Міністерство освіти і науки України
Полтавський національний педагогічний університет
імені В.Г. Короленка
Особливості організації роботи педагога-дефектолога
з батьками дитини з порушеннями психофізичного розвитку
Реферат підготувала
студентка V-го курсу
групи Дф — 51
психолого-педагогічного
факультету
Рой Яна Володимирівна
Полтава — 2011
План
Вступ
Соціальні проблеми конфліктів у системі «діти —
батьки»
Перспективний
план роботи з батьками
Роль психологічного клімату у формуванні особистості дитини
Психолого-педагогічна
допомога батькам в організації гуманних відносин з дітьми
Конспект лекції-бесіди з батьками, які виховують дитину з
обмеженими психофізичними можливостями
Умови
успішного виховання дитини в сім’ї
Висновки
Список
використаних джерел
Вступ
У педагогіці і психології існують «постійні
проблеми», навколо яких точаться дискусії. Однією з них є проблема спілкування
батьків і дітей у сім’ї. У наш час вона набула великого значення, тому що дуже багато
батьків і дітей не в змозі знайти спільну мову один з одним.
Відомо, що сім’я — це головний осередок розвитку
і формування людини як повноцінної і неповторної особистості. Кожна сім’я є
«інтимною» соціальною групою, життя в ній має свою специфіку, адже люди,
які її створюють — неповторні. Головне, що відрізняє сім’ї, це та атмосфера, яка
панує в родині й відбиває розуміння батьками своїх подружніх ролей, а також ролей
вихователів власних дітей. Саме спосіб сімейного виховання зумовлює зміст сімейних
взаємин, а отже й має домінуючий вплив на формування особистості дитини.
Процес виховання від батьків потребує ґрунтовних
і різноманітних знань, урахування вікових особливостей синів і доньок. Досить часто
батьки не розуміють потреб і запитів дітей, що викликає у останніх тривогу і протест.
Проблема «батьки — діти» завжди була
актуальною, тому необхідним є з’ясування причин неспроможності зрозуміти
найближчих одне одному людей, взаємної байдужості батьків до інтересів дітей, жорстокості,
невдячності та егоїзму з боку дітей.
В.О. Сухомлинський писав: «Що ми залишаємо
в серцях своїх дітей — залишаємо своїми справами і словами, вчинками і почуттями?
Чим ми запам’ятаємося нашим дітям, чим возвеличимо себе в їх очах? Є єдина могутня
духовна сила, яку ні з чим не можна порівняти, яка здатна відобразити в душах наш
образ — образ справжньої духовної краси. Ця сила — велике багатство людського духу
— любов. Є вона в наших батьківських серцях — є чим виховувати наших найулюбленіших
дітей».
Соціальні проблеми конфліктів у системі
«діти — батьки»
Важко знайти батька чи матір, які б, незалежно
від їхнього віку, національності, місця проживання і рівня освіти, не бажали щастя
своїм дітям, не мріяли про те, щоб вони виросли здоровими, розумними й чуйними до
інших, і в першу чергу, — до батьків і рідних.
Спосіб взаємин дорослих і дітей є не тільки засобом
підтримки їхніх контактів, а й своєрідним, досить дієвим, методом виховання — виховання
спілкуванням. Важливо створити таку атмосферу в сім’ї, де б панувала любов до
дитини (незалежно — гарна вона чи ні, розумна чи ні); довіра (щоб дитина будь-коли
могла розповісти про свої проблеми, поділитися горем чи радістю); допомога (щоб
батьки не кричали на дитину, а могли дати добру пораду). Саме за цим дитина і звертається
до батьків, а не до когось іншого, їй потрібна любов, повага, довіра з боку батьків,
а найголовніше, щоб її приймали такою, якою вона є. Адже в спілкуванні з дорослими
діти засвоюють, а точніше закріплюють свої майбутні моделі поведінки.
Однак в житті таке виховання і взаєморозуміння
досягається не завжди. Протягом усієї історії розвитку людства і становлення сім’ї,
зокрема її виховної функції, так і не вдалося знайти єдиного універсального рецепту
успішного сімейного виховання. Одна з найголовніших причин полягає в тому, що однакових
дітей, як і однакових батьків, не існує: кожна особистість неповторна і самоцінна,
і в питаннях взаємин між ними слід виходити саме з цього.
Доведеним на сьогодні є твердження про те,
що період статевого дозрівання є другим народженням.1 це друге народження — найбільш
критичний момент, який завершує все попереднє життя: створюється нова психічна організація,
нова структура особистості, яка ґрунтується на глобально змінених стосунках з оточуючим
світом, іншими людьми, самим собою (за Ж. — Ж. Руссо).
педагог дефектолог виховання дитина
Оточення, в якому росте і розвивається дитина,
звичайно, створюють батьки. Його важливою складовою є спілкування дорослого з дитиною.
Особистість дитини розвивається благоприємно, якщо стосунки дорослих, що оточують
дитину, містять у собі певні характеристики:
Перш за все, це прийняття. Приймати дитину — значить
бачити її індивідуальність: несхожість на інших, надавати їй можливість бути такою,
якою вона є. Як ми оцінюємо наших дітей, так вони оцінюють і себе, і в решті-решт
такими вони і стають. Справжня любов і є — прийняття, її формула не «люблю
тебе, тому що ти гарний«, а »люблю тебе тому, що ти є, люблю таким, яким
ти є» [4].
Ставлення до дитини, протилежне прийняттю, називається
знехтуванням. Дитина росте в умовах критики, покарань. Як наслідок цього, у дитини
не розвивається почуття захищеності, опори. Таким чином прийняття є основною характеристикою
відношення дорослих до дітей, при якому створюється найбільш благоприємний емоційний
фон його дорослішання.
Другою головною складовою батьківського ставлення
є незалежність дитини, точніше — надання їй розумної волі (свободи) і самостійності.
Ці дві характеристики батьківського ставлення до дитини — прийняття і незалежність
— засновані на одній важливій особистісній установці батьків — оптимістичній вірі
у розвиток і досконалість.
Відомо, щоб позбутися конфлікту, або упередити
його, необхідно викрити причини його виникнення. Існує безліч причин, які призводять
до виникнення конфліктів у спілкуванні між батьками і дітьми. Виділимо декілька
основних:
1) відмінності у
рівні досвіду дітей та дорослих;
2) соціальні і психологічні
відмінності між батьками й дітьми; ‘
3) відсутність змін
у суспільному становищі підлітка порівняно з дитинством (він як і був, так і є
«учнем», «школярем»);
4) інерція минулого
досвіду дорослих у вигляді звички постійно спрямовувати її контролювати;
5) невміння підлітка
діяти самостійно;
6) матеріальна залежність
від батьків;
7) збереження у підлітка
дитячих рис у зовнішності та поведінці.
Основний напрям становлення дитячої особистості,
її психологічного самопочуття визначається задоволенням у сім’ї найголовніших потреб:
любові та довіри, самостійності і почуття захищеності, самоствердження та визнання.
Відбувається це, насамперед. взаєминах з батьками, оскільки характер батьківського
ставлення та їх взаємини з дитиною є основною умовою психічного, фізичного та духовного
її розвитку.
Австрійський психолог і психотерапевт Віктор Франкл
писав: «Головне, що можуть зробити батьки для дитини — це любити її: допомагати,
шукати і знаходити себе» [1].
На жаль, виходити з конфліктної ситуації діти і
їх батьки намагаються різними шляхами. І тому обом сторонам є чого навчитися — навчитися
співпраці у вирішенні всіх проблем і не лише конфліктних. Не вирішує проблему й
уникання конфлікту. За твердженням К. Томаса, при униканні конфлікту не досягає
успіху жодна із сторін. При ситуації конкуренції, компромісу або пристосування один
з учасників може виграти, а інший — програти, або програють обоє. І тільки в ситуації
співпраці виграють обидві сторони конфлікту.
Ефективними шляхами подолання конфліктів у спілкуванні
між батьками і дітьми можемо визначити такі:
1. Пам’ятати про те, що кожна людина має право бути іншою, не кращою і не гіршою
— просто іншою, зі своїми поглядами, переконаннями, слабостями та звичками.
2. Говорити прямо те, чого в цей момент ти хочеш, а не вдаватися до непрямих
висловлювань та узагальнень. («Я хочу, щоб ти уважно мене вислухав» замість
« Ти ніколи мене не слухаєш»).
3. Не читати чужих думок (краще запитати прямо «про що ти думаєш?»
замість того, щоб стверджувати «Я знаю, що коли ти так дивишся, то думаєш,
що я. «).
4. Говорити про себе і про те, що відбувається зараз і тут, про конкретну проблему.
Не перелічувати вчорашнє, сьогоднішнє і завтрашнє.
5. Конче необхідно слухати, бути уважними до свого партнера, намагатися почути
за потоком агресивних слів що він хоче насправді.
6. Не використовувати «ярликів» (ти — як дитина, невротик, безвідповідальний),
бо вони тільки загострюють ситуацію.
7. Уникати погроз типу «якщо ти не., то я.!!!»
8. Намагатися не підвищувати голосу. Як не дивно, часто незвично тихий голос
значно більше привертає увагу і знижує інтенсивність виникнення бар’єрів.
9. Не звинувачувати категорично. Не перекладати всю вину на партнера. Пам’ятати,
що поведінка батьків теж може ускладнювати ситуацію, у якій конче необхідно показати
готовність іти назустріч [4].
Перспективний план роботи з батьками
І етап. Організаційно-пропедевтичний
Педагогічний напрям
Вересень, жовтень, листопад
1. Культура сім’ї та знання про закономірності
розвитку дітей з порушеннями психофізичного розвитку.
2. Допомога батькам в усвідомленні ними проблеми
в розвитку їхньої дитини.
3. Формування умінь і навичок виховання дитини
з порушеннями психофізичного розвитку.
4. Формування розуміння важливості й значення активної
взаємодії з дитиною та реалізації потенційних виховних можливостей батьків.
5. Надання допомоги по формуванню розвивально-виховної
системи відносин з дитиною в умовах сім’ї.
Психологічний напрям
1. Встановлення емоційно-психологічного та довірливого
контакту з сім’єю.
2. Формування конструктивного характеру ставлення
батьків до дитини та прямування активності сім’ї на прийняття дитини такою, якою
вона є.
3. Попередження виникнення конфліктів, дискомфорту
в сім’ї, пов’язаних з порушеннями мовлення у дитини.
ІІ етап.
Грудень, січень, лютий.
Педагогічний напрям
1. Оволодіння вміннями і навичками психолого-педагогічного
контролю за мовленнєвим розвитком дитини з порушеннями психофізичного розвитку.
2. Забезпечення максимальним обсягом знань про
особливості мовленнєвого розвитку дітей із ТПМ та засоби корекції в умовах сім’ї.
3. Надання кваліфікованої підтримки щодо створення
розвивальних умов і виховної системи дітей із порушеннями психофізичного розвитку
в умовах сім’ї.
Психологічний напрям
1. Формування позитивного ставлення батьків до
дитини та спрямування активності сім’ї на корекцію порушень мовлення дитини.
2. Узгодження індивідуальної сімейної програми
корекції вад мовлення.
3. Визначення рівня комфортності й задоволеності
взаємодією батьків, дитини і фахівців.
Роль психологічного клімату у формуванні
особистості дитини
Сімейний мікроклімат позначається на розвитку дитини.
Дитина з раннього віку повинна отримувати від батьків достатню кількість специфічної
інформації у вигляді міміки, жестів, рухів, інтонації, голосу, зовнішності. Особливо
це стосується виховання дитини з особливими потребами. Така дитина потребує особливої
уваги і любові. Адже хвора дитина думає, що вона нікому не потрібна, обтяжлива для
батьків, постійно аналізує, як вони ставляться до неї, стежить за їх рухами, жестами.
Вона боїться, щоб батьки її не розлюбили. Чим більше ображена дитина долею, тим
більше батьківської любові вона потребує. Проте така любов не повинна бути сліпою,
нерозумною, щоб не спотворити характер дитини. До неї слід висувати посильні вимоги,
ставити конкретні завдання, і їх вона має виконувати. Перебування дитини в умовах
нормального мікроклімату, батьківська любов, наявність друзів, допомога оточення
— це усе відіграє компенсаторну роль у процесі її соціалізації. Тому в такій сім’ї
дуже важлива взаємна підтримка, взаємодопомога подружжя, розумний розподіл обов’язків
між членами сім«ї. Сім»ї, де виховуються діти з особливими потребами, часто є неблагополучними,
батьки розлучаються. Найчастіше причиною розлучень стають безпорадність, педагогічна
неосвіченість у питаннях виховання дитини. У таких сім’ях важлива наявність саме
обох батьків для нормальної життєдіяльності такої дитини.
На чолі виховного і лікувального процесу дитини
з особливими потребами повинна бути мати з її любов’ю і турботою [3].
Дитина має почуватися щасливою, і це допоможе найбільш
повно виявити свої емоційні та інтелектуальні можливості. Звичайно, мати дитини-інваліда
потребує спеціальних педагогічних і медичних знань, необхідних для кваліфікаційного
догляду. Соціальні служби та лікувальні установи повинні допомогти таким матерям
здобути ці знання. Існує досвід підготовки спеціалістів для медико-соціальної реабілітації
дітей, хворих на ДЦП. Робота в сім’ях передбачає заняття не тільки з дітьми, а й
з батьками, щоб навчити доглядати за дитиною.
Батьки, по суті, безпорадні перед дитячою хворобою,
соціально, педагогічно і психічно не підготовлені до діяльності в тій ситуації,
у якій опинилися, і потребують соціально-психологічної підтримки, спеціальних педагогічних
знань. Вони мають усвідомлювати свою відповідальність за долю дитини і розуміти,
що їхні витримка, мужність, сприятливий сімейний мікроклімат — значний потенціал
у розвитку такої дитини, формуванні її особистості. Адже контакт з матір’ю має велике
значення для розвитку характеру і гармонійного формування дитини. Сім’я створює
душевний комфорт, змінює нервові переживання. Батьківська терпимість, доброта, чуйність,
делікатність допоможуть дитині знайти своє місце в житті [3].
Психолого-педагогічна допомога батькам
в організації гуманних відносин з дітьми
Ефективність родинного виховання залежить від багатьох
факторів: цілеспрямованої діяльності спеціалістів на формування рівня педагогічної
культури сім’ї, єдності виховних впливів на дитину, оновлення змісту роботи з батьками,
оновлення змісту їх педагогічної освіти.
В.О. Сухомлинський писав: «Батьківська педагогіка
— це, на мій погляд, педагогічна освіта батьків і матерів, освіта тих, кому завтра
бути батьками й матерями». За його висновками, нині немає важливішого у сфері
виховання, ніж навчити батька й матір виховувати своїх дітей. «Без турбот про
педагогічну культуру батьків, — зазначав він, — неможливо розв’язати жодного завдання,
що стосується навчання та виховання. Батьківська педагогіка, тобто елементарне коло
знань матері та батька про те, як істота, що народилася від людини, стає людиною,
— це фундамент, основа всієї педагогічної теорії та практики» [5].
Взаємини між батьками і дітьми — важлива ланка
родинного життя. У кожній сім’ї вони складаються по-різному і, на превеликий жаль,
не завжди вдало. Тому питання щодо підвищення педагогічної культури батьків і надання
їм допомоги у вихованні та налагодженні доброзичливих стосунків з дітьми є досить
актуальним, і саме соціальні педагоги покликані допомогти батькам у налагодженні
стосунків з дітьми. На думку В. Безлюдної, їхня роль у цьому процесі зумовлена кількома
обставинами:
— соціальні педагоги разом із педіатрами мають стати першими вчителями, з
якими зустрічаються молоді батьки і які покликані надати їм кваліфіковану допомогу
в нелегких питаннях виховання дитини;
— між батьками та соціальним педагогом повинен встановитися міцний двосторонній
зв’язок, який має ґрунтуватися на постійному спілкуванні, знанні внутрішнього світу
дитини, її потреб.
Робота соціального педагога з батьками потребує
знань про кожну сім’ю. Лише за такої умови спеціаліст може забезпечити диференційований
підхід. Він повинен уміти спостерігати й аналізувати сімейні взаємини, зокрема батьків
і дітей. Нині вже існує ряд рекомендацій щодо вивчення сім’ї, запропоновані спеціальні
карти-схеми, документація, що допомагає більш детально вивчити сім’ю, правильно
продіагностувати сімейні умови виховання дитини, встановити соціальний діагноз.
За існуючими програмами взаємини у системі
«дорослий — дитина» доцільно аналізувати по двох напрямках: загальний
характер ставлення до малюка і розуміння завдань виховання [5].
Вивчення сім’ї можна розпочати зі спостережень
характеру спілкування рідних з дитиною. Соціальний педагог чимало візьме для себе,
з’ясувавши такі моменти:
1) наявність уваги до дитячих розмов;
2) уміння батьків будувати стосунки з дітьми, враховуючи їхній вік;
3) об’єктивність в оцінці поведінки дитини, її особистісних
якостей;
4) система заохочень і покарань, які використовуються в сім’ї.
З таких спостережень складається перше уявлення
про загальний стиль взаємин батьків і дитини, встановлюється його схожість з одним
із тих, які зустрічаються в сімейному вихованні найчастіше: надмірно м’який, демократичний,
авторитарний, байдужий. Початкові припущення уточнюються у бесідах з рідними. Будуються
вони диференційовано, залежно від попередніх висновків. Загальне ставлення батьків
до виховання дітей можна оцінити за такими параметрами:
1) прояв уваги та цікавості до життя дитини;
2) реакція батьків на зауваження соціального педагога, їх результативність;
3) прагнення підвищити свій педагогічний рівень за допомогою матеріалів батьківських
куточків, педагогічної літератури;
4) частота звернень за педагогічними порадами;
5) прояв бажання поділитися своїми спостереженнями за розвитком дитини, її
поведінкою;
6) зовнішній вигляд дитини.
Дані, одержані в ході спостережень і бесід, уточнюються
в подальшій роботі з сім’єю. Поширені сьогодні методи — анкетування, розмови з батьками
у поліклініці і вдома — мають використовуватися для встановлення тісних контактів
з ними. Основна мета — не лише одержати знання про певну родину, а й збудити у батьків
інтерес до дитини, до її внутрішнього світу.
Робота соціального педагога з батьками має здійснюватися
в двох напрямах: з колективом батьків та індивідуально.
Так, Л. Гурнік зазначає, що в арсеналі соціальних
педагогів багато традиційних форм роботи, які наповнені новим змістом: збори батьків,
колективні та групові консультації, бесіди, лекції, конференції, батьківський всеобуч
[2]. До того ж соціальний педагог має забезпечити диференційований підхід до принципу
формування педагогічної культури батьків, врахування їх освітнього рівня, життєвого
досвіду та вікових особливостей їхніх дітей.
Соціальний педагог повинен вивчити також рівень
обізнаності батьків з родинною педагогікою, її принципами, змістом, основними напрямами.
З цією метою можна запропонувати батькам анкети, що спрямовані на виявлення рівня
педагогічної культури батьків.
Анкетування слугує попередньому знайомству з сім’єю
чи з особливостями однієї з сторін виховання дітей у ній.
Аналіз анкет дає можливість визначити проблеми,
які варто обговорити з батьками на колективних консультаціях, батьківських зборах
і які, зрештою, збільшать обсяг знань батьків щодо родинного виховання на засадах
народної педагогіки.
Аналітичні матеріали заносять до батьківської картотеки.
Вони дають змогу соціальному педагогу ґрунтовно вивчити родину, підготувати базу
для виховання кожної дитини, скорегувати проекти програм батьківського всеобучу
і підпорядкувати їх вирішенню таких завдань: систематичне одержання слухачами педагогічних
знань; озброєння батьків методикою застосування педагогічних знань на практиці,
у своїй виховній діяльності; збір і поширення кращого досвіду родинного виховання;
формування такого рівня свідомості, за якого з’являється прагнення до постійної
самоосвіти.
Організовуючи роботу з батьками в системі педагогічного
всеобучу, соціальний педагог повинен ставити за мету не тільки озброїти батьків
знаннями, але й підвищити їхню педагогічну культуру, прискорити процес родинного
виховання.
Практика свідчить, що одними з найефективніших
форм роботи з батьками є нетрадиційні форми і методи роботи. Серед них — функціонування
консультпунктів з проблем родинного виховання, конференції батьків з обміну досвідом
щодо організації раціонального дозвілля дітей [5]. Вони поєднуються з традиційними,
такими, як: університети педагогічних знань для батьків, батьківський всеобуч, вечори
запитань та відповідей, збори-практикуми, бесіди, дискусійні клуби, клуби батьківського
спілкування.
Цікавими формами роботи з батьками є проведення
конференцій з проблем родинного виховання на засадах народної педагогіки, читацькі
конференції за книгами з родинного виховання, огляди новинок літератури.
У сучасній педагогічній науці традиційні форми
роботи з батьківською громадськістю вдало доповнюються нетрадиційними формами, такими,
як [2, с.8]:
— дерево родоводу (зустріч поколінь, роздуми над
проблемами родинного виховання, звернення до народної педагогіки);
— у родинному колі (анкетування батьків, індивідуальна
допомога родинам через консультації, практичний показ, зустрічі з лікарями психологами,
юристами);
родинний міст (зустрічі
з батьками та обговорення проблем виховання дітей);
— народна світлиця (звернення до народних традицій,
формування особистості дитини через природу, спілкування батьків з вихованцями через
природу, спільну діяльність батьків, дітей, педагогів);
— альбом-естафета „Як ми відпочиваємо?» (Досвід
організації відпочинку в родині);
— дискусійний клуб (обговорення проблем виховання
дітей);
— родинна скарбниця (добірка матеріалів з досвіду
родинного виховання);
— азбука родинного виховання (обговорення проблем,
труднощів виховання дітей у неповних сім’ях, виступи лікарів, юристів, психологів,
педагогів, надання батькам індивідуальної допомоги);
— дні довіри (у визначені дні педагоги, лікарі, психологи
ведуть прийоми батьків і консультують їх з проблем виховання).
На думку дослідників Г. Зубової та Е. Арнаутової,
для підвищення педагогічної компетентності батьків дітей раннього віку необхідно
використовувати сучасні методи спілкування з ними (рольове програвання проблемних
задач сімейного виховання, моделювання способів батьківської поведінки, обмін досвідом
сімейного виховання) [5]. Вони дають можливість батькам стати активними дослідниками
власної поведінки, отримати досвід нового бачення звичних способів впливу на дитину.
На противагу суто вербальній інформації, яка традиційно складає зміст зустрічей
з батьками, важливим змістовним компонентом спілкування з батьками мають стати практичні
дії з ігровими завданнями чи ситуаціями, ігровим предметом чи образом, малюнком.
Сучасні дослідження доводять, що ігрове спілкування з батьками — ефективний засіб
оволодіння ними «мовою гри» і є засобом профілактики батьківської авторитарності
[5]. Тому саме ігровий метод спілкування соціального педагога з батьками має стати
пріоритетним.
Конспект лекції-бесіди з батьками, які
виховують дитину з обмеженими психофізичними можливостями
Добрий день, шановні батьки! До недавнього часу
вважалося, що вихователем дитини повинна бути школа, колектив. Проте сьогодні ніхто
вже не заперечуватиме, що основну відповідальність за розвиток дитини бере сім’я,
бо саме в ній закладаються найважливіші риси особистості дитини, її ставлення до
себе, до світу.
Від батьків вимагається почуття такту, знання індивідуальних
особливостей хворих дітей, вміння передбачити їхні можливі реакції на критичні зауваження,
щоб поступово виробити у дитини об’єктивне ставлення до своїх можливостей.
Для запобігання й корекції патологічного формування
особистості велике значення має ваша допомога у встановленні правильних взаємин
дитини з колективом. Необхідно постійно розвивати потребу у спілкуванні з однолітками,
вчити допомагати іншим і правильно сприймати допомогу товаришів і дорослих. Дитина
повинна почуватися самостійно, корисною і потрібною в оточенні. Не потрібно ізолювати
дитину від друзів, родичів, сусідів, тому що ці люди допоможуть у догляді за хворою
дитиною і зроблять її життя більш повноцінним [3].
Дитина з особливими потребами вимагає від матері
й батька повсякденної роботи над собою. Це пов’язано з тим, що у них починає різко
змінюватися самооцінка, підвищується невдоволення собою і неприйняття себе як особистості.
Уміння ставити запитання і знаходити на них відповіді,
пізнання нового, зацікавленість у вивченні науково-медичної літератури допомагає
вивчати особливості захворювання чи дефекту та прогнозувати їх вплив на загальний
розвиток дитини. Одна з важливих особливостей розвитку особистості — почуття власної
відповідальності за життя доньки чи сина і збережен6ня цілісності сім’ї. Батьківська
любов — джерело і гарантія емоційного благополуччя дитини, її психологічного та
інтелектуального розвитку. Сприятливий психологічний клімат у сім’ї — основа позитивного
розвитку дитини.
Умови успішного виховання дитини в сім’ї
Головним завданням сімейного виховання є гармонійний
всебічний розвиток дитини, підготовка її до життя в соціальних умовах, реалізація
її творчого потенціалу.
Насамперед зазначимо, що єдиної формули успішного
виховання у сім’ї не існує, оскільки вона залежить від рівня моральності й культури
батьків, їхніх життєвих планів, ідеалів, вчинків, сімейних традицій тощо.
Основні умови виховання дітей з особливими потребами:
1. Здоровий мікроклімат у сім’ї, його тональність
і загальна спрямованість.
Добре, коли сім’я дружна, всі живуть разом цілеспрямованим
і радісним життям, де всі люблять один одного, де панує атмосфера взаємодопомоги,
щирості, тепла, справжньої турботи. В таких сім’ях якщо і виникають окремі розбіжності
думок і суперечки, вони розв’язуються без роздратувань, приниження людської гідності,
критики, взаємних образ. У сім«ї панує повага до інших членів сім»ї, цінується авторитет
батька й матері, дідуся й бабусі.
2. Довіра до інших дітей, надання їм самостійності.
Якщо дитина бачить, що дорослі вірять у її сили,
чесність, доброту, порядність, вірять у те, що вона зможе подолати труднощі в навчанні,
виправити поведінку, то ця довіра окрилює її, дарує впевненість у своїх силах, породжує
бажання стати кращим. Довіра сприяє самовихованню дитини, її самовдосконаленню.
Відверті, довірливі стосунки між батьками і дітьми роблять мікроклімат у сім’ї благополучним.
3. Чуйне ставлення дітей до найстарших членів
родини — дідуся й бабусі.
Батьки мають бути прикладом для своїх дітей у відносинах
зі своїми батьками та дідусями і бабусями, вони мають навчити дітей чуйно ставитися
до них, цінувати думку старших у родині.
4. Єдність усіх вимог дорослих у ставленні до
дітей.
Головний є таке правило: ні за яких обставин не
допускайте у сім’ї різних дій, неузгоджених впливів. Єдність вимог, їх розумна послідовність
потребують від дорослих нервових зусиль, уміння поступитися власним бажанням. Виключіть
з життя сім«ї свавілля, егоїзм. Пам’ятайте: виховання дітей у сім»ї — не особиста
справа батька й матері, а справа великої державної ваги, тому що наші діти — це
майбутнє нашої держави [3].
ПАМ’ЯТАЙТЕ
1.
Якщо дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти.
2.
Якщо дитина живе у ворожості, вона вчиться агресивності.
3.
Якщо дитину висміюють, вона стає замкнутою.
4.
Якщо дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям
провини.
5.
Якщо дитина росте в терпимості, вона вчиться приймати
інших.
6.
Якщо дитину підбадьорюють, вона вчиться бути вдячною.
7.
Якщо дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою.
8.
Якщо дитина живе в безпеці, вона вчиться ввірити в людей.
9.
Якщо дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе.
10.
Якщо дитина росте в розумінні, вона знаходить любов
у цьому світі.
ЗАБОРОНЕНІ ЗВЕРТАННЯ ДО ДИТИНИ
1.
Ну скільки разів тобі повторювати?
2.
Я сказала — зроби!
3.
Ти що, не розумієш?.
4.
У всіх діти як діти, а ти…
5.
За що мені така кара…
6.
Не лізь, коли не можеш зробити…
7.
І в кого ти такий вдався?.
8.
Невже тобі важко запам’ятати, що…
НЕОБХІДНІ ЗВЕРТАННЯ ДО ДИТИНИ
1.
Давай-но вирішимо разом…
2.
Як ти гадаєш?.
3.
Мій любий…
4.
Це ти добре придумав…
5.
Я така вдячна долі, що ти в мене є…
6.
Упевнена, що ти зможеш…
7.
Тобі добре вдасться…
8.
Я завжди знала, що ти розумний…
ОРГАНІЗАЦІЯ СПІЛКУВАННЯ В СІМ’Ї
Пам’ятка для батьків
1.
Приділяйте велику увагу повсякденному спілкуванню з
дитиною.
2.
Стежте за власним мовленням.
3.
Намагайтесь говорити спокійно, доброзичливо.
4.
Не зловживайте словами «повинен», «треба».
5.
Говоріть дітям «дякую», «вибач».
6.
Давайте можливість дитині не тільки слухати, а й думати,
висловлювати власні судження, брати активну участь у спілкуванні.
7.
Ненав’язливо поправляйте дитину, яка неправильно промовила
слово чи побудувала фразу, причому краще зробити це під час розмови, щоб не переривати
спілкування.
8.
Формуйте в дітей навички ввічливого спілкування: вміти
вислуховувати співрозмовника, з повагою ставитися до його думки.
РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИХОВАННЯ
1.
Повірте в неповторність своєї дитини, у те, що вона
єдина, унікальна і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації
заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право
прожити власне життя.
2.
Дозвольте бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями
та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є.
3.
Підкреслюйте її сильні властивості.
4.
Не соромтесь виявляти свою любов до дитини, дайте їй
зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.
5.
Не бійтеся «залюбити» своє маля: саджайте
його собі на коліна
6.
Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого
до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.
7.
Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилась на вседозволеність
та бездоглядність.
8.
Намагайтесь впливати на дитину проханням — це найефективніший
спосіб давати їй інструкції.
Уникайте помилок у вихованні
1.
Не перевищуйте владу у стосунках з дитиною. Батьки,
які виступають у ролі головної дійової особи, мають похмурий незадоволений вираз
обличчя, втручаються в дитячі ігри, карають і вказують, що, як і коли робити.
2.
Не будьте егоїстом, не покрикуйте на дитину при найменших
відхиленнях від встановлених вами еталонів її поведінки (дитина заважає вам відпочивати).
3.
Не будьте ледачими у відносинах з дитиною, що виявляється
в непослідовності у вимогах, у стилі виховання, в небажанні відмовитися від своїх
справ та захоплень.
4.
Не будьте хвальковитими, не хизуйтеся будь-якими успіхами
своєї дитини. Не реагуйте гостро на успіхи інших дітей. Будьте скромними, вчіть
скромності свою дитину. Завжди враховуйте здібності і інтереси дитини.
5.
Не будьте надмірно принциповими. Принциповість не завжди
виправдана, але батьки мають упередження, що коли вони так сказали, то так і має
бути, навіть якщо їх вимоги не завжди виправдані. У результаті такої принциповості
батьки нерідко вдаються до фізичних покарань, позбавляють дитину прогулянки, забороняють
улюблені ігри тощо [3].
Висновки
Отже, в умовах сьогодення, за нестабільності сімейної
системи і наявних проблемах у встановленні доброзичливих взаємовідносин між дорослими
і дітьми, зростає потреба в наданні допомоги молодій сім’ї. Тому підвищення
педагогічної культури родини, консультування батьків і дітей, різноманітні форми
і методи роботи з батьками покликані покращити становище й озброїти батьків необхідними
знаннями щодо ефективних способів організації гуманних взаємин з нащадками, психокорекції
неадекватних відносин у сім’ї.
Батьки, по суті, безпорадні перед дитячою хворобою,
соціально, педагогічно і психічно не підготовлені до діяльності в тій ситуації,
у якій опинилися, і потребують соціально-психологічної підтримки, спеціальних педагогічних
знань. Вони мають усвідомлювати свою відповідальність за долю дитини і розуміти,
що їхні витримка, мужність, сприятливий сімейний мікроклімат — значний потенціал
у розвитку дитини, формуванні її особистості. Адже контакт з матір’ю має велике
значення для розвитку характеру і гармонійного формування дитини. Сім’я створює
душевний комфорт, змінює нервові переживання. Батьківська терпимість, доброта, чуйність,
делікатність допоможуть дитині знайти своє місце в житті.
На сучасному етапі розвитку нашого суспільства,
батьки, на жаль, мають недостатній обсяг знань з приводу формування адекватних відносин
у сім’ї. Саме тому, цієї проблеми неодноразово торкалися у своїх дослідженнях соціальні
педагоги і психологи, що і було висвітлено у вище поданому.
Список використаних джерел
1.
Алекєєнко Т.У. У чому сутність гуманних взаємин батьків
і дітей? // Рідна школа. — 2001. — №3.
2.
Гурнік Л. Вчимо батьків мистецтву виховання // Дитячий
садок, — 2004. — №39. — с.8
3.
Грицюк Н. Діти з порушеннями психофізичного розвитку.
Поради батькам. // Дефектолог. — 2008. — №12. — с.45-58.
4.
Наукові здобутки студентів і магістрантів — школі ХХІ
ст.: Збірник наукових праць студентів і магістрантів психолого-педагогічного факультету.
— Випуск 4. — Полтава: ПДПУ, 2004. — 254с.
5.
Науковий потенціал студентської молоді ХХІ ст.: Збірник
наукових праць. — Полтава: ПДПУ, 2009. — Випуск 9. — Ч. ІІ. — 200 с.