МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАІНИ

Технічний коледж

Реферат з фізкультури

на тему:

Параолімпіади. Розвиток параолімпійського руху в Україні.

Виконав:

учень групи 22

Плетьонка Антон

Рівне – 2004

Історія параолімпіади

Поява видів спорту в який можуть брати участь інваліди зв'язують з
ім'ям англійського нейрохірурга Людвіга Гутмана. Під час Другої світової
війни на базі Сток-Мандевильського госпіталю в англійському місті Ейлсбері
він заснував Центр лікування спинальних травм. Переборюючи споконвічні
стереотипи стосовно людей з фізичними недоліками, Людвіг Гутман
стверджував: «Важливо не те, що загублено, важливо те, що залишилося».
Відповідно до цієї концепції він увів спорт у процес реабілітації
військовослужбовців із травмами спинного мозку.
Група інвалідів, що уперше за всю історію спорту взяла в руки спортивне
спорядження, складалася з 16 паралізованих чоловіків і жінок, що були
військовослужбовцями. Відбулося це 28 липня 1948 року в госпіталі Сток-
Мандевиль, де були проведені перші змагання зі стрілянини з луку для
спортсменів на колясках. Дата початку змагань символічно збігалася з часом
відкриттям Олімпійських Ігор у Лондоні.
У 1956 році Людвіг Гутман розробляє хартію спортсменів, формує основи,
на яких далі розвивається спорт людей з фізичними недоліками. «Ціль Сток-
Мандевильських Ігор, — писав Гутман, — об'єднати паралізованих чоловіків і
жінок із усіх частин світу в міжнародному параолімпійському русі, і нехай
спорт вдихне надію, підбадьорює тисячі паралізованих». Символічно, що під
час проведення Олімпійських Ігор у Мельбурні (Австралія), Сток-Мандевильскі
ігри були нагороджені Кубком Фернлі. Почесний приз вручається організації,
що досягла значних успіхів у популяризації олімпійського руху.
Становлення
Завдяки зусиллям Гутмана, що на практиці довів, що спорт для людей з
фізичними недоліками створює передумови для успішної життєдіяльності,
відновлює психічну рівновагу, дозволяє повернутися до повноцінного життя,
незважаючи на фізичні проблеми, у 1960 році в Римі, через кілька тижнів
після завершення XYII Олімпійських Ігор, були проведені міжнародні змагання
інвалідів. У них брали участь 400 спортсменів з 23 країн. Фізично здорових
атлетів на спортивних олімпійських аренах замінили люди мужнього характеру,
що відкривали рахунок необхідним і іграм, що захоплюють. Ігри пізніше
одержали назву «Параолімпійські».
З кожними наступними іграми збільшувалося число учасників,
розширювалася географія країн, росла кількість видів спорту. До спортсменів
зі спинальними травмами приєднуються спортсмени інших нозологій. Ігри
відтоді проводяться регулярно — кожні 4 роки, фактично термін їхнього
проведення збігається з проходженням Олімпійських Ігор.
У 1988 році на міжнародних іграх у Сеулі (Південна Корея) спортсмени-
інваліди одержали право доступу до спортивних споруд міста-організатора.
Саме з цього часу ігри одержали статус «Параолімпійських». Графічним
символом світового параолімпійського руху стали червона, синя і зелена
півсфери, що символізують розум, тіло, непокірливий дух.
До 2000 року Параолімпійські Ігри проводилися 6 разів у тих же самих
містах, і тричі в тих же самих країнах, що й Олімпійські Ігри. У 1982 році
з'явився орган, що сприяв поширенню Параолімпійських Ігор, — Міжнародний
Координаційний Комітет Всесвітньої Організації спорту інвалідів. Через
десять років, у 1992 році, його правонаступником став Міжнародний
Параолімпійський Комітет (МПК).
Історія параолімпійського руху (від Рима до Солт-Лейк-Сіті)
Розвиток спорту інвалідів має більш ніж столітню історію. Ще в XVIII і
XIX ст. установлено, що рухова активність є одним з основних факторів
реабілітації інвалідів.
Перші спроби прилучення інвалідів до спорту були початі в XIX ст.,
коли, у 1888 р., у Берліні формувався перший спортивний клуб для глухих.
Уперше “Олімпійські ігри для глухих” проведені в Парижі 10-17 серпня 1924
р. У них брали участь спортсмени — представники офіційних національних
федерацій Бельгії, Великобританії, Голландії, Польщі, Франції і
Чехословаччини. На Ігри прибули спортсмени з Італії, Румунії й Угорщині, у
яких таких федерацій не було. Програма Ігор включала змагання з легкої
атлетики, велоспорту, футболу, стрілянини і плавання.
Міжнародний спортивний комітет глухих (МСКГ) утворений 16 серпня 1924
р. У нього увійшли федерації, що поєднують спортсменів з порушенням слуху.
На першому конгресі МСКГ, що відбувся в Брюсселеві 31 жовтня 1926 р.,
прийнятий Статут цієї організації. Однак, починаючи з 1924 р., МСКГ кожні
чотири роки проводить літні Всесвітні ігри глухих. До початку другої
світової війни в нього вступають Німеччина, Швейцарія, Данія, Норвегія,
Фінляндія, Швеція, Австрія, США, Японія і Болгарія. У 1949 р. до них
приєдналися Іспанія і Югославія. Організуються і проводяться Міжнародні
зимові Ігри глухих.
Програма змагань для спортсменів з порушенням слуху і правила їх
проведення ідентичні звичайними. Особливість полягає в тому, що дії
арбітрів повинні бути обов'язково видимими. Для цього, наприклад, у
стартових сигналах використовуються вогні. Позитивним фактором, що спрощує
організацію змагань, є використання спортсменами міжнародної
дактилологічної системи, що дозволяє їм без перекладачів вільно
спілкуватися один з одним.
Інваліди з ушкодженнями опорно-рухового апарату стали активно
прилучатися до занять спортом тільки після другої світової війни. У 1944 р.
у Центрі реабілітації хворих зі спинномозковими травмами в Сток-Мандевилі
була розроблена спортивна програма як обов'язкова частина комплексного
лікування. Її творець, професор Людвіг Гутман, згодом став директором Сток-
Мандевильского центру і президентом Британської міжнародної організації
лікування інвалідів з ушкодженнями опорно-рухового апарату.
В наступні роки збільшилася не тільки чисельність учасників, але і
кількість видів спорту. Ідея проведення змагань інвалідів була підтримана
міжнародною громадськістю. Ігри стали щорічним міжнародним спортивним
святом, і, починаючи з 1952 р., спортсмени-інваліди з Нідерландів, ФРН,
Швеції, Норвегії регулярно приймали в них участь. Відсутність необхідного
керуючого органу, який би координував і визначав напрямки розвитку змагань
інвалідів, привело до створення Міжнародної Сток-Мандевильської федерації,
що установила тісні взаємини з Міжнародним олімпійським комітетом (МОК).
Під час проведення Олімпійських ігор у Мельбурні в 1956 р. МОК нагородив
Міжнародну Сток-Мандевильську федерацію спеціальним кубком за втілення в
життя олімпійських ідеалів гуманізму. Поступово світ переконувався в тому,
що спорт не є прерогативою здорових людей. Інваліди навіть з такими
серйозними травмами, як ушкодження хребта при бажанні можуть брати участь у
змаганнях.
У Сток-Мандевилі на кошти інвалідів, пенсіонерів і благодійних
пожертвувань був побудований стадіон для спортсменів-інвалідів, а в 1960 р.
у міжнародних іграх параплегіків, що вперше проводилися в столиці Італії
Римі, взяли участь 400 спортсменів з 23 країн.
Л.Гутманом у 1959 р. розроблений і опублікований у “Книзі Сток-
Мандевильських ігор для паралізованих” регламент проведення змагань по
видах спорту. У 1989 р. відбулися перші міжнародні спортивні змагання людей
з пересадженим серцем, а в 1990 р. у Каракасі (Венесуела) спортсмени з
чужим серцем перебороли марафонську дистанцію.
Крім Параолімпійських ігор проводяться і Спеціальні Олімпійські ігри
для розумово відсталих людей. “Спешиал Олімпікс” – громадська організація,
у якій відсутні гонорари і не продаються квитки на змагання, а її
фінансування здійснюється за рахунок добровільних внесків і пожертвувань. У
змаганнях виявляються лише індивідуальні можливості спортсменів,
регламентуються тільки особисті досягнення, а медалі окремих країн не
підраховуються. “Спешиал Олімпікс” відкрита для спортсменів практично будь-
якого віку (від 8 і до 80 років) незалежно від їхніх фізичних можливостей.
Змагання з Програми рухової активності проводяться на всіх рівнях, зокрема
Спеціальні олімпійські ігри для дітей і дорослих, страждаючих розумовою
відсталістю (олігофренів). Кожен учасник у “Спешиал Олімпікс” має шанс
перемогти, оскільки змагання проходять у групах спортсменів із практично
однаковими можливостями.
“Спешиал Олімпікс” офіційно визнана МОК у лютому 1988 р. на XV зимових
Олімпійських іграх у Калгарі. Президент МОК Х.А.Самаранч визнав “Спешиал
Олімпікс” в офіційному порядку, і вона одержала дозвіл на використання
найменування “Олімпіада”.
Всесвітні Ігри інвалідів, фактично I Параолімпійські ігри, відбулися в
Римі (Італія) у 1960 р. майже відразу по закінченні Ігор XVII Олімпіади.
Однак поняття “параолімпійський спорт” ввійшло в спортивну практику тільки
з 1964 р. У терміні “Параолімпіада” використовується латинське значення
префіксу “раrа” – “приєднавшийся”. Таким чином, термін “параолімпійські”
означає, що ігри інвалідів приєднуються до Олімпійських, організуються і
проводяться разом з ними. Проте, з 1968 по 1994 р. Параолімпійські ігри по
різних причинах проводилися поза місцями проведення Ігор Олімпіад.
Перші Параолімпійські ігри відбулися в столиці Італії Римі в 1960 р.
Церемонія відкриття Ігор пройшла 18 вересня на стадіоні “Акваацетоса”, де
були присутні п'ять тисяч глядачів. У змаганнях взяли участь 400
спортсменів з 23 країн. Делегація спортсменів Італії була самої численною.
Програма римських Ігор уключала вісім видів спорту, серед яких були
легка атлетика, плавання, фехтування, баскетбол, стрілянина з луку,
настільний теніс і т.д. Медалі розігрувалися в 57 дисциплінах. У змаганнях
брали участь спортсмени з ушкодженням спинного мозку.
На цих Іграх видатні результати показали Ф.Россі з Італії (фехтування),
Д.Томсон з Великобританії (легка атлетика) і ін. Перше місце на Іграх у
неофіційному командному заліку зайняла Італія, друге і третє місця поділили
Великобританія і США. Підводячи підсумки, Л.Гутман визначив “значення
римських Ігор як нової моделі інтеграції паралізованих у суспільство”.
В II Параолімпійських іграх (Токіо, Японія, 1964 р.) взяли участь 390
спортсменів з 22 країн. Команди Великобританії (70 чіл.) і США (66 чіл.)
були представлені найбільшою кількістю атлетів. У програму Ігор були
включені нові види спорту, зокрема, їзда на колясках, важка атлетика і
метання диска. Розіграні 144 медалі. По кількості завойованих медалей
явними лідерами в неофіційному загальнокомандному заліку виявилися
спортсмени США. На друге і третє місця вийшли команди Великобританії й
Італії.
Істотною подією Ігор стало перейменування їх у “параолімпійські”. На
змаганнях уперше використовувалася параолімпійська атрибутика (прапор, гімн
і символ), а після їхнього закінчення багато спортсменів-інвалідів Японії
були працевлаштовані.
У III Параолімпійських іграх (Тель-Авів, Ізраїль, 1968 р.) брали участь
750 атлетів з 29 країн. У порівнянні зі змаганнями в Токіо програма Ігор
істотно розширилася. У проведенні змагань по деяких видах спорту,
наприклад, по баскетболу, плаванню і легкій атлетиці введені класифікаційні
зміни.
Героєм Ігор в Ізраїлі став Р.Марсон з Італії. Вигравши дві золоті
медалі в легкій атлетиці в Токіо (1964 р.), спортсмен активно займався
плаванням і фехтуванням. На Іграх у Тель-Авіві Р.Марсон у трьох видах
спорту завоював 9 золотих медалей. Спортсменка Л.Дод з Австралії протягом
одного дня установила три світових рекорди в плаванні. Е.Оуен зі США в
декількох видах спорту завоював 7 медалей різного достоїнства.
За підсумками Параолімпійських ігор 1968 р. турнірну таблицю в
неофіційному командному заліку очолили США. Другими були параолімпійці
Великобританії, третіми – Ізраїлю.
У IV Параолімпійських іграх (Хайдельберг, Німеччина, 1972 р.) брали
участь 1000 спортсменів з 44 країн. Самі численні делегації представлені
Німеччиною, Великобританією і Францією.
У програму змагань уведені нові види спорту і дисципліни для
спортсменів різних груп недієздатності: голбол, біг на 100 м для
спортсменів з порушенням зору і т.д. Під час Ігор установлено кілька
світових рекордів, зокрема, у плаванні, де уперше використовувалися
спеціальні технічні засоби. Найбільшу кількість медалей завоювали
американські і німецькі спортсмени. З великим відставанням від лідерів
третє неофіційне загальнокомандне місце зайняли спортсмени Південно-
Африканської Республіки (ПАР).
Після проведення Параолімпійських ігор 1972 р., за пропозицією
технічного комітету, фахівці працювали над удосконалюванням правил змагань.
Під час Параолімпійських ігор у Хайдельберзі реалізована різнобічна
культурна програма, наприклад, знайшла практичне застосування ідея
“Наметове пиво” для всіх учасників, а установлений великий курінь у
реабілітаційному центрі став місцем вечірніх розваг.
У V Параолімпійських іграх (Торонто, Канада, 1976 р.) брали участь 1600
спортсменів (з них 253 жінки) з 42 країн. У знак протесту проти участі в
них спортсменів ПАР на Ігри не приїхали представники деяких країн. Вперше в
параолімпійських змаганнях брали участь 261 спортсмен з ампутованими
кінцівками і 167 атлетів з порушенням зору.
На Параолімпійських іграх у Торонто вперше здійснена телетрансляція
змагань спортсменів-інвалідів більш ніж для 600-тисячної аудиторії кожної
області Онтаріо. Істотно розширилася програма змагань – їзда на колясках на
200, 400, 800 і 1500 м.
По кількості медалей у неофіційному загальнокомандному заліку
спортсмени США з великим відривом від інших країн завоювали перше
загальнокомандне місце. Друге і третє місця зайняли команди Нідерландів і
Ізраїлю.
Церемонія відкриття VI Параолімпійських ігор (Анхем, Нідерланди, 1980
р.) відбулася на стадіоні “Папендаль” у присутності 12 тис. глядачів. У
змаганнях брали участь 2500 спортсменів з 42 країн. Розширена класифікація
спортсменів-інвалідів дозволила розіграти більш 3 тис. медалей.
Вперше в програму Параолімпійських ігор включений сидячий волейбол, а
також змагання для чотирьох груп інвалідності спортсменів. Голбол для
спортсменів з порушенням зору став параолімпійським видом спорту. На Іграх
сформований Міжнародний координаційний комітет. Перше, друге і третє місця
в неофіційному загальнокомандному заліку зайняли, відповідно, команди США,
Німеччини і Канади.
Параолімпійські ігри 1984 р. проходили в Америці і Європі: 1780
спортсменів з 41 країни брали участь у змаганнях у Нью-Йорку і 2300
представників з 45 країн – у Сток-Мандевилі. На Іграх розіграно 900
медалей. Фінансування здійснювалося з державних і приватних джерел. Істотна
частина дотацій представлена через інформаційне агентство урядом США.
Основними представниками засобів масової інформації були компанії Бі-Бі-Сі,
голландське, німецьке і шведське телебачення.
За проведенням змагань по 13 видам спорту в Нью-Йорку спостерігали
більш 80 тис. глядачів. Представники кожної групи інвалідності показали на
Іграх значні результати. У підсумку команда США завоювала 276 медалей,
посіла в неофіційному загальнокомандному заліку перше місце, а спортсмени
Великобританії з 240 медалями – друге місце.
У Сток-Мандевилі змагання проводилися по 10 видам спорту. Установлено
велику кількість світових і параолімпійських рекордів, особливо в легкій
атлетиці. Параолімпійські ігри в Сток-Мандевилі, незважаючи на короткий
термін (4 місяці) їхньої підготовки, мали значний успіх. Організатори
змагань погодилися з необхідністю участі в Параолімпійських іграх
спортсменів усіх чотирьох груп інвалідності.
На VIII Параолімпійські ігри (Сеул, Південна Корея, 1988 р.) прибула
рекордна кількість спортсменів – 3053 представника з 61 країни.
Спортсменів, тренерів і технічний персонал розмістили в спеціально
обладнаному селі, що включала 10 житлових будинків з 1316 квартирами.
Президент Міжнародного координаційного комітету Джеймс Броман запропонував
на Іграх новий параолімпійський прапор.
Програма включала 16 видів спорту. Як демонстраційний вид спорту
представлений теніс на колясках. У Сеулі окремі спортсмени виграли по
кілька медалей у різних видах спорту. Перше місце в неофіційному
загальнокомандному заліку зайняла команда США (268 медалей), друге –
Німеччина (189 медалей), третє – Великобританія (179 медалей).
Церемонія відкриття IX Параолімпійських ігор (Барселона, Іспанія, 1992
р.) проходила 3 вересня на олімпійському стадіоні. На ній були присутні 65
тис. глядачів; 90 делегацій брали участь в урочистому параді.
В олімпійському селі розмістилося близько 3 тис. спортсменів і тисячі
тренерів, офіційних осіб і менеджерів. Для спортсменів були організовані
всі необхідні види медичного обслуговування.
Протягом 12 днів спортсмени змагалися в 15 видах спорту. Під час Ігор
близько 1,5 млн. глядачів відвідали різні змагання. В Іграх брали участь
3020 спортсменів, приблизно 50% від загальної кількості спортсменів
змагалися в плаванні і легкій атлетиці. Установлено 279 світових рекордів і
розіграна 431 золота медаль. Після Параолімпійських ігор у Барселоні для
спортсменів з вадами розумового розвитку були проведені змагання в Мадриді.
На Х Ігри (Атланта, США, 1996 р.) прибули 3195 спортсменів (2415
чоловіків і 780 жінок) і 1717 представників делегацій з 103 країн. З 16 по
25 серпня змагання проводилися по 20 видам спорту, з яких 3 – у якості
демонстраційних. Уперше 56 спортсменів з порушенням розумових здібностей
брали участь у змаганнях з легкої атлетики і плавання.
Ігри пройшли на високому організаційному рівні. Змагання відвідали
близько 400 000 глядачів. На відкритті і закритті Ігор були присутні
приблизно по 60 тис. глядачів. Змагання висвітлювали в засобах масової
інформації 2088 акредитованих журналістів, з них: 721 – у газетах і
журналах, 806 – на радіо і телебаченні, 114 – у фотоматеріалах.
На третьому Параолімпійському конгресі, що проводився за чотири дні до
початку Ігор, розглядалися політичні й економічні проблеми. Обговорювалися
питання, пов'язані з цивільними правами спортсменів-інвалідів у
суспільстві, і інші проблеми інвалідного спортивного руху.
В Атланті була представлена широка культурна програма, що наочно
показала тісний зв'язок між параолімпійським спортом і мистецтвом:
демонструвалися роботи інвалідів.
Церемонія відкриття XI Параолімпійських ігор (Сідней, Австралія, 2000
р.) відбулася в олімпійському парку. У барвистому шоу брали участь зірки
австралійської естради і відомих спортсменів. Програма змагань уключала 18
видів спорту, у тому числі 14 олімпійських. Унікальними для Ігор стали:
боччі, голбол, пауерліфтинг і регбі.
У Параолімпійських іграх 2000 р. брали участь 3843 спортсмена з 127
країн, 2000 офіційних осіб, 1300 представників масової інформації, 1000
технічних працівників, 2500 гостей з Міжнародного і національного комітетів
і 10 тис. волонтерів.
Бюджет сіднейських Параолімпійських ігор склав приблизно 135 млн.
австралійських доларів. Федеральний уряд і мерія штату Нового Південного
Уельсу асигнували на проведення Ігор по 25 млн. австралійських доларів.
Більш 80 млн. австралійських доларів надійшли від спонсорів, продажу
квитків, продукції і добровільного фонду.
Перші зимові Параолімпійські ігри відбулися в 1976 р. в Орнсколдсвіці
(Швеція). Змагання для спортсменів з ампутованими кінцівками і порушенням
зору були організовані на треку й у полі. Уперше демонструвалися змагання в
гонках на санях.
Успішне проведення перших зимових Ігор дозволило організувати другі
параолімпійські змагання в 1980 р. у Гейло (Норвегія). Швидкісний спуск на
санях проводилися як показові виступи. У Параолімпійських стартах взяли
участь спортсмени всіх груп інвалідності.
III зимові Параолімпійські ігри були проведені в Інсбруці (Австрія) у
1984 р. Уперше 30 чоловіків на трьох лижах взяли участь у гігантському
слаломі.
У 1988 р. IV зимові Параолімпійські ігри знову проводилися в м. Інсбрук
(Австрія). У змаганнях брали участь 397 спортсменів з 22 країн. Уперше на
Ігри прибули спортсмени з СРСР. У програму Ігор були введені змагання на
сидячих лижах.
У 1992 р. V ігри проходили в Тігнісі й Альбервилі (Франція). Через
відсутність спеціальних льодових споруджень змагання відбулися тільки на
треку й у полі. Вперше в лижних гонках змагалися спортсмени з порушенням
розумового розвитку.
VI Зимові Параолімпійські ігри проводилися в 1994 р. у Ліллехаммері
(Норвегія). Приблизно 1000 атлетів жили в селі, де були спеціальні технічні
засоби для інвалідів.
На Іграх продемонстровані змагання із сидячого хокею. Параолімпійська
версія хокею виявилася популярною. Змагання з лижних гонок і біатлону
проходили на місцевому лижному стадіоні. Норвежці виграли золоті медалі в
естафеті на сидячих лижах. Представники країни-організатора Ігор домінували
в їзді на санях і ковзанярському спорті.
VII Зимові Параолімпійські ігри вперше проводилися на азіатському
континенті – у Нагано (Японія). В Іграх взяли участь 1146 чіл. (571
спортсмен і 575 офіційних осіб) з 32 країн. Протягом 10 днів розігрувалися
медалі в 5 видах спорту: гірськолижному, ковзанярському, лижних гонках,
біатлоні і хокею. Спортсмени Норвегії повторили успіх попередніх Ігор і в
неофіційному заліку зайняли перше загальнокомандне місце (18 золотих
медалей), друге завоювала Німеччина (14 золотих медалей), третє – США (13
золотих медалей).
VIII Зимові Параолімпійські гри пройшли в Солт-Лейк-Сіті (США) у 2002
р. У них брали участь 580 спортсменів з 36 країн.
Розвиток параолімпійського руху в Україні
Національний центр параолімпійської та дефлімпійської підготовки та
реабілітації інвалідів створений на виконання Указу Президента «Про
розвиток та підтримку параолімпійського руху в Україні» на базі санаторного
комплексу «Юний ленінець». Центр займає територію понад 50 га і знаходиться
на березі моря, маючи пляжну зону 1200 м. На його території розташоване
мальовниче озеро.
Планом створення центру передбачається будівництво сучасного
легкоатлетично-футбольного стадіону, чотирьох плавальних басейнів
олімпійського та параолімпійського стандартів, універсального спортивного
залу, водно-лікувального та корпусу відновлювального лікування. Вперше на
території України створюється об'єкт національного рівня без бар'єрів для
громадян з ураженнями слуху, зору, опорно-рухового апарату.
У центрі здійснюватиметься підготовка національних збірних команд з
параолімпійських та дефлімпійських видів спорту для участі у чемпіонатах
світу, Європи, параолімпійських та дефлімпійських іграх; проведення
спортивних заходів для інвалідів національного і міжнародного рівня, а
також реабілітація, оздоровлення, відпочинок інвалідів усіх нозологій.
Будівництво комплексу завершиться у 2005 році. Його приблизна вартість —
вісімдесят мільйонів гривень. Бюджетне фінансування здійснюється
Держкомспортом і Міністерством праці та соціальної політики з коштів Фонду
соціального захисту інвалідів.
Позабюджетні кошти залучає Фонд підтримки параолімпійського руху в
Україні, який очолює Євген Сохацький. Проте, спонсори не вельми охоче
відгукуються на реалізацію цього проекту, втрачаючи у майбутньому нагоду
скористатись послугами центру.
Хоча ще ведуться роботи, центр вже розпочав активну реабілітацію людей
у візках, реалізуючи програму незалежного життя та основи для занять
параолімпійським спортом. За час свого перебування в Євпаторії інструктори-
візочники та волонтери зі Львова, Миколаєва, Києва, Івано-Франківська,
Херсона мали нагоду працювати спільно з персоналом центру над створенням
без-бар'єрного середовища на його території. Діалог про створення справді
універсального центру, який відповідатиме українським та світовим
будівельним стандартам, сприяв обміну професійними знаннями проектантів та
архітекторів і досвідом та потребами візочників, які є першими
випробовувачами і споживачами послуг, що їх надаватиме центр у близькому
майбутньому.
У баченні Валерія Сушкевича, президента НКСІУ, народного депутата
України, центр буде оазою, де будь-яка людина, незалежно від її вади,
почуватиметься затишно і комфортно. Тут зможуть відпочивати не лише люди з
особливими потребами, але й інші бажаючі, тренуватимуться майбутні
олімпійські та параолімпійські чемпіони. Центр у жодному випадку не має
бути зоною ізоляції, а місцем, де всі матимуть рівні умови та можливості,
де не буде перешкод для інтеграції неповносправних у суспільство.
25 липня 2003 року відбувся візит почесного президента Національного
фонду захисту матерів і дітей «Україна — дітям» Людмили Кучми, під
патронатом якої відбувається створення центру. Валерій Сушкевич розповів
про мету створення центру, концепцію надання ним послуг, специфіку
благоустрою для пересування по території центру людей з особливими
потребами. Він зазначив, що сьогодні наша держава — визнаний лідер
світового параолімпізму. Крім того, Україна може гордитися ще одним
унікальним явищем — ми єдина країна в світі, де держава підтримує і
розвиває спорт інвалідів.
Улітку наступного року в Афінах відбуватимуться наступні Олімпійські
ігри, а за ними для спортсменів з інвалідністю. Наша команда має намір
виступити краще, ніжу попередні роки. Нагадаємо, що на феєричному виступі
української параолімпійської збірної на іграх-2000 у Сіднеї наші спортсмени
здобули 37 медалей.
Саме це спричинило появу комплексного президентського Указу «Про
розвиток та підтримку параолімпійського руху в Україні», яким
передбачалось, зокрема, і будівництво національної бази підготовки
спортсменів-інвалідів.
Поряд з підготовкою параолімпійців, як зазначалось, у центрі
адаптуються інваліди у візках.
Група інструкторів у візках продемонструвала модель табору активної
реабілітації, загостривши увагу гостей на філософії активного та
незалежного життя, проблемах, з якими зустрічається людина у візку в
Україні: подолання архітектурних бар'єрів, виготовлення українських візків
активно-побутового типу, забезпечення засобами гігієни, допоміжними
реабілітаційними засобами, створення рівних соціальних умов. Програму вів
Ярослав Грибальський — координатор програм активної реабілітації Федерації
спорту інвалідів України. Цей захід викликав велике зацікавлення у
представників мас-медіа.
Наступний етап — табір-семінар для майбутніх інструкторів активної
реабілітації відбувся на початку серпня 2003 року. Організатори намагалися
охопити якнайбільше регіонів України, щоб ідея активності та незалежності
людини у візку поширювалася і втілювалася, надаючи нових можливостей людям
з ураженням спинного мозку У серпні учасниками табору АР стали спинальники
та волонтери майже з усіх областей України. Радісно усвідомлювати, що в
Україні відбуваються позитивні зміни на користь людей з особливими
потребами. Нехай поки що невеличкими кроками, але наше суспільство стає
більш цивілізованим, багатшим духовно. Національний центр параолімпійської
і дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів — яскраве свідчення
цього.
7-16 березня 2002 р. в американському місті Солт-Лейк-Сіті проходили
VIII зимові Параолімпійські ігри, у яких брали участь спортсмени-інваліди з
35 країн.
Президент Національного Параолімпійського комітету України Валерій
Сушкевич повідомив, що в Параолімпіаді брали участь 11 спортсменів з
дев'яти областей України. Склад параолімпійської збірної був менше, ніж на
попередніх іграх у Нагано, що зв'язано з тим, що одна з нозологій (розділ
теоретичної медицини, що включає навчання про хвороби, їхній класифікації і
номенклатурі, діагнозі, етіології, загальні принципи лікування і
профілактику захворювань) виключена з Параолімпійських ігор.
У складі параолімпійської збірної України були бронзовий призер Сіднея
і Нагано, абсолютний призер чемпіонату Німеччини Світлана Трифонова з
Дніпропетровська, триразовий чемпіон Нагано — Оле Мунц із Харкова, чемпіон
світу по лижних гонках і біатлону, призер Кубка світу по лижних гонках —
Олександр Васютинский з Миколаєва, срібні призери відкритого чемпіонату
Німеччини, сумчанин Віталій Лук’яненко, харків'янин Микола Овчаренко і
Ірина Кириченко.
Підготовку до параолімпіади збірна проводила на лижних трасах Тисовця,
Болгарії і Норвегії. Останній учбово-тренувальний збір, перед змаганнями,
збірна провела на трасах і висотах, максимально наближених до
олімпійського. За 2002 рік українські спортсмени-інваліди завойовували 26
кубків Європи і світу, у тому числі 10 золотих, 7 срібних і 9 бронзових.

Література.

1. Стів Шекман. “Ми чоловіки”. – К.: “Здоров‘я” – 1997.
2. А. Волошин “Час олімпійських стартів”. – К.: “Веселка”. – 1990.
3. Спортивна газета.
4. Журнал “Здоров‘я”