Інститут Муніципального Менеджменту і Бізнесу

“Соціальні інститути.
Їх види і функції”

КИЇВ-2001

План

Вступ
1. Соціальні інститути – складні соціальні утворення.
2. Види і функції соціальних інститутів.
Висновок
Література

Задоволення найважливіших індивідуальних і суспільних потреб
забезпечуються взаємодією, що відіграє особливу роль у соціальних зв'язках,
діях. У повсякденному житті багато явищ: безпека людини або її освіти,
здоров'я або господарська діяльність, науковий пошук або відпочинок,
дозвілля, становлять реальний щоденний сенс життя, який набуває
інституалізованого характеру, тобто гарантованого від випадковості,
спорадичності, стійкості, самовідновлення. Саме в житті хаосу,
нестабільності, неорганізованості, випадковості, протистоять
інституалізовані соціальні явища, зв'язки, дії.
Основним у розвитку суспільства є формування чітко налагоджених,
регламентованих, контрольованих і стійких соціальних взаємодій, соціальних
зв'язків. Система соціальних інститутів визначає суспільний устрій
суспільства і відповідно економічний, політичний устрій суспільства, тип
культури освіти та ін. Багато в чому розвиток суспільства йде через
формування і діяльність соціальних інститутів.
Чим ширше інституалізована сфера в системі соціальних зв'язків, тим
більшими можливостями володіє суспільство. Зрілість суспільства саме і
визначається багатоманітністю соціальних інститутів, їх розвинутістю,
здатністю надійно, стійко, професіонально задовольняти різноманітні потреби
індивідів, соціальних спільностей людей.
У суспільстві на розвиток соціальних процесів істотно впливають
сформовані соціальні утворення — соціальні інститути. Інституціональні
форми — соціальні утворення забезпечують в суспільстві розвиток та
переміщення соціальних спільностей, соціальних груп, надають стійкість і
певність соціальним зв'язкам.
Всякий соціальний інститут виникає тільки тоді, коли виникає соціальна
потреба і функціонує доти, поки існує потреба. Відпадає потреба, і
соціальний інститут стає непотрібним, навіть гальмом суспільного життя.
Отже, інститут, виступаючи сукупністю взаємозв'язків та систем поведінки
людей, визначається їх потребами і діє в їх інтересах. Хоча сам соціальний
інститут формує соціальні взаємозв'язки і норми поведінки, все ж стосунки
між людьми здійснюються не в межах соціального інституту, але інституальні
зв'язки і стосунки використовуються іноді практично. Це викликає
необхідність формування соціальних спільностей людей тощо. Тим-то, кожний
соціальний інститут охоплює різноманітні соціальні спільності і визначає їх
поведінку в суспільстві. Отже, соціальний інститут — це своєрідна форма
людської діяльності, заснована на чітко розробленій системі правил і норм
відповідно до соціального статусу і ролі, а також на розвинутому
соціальному контролі за їх здійсненням. Соціальні інститути підтримують
соціальні структури і порядок, стабільність у суспільстві.
Надаючи стійкості і певності діяльності соціальних спільностей
соціальні інститути інтегрують їх, надають їх взаємодії цілісного
характеру. Соціальний інститут — різновид особливих соціальних зв'язків,
тобто зв'язків, що забезпечують цілісність.
Соціальні інститути — велике соціальне досягнення людини, що не тільки
забезпечує досягнення головних переваг соціального (передбачливість,
надійність, регулярність та ін.), але і дають підстави надіятись на те, що
та або інша потреба так або інакше задовольняється і мета досягається на
якісному рівні. Якщо людина тисячами невидимих ниток пов'язана з людьми, із
суспільством, то в системі соціальних зв'язків соціальні інститути
найміцніші, могутні канати, що визначають життєздатність системи соціальних
зв'язків, системи соціальних дій. Саме вирішальним фактором, що визначає
рівень життєдіяльності індивіда, соціальної спільності є стверджуючий,
відлажений і регулярний, тобто інституціональний аспект соціального життя.
Соціальні інститути, що формуються в процесі складання соціальної
структури суспільства, є важливим компонентом соціальних зв'язків і
соціальних дій, цементуючим фактором соціальної структури суспільства. На
різних ступенях соціальних процесів у суспільстві відбувається конкретне
становлення і розвиток інституційних форм. Соціальна структура — це не
тільки сукупність, система соціальних спільностей, верств і прошарків, а й
інші інституційні організаційні форми, що забезпечують розвиток соціальних
спільностей, їх переміщення, надають стійкість і певність соціальним
зв'язкам і соціальним діям. Регулярний, стійкий характер, цілеспрямованість
дій і взаємодій надають саме системи соціальних статусів і соціальних
ролей, забезпечують повну організованість у суспільстві.
Важливим компонентом соціального інституту є соціальні норми і
нормативність дій і взаємозв'язків різних ланок соціальної структури
суспільства. Широко розповсюджене визначення соціального інституту як
організованої системи зв'язків і соціальних норм, що об'єднують значущі
суспільні цінності і процедури, які задовольняють основні потреби
суспільства. Тут-то суспільні цінності — ідеї і мета, що їх ставлять люди
для задоволення своїх потреб, обираючи різні процедури для їх реалізації,
тобто вибираючи стандартизовані зразки поведінки в спільносних процесах, а
система соціальних зв'язків — сплетіння ролей і соціальних статусів, з
допомогою яких поведінка людей-реалізується і утримується в певних
суспільних нормах і межах. Візьмемо дію в соціальній структурі суспільства
соціального інституту сім'ї: по-перше, це сукупність суспільних цінностей
(любов, ставлення до дітей, сімейні правила і обставини); по-друге,
переплетіння різних соціальних статусів і ролей (статуси і ролі чоловіка і
дружини, дитини, підлітка, тещі, свекрухи, братів, сестер та ін.), за
допомогою яких здійснюється сімейне життя.
Соціальний інститут — стійкий комплекс формальних і неформальних
правил, принципів, норм, настанов, що регулюють різні сфери людської
діяльності і організують їх в систему ролей і статусів, що утворюють
соціальну систему.
Інституалізація — процес визначення і закріплення соціальних правил і
норм, ролей і статусів, приведення їх до системи, здатної діяти в інтересах
задоволення певних суспільних і соціальних потреб, забезпечення
передбачуваних, схвалюваних певним соціальним середовищем, поведінкою
людей. В будь-якому інституалізованому середовищі особа здійснює певну
соціальну роль. Соціальні інститути діють в системі соціальних структур
суспільства від імені суспільства і в інтересах людей з метою задоволення
їх потреб. Процес інституалізації включає в себе ряд моментів:
1. Однією з необхідних умов появи соціальних інститутів слугує відповідна
соціальна потреба. Інститути покликані організовувати спільну діяльність
людей з метою задоволення тих чи інших соціальних потреб. Виникнення
визначених суспільних потреб, а також умови для їхнього задоволення є
першими необхідними моментами інституалізації.
2. Соціальний інститут утворюється на основі соціальних зв'язків, взаємодії
і відносин конкретних особ індивідів, соціальних груп і інших спільнот.
Але він, як і інші соціальні системи, не може бути зведений до зведення
цих особ і їхніх взаємодій. Соціальні інститути носять надіндивідуальний
характер, мають свою власну системну якість. Тобто, соціальний інститут
являє собою самостійне суспільне утворення, що має свою логіку розвитку.
З цього погляду соціальні інститути можуть бути розглянуті як
організовані соціальні системи, що характеризуються стійкістю структури,
інтегрованістю їх елементів і визначеною мінливістю функцій. Що ж це за
системи? Які їхні основні елементи? Насамперед, це система цінностей,
норм, ідеалів, а також зразків діяльності і поводження людей і інших
елементів соціокультурного процесу. Ця система гарантує подібну поведінку
людей, погоджує і направляє в русло їхні визначені прагнення, встановлює
способи задоволення їхніх потреб, вирішує конфлікти, що виникають у
процесі повсякденного життя, забезпечує стан рівноваги і стабільності в
рамках тієї чи іншої соціальної спільності і суспільства в цілому. Сама
по собі наявність цих соціокультурних елементів, ще не забезпечує
функціонування соціального інституту. Для того, щоб він працював,
необхідно, щоб вони стали надбанням внутрішнього світу особистості, були
засвоєні ними в процесі соціалізації, втілилися у форму соціальних ролей
і статусів. Засвоєння індивідами всіх соціокультурних елементів,
формування на їхній основі системи потреб особистості, ціннісних
орієнтацій і сподівань, є другим важливим елементом інституалізації.
3. Третім важливим елементом інституалізації є організаційне оформлення
соціального інституту. Зовні соціальний інститут являє собою
сукупність особ, установ, які мають визначені матеріальні засоби і
виконують визначену соціальну функцію. Отже, кожен соціальний інститут
характеризується наявністю мети своєї діяльності, конкретними
функціями, що забезпечують досягнення такої мети, набором соціальних
позицій і ролей, типових для даного інституту.
На основі всього вищевикладеного, можна дати наступне визначення
соціального інституту. Соціальні інститути — це організовані об'єднання
людей виконуючих визначені соціально значимі функції, що забезпечують
спільне досягнення цілей на основі виконуваного членами своїх соціальних
ролей, що задаються соціальними цінностями, нормами і зразками поведінки.
Соціальна практика показує, що для людського суспільства життєво
необхідно закріпити деякі типи соціальних відносин, зробити їх
обов'язковими для членів визначеного чи суспільства визначеної соціальної
групи. Це насамперед відноситься до тих соціальних відносин, вступаючи в
які, члени соціальної групи забезпечують задоволення найбільш важливих
потреб, необхідних для успішного функціонування групи як цілісної
соціальної одиниці. Так, потреба у відтворенні матеріальних благ змушує
людей закріплювати і підтримувати виробничі відносини; потреба
соціалізувати підростаюче покоління і виховувати молодь на зразках культури
групи, змушує закріплювати і підтримувати сімейні відносини, відносини
навчання молодих людей. Системи соціальних ролей, статусів і санкцій
створюються у виді соціальних інститутів, що є найбільш складними і
важливими для суспільства видами соціальних зв'язків.
Соціальні інститути відрізняються за типом потреб та інтересів,
вирішуваних ними проблем. В соціалогії виділяють п’ять основних:
економічний, політичний, освітній, релігійний і сімейний.
Економічні інститути — найстійкіші, із суворою регламентацією
соціальних зв'язків у сфері господарської діяльності (виробництво, розподіл
благ і послуг, регулювання фінансів, організація і поділ праці, трудова
діяльність, ринок, власність та ін.).
Політичні інститути — тобто соціальні інститути, пов'язані із
завоюванням влади, її здійсненням та розподілом, забезпеченням
функціонування суспільства як цілісності: держава, адміністративні органи,
політичні партії і рухи, об'єднання, армія та ін. Тут поширені певні форми
діяльності: мітинги, демонстрації, вибори та ін. Кожний з політичних
інститутів здійснює певний вид політичної діяльності і включає соціальні
спільності, групи, що спеціалізуються на її реалізації, політичні норми,
регулюючі відносини в середині політичних інститутів і між ними, а також
між політичними і неполітичними інститутами, матеріальні ресурси, необхідні
для досягнення поставленої мети.
В процесі інституалізації стихійні і нестійкі форми політичної
діяльності набирають певності, а також здатності до саморегулювання.
Політичні інститути виникають у процесі поділу політичної діяльності людей,
втілюючись у різних політичних організаціях та установах. Політичні
інститути — забезпечують відтворення, стабільність і регулювання політичної
спільності незважаючи на зміну її складу, посилюють соціальні зв'язки і
внутрішньо групову згуртованість, здійснюють контроль за політичною
поведінкою членів суспільства та ін.
Інститути культури і соціалізації — найстійкіші, чітко регламентовані
форми взаємодії з приводу зміцнення, створення і поширення культури,
соціалізації особи, оволодіння ними культурних цінностей суспільства
(сім'я, освіта, наука, художні творчі об'єднання та ін). В сучасних
розвинутих суспільствах домінуючим виступають інститути науки і масової
вищої освіти, що забезпечують інтернаціоналізацію цінностей,
компетентність, ерудицію, незалежність особистої відповідальності і
раціональності, ефективності дії та ін. У високорозвинутих суспільствах
соціальними інститутами стають і багато видів діяльності в сфері науки,
медицини та ін.
Соціальні інститути здійснюють у суспільстві важливі функції:
інтеграцію і об'єднання суспільства, диференціації, поселення за певними
соціальними статусами і ролями, вироблення чітких норм, правил, принципів
життєдіяльності суспільних спільностей; регулювання відносин у соціальних
спільностях, залучення людей до суспільної діяльності, здійснюють
соціальний контроль.
Соціальні інститути тісно взаємодіють із суспільством. Основою
взаємодії, є реалізація головної функції інститутів — задоволення
конкретних соціальних потреб, інтересів та ін.
Соціальні інститути бувають монофункціональні і поліфункціональні,
залежно від кількості основних і неосновних функцій, що вони реалізують.
Проте якщо сталися зміни, які в соціальних потребах не знаходять
адекватного відображення в структурі і функціях відповідного соціального
інституту, то в його діяльності виникають явища дисфункції. Дисфункції
виражаються в нестачі матеріальних засобів і в організаційних неполадках, у
неясності мети діяльності.
Одним з явних виражень дисфункції соціального інституту є
персоналізація його діяльності. Соціальний інститут, як відомо, функціонує
за своїми, об'єктивно діючими механізмами, де кожна людина, на основі норм
і зразків поведінки, у відповідності із своїм статусом, грає визначені
ролі. Персоналізація соціального інституту означає, що він перестає діяти
відповідно до об'єктивних потреб і об'єктивно встановлених цілей, змінюючи
свої функції в залежності від інтересів окремих особ, їх персональних
якостей і властивостей.
Незадоволена суспільна потреба може бути викликаною до життя стихійною
появою нормативно неурегульованих видів діяльності, що прагнуть заповнити
дисфункцію інституту, за рахунок порушення існуючих норм і правил. У своїх
крайніх формах подібна активність може виражатися в протиправній
діяльності. Так, дисфункція деяких економічних інститутів є причиною
існування так званої «тіньової економіки», що виливається у спекуляцію,
хабарництво, крадіжки і т.д. Виправлення дисфункціи може бути досягнуто
зміною самого соціального інституту чи створенням нового соціального
інституту, який задовольняє дану суспільну потребу.
В повсякденному житті соціальні зв'язки, дії між людьми досягаються
через соціальні інститути. По-перше, особливим типом регламентації
регулювання взаємовідносин, механізмами регуляції соціальних інститутів,
якими більш твердо забезпечуються регулярність, чіткість, висока
передбачливість і надійність функціонування соціальних зв'язків.
По-друге, чітким розподілом функцій, прав і обов'язків учасників
взаємодії. Кожний виконує свої функції, а тому і кожний інший має досить
надійні та обгрунтовані сподівання. Якщо не дотримуються обов'язки, то
вживаються санкції, а звідси поведінка індивіда в межах соціального
інституту володіє великою передбачливістю, а діяльність соціальних
інститутів — регулярністю самовідновлення.
По-третє, регулярність і самовідновлюваність більшості соціальних
інститутів забезпечується також знеосібленістю вимог до того, хто
включається в діяльність соціального інституту, а виконання певного кола
обов'язків веде до поділу праці і професіоналізації, реалізації функцій та
ін. Для виконання своїх функцій соціальний інститут має установи, в межах
яких організується діяльність людей, здійснюється управління соціальними
діями, зв'язками, контролюється їх діяльність та ін. Кожний соціальний
інститут володіє необхідними засобами, ресурсами та ін. Так наприклад,
соціальний інститут охорони здоров'я має такі установи: лікарні,
поліклініки, профілакторії, санаторії, має свої органи управління, бо для
діяльності системи охорони здоров'я потрібні ресурси (приміщення, медичне
устаткування, кваліфікація лікарів та ін.).
Кожна з функцій знаходить конкретне відтворення в діяльності і
своєрідності, в багатоманітних соціальних інститутах.
Інституалізовані соціальні зв'язки є формальні і неформальні.
Формальні соціальні інститути мають спільну ознаку: взаємодії між
суб'єктами здійснюються на основі формально застережених правил, законів,
регламентів, положень та ін. Формальні соціальні інститути відіграють
важливу роль у зміцненні суспільства. До формальних соціальних інститутів
відносяться:
. економічні інститути- банки, виробничі установи;
. політичні інститути- парламент, міліція, уряд;
. виховні і культурні інститути- родина, інститут, навчальні заклади,
школа, художні установи.
Неформальні соціальні інститути хоча і регламентуються в соціальних
діях, зв'язках, але не оформлені законом та ін. Візьмемо інститут дружби:
Йому властиво багато ознак соціального інституту, адже дружба — один із
елементів, що характеризує життя будь-якого суспільства, є обов'язковим,
стійким явищем в житті людей. Регламентація в дружбі досить повна, чітка,
часом навіть жорстка. Образа, суперечки, припинення дружніх зв'язків —
своєрідність форми соціального контролю в інституті дружби. Та
регламентація ніяк не оформлена у вигляді законів, админістративних
кодексів. У дружбі є ресурси (довір'я, симпатії, дії знайомства та ін.),
але немає настанов. Дружба має чітке розмежування в тому числі від любові,
взаємовідносин з колегами по службі, братніх відносин, але немає чіткого
професійного статусу, прав, обов'язків та ін. Природно, неформальні
соціальні інститути засновані на тісних особистих зв'язках, взаємних
симпатіях безпосередньому спілкуванні, спільності дій, прагненні, почутті,
інтересів. Соціальний інститут і соціальний контроль тут здійснюється з
допомогою неформальних санкцій — моральних норм, звичаїв, традицій та ін.
Розвиток соціальних інститутів відбувається у двох основних варіантах.
По-перше, виникають нові соціальні інститути. В сучасних умовах формування
державності України створюються такі важливі соціальні інститути: фінанси,
армія, дипломатія, соціальні інститути вищої освіти, науки та ін., що
стають важливим фактором підвищення динамізму суспільства.
По-друге, розвиток, удосконалення уже сформованих соціальних
інститутів. У сформованих соціальних інститутах є значно більша потенція
різноманітності, спеціалізації зв'язків, функцій, установ. Так, в Україні з
надр загальносудової системи розвивається конституційний суд, виділяється в
самостійний — правоохоронний інститут слідства, в межах інституту охорони
здоров'я має тенденцію стати самостійним соціальним інститутом наркологічна
служба та ін. Виникнення соціального інституту робить обслуговуючий ним
соціальний зв'язок незалежним, самостійним і рівноправним з іншими
зв'язками. Важливе значення має перерегуляція інституалізації зв'язків.
Зберігаючи соціальні інститути, основні учасники соціальних дій, зв'язків
змінюють кардинально принципи регуляції. Так, зокрема, сталося з інститутом
власності. Людей не влаштовує моральне, матеріальне, юридичне регулювання
їх обов'язків і прав, пов'язаних з власністю. Якщо раніше громадяни України
не володіли, не мали власності, але одержували право на гарантований
мінімум рівня життя, то тепер багато хто хоче володіти, розпоряджатися
власністю, ризикувати, мати шанс, жити заможньо і незалежно, вільно. Якщо ж
відбувається накладення основних систем соціальних інститутів (економічних,
політичних та, ін.), то проводиться і перегляд основних систем цінностей,
принципів регулювання та ін., але сам процес збою соціальних дій, зв'язків
веде до небажаних наслідків, драматичних подій та ін. Суспільство — система
соціальних інститутів, їх регулятори — постійно перебувають в процесі
оновлення.
Отже, інститут — це своєрідна форма людської діяльності, заснованої на
чітко розробленій ідеології, системі правил і норм, а також розвинутому
соціальному контролі за їхнім виконанням. Інституціональна діяльність
здійснюється людьми, організованими в групи чи асоціації, де проведений
поділ на статуси і ролі, відповідно до потреб даної соціальної групи чи
суспільства в цілому. Інститути, таким чином, підтримують соціальні
структури і порядок у суспільстві.
Соціальні інститути відрізняються своїми функціональними якостями:
1) Економіко-соціальні інститути — власність, обмін, гроші, банки,
господарські об'єднання різному типу — забезпечують усю сукупність
виробництва і розподілу суспільного багатства, з'єднуючи разом з тим,
економічне життя з іншими сферами соціального життя.
2) Політичні інститути — держава, партії, профспілки й іншого роду
громадські організації, які переслідують політичні цілі, спрямовані на
встановлення і підтримку визначеної форми політичної влади. Їхня сукупність
складає політичну систему даного суспільства. Політичні інститути
забезпечують відтворення і стійке збереження ідеологічних цінностей,
стабілізують домінуючі в суспільстві соціально-класові структури.
3) Соціокультурні і виховні інститути ставлять метою освоєння і
наступне відтворення культурних і соціальних цінностей, включення індивідів
у визначену субкультуру, а також соціалізацію індивідів через засвоєння
стійких соціокультурних стандартів поведінки, і нарешті, захист визначених
цінностей і норм.
4) Нормативно-орієнтовані інститути морально-етичної орієнтації і
регуляції поводження індивідів. Їх ціль — додати поведінці і мотивації
моральну аргументацію, етичну основу. Ці інститути затверджують у
співтоваристві імперативні загальнолюдські цінності, спеціальні кодекси й
етику поведінки.
Нормативно-регламентовані інститути -визначають суспільно-соціальну
регуляцію поводження на основі норм, правил і розпоряджень, закріплених у
юридичних і адміністративних актах. Обов'язковість норм забезпечується
примусовою силою держави і системою відповідних санкцій.
5) Церемоніально-символічні і ситуаційно-конвенціональні інститути. Ці
інститути засновані на більш-менш тривалому прийнятті конвенціональних (за
договором) норм, їх офіційному і неофіційному закріпленні. Ці норми
регулюють повсякденні контакти, різноманітні акти групового і межгруппового
поводження. Вони визначають порядок і спосіб взаємного поводження,
регламентують методи передачі й обміну інформацією, вітання, звертання і
т.д., регламент збор, засідань, діяльність якихось об'єднань.
Література

1. Соціологія. За загальною редакцією В.П.Андрущенко, М.І.Горлача. Київ-
Харків. 1998.
2. Кравченко А.И. Социология для экономистов: Учеб. пособие для вузов. —
М., 2000.
3. Піча В.М. Соціологія: Загальний курс: Навчальний посібник. К.: 1999.