовуваної економічної інформації взагалі та аналітичної
зокрема. Це пов’язано зі зміною системи збору, передачі та обробки інформації,
регламентації та структуризації залежно від ієрархії користувача і перетворює
її на один із найцінніших ресурсів виробництва, ринку.
Обсяги та зміст
інформації за складом
користувачів різних рівнів визначаються за допомогою діючої системи обліку та
статистики, регламентуються відповідними законодавчо-нормативними актами і,
зокрема, законом про комерційну таємницю. Цим законом та рядом підзаконних
актів визначено перелік таких, що підлягають оголошенню, показників і
відомостей про діяльність підприємств.
Широке застосування
сучасної оргтехніки значно збільшує інформаційні можливості управлінської
системи, дозволяє прискорити обробку управлінської інформації, розширити коло
одержуваних Даних, підвищити якість та змінити їх характер. Сучасна ЕОТ надає
Можливість, поряд із операціями фіксації, накопичення та обробки ‘ «формації,
виконувати й ряд логічних операцій, що, у свою чергу, дозволяє автоматизувати
ряд конкретних завдань по прийняттю Управлінських рішень для стандартних
сітуацій виробництва. Ця обставина вимагає наукового обгрунтування складу та
змісту потоки економічної інформації на базі наступних принципів:
— встановлення
інформаційної потреби та шляхів і методів найбільш ефективного їх задоволення;
— об’єктивність
відображення процесів виробництва, обігу, розподілу та потреби, використання
природних, трудових, матеріаль них і фінансових ресурсів;
— єдність
інформації, що надходить із різних джерел (бізнес планів, оперативного,
бухгалтерського, статистичного обліку), усу нення дублювання первинної
інформації;
— оперативність
інформації, яка досягається шляхом застосування сучасних засобів зв’язку,
безпосередньо пов’язаних з ЕОМ;
— розробка
первинної документації на ЕОМ і на цін основі не обхідних виробничих
показників;
— обмеження обсягів
первинної інформації та підвищення ефективності її використання;
— кодування
первинних даних з метою скорочення обсягів інформації, ефективного використання
комплексів ЕОМ;
— розробка програм
використання та аналізу первинної інформації для планування та управління.
Виходячи з
вищевикладеного, всю сукупність інформації, які використовується в економічному
аналізі і забезпечує управлінську систему та зацікавлених сторонніх користувачів,
можна згрупувати з урахуванням головних джерел даних, на такі групи:
— плановооблікові;
— позаоблікові.
До першої групи
відносяться всі законодавчо-нормативні акти, які використовуються в процесі
аналізу як критеріальні дані, бізнес плани, дані обліку та все, що пов’язано з
формуванням звітності. В другу групу входять дані, які не віднесені до першої,
матеріали цільових обстежень, перевірок, особистих спостережень працюючи та
аналітиків, анкетування, експериментів, спеціальних вибірок, ві домості з передач
радіо та телебачення, технічна документація, устаткування, технологія та інші.
Діяльність
підприємств відображається в економічних показниках, усю сукупність яких можна
розділити за наступними ознаками:
— залежно від
покладених вимірників на натуральні та вартісні;
— залежно від
суттєвої характеристики ознаки виміру на кількісні та якісні — зважаючи на
послідовність та спосіб формування ні первинні та вторинні (об’ємні та питомі).
Необхідно приділити
особливу увагу широкому розповсюджен ню та значущості натуральних та
умовно-натуральних показників у плануванні обліку й аналізі обсягів виробництва
та реалізації продукції, взаємопов’язаних та взаємозалежних. Конкретизація
вимірників залежить від галузі виробництва та конкретного виду продукції.
Вартісні показники застосовуються для вираження практично всіх без винятку
сторін діяльності підприємства, кількісні — як для виміру обсягів виробництва
та реалізації, так і тих, що характеризують роботу підприємства з якісної
сторони (наприклад, собівартість продукції, прибуток, рентабельність тощо) і
можуть використовуватися в натуральних та вартісних вимірниках.
Спектр якісних
показників досить широкий і включає всі без винятку показники якості продукції
підприємств різних галузей народного господарства та показники факторів, які
віднесені до якісних згідно з прийнятими в економічному аналізі методами
дослідження.
Первинні показники
— це ті, що є визначальними для характеристики окремих сторін діяльності
підприємства (обсяг виробництва, реалізації, собівартості, прибутку) і на
підставі яких розраховуються похідні показники. Вторинні, як правило,
визначаються па підставі первинних або підпорядковані їм (продуктивність праці,
фондовіддача, матеріальні затрати у собівартості та інші).
Інформація, що
міститься в обліковій та звітній інформації, повинна відповідати вимогам
Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в Україні,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. за №
250. Вимоги цього Положення зводяться до «формування повної та достовірної
інформації про господарські процеси і результати діяльності підприємства,
необхідної для оперативного управління, а також для її використання
інвесторами, постачальниками, покупцями, кредиторами, фінансистами, податковими
статистичними і банківськими установами та іншими зацікавленими органами і
організаціями» (ст. 6 Положення).
Аналітична
інформація нагромаджується, обробляється, систематизується, зберігається та
використовується відповідно до планів та програм аналітичної роботи на
підприємстві згідно з прийнятою організаційною формою.
Сучасні ЕОМ вносять
суттєві зміни в характер обробки аналітичних задач на підприємствах. Висока
швидкість виконання розрахункових, узагальнюючих та логічних операцій дозволяє
значно підвищити швидкість обробки та використання інформації в управлінні
виробництвом. Виконання логічних операцій якісно змінює сферу застосування ЕОМ
в економічному аналізі, у розрахунку варіантів виробничих ситуацій, їх аналізі
з точки зору економічної діяльності і надає можливість на цій основі готувати
або й пропонувати конкретні управлінські рішення, які забезпечать досягнення
оптимальних результатів. Використання ЕОМ розширює функції та перелік
конкретних питань економічного аналізу, а також зміщує його напрям від оцінки діяльності
за минулі періоди до аналізу оперативних та майбутніх ситуацій для прийняття
управлінських рішень. Така спрямованість економічного аналізу здійснювалася на
всіх етапах його розвитку, проте реалізувати її можливо лише в умовах
застосування сучасних ЕОМ.
Враховуючи реальний
взаємозв’язок змісту та переліку задач економічного аналізу з іншими
функціональними підсистемами, які діють у системі управління виробництвом, що
відображається в обсягах вхідної та вихідної інформації, частоті інформаційного
обміну, значущості інформації для розв’язання конкретних задач, доцільно
створювати інтегровані інформаційні системи (банк даних) підприємства. Зважаючи
на вищенаведене, основою (матеріальною базою) для проведення економічного
аналізу є інформація, яка перед використанням проходить попередню обробку. В
процесі такої обробки встановлюються повнота, порівнянність, аналітичність та
доброякісність отриманих даних. Основним питанням є перевірка доброякісності
джерел інформації для аналізу. Перевірку доброякісності джерел інформації
розрізняють на формальну та по суті.
При формальній
перевірці інформації контролюють: дотримання термінів звітності, які вказуються
на титульній сторінці форми; наявність передбачених діючою системою облікової,
статистичної та податкової звітності форм; повноту, правильність заповнення
рядків і стовпців; наявність необхідних розшифровок та підписів керівних і
відповідальних працівників; правильність арифметичних підрахунків по окремих
розділах та звітах; наступництво звітності (тобто відповідність залишків на
початок року вихідним залишкам по балансу на кінець попереднього року, а суми
обсягів товарної, реалізованої продукції за рік мають відповідати їх сумі за
чотири квартали).
Перевірка
доброякості інформації для аналізу по суті передбачає:
—
перевірку погодженості
показників, які відображаються в різних формах звітності;
—
перевірку погодженості
різних планових показників (обсяг виробництва повинен бути погодженим з планом
по праці);
—
перевірку своєчасності та
повноти інвентаризації та відобрав ження її результатів на відповідних рахунках
та у балансових’ статтях;
—
зустрічну перевірку
розрахунків;
— ознайомлення
з матеріалами ревізії та аудиторських перевірок, а також матеріалів по
реагуванню на зауваження.
IV. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА
ЕТАПИ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ
Розгалужена система
аналітичної роботи в народному господарстві, промисловості та окремих
підприємствах потребує відповідної організації, тобто упорядкування,
налагодження координації та погодження її здійснення з метою попередження
дублювання, внесення єдності в роботу окремих посадових осіб чи аналітичних
органів. Під організацією аналітичної роботи розуміють систему заходів з метою
вивчення господарської діяльності. Загальні методичні принципи організації
аналітичної роботи включають:
— організаційні форми;
— планування аналітичної роботи; етапи
економічного аналізу;
— узагальнення та форми реалізації результатів
аналізу.
В практиці
організації аналітичної роботи розрізняють централізовану та децентралізовану
форми. При централізованій формі організації вся робота з аналізу господарської
діяльності концентрується у спеціальному структурному підрозділі в системі
управління виробництвом відповідної назви. Децентралізована форма організації
передбачає, що аналізом господарської діяльності займаються всі структурні
підрозділи з питань, які входять до їх компетенції, виходячи з розмежування
прав та обов’язків між ними, передбачених відповідними нормативними документами
— внутрішніми чи галузевими.
Незалежно від
організаційних форм методичне та методологічне керівництво, як правило,
здійснюється головними спеціалістами-економістами. Необхідно розглянути
переваги та недоліки цих організаційних форм та можливу сферу їх застосування.
Вищестоящі органи
господарчого управління здійснюють аналіз на основі консолідованих звітних
форм. Це зумовлює необхідність організації збору додаткової інформації та
розрахунків, що потребує розробки спеціальних програм досліджень, додаткових
затрат ресурсів. Статистичні, фінансові та кредитні органи здійснюють аналіз У
межах офіційної звітності, що не завжди достатньо, а в окремих випадках
необ’єктивно відображає дійсний стан справ у господарській діяльності, що, у
свою чергу, є однією з причин уживання запобіжних заходів (страхування ризиків,
застосування фіскальних інструментів впливу, жорсткі форми розрахунків),
порушення довіри між суб’єктами господарських відносин.
Аналітична робота
на підприємстві починається з планування. Розрізняють план аналітичної роботи
та план (програму) конкретного аналізу.
План аналітичної
роботи складається на рік з розбивкою по кварталах: вказуються розділи
господарської діяльності та об’єкти, які включені в план періодичного контролю,
терміни проведення, відповідальні виконавці, технічні засоби й джерела
інформації, які необхідні для аналізу.
В плані конкретного
аналізу, який складається відповідно до плану аналітичної роботи, розділи та
об’єкти аналізу деталізуютьс по конкретних виконавцях, визначаються мета й
завдання, роз робляються необхідні методики розрахунку впливу конкретним
факторів, досліджується їх взаємозв’язок, розробляються таблиці схеми, графіки,
зведення, узагальнення резервів та результаті аналізу. До аналітичної роботи
залучаються працівники технічних технологічних та інших служб, які працюють під
керівництвом1 аналітиків.
Всю аналітичну
роботу можливо розбити на три етапи: попередній, основний та заключний.
Попередній етап: здійснюється вибір об’єкта аналізу, вивчак
ться матеріали попередніх аналітичних досліджень та інших пер< вірок,
визначаються мета й напрям використання результатів ані лізу, розробляються
програма, календарний план та розподіляютіся функції серед виконавців,
визначаються джерела інформащ розробляються макети аналітичних таблиць,
графіків, схем і методичні вказівки до їх складання, до розрахунків впливу
окремих фі кторів та ін.
Основний етап передбачає, збір, відбір, класифікацію джерел
» формації, перевірку їх доброякісності, створення допоміжної інфо{ мації,
попереднє ознайомлення з показниками, складання аналіти» них таблиць та
аналітичну їх обробку, розрахунок впливу факторі визначення кола взаємодіючих
факторів та встановлення причин, я зумовлюють вплив окремих факторів, їх
взаємозв’язку та взаємоз, лежності, встановлення та обрахування резервів
підвищення ефе тивності виробництва.
На заключному
етапі дається узагальнююча оцінка діяльносі узагальнюються та оформлюються
результати аналізу, підраховуй ться зведені резерви виробництва, розробляються
пропозиції щод їх використання, видаються розпорядчі акти по результатах
аналіз:
— проводиться обговорення
їх у колективі та здійснюється контроль :
— виконанням вимог
розпорядчих документів.
Узагальнення
результатів економічного аналізу є його кінцевим результатом і оформляється у
вигляді аналітичної записки чи звіту. Можна прийняти наступну структуру
записки: спочатку характерізуються загальні показники, потім часткові — від
позитивних рівні та змін до негативних; характеристика та розмір впливу
факторів:
— визначаються
резерви, причини позитивних та негативних змін, різерви виробництва та шляхи їх
мобілізації.
Результати аналізу
реалізуються через підготовку та видачу наказів і розпоряджень, в яких
містяться найменування заходів, терміни початку та закінчення їх здійснення,
визначаються необхідні матеріальні та грошові ресурси, називаються виконавці,
відповідальні та контролюючі службові особи чи підрозділи підприємства.
Висновки
Сучасні методи економічного аналізу дають можливість вивчати основні
закономірності розвитку народного господарства країни, а також окремих його
галузей та підприємств. Роль методики аналізу полягає в оцінюванні діяльності
господарюючих суб’єктів, виявленні та обчисленні величини невикористаних
резервів. Проведення аналізу має сприяти поліпшенню управління підприємством,
зміцненню його ринкових засад і подальшому зростанню ефективності його
діяльності, прийняттю найбільш виправданих рішень в ринкових умовах.
Можливості статистичного аналізу поки що, на жаль, далеко не повністю
використовуються під час аналізу на вітчизняних підприємствах. Без
статистичних методів неможливо кількісно розрахувати та мінімізувати
економічний ризик, який супроводжує підприємства в їхній діяльності.
Сьогодні нас відділяє вже немало часу відтоді, як Україна стала на шлях
ринкових перетворень. Цей шлях і досі залишається складним та заплутаним, а часом
навіть незбагненним пересічному громадянину, що давно звик чути про
реформування економіки, не помічаючи реальних змін на краще. На думку багатьох
західних економістів проблема української промисловості полягає в тому, що
керівники багатьох підприємств є вихованцями старої командно-адміністративної
системи господарювання, в якій, при відсутності функціонуючого ринкового
механізму та дефіцитності ресурсів, споживчій попит сприймався як небажане
явище або, навіть гальмо економічного розвитку. Відмінність ринкової економіки
в цьому відношенні полягає в тому, що споживчій попит в будь-якій формі
розуміється виробником як стимул до збільшення обсягів виробництва.
Світовий досвід вчить нас тому, що дійсне просування на шляху реформ
залежить від змін у виробничій сфері та знаходженні ефективних форм
господарювання. Важливу роль в цьому процесі сьогодні в Україні відіграє
аналіз.
Економічний аналіз як окрема дисципліна сформувався на базі курсу
бухгалтерського обліку діяльності підприємств: перші праці з економічного
аналізу виходили під назвами «Аналіз балансу», «Аналіз
звітності«, »Счетный анализ» (Н. Р. Вейцман). Основним джерелом
інформації для аналізу є досить складна система облікових і звітних показників
роботи підприємств.
Ґрунтуючись на матеріалах інших економічних дисциплін і значною мірою
узагальнюючи набуті знання, він допоможе майбутнім фахівцям оцінювати окремі
господарські ситуації та розв’язувати комплексні економічні проблеми на
підприємстві, а також у банківських, фінансових і державних установах.
Економічний аналіз є складовою частиною економічної роботи на підприємстві.
Він, як завершальний її етап, комплексно охоплює всі інші елементи цієї роботи.
Поліпшення організації та повніше використання економічного аналізу
його методами в управлінні тісно пов’язані з усією системою вдосконалення
господарського механізму, що має бути спрямовано і спрямовується на підвищення
ефективності виробництва і якості праці в усіх ланках національної економіки,
як України, так і світу. Це сприяє бережливості, умілому витрачанню всіх видів
засобів, ліквідації безгосподарності, непродуктивних витрат і втрат. Економіка
потребує активної аналітичної роботи, бо саме методика економічного аналізу дає
змогу виявити й кількісно виразити залежності між результатами діяльності
підприємств та ресурсами, заробітком, формами власності й інших
Економічний аналіз, який дає змогу правильно оцінити роботу
підприємства і його підрозділів, виявити причини негараздів і наявні резерви,
уможливлює значне поліпшення рівня всієї економічної роботи, робить її
серйозним стимулом науково-технічного прогресу, підвищення ефективності
виробництва цілого світу.
Використана література
1.
Баканов М.И. – “Теория
экономического анализа”, М, 1996
2.
Івахненко В.М. “Курс
економічного аналізу: навчально-методичний посібник для самостійного вивчення
дисципліни”, К, КНЕУ, 2000.
3.
Ізмайлова К.В. “Фінансовий
аналіз”, навчальний посібник, К, МАУП, 2000.
4.
Коробов М.Я.
“Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: навчальний посібник – К,
Товариство “Знання”, 2001.