Методика та техніка складання річного фінансового звіту

Курсова робота

з дисципліни «Бухгалтерський облік»

на тему: Методика та техніка складання

річного фінансового звіту

Київ – 2001

Зміст

Вступ 3
1. Загальна характеристика фінансової звітності: мета, вимоги, принципи. 5
2. Баланс 9
2.1. Призначення балансу та його структура 9
2.2 Актив балансу: визначення, оцінка та класифікація активів 10
2.3. Пасив балансу. Загальна характеристика пасиву балансу 17
3. Звіт про фінансові результати 21
3.1. Загальна характеристика звіту про фінансові результати 21
3.2. Класифікація доходів і витрат у звіті про фінансові результати 22
3.3. Визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду 23
3.4. Примітки до звіту про фінансові результати 24
4. Звіт про рух грошових коштів 26
4.1. Призначення та структура звіту про рух грошових коштів 26
5. Звіт про власний капітал 31
5.1. Визначення, визнання, оцінка і функції власного капіталу 31
5.2. Складники власного капіталу 31
6. Примітки до фінансових звітів 34
Висновки 38
Список використаної літератури 40

Вступ

Бухгалтерський облік — це мова бізнесу. Якщо бізнес здійснюється у
рамках окремо взятого підприємства, то дані бухгалтерського обліку
використовуються для потреб внутрішнього менеджменту в процесі прийняття
управлінських рішень. Тому неможливо переоцінити значення повної та
достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності
підприємства при вирішенні поточних та перспективних господарських проблем.
Для прийняття правильних управлінських рішень навіть на рівні підприємства
повинні використовуватись дані, які відповідають певним правилам, вимогам і
нормам, що є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Зокрема, щоб
порівняти, наприклад, фінансові результати, досягнуті у попередньому та
поточному звітних періодах, необхідно використовувати лише порівнянні
відповідні показники, тобто такі, які визначені за єдиною методологією з
використанням однакових баз розрахунку, критеріїв та правил.
З цією метою підприємство повинно розробити свою облікову політику,
яка підпорядковується потребам внутрішнього менеджменту. Але, як правило,
для прийняття ефективних управлінських рішень менеджери не обмежуються суто
внутрішньою фінансовою інформацією, а порівнюють її з відповідними
показниками подібних підприємств, підприємств — конкурентів чи партнерів по
бізнесу. Тому закономірно виникає потреба в уніфікації вимог до фінансової
інформації у рамках галузі, регіону, всієї економічної системи країни.
Процес такої уніфікації називають стандартизацією бухгалтерського
обліку. Стандарт у широкому розумінні — зразок, еталон, модель, що
приймаються за вихідні для порівняння з ними інших подібних об'єктів.
Стандартизація бухгалтерського обліку — це процес розробки та послідовного
застосування єдиних вимог, правил та принципів до визнання, оцінки і
відображення у фінансових звітах окремих об'єктів бухгалтерського обліку.
Якщо стандартизація здійснюється у межах однієї країни, то мова йде
про створення національних облікових стандартів.
Відмінності економічного розвитку та рівня організації виробництва,
особливості проблем, що вирішувались на мікро- та макрорівні кожної окремо
взятої країни, зумовили суттєві відмінності у критеріях визнання та методах
оцінки конкретних об'єктів бухгалтерського обліку при підготовці фінансових
звітів за національним обліковим законодавством та стандартами. Однак
інтенсивна економічна інтеграція, що розпочалась відразу після закінчення
другої світової війни, призвела до необхідності стандартизації
бухгалтерського обліку уже на міжнародному рівні. Утворення спільних
підприємств і транснаціональних корпорацій, експорт капіталів, утворення та
розвиток міжнародних фондових ринків — всі ці процеси вимагали відповідного
стандартизованого інформаційного забезпечення.
Поступово почала прилучається до цього процесу і Україна, головним
напрямком розвитку якої на сьогодні є створення економіки відкритого типу,
тобто відкритої для співпраці із зарубіжними партнерами, взаємного
інвестування та кредитування з боку зарубіжних та міжнародних фінансових
організацій. Економічні реформи в нашій країні закономірно призвели до
необхідності реформування бухгалтерського обліку на засадах міжнародної
гармонізації та стандартизації. З цією метою 28 жовтня 1998 року було
прийнято Постанову Кабінету Міністрів України №1706, якою затверджено
Програму реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням
міжнародних стандартів. Для координації зусиль по реалізації цієї Програми
при Міністерстві фінансів України створено Методологічну Раду з питань
бухгалтерського обліку. За сприяння та активної підтримки Агенції США з
міжнародного розвитку (USAID) Федерацією професійних бухгалтерів та
аудиторів України (ФПБАУ) було розроблено ряд проектів національних
стандартів бухгалтерського обліку, що відповідають МСБО. У подальшому ці
стандарти лягли в основу при підготовці та затвердженні Міністерством
фінансів України Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, які є
ключовими для складання фінансової звітності відкритими акціонерними
товариствами та іншими учасниками фондового ринку уже за 1999 рік згідно із
спеціальним рішенням ДКЦПФРУ. Фінансова звітність за МСБО запроваджена з 1
січня 1998 року у банківській системі України.
Майже одночасно розпочалася широка освітня робота по підготовці та
перепідготовці викладачів, бухгалтерів, менеджерів та аудиторів з метою
вивчення та практичного застосування МСБО та національних Положень
(стандартів) бухгалтерського обліку, в якій активну участь бере ФПБАУ.

1. Загальна характеристика фінансової звітності: мета, вимоги, принципи.

Загальні вимоги до фінансової звітності викладені в положенні
(стандарті) бухгалтерського обліку 1 (далі — П(С)БО 1), затвердженому
наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 №87. Дане положення
встановлює:
• мету фінансових звітів;
• їх склад;
• звітний період;
• якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час
складання фінансових звітів;
• вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.
П(С)БО 1 повинне застосовуватися при підготовці і наданні фінансових
звітів підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними
особами (надалі — підприємствами) усіх форм власності (крім банків і
бюджетних установ). Основою П(С)БО 1 є Міжнародний стандарт бухгалтерського
обліку 1 (переглянутий у 1997 році) Комітету з Міжнародних стандартів
бухгалтерського обліку.
Фінансова звітність – це бухгалтерська звітність, яка відображає
фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний
період. Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб
широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело
фінансової інформації під час прийняття економічних рішень (табл. 1).

Для прийняття економічних рішень користувачами фінансових звітів
необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у
фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби обумовили
склад фінансової звітності. За П(С)БО 1, до неї відносяться:
• баланс;
• звіт про фінансові результати;
• звіт про рух грошових коштів;
• звіт про власний капітал;
• примітки до звітів.
Інші звіти (звернення ради директорів до акціонерів, звіт керівництва
компанії, звіт аудитора тощо), які включені до звітності підприємства, не є
фінансовою звітністю.
Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти одних і тих
же господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію
попереднього звітного періоду та розкриття облікової політики та її змін,
що робить можливим ретроспективний та перспективний аналіз діяльності
підприємства (табл. 2).
Такі компоненти фінансової звітності, як баланс, звіт про фінансові
результати, звіт про власний капітал та звіт про рух грошових коштів,
складаються з статей, які об'єднуються у відповідні розділи.

Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та
зіставну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності
підприємства, руху його грошових коштів, змін у складі власного капіталу.
Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам,
П(С)БО 1 вимагає наявність у ній даних про:
• підприємство;
• дату звітності та звітний період;
• валюту звітності та одиницю її виміру;
• відповідні показники (статті) за звітний та попередній періоди;
• облікову політику підприємства та її зміни;
• аналітичну інформацію щодо статей фінансових звітів;
• консолідацію фінансових звітів;
• припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;
• обмеження щодо володіння активами;
• участь у спільних підприємствах;
• виявлені помилки та пов'язані з ними коригування;
• переоцінку статей фінансових звітів;
• іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними П(С)БО.
Доречність інформації характеризується її впливом на прийняття рішень
користувачами та своєчасністю.
Фінансова звітність повинна бути підготовлена та надана користувачам у
певні терміни, які визначаються чинним законодавством. У разі надмірної
затримки під час надання звітної інформації вона може втратити свою
доречність. За МСБО 1 (переглянутим у 1997 році) термін подання фінансових
звітів не повинен перевищувати шести місяців з дати балансу (останнього дня
звітного року — календарного чи фінансового).
Корисною для користувачів може бути лише достовірна інформація.
Достовірність досягається за відсутності суттєвих помилок та необ'єктивних
(упереджених) суджень. Як правило, керівництво підприємства намагається так
надати інформацію, щоб результати діяльності виглядали найпривабливіше для
інвестора або кредитора. З цією метою може бути завищений фінансовий
результат або вартість активів тощо. Знову ж таки, ступінь достовірності
фінансової звітності оцінюється з допомогою аудиту.
Метою П(С)БО 1 є також забезпечення зіставності фінансової інформації,
як наданої одним підприємством за різні звітні періоди, так і різними
підприємствами. Застосування вимог П(С)БО до структури фінансової
звітності, визнання, оцінки та розкриття допоможе досягти цю мету.
За П(С)БО 1 зіставна інформація попередніх звітних періодів має бути
розкрита в фінансовій звітності як в описовому, так і в цифровому вигляді,
якщо вона необхідна для розуміння фінансових звітів за поточний період.
Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути
також повною, зважаючи на її важливість для користувача та витрати,
пов'язані з отриманням цієї інформації. Тому фінансова звітність не
обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний
капітал та рух грошових коштів, але містить примітки, які надають
інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до
окремих статей цих звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі для
користувачів фінансової звітності події, які відбулися після дати балансу,
наприклад, оголошення дивідендів за акціями.
Для досягнення якісних характеристик інформації, яка міститься в
фінансовій звітності, під час її формування дотримуються ряду принципів:
1) принцип автономності підприємства. Під час підготовки фінансової
звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що
відокремлена від власників — фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та
зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності
підприємства.
2) принцип безперервності діяльності підприємства — тобто
підприємство не має ні наміру, ані потреби ліквідуватися або суттєво
зменшувати масштаби своєї діяльності, і залишатиметься таким у подальшому
(принаймні протягом наступного звітного періоду). За протилежних обставин
якщо події після дати балансу свідчать про наміри підприємства припинити
свою діяльність або про неможливість її продовження, підприємство не може
використовувати П(С)БО як основу для підготовки своїх фінансових звітів
(п.18 П(С)БО 6).
3) принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на
певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності.
За П(С)БО 1 звітний період складає календарний рік.
4) принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських
операцій визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються
або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку
та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому
користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов'язані з
виплатою або отриманням грошових коштів, але й про зобов'язання сплатити
грошові кошти в майбутньому та про ресурси, які мають надійти у
майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій є найбільш корисною для
прийняття користувачами економічних рішень.
5) принцип послідовності – полягає у наданні користувачам інформації
про політику бухгалтерського обліку, яку підприємство повинно
використовувати постійно при складанні фінансових звітів, будь-яких змін у
цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів.
Дотримання цього принципу є передумовою зіставності фінансових звітів, адже
користувачі отримують можливість визначати відмінні риси різних політик
бухгалтерського обліку щодо схожих операцій та інших подій, які
використовуються одним і тим же підприємством або різними підприємствами
протягом певних звітних періодів.
6) принцип єдиного грошового вимірника — передбачає вимірювання та
узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності.
Під час складання фінансової звітності необхідно намагатися
збалансувати усі перелічені принципи таким чином, щоб досягти якісних
характеристик фінансової звітності.

2. Баланс

2.1. Призначення балансу та його структура

Баланс — звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на
певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.
Зміст і форма балансу та загальні вимоги до визнання і розкриття його
статей визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2
«Баланс».
Норми цього Положення (стандарту) застосовуються до балансів
підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності, крім
банків та бюджетних установ.
Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та
неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.
Як і будь-яка форма фінансової звітності, баланс включає заголовок,
основні її елементи (класи) та підкласи. У заголовку наводиться:
• назва підприємства, його організаційно-правова форма та
місцезнаходження;
• назва звіту;
• дата, на яку складено звіт;
• валюта, в якій складено звіт та рівень її точності.
Для вивчення фінансового стану підприємства необхідна інформація про
економічні ресурси, що ним контролюються, його фінансову структуру,
ліквідність та платоспроможність, а також здатність адаптуватися до змін
середовища, в якому воно функціонує.
Інформація стосовно економічних ресурсів, контрольованих підприємством
і здатності його в минулому змінювати ці ресурси є корисною для визначення
спроможності підприємства генерувати грошові кошти та їх еквіваленти у
майбутньому. Інформація щодо структури капіталу є корисною при
прогнозуванні майбутніх потреб у позиках, при визначенні розподілу
майбутніх прибутків та потоків грошових коштів серед власників
підприємства, а також при визначенні ймовірності залучення фінансів у
майбутньому. Інформація щодо ліквідності та платоспроможності підприємства
є корисною для прогнозування спроможності підприємства вчасно виконувати
свої фінансові зобов'язання. Ліквідність свідчить про наявність грошових
коштів у найближчому майбутньому після виконання фінансових зобов'язань
даного періоду. Наявність грошових коштів упродовж більшого періоду часу
для вчасного виконання фінансових зобов'язань свідчить про
платоспроможність підприємства.
Елементами балансу, безпосередньо пов'язаними з визначенням
фінансового стану підприємства та змін в ньому, є:
• активи;
• зобов'язання; та
• власний капітал.
Активи і зобов'язання не підлягають згортанню, за винятком випадків,
передбачених окремими стандартами.
Підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов'язань та
власного капіталу.

2.2 Актив балансу: визначення, оцінка та класифікація активів

АКТИВИ (Згідно з П(С)БО 2 «Баланс», п. 4):— це ресурси, контрольовані
підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується,
призведе до збільшення економічних вигод у майбутньому.
Головним критерієм відображення певних цінностей в активі балансу,
згідно з національною обліковою теорією, є право власності на них без будь-
якого посилання на можливість одержувати економічні вигоди від використання
активу у майбутньому. Воно має три форми свого прояву—право володіння,
право користування і право розпорядження. Визначальним є право
розпорядження. На практиці ж, при складанні балансу, згідно з Інструкцією
про порядок заповнення форм річного бухгалтерського звіту підприємства,
право власності на майно реалізується не в усіх притаманних йому формах.
Так, за статтею «Основні засоби» орендні підприємства відображають як
власні, так і взяті в оренду цілісні майнові комплекси державних
підприємств або їх структурних підрозділів, а також взяті у фінансову
оренду основні засоби. Звичайно, орендні підприємства мають право володіти
та користуватися орендованим майном, але не мають права вільно
розпоряджатися ним. Проте, навіть це неповне право дає суб'єктам власності
можливість реалізувати її економічну сутність—здійснювати привласнення
результатів, пов'язаних з використанням майна. В той же час, Комітет з
Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку відзначає, що право власності
не є істотним при визнанні активу в балансі. Головним є те, що підприємство
контролює вигоди, отримані від використання цього майна, та переймає
ризики, пов'язані з активом.
Актив відображається у балансі за умови, що:
• оцінка його може бути достовірно визначена та
• очікується отримання в майбутньому економічних вигод, пов'язаних з
його використанням.
Витрати на придбання та створення активу, які не відповідають
зазначеним умовам, не можуть бути відображені в балансі і включаються до
складу витрат звітного періоду у звіті про фінансові результати.
Отже, ресурс не визнається активом і не відображається у балансі, якщо
були здійснені витрати, за якими надходження майбутніх економічних вигод на
підприємство вважається малоймовірним після завершення поточного облікового
періоду.
Активи мають визнаватись і відображатись в балансі у грошовому виразі
з використанням певної бази оцінки, а саме:
1. Історичної собівартості. Активи відображаються за сумою сплачених
грошових коштів чи їх еквівалентів або за справедливою вартістю
компенсації, виданої, щоб придбати їх, на момент придбання;
2. Поточної собівартості. Активи відображаються за сумою грошових
коштів або їх еквівалентів, яка була б сплачена в разі придбання такого ж
або еквівалентного активу на поточний момент;
3. Вартості реалізації. Актив відображається за сумою грошових коштів
або їх еквівалентів, яку можна було б отримати на поточний момент шляхом
продажу активу в ході звичайної реалізації;
4. Теперішньої вартості. Активи відображаються за теперішньою
дисконтованою вартістю майбутніх чистих надходжень грошових коштів, які, як
очікується, має генерувати стаття під час звичайної діяльності
підприємства.
З метою задоволення інформаційних потреб широкого кола користувачів,
баланс відображає фінансовий стан підприємства, надає загальну інформацію
про його діяльність та ліквідність. Для кращого сприйняття і розуміння
даних фінансової звітності ця інформація структуризується певним чином.
Оскільки кредитори мають першочергові права щодо майна підприємства, для
задоволення їх потреб інформація балансу традиційно класифікувалась таким
чином, щоб наочно відобразити платоспроможність підприємства, тобто
ймовірність погашення заборгованості у випадку його ліквідації.
Розмежування поточних і непоточних активів і зобов'язань, дає змогу
визначити суму оборотного капіталу як різницю між поточними активами і
поточними зобов'язаннями.
Кожне підприємство, враховуючи характер основних господарських
операцій та особливості діяльності, вирішує питання про доцільність поділу
активів на оборотні та необоротні (МСБО 1. Подання фінансових звітів, п.
53). Однак, згідно П(С)БО 2 «Баланс» поділ активів на оборотні та
необоротні є обов'язковим. Згідно з цим Положенням (п. 4):
Оборотні активи — грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у
використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання
протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.
Операційний цикл — проміжок часу між придбанням запасів для здійснення
діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції
або товарів і послуг.
У виробництві операційним циклом звичайно називають середній проміжок
часу між придбанням матеріалів для виробництва та отриманням грошових
коштів за реалізовану продукцію
Усі активи, що не є оборотними, класифікуються як необоротні. Вони
відображаються в балансі, наступним чином:
НЕМАТЕРІАЛЬНИЙ АКТИВ (згідно з П(С)БО 8):— це немонетарний актив, який
не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від
підприємства) та утримується підприємством з метою використання протягом
періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він
перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи
надання в оренду іншим особам.
НЕЗАВЕРШЕНЕ БУДІВНИЦТВО
По статті «Незавершене будівництво» відображається сума інвестицій,
вкладених у незавершене будівництво (включаючи устаткування для монтажу),
що здійснюється для власних потреб підприємства, а також авансові платежі
для фінансування такого будівництва. При порівнянні діючого і нового
балансів, на перший погляд, здається, що цією статтею в новій формі
замінені статті «Незавершені капітальні вкладення» та «Устаткування». Але
це не зовсім так, тому що при складанні балансу відповідно до вимог МСБО
поняття собівартості набуває іншого змісту — з неї вилучаються
адміністративно-управлінські витрати (рахунок «Загальногосподарські
витрати» діючого плану рахунків).
Балансова вартість незавершеного будівництва дорівнює сумі фактично
здійснених витрат, пов'язаних з будівництвом об'єкту основних засобів.
ОСНОВНІ ЗАСОБИ
Питання обліку основних засобів — їх визнання, визначення балансової
вартості та амортизаційних відрахувань регламентуються МСБО 16 і будуть
викладені у спеціальному Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку.
Згідно з МСБО 16:
Основні засоби — це матеріальні активи, які:
• утримуються підприємством для використання у виробництві або
постачанні товарів та наданні послуг, для здачі в оренду іншим особам або
для адміністративних цілей;
• будуть використовуватися, як очікується, протягом більше одного
періоду.
На відміну від цього визначення в діючій українській обліковій
практиці під основними засобами розуміють сукупність матеріально-майнових
цінностей, що функціонують у натуральній формі протягом тривалого часу як у
сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері, вартість яких
перевищує 500 грн, а також капітальні вкладення в об'єкти, що належать до
основних засобів.
Отже, лише один із критеріїв віднесення матеріальних активів до
основних засобів співпадає — це тривалий термін використання (більше одного
року). Інші ознаки основних засобів мають суттєві відмінності.
Об'єкт основних засобів визнається як актив тоді, коли існує
ймовірність того, що підприємство буде отримувати в майбутньому економічні
вигоди, пов'язані з використанням активу, та його оцінка може бути
достовірно визначена.
Об'єкт основних засобів не визнається як актив, якщо він знаходиться в
оперативному чи довірчому управлінні.
Об'єкт основних засобів списується з балансу підприємства у разі його
вибуття або коли він перестає відповідати критеріям визнання активу.
ДОВГОСТРОКОВІ ФІНАНСОВІ ІНВЕСТИЦІЇ
В новому балансі стаття «Довгострокові фінансові вкладення» замінена
на «Довгострокові фінансові інвестиції», в якій відображаються фінансові
інвестиції на період більше одного року, а також всі інвестиції, які не
можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. Новим є те, що у цій
статті окремо виділені фінансові інвестиції, які згідно з проектом П(С)БО
12 «Фінансові інвестиції» передбачається обліковувати за методом участі в
капіталі (що відповідає МСБО), і окремо вказуються інші фінансові
інвестиції.
Фінансові інвестиції — це активи, які утримуються підприємством з
метою збільшення прибутку за рахунок відсотків, дивідендів тощо, зростання
вартості капіталу або отримання інших вигод для інвестора.
Довгострокові фінансові інвестиції — це інвестиції, які не можуть бути
класифіковані як поточні.
Згідно з чинним Положенням про організацію бухгалтерського обліку і
звітності в Україні № 250 (п. 38), передбачається всі фінансові вкладення
(придбані цінні папери, облігації, внески до статутних фондів інших
підприємств і т. п.) наводити у балансі за фактичною собівартістю.
Така ж вимога щодо первісної оцінки будь-яких фінансових інвестицій
міститься у проекті П(С)БО 12. «Фінансові інвестиції».
ДОВГОСТРОКОВА ДЕБІТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ
У цій статті відображається заборгованість фізичних та юридичних осіб,
яка буде погашена після 12 місяців з дати балансу, наприклад,
заборгованість орендаря за фінансовою орендою. Довгострокова дебіторська
заборгованість оцінюється за дисконтованою вартістю майбутніх платежів, які
очікуються для погашення цієї заборгованості.
Негарантована ліквідаційна вартість — частина ліквідаційної вартості
орендованого активу, продаж якої орендодавцем не гарантується або
гарантується лише пов'язаною з ним стороною.
Чисті інвестиції в оренду—це загальна сума мінімальних орендних
платежів та будь-якої негарантованої ліквідаційної вартості за вирахуванням
незаробленого фінансового доходу.
Позароблений фінансовий дохід — це загальна сума мінімальних орендних
платежів та негарантованої ліквідаційної вартості за вирахуванням
дисконтованої суми мінімальних орендних платежів за припустимою ставкою
відсотка при оренді.
Припустима ставка відсотка при оренді — це ставка дисконту, за якою на
початку строку оренди визначається теперішня (дисконтована) вартість
загальної суми мінімальних орендних платежів та негарантованої
ліквідаційної вартості активу, яка повинна дорівнювати справедливій
вартості орендованого активу.
ВІДСТРОЧЕНІ ПОДАТКОВІ АКТИВИ
По статті «Відстрочені податкові активи» відображається сума податку
на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах внаслідок
виникнення тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки
Відстрочений податковий актив виникає у тому випадку, коли податок на
прибуток, визначений згідно з обліковою політикою підприємства, менший за
податок на прибуток, визначений за чинним законодавством.
Сума прибутку (збитку) за період, визначена згідно з податковим
законодавством, як правило, відрізняється від сукупного прибутку (збитку)
за період, який відображається у звіті про фінансові результати на основі
облікової політики підприємства. Це виникає:
• через відмінності у визначенні витрат періоду та валових витрат;
• через відмінності у визнанні облікового доходу та валового доходу;
• через різні підходи до відображення суми переоцінки активів. Різниці
бувають тимчасові та постійні.
Відстрочений податковий актив розраховується як встановлена податкова
ставка від суми тимчасових різниць, на яку оподатковуваний прибуток
перевищує обліковий прибуток.
Обліковий податок на прибуток розраховується як добуток встановленої
податкової ставки на суму оподатковуваного прибутку, зменшену на суму
тимчасових різниць, на яку оподатковуваний прибуток перевищує обліковий
прибуток.
ІНШІ НЕОБОРОТНІ АКТИВИ
По статті «Інші необоротні активи» відображаються всі інші необоротні
активи, які не є нематеріальними активами, основними засобами,
довгостроковими фінансовими інвестиціями, довгостроковою дебіторською
заборгованістю та відстроченими податковими активами. До них належать:
ЗАПАСИ
Порядок обліку та оцінки запасів визначається МСБО 2 «Запаси» та
відповідним П(С)БО 9. Запаси — це активи, які: а) зберігаються для продажу
за умов звичайної господарської діяльності; або б) знаходяться в процесі
виробництва для такого продажу; або в) призначені для споживання у
виробничому процесі чи при наданні послуг.
Запаси включають:
• товари, що були придбані та зберігаються для перепродажу, до складу
яких відносять землю та іншу нерухомість, придбану для перепродажу;
• готову вироблену продукцію;
• незавершене виробництво підприємства;
• основні та допоміжні матеріали для використання у процесі
виробництва та надання послуг.
Запаси відображаются у балансі за найменшою з двох оцінок:
собівартістю або чистою вартістю реалізації.
Собівартість запасів — це витрати на: придбання; переробку; інші
витрати, що виникли під час доставки запасів до їх теперішнього
місцезнаходження та приведення їх у теперішній стан.
ДЕБІТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ
Наступною за ступенем ліквідності статтею є дебіторська
заборгованість,
яка виникає в результаті продажу товарів та надання послуг в кредит, а
також втілює в собі інші борги перед підприємством, від погашення яких
впродовж року очікується надходження грошових коштів.
Дебіторська заборгованість представлена в новому балансі такими
статтями: 1) по векселях одержаних; 2) за товари, роботи і послуги; 3) по
розрахунках.
ВЕКСЕЛІ ОДЕРЖАНІ
У статті «Векселі одержані» показується заборгованість покупців,
замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари), виконані
роботи та надані послуги, яка забезпечена векселями.
Вексель — це безумовне письмове зобов'язання сплатити певну суму
протягом визначеного періоду чи в установлений термін на користь
пред'явника векселя.
ДЕБІТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ ЗА ТОВАРИ, РОБОТИ, ПОСЛУГИ
У статті «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги»
відображається заборгованість покупців або замовників за реалізовану їм
продукцію і товари для перепродажу (крім заборгованості, яка забезпечена
векселем).
Користувачів фінансової звітності стаття «Дебіторська заборгованість
за товари, роботи, послуги» цікавить з позиції реальності її оцінки, тобто
ймовірності погашення її у визначеній сумі. Тому важливо відобразити в
балансі дебіторську заборгованість, дотримуючись принципу обачності: щоб
активи та дохід не були завищені, а зобов'язання чи витрати — занижені. Її
оцінка має бути достатньо обгрунтованою, щоб незалежний аудитор погодився з
нею.
Продаж товарів і надання послуг в кредит, при застосуванні принципу
нарахування, як правило, співпадає з визнанням доходу від реалізації.
Борги, які, можливо, не будуть сплачені дебіторами внаслідок їх
неплатоспроможності, входять до складу доходу, необгрунтоване завищуючи
реальний результат від реалізації.
У балансі дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги
відображається за чистою вартістю. Чиста вартість дебіторської
заборгованості — це сума дебіторської заборгованості після вирахування
сумнівних та безнадійних боргів. Сумнівний борг — це дебіторська
заборгованість, відносно якої існує ймовірність її неповернення боржником.
Безнадійна дебіторська заборгованість (безнадійний борг) — це
заборгованість, відносно якої існує впевненість у її неповерненні
боржником, або позовний термін якої минув.
ДЕБІТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ ЗА РОЗРАХУНКАМИ
Дебіторська заборгованість за розрахунками виникає по переплачених
податках, зборах та інших платежах до бюджету, виданих авансах, нарахованих
дивідендах, процентах, роялті тощо, які очікуються до надходження. По цій
статті також вказується заборгованість фінансових і податкових органів,
пов'язаних сторін, заборгованість із внутрішньовідомчих розрахунків, яка
відображається у складі оборотних активів і не може бути включена до інших
статей.
ІНША ПОТОЧНА ДЕБІТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ
До іншої поточної дебіторської заборгованості відносяться всі види
дебіторської заборгованості, які не входять до складу дебіторської
заборгованості за товари, роботи, послуги та дебіторської заборгованості по
розрахунках. Зокрема це заборгованість працівників підприємства по інших
операціях, наприклад, за товари, придбані в кредит, або за отриманими від
підприємства позиками.
ПОТОЧНІ ФІНАНСОВІ ІНВЕСТИЦІЇ
Згідно з МСБО 25 «Облік інвестицій» та відповідним П(С)БО 12.
«Фінансові інвестиції»: поточна фінансова інвестиція — це інвестиція, що
легко реалізується та призначається для утримання протягом терміну, що не
перевищує один рік.
До числа поточних фінансових інвестицій відносяться:
• короткострокові комерційні ринкові папери;
• казначейські векселі;
• короткострокові боргові папери;
• депозитні сертифікати;
• інші ринкові цінні папери, придбані з метою перепродажу протягом
терміну, що не перевищує один рік.
В українській обліковій практиці під короткостроковими фінансовими
вкладеннями розуміють короткострокові цінні папери та інші дохідні активи,
що придбані (вкладені) підприємством для одержання прибутку на строк не
більше одного року: • акції; • облігації; • сертифікати; • казначейські
зобов'язання.
Як бачимо, складові поточних інвестицій практично не відрізняються.
Однак, суттєво відрізняються критерії віднесення фінансових інвестицій до
поточних: за чинним вітчизняним законодавством — це термін їх утримання, що
не перевищує одного року з дати балансу, а за МСБО 25 та П(С)БО 12 — їх
вільна конвертація на фондовому ринку. Тому, якщо фінансову інвестицію
передбачається утримувати на підприємстві протягом терміну, що не перевищує
12 місяців з дати балансу, але вона не може бути легко реалізована, її слід
класифікувати як довгострокову та відобразити у складі необоротних активів
балансу. Первісна оцінка поточної інвестиції здійснюється за собівартістю.
ГРОШОВІ КОШТИ ТА ЇХ ЕКВІВАЛЕНТИ
У цій статті відображаються суми грошей, що на дату балансу
знаходяться: • в касі; • на банківських рахунках; • в дорозі; • у формі
грошових документів; • у формі виставлених акредитивів.
Складовою облікової політики підприємства є критерій віднесення
інвестицій до грошових еквівалентів. Як правило, до грошових еквівалентів
відносять поточні інвестиції, початковий строк погашення яких не перевищує
3 місяці і відносно яких існує впевненість у тому, що вони не зменшать свою
вартість протягом періоду їхньої чинності.
До складу грошових коштів не відносяться гроші на банківських
рахунках, обмежені для поточного використання протягом терміну, що
перевищує один рік. Їх слід відображати у складі необоротних активів як
інші фінансові інвестиції.
Суми грошових коштів та їх еквівалентів, наведені у балансі, повинні
узгоджуватись із відповідними сумами звіту про рух грошових коштів.
Згідно з П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів,» суми грошових коштів
в іноземних валютах слід відображати з використанням відповідних валютних
курсів на дату балансу.
Курсові різниці, що виникають при перерахунку сум грошових коштів в
інвалютах, визнаються як доходи або витрати того періоду, у якому вони
виникли, та відображаються у звіті про фінансові результати у складі інших
фінансових доходів (витрат).
Порядок розкриття інформації про грошові кошти у примітках до
фінансової звітності наведено далі у роботі.
ІНШІ ОБОРОТНІ АКТИВИ
Ця стаття балансу містить вартість оборотних активів, які не увійшли
до складу статей «Запаси», «Векселі одержані», «Дебіторська заборгованість
за товари, роботи, послуги», «Дебіторська заборгованість по розрахунках»,
«Інша дебіторська заборгованість», «Поточні фінансові інвестиції», «Грошові
кошти та їх еквіваленти».
ВИТРАТИ МАЙБУТНІХ ПЕРІОДІВ
Цей розділ балансу містить витрати, оплачені у звітному періоді, які
відносяться до наступного (наступних) облікових періодів. Наприклад,
наперед сплачена орендна плата, наперед сплачена страховка, наперед
сплачені рекламні послуги тощо. Окремі статті таких витрат необхідно
розкривати у балансі підприємства, враховуючи їхню суттєвість та доречність
такого розкриття для користувачів фінансової звітності. Слід зазначити, що
по статті «Витрати майбутніх періодів» можуть відображатися як оборотні,
так і необоротні активи, а саме: витрати, які стосуються наступного
облікового періоду, та ті, що будуть віднесені на більш пізні періоди. Якщо
підприємство здійснило у звітному періоді і ті, і інші витрати, то у
балансі їх слід відображати окремо, якщо їх величина є суттєвою.

2.3. Пасив балансу. Загальна характеристика пасиву балансу

В процесі реформування системи бухгалтерського обліку та порядку
складання і подання фінансової звітності відповідно до вимог МСБО, згідно з
П(С)БО 2 «Баланс,» значних змін зазнав і пасив балансу. Зокрема нова форма
балансу містить такі розділи як «Власний капітал», «Забезпечення наступних
витрат і платежів», «Довгострокові зобов'язання», «Поточні зобов'язання» та
«Доходи майбутніх періодів «, а форма №1 складається лише з трьох розділів:
«Капітал, фонди і резерви», «Довгострокові пасиви» та «Розрахунки та інші
короткострокові пасиви».
«Нова» форма балансу є більш структуризованою, але і в ній
спостерігається певна невідповідність у відображенні зобов'язань. Так,
розділ II «Забезпечення наступних витрат і платежів » містить поточні
зобов'язання (наприклад, забезпечення виплат персоналу). Однак, серед
зобов'язань щодо цільового фінансування чи інших забезпечень можуть бути як
поточні, так і довгострокові. Такий же висновок можна зробити і відносно
статей розділу V.» Доходи майбутніх періодів». В цілому ж структура пасиву
нової форми балансу не суперечить вимогам МСБО, хоча і є більш
деталізованою. А вказані її особливості слід додатково розкривати у
примітках до фінансової звітності.
Характеристика складників власного капіталу та порядок їх відображення
у фінансовій звітності розглядається у розділі «Звіт про власний капітал».

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ (згідно з П(С)БО 2) – це заборгованість підприємства, що
виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе
до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Зобов'язання — це обов'язок чи відповідальність діяти певним чином.
Воно виникає тільки тоді, коли актив отримано, або коли підприємство
укладає невідмовну угоду придбати актив.
Зобов'язання відображається у балансі, якщо його оцінка може бути
достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у
майбутньому внаслідок його погашення.
Зобов'язання містять у собі ймовірність майбутнього вилучення коштів
підприємства і втрати економічної вигоди внаслідок прийнятих у минулому
обов'язків. Разом з тим, підприємство може мати обов'язок діяти певним
чином, але це необов'язково призводить до виникнення і відображення у його
балансі певного зобов'язання.
Погашаючи зобов'язання, підприємство, як правило, віддає ресурси, що
втілюють у собі економічні вигоди, з метою задоволення претензій іншої
сторони. Погашення існуючого зобов'язання може здійснюватись: • сплатою
грошових коштів; • передаванням інших активів; • наданням послуг; • заміною
даного зобов'язання іншим; • перетворенням зобов'язання на капітал.
Значна частина зобов'язань підприємства регулярно (щомісячно)
нараховується з відображенням в обліку по дебету рахунків активів або
витрат, а по кредиту — нарахованих зобов'язань. В таких випадках визнання
зобов'язань (кредиторської заборгованості) безпосередньо залежить від
визнання відповідних активів або витрат.
Другою умовою визнання зобов'язання у балансі є можливість його
достовірної оцінки. Як правило, сума зобов'язання визначається однозначно і
прямо вказується у відповідних документах. Проте, існують ситуації, коли
сума платежу залежить від подальших подій. Зобов'язання визнається у таких
випадках, якщо його можна оцінити з певною мірою достовірності.
Зобов'язання, що виникли внаслідок авансової оплати покупцем товарів
чи послуг за визначеними цінами, асортиментом, кількістю і якістю можуть
змінювати свою грошову оцінку в часі, але незмінним лишиться обумовлена
кількість та якість товару.
Класифікація зобов'язань
В залежності від терміну погашення зобов'язання поділяються на поточні
та довгострокові. Згідно з П(С)БО 2 «Баланс» зобов'язання класифікується як
поточне, якщо воно буде погашене протягом:
• операційного циклу підприємства або
• дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу. Усі інші зобов'язання
є довгостроковими.
До поточних зобов'язань звичайно належать:
• заборгованість по розрахунках з бюджетом по податках та інших
платежах;
• кредиторська заборгованість постачальникам і підрядчикам за отримані
від них товари, роботи, послуги;
• заборгованість з оплати праці;
• заборгованість зі страхування;
• авансові платежі замовників;
• короткострокові кредити банку;
• нараховані до сплати дивіденди, відсотки тощо.
При віднесенні заборгованості до складу поточних зобов'язань
застосовують підхід, аналогічний визначенню поточних активів.
Зобов'язання, що пов'язані з витратами, які виникають у ході
нормального операційного циклу (в результаті придбання сировини,
нарахування комунальних послуг, заробітної плати персоналу тощо), є
поточними навіть тоді, коли термін їх погашення настає після 12 місяців від
дати балансу.
Зобов'язання, що прямо не пов'язані з операційною діяльністю
підприємства (кредити банку, оголошені дивіденди, податок на прибуток, що
підлягає сплаті), вважають поточними лише за умови, що їх потрібно погасити
протягом 12 місяців з дати балансу.
Поточне зобов'язання може бути перекласифіковане у довгострокове якщо:
• первісний строк погашення зобов'язання перевищував 12 міс.;
• підприємство має намір рефінансувати зобов'язання на довгостроковій
основі;
• цей намір підкріплений відповідною угодою про рефінансування або
переглянутим графіком платежів, який буде погоджено до затвердження
фінансових звітів.
Суму такого зобов'язання та пояснювальну інформацію про причину його
виключення зі складу поточних зобов'язань слід наводити у примітках до
балансу.
У тих випадках, коли кредитна угода передбачає погашення зобов'язання
на вимогу позикодавця, в разі порушення певних умов, пов'язаних з
фінансовим становищем позичальника, зобов'язання розглядається як непоточне
лише тоді, коли:
• позикодавець погодився до затвердження фінансових звітів не вимагати
сплати, яка обумовлена порушенням відповідних умов;
• немає свідчень про можливість виникнення подальших порушень протягом
12 міс. від дати балансу.

ДОВГОСТРОКОВІ КРЕДИТИ БАНКІВ

По цій статті відображається сума заборгованості підприємства банкам
за отриманими від них позиками, яка не є поточним зобов'язанням.

ІНШІ ДОВГОСТРОКОВІ ФІНАНСОВІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

У цій статті наводиться сума довгострокової заборгованості
підприємства щодо залучення позикових коштів (крім кредитів банків) на які
нараховуються відсотки.
ВІДСТРОЧЕНІ ПОДАТКОВІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
Таке поняття як відстрочений податковий актив виникає, коли податкове
зобов'язання, визначене згідно з чинним законодавством, перевищує суму
нарахованого облікового податку на прибуток.
У тому випадку, коли навпаки, обліковий податок на прибуток більший за
податкове зобов'язання, визначене за чинним законодавством, виникає
відстрочене податкове зобов'язання, яке класифікується як довгострокове.
Відстрочене податкове зобов'язання розраховується як встановлена
податкова ставка від суми тимчасових різниць, на яку оподатковуваний
прибуток менше, ніж обліковий прибуток.

ІНШІ ДОВГОСТРОКОВІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

По цій статті відображаються довгострокові зобов'язання, які не можуть
бути віднесені до довгострокових фінансових зобов'язань та відстрочених
податкових зобов'язань. Наприклад, зобов'язання за фінансовою орендою.
КРЕДИТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ ЗА ТОВАРИ, РОБОТИ, ПОСЛУГИ
У МСБО 37 «Забезпечення, непередбачені зобов'язання та непередбачені
активи» розглядається таке поняття як непередбачене зобов'язання :
• можливе, що виникає в результаті минулих подій, існування якого може
бути підтверджене після того, як відбудеться або не відбудеться одна чи
кілька невизначених майбутніх подій, або
• дійсне, яке виникає в результаті минулих подій, але не визнане, тому
що не очікується відток ресурсів та відповідне зменшення економічних вигод
у зв'язку з його погашенням, або
• сума цього зобов'язання не може бути достовірно оцінена.
Непередбачене зобов'язання відображається в балансі, якщо:
• це зобов'язання є дійсним;
• існує ймовірність його погашення у майбутньому;
• можлива його експертна оцінка
Непередбачені зобов'язання відображаються у розділі II пасиву
балансу»3абезпечення наступних витрат і платежів» по статті «Інші
забезпечення».
У цьому розділі балансу також відображаються нараховані у звітному
періоді майбутні витрати та платежі (податки, гарантійні зобов'язання,
резервні відрахування на сплату майбутніх відпусток працівників тощо),
величина яких на дату складання балансу може бути визначена шляхом
попередніх оцінок, а також суми цільового фінансування, витрати за якими на
дату балансу також є розрахунковими.

КОРОТКОСТРОКОВІ КРЕДИТИ БАНКІВ

По цій статті відображається сума зобов'язань за отриманими
короткостроковими кредитами банків.
ПОТОЧНА ЗАБОРГОВАНІСТЬ ЗА ДОВГОСТРОКОВИМИ ЗОБОВ'ЯЗАННЯМИ
У цій статті показується сума довгострокових зобов'язань, яка підлягає
погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

ВЕКСЕЛІ ВИДАНІ

По цій статті відображаються суми заборгованості за виданими
векселями. Сума заборгованості дорівнює номінальній вартості векселя, яка у
випадку відсоткового векселя не містить нарахованих відсотків, а у випадку
безвідсоткового векселя може містити і суму нарахованих відсотків

ПОТОЧНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ЗА РОЗРАХУНКАМИ

У цій статті відображаються суми поточних зобов'язань за отриманими
авансами, по нарахованих сумах платежів до бюджету та позабюджетних фондів,
по страхуванню, з оплати праці, з учасниками та по внутрішніх розрахунках.

ІНШІ ПОТОЧНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

До складу інших поточних зобов'язань відносяться ті, які не
відображені у перелічених вище статтях поточних зобов'язань

ДОХОДИ МАЙБУТНІХ ПЕРІОДІВ

До складу цього розділу балансу включаються суми доходів, нарахованих
протягом поточного або попередніх звітних періодів, які будуть визнані у
наступних звітних періодах. Наприклад, нарахований дохід за відсотками по
одержаному довгостроковому безвідсотковому векселю.

3. Звіт про фінансові результати

3.1. Загальна характеристика звіту про фінансові результати

Форма і зміст звіту про фінансові результати визначені Положенням
(стандартом) бухгалтерського обліку 3 (далі — П(С)БО 3) «Звіт про фінансові
результати», який є аналогом звіту про прибутки та збитки за МСБО. За
П(С)БО 1, звіт про фінансові результати — це звіт про доходи, витрати і
фінансові результати підприємства. Зазначені вимоги стосуються підприємств,
організацій, установ і інших юридичних осіб (далі підприємств) усіх форм
власності (крім банків і бюджетних установ). Особливості складання
консолідованого звіту про фінансові результати визначаються окремим П(С)БО.
Малі підприємства складатимуть такий звіт за спрощеною формою.
Порівнюючи форму нового звіту про фінансові результати з чинною формою
№ 2, слід відмітити значне скорочення її обсягу — з п'яти розділів до
трьох. Суттєво змінився і зміст цих розділів.
Щодо першого розділу звіту про фінансові результати, то дотримані усі
вимоги МСБО до структури звіту про прибутки та збитки — виділені статті,
які дозволяють визначити фінансовий результат від звичайної та надзвичайної
діяльності, а також у складі звичайної діяльності — від операційної та
іншої діяльності (фінансової та інвестиційної). Така класифікація доходів і
витрат має дуже важливе значення для оцінки діяльності підприємства.
Нова структура першого розділу звіту про фінансові результати надає
нам інформацію про доходи і витрати з точки зору власника підприємства і на
відміну від попередньої:
• розглядає прибуток в основному як джерело розподілу власникам
(нарахування і сплати дивідендів тощо);
• усі витрати, пов'язані з отриманням доходу звітного періоду,
включаючи і податок на прибуток, вважає витратами звітного періоду.
Другий розділ цього звіту — елементи операційних витрат — надає змогу
провести необхідний аналіз структури витрат на виробництво, управління,
збут та інших операційних витрат за економічними елементами та
використовується для складання звіту про рух грошових коштів (під час
коригування суми нерозподіленого прибутку на негрошові статті, зокрема на
суму амортизації).
Обраний П(С)БО 3 підхід до надання витрат за елементами на перший
погляд повністю узгоджений з формою розділу III «Затрати на виробництво
(витрати обігу)» звіту про фінансові результати, де ці дані наводились.
Проте він враховує вимоги МСБО щодо обов'язкового розкриття інформації про
елементи витрат під час використання форми звіту про прибутки та збитки на
підставі класифікації витрат за функціями і стосуватиметься витрат на
операційну діяльність у цілому (включаючи собівартість реалізації,
адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати)
Третій розділ звіту про фінансові результати — Розрахунок
прибутковості акцій — стосується лише акціонерних товариств, прості або
потенційні прості акції яких відкрито продаються та купуються на фондових
біржах, у тому числі таких товариств, які знаходяться у процесі випуску
зазначених акцій. Це новий розділ, який відповідає вимогам МСБО 33
«Прибуток на акцію».
Загальні критерії визнання статей у фінансових звітах — ймовірність
збільшення або зменшення майбутніх економічних вигод, пов'язаних з цією
статтею, та можливість достовірного визначення оцінки статті — встановлені
П(С)БО 1. П(С)БО 3 деталізує ці критерії стосовно доходу і витрат.
Дохід повинен відображатись у звіті про фінансові результати, коли
внаслідок господарської операції збільшуються економічні вигоди у вигляді
надходження активів або зменшуються зобов'язання, що призводить до
зростання власного капіталу (за винятком збільшення капіталу за рахунок
внесків власників).
Витрати визнаються у звіті про фінансові результати на момент
зменшення активу або збільшення зобов'язання, які призводять до зменшення
власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу за рахунок
його вилучення або розподілу власникам) за умови, що оцінка витрат може
бути достовірно визначена; на основі систематичного та раціонального їх
розподілу (наприклад у вигляді амортизації) протягом тих звітних періодів,
коли надходять відповідні економічні вигоди, пов'язані з використанням
відповідного активу; негайно, якщо економічні вигоди не відповідають або
перестають відповідати визнанню їх як активу балансу.
Доходи і витрати включаються до складу звіту про фінансові результати
на підставі принципів нарахування та відповідності. Тому доходи і витрати
визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або
сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та
фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Крім того,
витрати визнаються у звіті про фінансові результати на основі прямого
зв'язку між ними та отриманими доходами.
3.2. Класифікація доходів і витрат у звіті про фінансові результати

Перш за все фінансові результати поділяють за видами діяльності,
внаслідок якої вони виникають, на прибутки (збитки) від звичайної та
надзвичайної діяльності.
Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку діяльність підприємства, а
також операції, які її забезпечують або виникають внаслідок здійснення
такої діяльності До надзвичайної діяльності відносять операції або події,
які відрізняються від звичайної і не відбуваються часто або регулярно. Це
стихійне лихо, пожежа, техногенні аварії тощо. Втрати внаслідок таких
подій, їх покриття за рахунок страхового відшкодування та інших джерел
враховуються під час розрахунку фінансових результатів від надзвичайної
діяльності. Слід зауважити, що одні й ті ж події можуть бути надзвичайними
для одного підприємства і звичайними для іншого. Наприклад, втрати від
стихійного лиха будуть розглядатись як надзвичайні підприємством, яке їх
зазнало, та звичайними витратами для страхової компанії, яка здійснює
страхування від таких випадків. Звичайна діяльність, в свою чергу,
поділяється на операційну та іншу (фінансову та інвестиційну).
Операційна діяльність — це основна діяльність підприємства, а також
інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.
Основна діяльність— це операції, пов'язані з виробництвом або
реалізацією продукції (товарів, послуг), що є визначальною метою створення
підприємства та забезпечують основну частку його доходу. Для торговельного
підприємства такими будуть операції з придбання та реалізації товарів, для
виробничого — придбання матеріалів і сировини, виготовлення продукції та її
реалізації, для інвестиційної компанії — формування портфелю інвестицій
тощо. Витрати, пов'язані з основною діяльністю, розрізняють за функціями —
виробництво, управління, збут та інші.
Інвестиційну та фінансову діяльність, як правило, визначають під час
складання звіту про рух грошових коштів. Інвестиційною діяльністю вважають
придбання та реалізацію тих необоротних активів, а також тих фінансових
інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Під
фінансовою діяльністю розуміють діяльність, яка призводить до змін розміру
і складу власного та позикового капіталу підприємства.
У звіті про фінансові результати статті, пов'язані з цими видами
діяльності, надані в статтях:
• дохід від участі в капіталі;
• інші фінансові доходи (прибутки);
• інші доходи (прибутки);
• фінансові витрати;
• втрати від участі в капіталі;
• інші витрати.
За класифікацією доходів і витрат за видами діяльності і функціями
побудований розділ І звіту про фінансові результати, що забезпечує
послідовне зіставлення доходів і витрат для визначення чистого прибутку
(збитку) звітного періоду. У розділі II звіту про фінансові результати
операційні витрати (на виробництво, збут, управління та інші операційні
витрати) надаються в розрізі економічних елементів.

3.3. Визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду

Призначення звіту про фінансові результати полягає у визначенні
чистого прибутку (збитку) звітного періоду. З цією метою у формі звіту
передбачається послідовне зіставлення його статей. Таким чином, процес
розрахунку прибутку (збитку) звітного періоду може бути поділений на такі
кроки:
1. Визначення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції
(товарів, послуг). Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції
(товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу (виручки)
від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відповідних податків,
зборів, знижок тощо.
2. Розрахунок валового прибутку (збитку). Валовий прибуток (збиток)
розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції
(товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів,
робіт, послуг).
3. Визначення фінансового результату—прибутку (збитку) — від
операційної діяльності. Визначається як алгебраїчна сума валового прибутку
(збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на
збут та інших операційних витрат.
4. Розрахунок прибутку (збитку) від звичайної діяльності до
оподаткування. Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування
визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної
діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших
витрат (збитків).
5. Визначення прибутку (збитку) від звичайної діяльності. Прибуток від
звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної
діяльності до оподаткування та сумою податків з прибутку. Збиток від
звичайної діяльності дорівнює збитку від звичайної діяльності до
оподаткування та сумі податків на прибуток.
6. Визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду. Чистий
прибуток (збиток) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від
звичайної діяльності та надзвичайного доходу, надзвичайних витрат і
податків з надзвичайного прибутку.

3.4. Примітки до звіту про фінансові результати

У примітках до звіту про фінансові результати перш за все надають
більш детальну інформацію про доходи.
Розкриття прибутку або збитку від звичайної діяльності необхідне у
разі:
• списання вартості запасів до чистої вартості реалізації, або
основних засобів до відновленої вартості, а також сторнування такого
часткового списання;
• реструктуризації діяльності підприємства та сторнування будь-яких
забезпечень на реструктуризацію;
• реалізації об'єктів основних засобів;
• реалізації довгострокових інвестицій;
• припиненні діяльності;
• врегулюванні судових позовів;
• інших випадків сторнування забезпечень.
Розкриття надзвичайних статей необхідне, тому ідо у звіті про
фінансові результати наведена їх загальна сума. Підприємство у примітках
пояснює, внаслідок яких саме надзвичайних подій отриманий дохід або
понесені витрати.
Розкриття податку на прибуток у примітках здійснюється за таким
планом:
1. основні компоненти податкових витрат (доходу);
2. сукупний поточний та відкладений податок, пов'язаний зі статтями,
що дебетуються або кредитуються на власний капітал;
3. податкові витрати (доходи), пов'язані з екстраординарними статтями;
4. взаємозв'язок між податковими витратами (доходом) та обліковим
прибутком;
5. зміна ставок оподаткування;
6. тимчасові різниці;
7. невикористані податкові збитки та невикористані податкові пільги;
8. податкові витрати по припинених операціях;
9. відстрочений податковий актив.
До основних компонентів податкових витрат (доходу) відносять:
10. поточні податкові витрати (доходи);
11. усі коригування, визнані протягом періоду щодо поточних податків
попередніх періодів;
12. суму відкладених податкових витрат (доходу), що відноситься до
виникнення та сторнування тимчасових різниць;
13. суму відкладених податкових витрат (доходу), що відноситься до
зміни ставок оподаткування або введення нових податків;
14. суму вигоди, що виникає від раніше невизнаних податкових збитків,
податкових пільг або тимчасових різниць попереднього періоду, яка
використовується для зменшення поточних податкових витрат;
15. суму вигоди, що виникає від раніше невизнаних податкових збитків,
податкових пільг або тимчасових різниць попереднього періоду, яка
використовується для зменшення відкладених податкових витрат;
16. відкладені податкові витрати, що виникають від списання або
сторнування попереднього списання відкладеного податкового активу.
Щодо тимчасових різниць розкривають:
• суму (та дату закінчення строку дії, якщо є) тимчасових різниць, що
не підлягають оподаткуванню, невикористаних податкових збитків та
невикористаних податкових пільг, за якими відкладений податковий актив у
балансі не визнається;
• сукупну суму тимчасових різниць, супутніх інвестиціям у дочірні
підприємства, відділення та асоційовані компанії, а також
• часток в спільних підприємствах, щодо яких відкладені податкові
зобов'язання не були визнаними
Щодо кожного типу тимчасової різниці та кожного типу невикористаних
податкових збитків та невикористаних податкових пільг розкривають:
• суму відкладених податкових активів та зобов'язань, що визнані в
поданому балансі за кожний період;
• суму відкладених податкових доходів чи витрат, що визнані у звіті
про прибутки та збитки, якщо вони не є очевидними із змін сум, визнаних у
балансі
Щодо припинених операцій розкривають податкові витрати, пов'язані з:
• прибутком або збитком від припинення операції;
• прибутком або збитком при звичайному перебігу припиненої операції за
період, разом з поданням відповідних сум за кожний попередній період
Суму відкладеного податкового активу та характер свідчення, що
підтверджує його визнання, розкривають, якщо:
• використання відкладеного податкового активу залежить від майбутніх
оподатковуваних прибутків, які перевищують прибутки, що виникають від
сторнування існуючих тимчасових різниць, що підлягають оподаткуванню;
• підприємство зазнало збитків або в поточному, або в попередньому
періоді за податковим законодавством, до якого відноситься відкладений
податковий актив.
Хоча прибутку на акцію присвячений окремий розділ звіту про фінансові
результати, існує необхідність розкриття додаткової інформації про цей
показник у примітках. Підприємству слід розкривати: порядок розрахунку
показників ПНА; узгодження сум, використаних як чисельники при обчисленні
обох показників ПНА, з сумами чистого прибутку або збитку періоду;
узгодження обох показників ПНА між собою; перерахунок показників ПНА
попереднього звітного періоду.

4. Звіт про рух грошових коштів

4.1. Призначення та структура звіту про рух грошових коштів

Звіт про рух грошових коштів містить інформацію про грошові потоки
підприємства за звітний період. Під грошовими потоками розуміють
надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів. Грошові кошти
включають кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані
для поточних операцій. Еквівалентами грошових коштів є короткострокові
фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у відому суму
коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості. Звичайно такими
еквівалентами є високоліквідні інвестиції в цінні папери на строк, що не
перевищує 3 місяці (казначейські векселі, депозитні сертифікати тощо).
Рух коштів відображається в звіті про рух грошових коштів в розрізі
трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.
Операційна діяльність – це основна діяльність підприємства, а також
інші види діяльності, які не є інвестиційною та фінансовою.
Інвестиційна діяльність – це сукупність операцій з придбання та
продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових
(поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів.
Фінансова діяльність — це сукупність операцій, які призводять до зміни
величини та (або) складу власного та позикового капіталу.
Застосовуючи розглянуту класифікацію слід мати на увазі, що віднесення
руху коштів до відповідної групи залежить в першу чергу від характеру
господарської діяльності підприємства. Наприклад, інвестиції в цінні
папери, звичайно є інвестиційною діяльністю підприємства, але є основною
(операційною) діяльністю інвестиційної компанії.
Крім того, якщо одна операція включає суми коштів від декількох видів
діяльності, ці суми необхідно розподіляти між відповідними видами
діяльності.
Так, наприклад, суму сплачену банку, яка включає погашення позики та
відсотки, буде відображена двома позиціями: відсотки — у складі операційної
діяльності, а погашення позики — у складі фінансової діяльності.
Негрошові операції — це операції, які не потребують використання
грошових коштів або їхніх еквівалентів. Негрошові операції не включаються
до звіту про рух грошових коштів. Негрошові операції пов'язані з фінансовою
та інвестиційною діяльністю слід розкривати в примітках до фінансових
звітів.
Внутрішні зміни у складі грошових коштів та їх еквівалентів не
відображаються у звіті про рух грошових коштів. Наприклад, надходження
коштів з банку до каси підприємства не розглядається як рух грошових коштів
в результаті операційної діяльності.
Для складання звіту про рух грошових коштів звичайно використовують
показники балансу, звіту про фінансові результати та дані аналітичного
бухгалтерського обліку.
Процес складання звіту про рух грошових коштів включає п'ять основних
етапів:
1) Визначення зміни залишків грошових коштів та їх еквівалентів.
Для визначення зміни залишків грошових коштів та їх еквівалентів
необхідно зіставити суми статті балансу «Грошові кошти та їх еквіваленти»
на початок і кінець року та відобразити їх у відповідних статтях звіту про
рух грошових коштів: звітний період (залишок коштів на кінець звітного
періоду) – попередній період (залишок коштів на початок року) = зміна
коштів.
2) Визначення руху грошових коштів у результаті операційної
діяльності.
Згідно з МСБО 7 інформація про рух грошових коштів у результаті
операційної діяльності може бути наведена із застосуванням прямого або
непрямого методів.
При застосуванні прямого методу для визначення суми чистого
надходження (видатку) коштів в результаті операційної діяльності у звіті
послідовно наводяться всі основні класи (статті) надходжень та видатків,
різниця яких показує приріст або зменшення грошових коштів. Інформацію про
рух коштів внаслідок, операційної діяльності можна отримати з облікових
реєстрів або шляхом послідовного коригування статей звіту про фінансові
результати.
Непрямий метод передбачає визначення суми чистого надходження
(видатку) в результаті операційної діяльності шляхом послідовного
коригування показника прибутку (збитку) від звичайної діяльності до
оподаткування, наведеного в звіті про фінансові результати.
Форма звіту про рух грошових коштів, встановлена П(С)БО 4, передбачає
використання непрямого методу подання інформації про рух коштів в
результаті операційної діяльності.
Процес заповнення розділу 1 «Рух коштів в результаті операційної
діяльності» включає п'ять кроків:
Крок 1. Перенос показника прибутку (збитку) від звичайної діяльності
до оподаткування (перенесення показника фінансового результату (прибутку
або збитку) від звичайної діяльності до оподаткування, відображеного в
звіті про фінансові результати до звіту про рух грошових коштів)
Крок 2. Визначення прибутку (збитку) від операційної діяльності до
зміни в чистих оборотних активах. Цей крок має за мету врахувати вплив на
прибуток негрошових витрат (амортизації активів, забезпечень зобов'язань,
витрат на сплату відсотків по фінансових зобов'язаннях), а також фінансових
результатів, не пов'язаних з операційною діяльністю.
Крок 3. Визначення грошових коштів від операційної діяльності. Цей
крок дає можливість визначити суму грошових коштів отриманих підприємством
від операційної діяльності шляхом коригування прибутку (збитку) від
операційної діяльності на зміни у складі оборотних активів, поточних
зобов'язань, витрат і доходів майбутніх періодів
Крок 4. Визначення чистого руху коштів до надзвичайних статей. Чистий
рух коштів до надзвичайних статей визначається шляхом вирахування з суми
грошових коштів від операційної діяльності сплачених відсотків та сплачених
податків на прибуток
Крок 5. Визначення чистого руху коштів від операційної діяльності. Для
визначення чистого руху коштів від операційної діяльності необхідно
врахувати рух коштів внаслідок надзвичайних подій, які не пов'язані з
інвестиційною або фінансовою діяльністю.
3). Визначення руху коштів внаслідок інвестиційної діяльності
Надходження або видаток коштів від інвестиційної діяльності
визначаються на основі аналізу:
• змін у статтях необоротних активів
• зміни поточних фінансових інвестицій
• статей звіту про фінансові результати («Дохід від участі в
капіталі», «Інші фінансові доходи», «Інші доходи», «Втрати від участі в
капіталі», «Інші витрати»).
Результати такого аналізу відображаються у відповідних статтях розділу
II звіту про рух грошових коштів.
У статті «Реалізація фінансових інвестицій» знаходять відображення
суми грошових надходжень від продажу акцій або боргових зобов'язань інших
підприємств (інші ніж надходження за такими інструментами, що визнаються як
еквіваленти грошових коштів, або за такими, що утримуються для дилерських
або торгівельних цілей).
У статті «Реалізація необоротних активів» відображається надходження
грошових коштів від продажу основних засобів, нематеріальних активів, а
також інших довгострокових необоротних активів (крім фінансових
інвестицій).
У статті «Реалізація майнових комплексів» показується надходження
грошових коштів від продажу дочірніх підприємств та інших господарських
одиниць (за вирахуванням грошових коштів і еквівалентів, які були
реалізовані у складі майнового комплексу).
У статті «Отримані відсотки» відображаються надходження грошових
коштів у вигляді відсотків за аванси грошовими коштами та позик, наданих
іншим сторонам (інші, ніж аванси і позики, здійснені фінансовою установою).
У статті «Отримані дивіденди» відображаються суми грошових надходжень
у вигляді дивідендів, як результат придбання акцій або боргових зобов'язань
інших підприємств, а також часток участі у спільних підприємствах (інші ніж
виплати за такими інструментами, що визнаються як еквіваленти грошових
коштів, або за такими, що утримаються для дилерських або торгівельних
цілей).
У статті «Інші надходження» показуються надходження грошових коштів
від повернення авансів (крім авансів, пов'язаних з операційною діяльністю)
та позик, наданих іншим сторонам (інші ніж аванси та позики фінансової
установи), надходження грошових коштів від ф'ючерсних контрактів,
форвардних контрактів, опціонів та контрактів «своп» (за виключенням
випадків, коли такі контракти є основною діяльністю підприємства, або
надходження класифікуються як фінансова діяльність), та інші надходження,
які не передбачені в наведених вище статтях.
У статті «Придбання фінансових інвестицій» відображаються виплати
грошових коштів для придбання акцій або боргових зобов'язань інших
підприємств, а також часток участі у спільних підприємствах (інші ніж
виплати за такими інструментами, що визнаються як еквіваленти грошових
коштів, або за такими, що утримуються для дилерських або торгівельних
цілей).
У статті «Придбання необоротних активів» показуються виплати грошових
коштів для придбання основних засобів, нематеріальних активів, та інших
необоротних активів (крім фінансових інвестицій).
У статті «Придбання майнових комплексів» відображаються грошові кошти
та їх еквіваленти, сплачені за придбані дочірні підприємства та інші
господарські одиниці (за вирахуванням грошових коштів і еквівалентів,
придбаних у складі майнового комплексу).
У статті «Інші платежі» показуються аванси (крім авансів, пов'язаних з
операційною діяльністю) та позики грошовими коштами, надані іншим сторонам
(інші ніж аванси і позики, здійснені фінансовою установою); виплати
грошових коштів за ф'ючерскими контрактами, форвардними контрактами,
опціонами та контрактами «своп» (за виключенням випадків, коли такі
контракти є основною діяльністю підприємства, або виплати класифікуються як
фінансова діяльність) та інші платежі, що не передбачені в наведених вище
статтях.
У статті «Чистий рух коштів до надзвичайних подій» показується різниця
між сумою грошових надходжень та видатків, пов'язаних із звичайною
інвестиційною діяльністю.
У статті «Рух коштів від надзвичайних подій» відображаються відповідно
надходження або видаток коштів, пов'язані з надзвичайними подіями в процесі
інвестиційної діяльності.
У статті «Чисті надходження (видаток) від інвестиційної діяльності»
відображається результат руху коштів від інвестиційної діяльності з
урахуванням руху коштів від надзвичайних подій.
4). Визначення руху коштів внаслідок фінансової діяльності
Для визначення надходження та видатку коштів у результаті фінансової
діяльності слід проаналізувати зміни у статтях балансу за розділом «Власний
капітал» та статтях, пов'язаних з фінансовою діяльністю, наведених у
розділах балансу «Забезпечення наступних витрат і платежів», «Довгострокові
зобов'язання» і «Поточні зобов'язання» («Короткострокові кредити банків» і
«Поточна заборгованість по довгострокових зобов'язаннях», «Поточні
зобов'язання по розрахунках з учасниками» тощо).
У статті «Надходження власного капіталу» відображаються надходження
грошових коштів від розміщення акцій та інших операцій, що призводять до
збільшення власного капіталу.
У статті «Отримані позики» відображаються надходження грошових коштів
у результаті утворення боргових зобов'язань (позик, векселів, облігацій, а
також інших видів короткострокових і довгострокових зобов'язань не
пов'язаних з операційною діяльністю).
У статті «Інші надходження» показуються інші надходження грошових
коштів, пов'язаних з фінансовою діяльністю.
У статті «Погашення позик» відображаються виплати грошових коштів для
погашення отриманих позик.
У статті «Сплачені дивіденди» показуються суми дивідендів сплачених
грошовими коштами.
У статті «Інші платежі» показується використання грошових коштів для
викупу раніше випущених акцій підприємства, виплата грошових коштів
орендарю для погашення заборгованості за фінансовою орендою та інші
платежі, що пов'язані з фінансовою діяльністю.
У статті «Чистий рух коштів до надзвичайних подій» показується різниця
між сумою грошових надходжень та видатків від звичайної фінансової
діяльності.
У статті «Рух грошових коштів від надзвичайних подій» відображаються
відповідно надходження або видаток коштів, пов'язані з надзвичайними
подіями в процесі фінансової діяльності.
У статті «Чисті надходження (видаток) від фінансової діяльності»
відображається результат руху коштів від фінансової діяльності з
урахуванням руху коштів від надзвичайних подій.
5). Результат зміни коштів
У статті «Чистий рух коштів за звітний період» показується різниця між
сумою грошових надходжень та видатків, відображених у статтях «Чистий рух
коштів від операційної діяльності», «Чистий рух коштів від інвестиційної
діяльності» та «Чистий рух коштів від фінансової діяльності».
У статті «Залишок коштів на початок року» показується залишок грошових
коштів та їх еквівалентів на початок року, наведений у балансі.
У статті «Вплив змін валютних курсів на залишок коштів» показується
сума збільшення або зменшення залишку грошових коштів та їх еквівалентів в
іноземній валюті внаслідок коливань валютного курсу протягом звітного
періоду. Ця сума раніше виключається зі складу прибутку (збитку) від
операційної діяльності за статтею «Збиток (прибуток) від нереалізованих
курсових різниць». Це дає можливість узгодити залишки коштів, наведені в
балансі, та чисту зміну коштів внаслідок їх руху протягом звітного періоду.
У статті «Залишок коштів на кінець року» наводиться різниця між сумою
грошових надходжень та видатків, відображених у статтях «Залишок коштів на
початок року», «Чистий рух коштів за звітний період» та «Вплив зміни
валютних курсів на залишок коштів». Розрахований таким чином показник
повинен дорівнювати залишку грошових коштів та грошових еквівалентів на
кінець звітного періоду, наведеному в балансі.
У примітках до фінансової звітності слід наводити інформацію про:
а) склад грошових коштів та їх еквівалентів;
б) склад статей «Інші надходження», «Інші платежі» та інших статей,
які об'єднують декілька видів грошових потоків;
в) негрошові операції інвестиційної та фінансової діяльності;
г) наявність значного сальдо грошових коштів та їх еквівалентів, які є
в наявності у підприємства і які недоступні для використання групою, до
якої належить підприємство.
У випадку придбання або продажу майнових комплексів протягом звітного
періоду слід розкривати:
а) загальну вартість придбання або реалізації майнового комплексу;
б) частину загальної вартості майнового комплексу, яка відповідно була
сплачена або отримана у формі грошових коштів та їх еквівалентів;
в) суму грошових коштів та їх еквівалентів у складі активів майнових
комплексів, що були придбані чи реалізовані, та
г) суму активів (крім грошових коштів та їх еквівалентів) та
зобов'язань придбаного або реалізованого майнового комплексу в розрізі
окремих статей.

5. Звіт про власний капітал

5.1. Визначення, визнання, оцінка і функції власного капіталу

Поняття «Капітал» звичайно асоціюється з поняттям «власність». В
момент створення підприємства його стартовий капітал втілюється в активах,
інвестованих засновниками (учасниками) і представляє собою вартість майна
підприємства. На цьому етапі, коли підприємство ще не має зовнішньої
заборгованості, основна облікова формула А = 3 + К набуває вигляду А = К,
оскільки 3=0. Саме так трактується початковий статутний капітал Положенням
(стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс».
Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємство неминуче
використовує залучені кошти, тобто утворює борги. Боргові зобов'язання
підтверджують права і вимоги кредиторів щодо активів підприємства (А = 3 +
К) і мають вищий пріоритет порівняно з вимогами власників.
Тому власний капітал підприємства визначається як різниця між вартістю
його майна і борговими зобов'язаннями: К=А-3.
Власний капітал — це частина в активах підприємства, що залишається
після вирахування його зобов'язань. Визнання і оцінка власного капіталу
безпосередньо залежить від визнання і оцінки його складових — активів і
зобов'язань. Слід зазначити, що сума власного капіталу— це абстрактна
вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не
відображає поточну вартість прав власників фірми. На суму власного капіталу
суттєво впливають усі умовності бухгалтерського обліку, що були застосовані
при оцінці активів і кредиторської заборгованості, і вона може лише
випадково співпадати із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства чи з
сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів частинами або
підприємства в цілому. Разом з тим, власний капітал є основою для початку і
продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним
із найістотніших і найважливіших показників.
Як правило, підприємство створюється з метою отримання прибутку.
Реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження свого капіталу.
Згідно з фінансовою концепцією збереження капіталу прибуток
заробляється підприємством (а, відповідно, зберігається та нарощується його
капітал) тільки за умови, якщо сума чистих активів на кінець періоду
перевищує суму чистих активів на початок періоду після вилучення будь-яких
виплат власникам або внесків власників протягом цього періоду.

5.2. Складники власного капіталу

Хоча загальна сума власного капіталу може бути визначена за відомою
формулою: К = А — 3, користувачі фінансової звітності потребують більш
детальної інформації про його склад та зміни, що відбулися протягом
звітного періоду. Це забезпечить зацікавлених осіб даними про ефективність
управління підприємством і надасть кредиторам та інвесторам відомості щодо
динаміки та перспективи їх економічних прав. Виходячи з цього, фінансова
звітність має надавати інформацію про:
• джерела капіталу підприємства;
• правові обмеження щодо розподілу інвестованого капіталу серед
акціонерів;
• обмеження щодо розподілу дивідендів серед теперішніх і майбутніх
акціонерів;
• пріоритетність прав на майно підприємства при його ліквідації.
Власний капітал утворюється двома шляхами:
1) внесенням власниками підприємства грошей та інших активів;
2) накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві.
Сума власного капіталу може збільшуватись внаслідок конвертування
зобов'язань, а також збільшення вартості активів, непов'язаного із
підвищенням заборгованості перед кредиторами (дооцінка необоротних активів,
дарчий капітал).
Власний капітал — це власні джерела фінансування підприємства, які без
визначення строку повернення внесені його засновниками (учасниками) або
залишені ними на підприємстві із чистого прибутку. Тому за формами власний
капітал поділяється на дві категорії: інвестований ( вкладений або
сплачений капітал) та нерозподілений прибуток.
Інвестований капітал — це сума простих та привілейованих акцій за їх
номінальною (об'явленою) вартістю, а також додатково вкладений капітал,
який також може бути поділений за джерелами утворення.
Нерозподілений прибуток— це частина чистого прибутку, що не була
розподілена між акціонерами.
За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:
• статутний капітал, сума якого визначається в установчих документах і
підлягає обов'язковій реєстрації у державному реєстрі господарюючих
одиниць;
• додатковий капітал (нереєстрований) — це додатково вкладений
капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.
Статутний і додатковий капітал виконують різні функції. Так, статутний
капітал — це первісне джерело інвестування і формування майна підприємства.
На відміну від додаткового, він забезпечує регулювання відносин власності і
управління підприємством, його розмір не може бути меншим за встановлену
законодавством суму.
Дані про власний капітал наводяться в окремому розділі балансу
відповідно до вимоги повного розкриття інформації, у розрізі його
складників, які відображаються у розділі І пасиву балансу.

5.3. Порядок складання звіту про власний капітал

Зміст і форма звіту про власний капітал і загальні вимоги до розкриття
його статей визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 5.
Норми цього П(С)БО стосуються підприємств, організацій та інших юридичних
осіб (далі — підприємства) усіх форм власності крім банків і бюджетних
установ. Особливості складання консолідованого звіту про власний капітал
визначаються окремим Положенням (стандартом).
Метою складання звіту про власний капітал є розкриття інформації про
зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.
Звіт про власний капітал складається за формою, наведеною в додатку до
П(С)БО 5.
Для забезпечення порівняльного аналізу інформації підприємства повинні
додавати до річного звіту звіт про власний капітал за попередній рік.

Дані звіту в графах 3-11 наводяться зі знаком «+» або «-«, що означає
збільшення або зменшення залишку відповідного елементу власного капіталу.
Усі підприємства повинні розкривати у примітках до фінансових звітів
призначення та умови використання кожного елементу власного капіталу (крім
статутного капіталу). Ця інформація повинна відображати: розподіл часток
статутного капіталу між власниками; права, привілеї або обмеження щодо цих
часток; зміни у складі часток власників у статутному капіталі.

6. Примітки до фінансових звітів

За принципом повного висвітлення фінансова звітність повинна містити
всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка
може вплинути на рішення, що приймаються на її основі. Інформація, що
підлягає розкриттю, наводиться безпосередньо у фінансових звітах або у
примітках до них.
Примітки до фінансових звітів — це сукупність показників і пояснень,
яка забезпечує деталізацію і обгрунтованість статей фінансових звітів, а
також інша інформація, розкриття якої передбачене відповідними положеннями
(стандартами).
Відповідно до П(С)БО 1, за складом примітки до фінансових звітів
поділяються на три компоненти: облікова політика; інформація, яка не
наведена безпосередньо у фінансових звітах, але є обов’язковою за
відповідними положеннями; інформація, що містить додатковий аналіз статей
звітності, потрібний для забезпечення її зрозумілості та доречності.
Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона
повинна містити також дані про:
• консолідацію фінансових звітів;
• припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;
• обмеження щодо володіння активами;
• участь у спільних підприємствах;
• виявлені помилки минулих років та пов'язані з ними коригування;
• переоцінку статей фінансових звітів;
• іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями
(стандартами).
Інформація про підприємство, яка підлягає розкриттю у примітках до
фінансової звітності, включає:
• назву, організаційно-правову форму та місцезнаходження підприємства
(країну, де зареєстроване підприємство, адресу його офісу);
• короткий опис основної діяльності підприємства;
• назву органу управління, у віданні якого перебуває підприємство, або
назву його материнської (холдингової) компанії;
• середню чисельність персоналу підприємства протягом звітного
періоду.
На підставі вже прийнятих П(С)БО та їх основи — МСБО — керівництву
підприємства під час підготовки приміток до фінансових звітів необхідно
пам'ятати таке:
• якщо до фінансової звітності включаються показники діяльності філій,
представництв, відділень та інших відособлених підрозділів підприємства, то
це повинно бути розкрите у примітках;
• якщо період, за який складено фінансовий звіт, відрізняється від
звітного періоду, передбаченого П(С)БО 1, то причини і наслідки цього
повинні бути розкриті у примітках до фінансової звітності;
• якщо валюта звітності відрізняється від валюти, в якій ведеться
бухгалтерський облік, то підприємство повинно розкривати причини цього та
методи, що були використані для переведення фінансових звітів з однієї
валюти в іншу;
• якщо необхідна інформація подається в основній частині звітів, немає
потреби повторювати її в примітках до фінансових звітів. Інформація в
примітках є основним засобом розкриття невизнаних елементів фінансових
звітів;
• розкриття інформації може поєднувати коментарі та конкретні
кількісно визначені дані, які відповідають характеру елементів фінансових
звітів і їх відносному значенню для підприємства;
• визначення рівня докладності розкриття інформації про конкретні
елементи фінансових звітів є питанням професійного судження керівництва
підприємства з урахуванням їх відносної суттєвості.
Мета перелічених рекомендацій — забезпечити якість приміток до
фінансових звітів.
МСБО 1, переглянутий у 1997 році, пропонує надавати примітки у такій
послідовності:
1. Відповідність фінансових звітів вимогам МСБО.
2. Застосовані основи (основа) оцінки та облікової політики.
3. Допоміжна інформація до статей, наведених у складі кожного
фінансового звіту в тому порядку, в якому подані кожна стаття і кожен
фінансовий звіт.
4. Інші розкриття (непередбачені події, зобов'язання та розкриття
іншої фінансової інформації, розкриття нефінансової інформації).
Оскільки не всі проекти національних положень (стандартів)
бухгалтерського обліку розроблені, ряд вимог до приміток базується
безпосередньо на чинних МСБО.
У примітках до фінансових звітів слід розкривати таку інформацію щодо
виправлення помилок, які мали місце в попередніх періодах:
• зміст і суму помилки;
• статті фінансової звітності минулих періодів, які були перераховані
з метою повторного подання порівняльної інформації;
• факт повторного оприлюднення виправлених фінансових звітів або
недоцільність повторного оприлюднення.
Щодо змін в облікових оцінках підприємству слід розкривати:
• зміст і суму змін в облікових оцінках, які мають суттєвий вплив на
поточний період або,
• як очікується, суттєво будуть впливати на майбутні періоди.
У разі потреби розкриття події, що відбулася після дати балансу, слід
надавати інформацію про:
• зміст події та оцінку її впливу на фінансовий результат або
• обгрунтування щодо неможливості зробити таку оцінку.
Важливе значення для користувачів фінансової звітності надають
розкриття щодо непередбачених подій. Така інформація попереджує їх про
можливі ризики, які очікуються у майбутньому.
У випадку припинення діяльності підприємству слід у примітках до
фінансових звітів надати відомості про:
• характер припиненої діяльності;
• галузеві або географічні сегменти;
• дата фактичного припинення діяльності для облікових цілей;
• спосіб припинення діяльності (продаж або відмова);
• прибуток або збиток від припинення діяльності та облікова політика,
що використовується для визначення суми прибутку або збитку та
• дохід та прибуток або збиток від звичайної діяльності даного виду за
період разом з відповідними сумами за попередній звітний період.
У примітках до фінансових звітів за період, у якому відбулося
об'єднання підприємств, слід наводити:
• назву та загальну характеристику підприємств, що об'єдналися;
• метод обліку об'єднання;
• фактичну дату об'єднання для бухгалтерського обліку;
• будь-які операції, які є результатом об'єднання та які підприємство
вирішило ліквідувати.
Стосовно об'єднань підприємств, які є придбанням, у примітках до звіту
за період, у якому відбулося придбання, необхідно розкривати:
• відсоток придбаних акцій з правом голосу;
• вартість придбання і опис зустрічної компенсації за придбання, яку
було виплачено, або яка умовно підлягає виплаті;
• характер та сума забезпечення реструктуризації та інші витрати на
закриття виробництва, які виникають у результаті придбання і визнаються на
дату придбання.
Фінансові звіти мають також розкривати:
• підхід до обліку гудвілу, (негативного гудвілу) та період його
амортизації;
• якщо строк корисного використання гудвілу, або період амортизації
негативного гудвілу перевищує 5 років, обгрунтування прийнятого періоду;
• якщо гудвіл, або негативний гудвіл амортизується не за прямолінійним
методом, слід зазначити метод, що використовується та обгрунтування цього
методу;
• узгодження гудвілу та негативного гудвілу на початок та кінець
періоду, яке показує:
— валову суму та накопичену амортизацію на початок та кінець звітного
періоду;
— будь-який додатковий гудвіл або негативний гудвіл, відображений
протягом звітного періоду;
— амортизацію, нараховану протягом звітного періоду;
— будь-які інші списання протягом звітного періоду.
При будь-якому придбанні, якщо справедлива вартість активів та
зобов'язань, або компенсація за придбання може бути визначеною тільки на
тимчасовій основі в кінці періоду, в якому відбулося придбання, це слід
зазначити і навести причини. В разі наступних коригувань такої тимчасової
справедливої вартості, ці поправки мають розкриватися і пояснюватися у
фінансових звітах відповідного періоду.
При об'єднанні компаній, яке є об'єднанням інтересів, слід робити такі
додаткові розкриття у фінансових звітах того періоду, в якому відбулося
об'єднання інтересів:
• характеристика та кількість випущених акцій разом з відсотком акцій
з правом голосу кожного підприємства, які були обмінені для здійснення
об'єднання інтересів;
• суми активів та зобов'язань, внесені кожним підприємством;
• доход від реалізації, інші види операційного прибутку,
екстраординарні статті та чистий прибуток або збиток кожного підприємства
до дати об'єднання, які включаються до чистого прибутку або збитків,
відображених у фінансових звітах підприємств, що об'єднуються.
У примітках до консолідованих фінансових звітів слід наводити:
• перелік значних дочірніх підприємств із зазначенням назви, країни
реєстрації або місцезнаходження, частку власності, та в разі відмінності,
частку в розподілі голосів;
• характеристику методу, використаного для обліку дочірніх підприємств
в окремих фінансових звітах материнського підприємства;
Крім того, у разі наявності, слід розкривати:
• причини, з яких дочірнє підприємство вилучено з консолідації;
• характер відносин між материнським та дочірнім підприємством, якщо
материнське підприємство не володіє в дочірньому, прямо чи непрямо, більш
як половиною голосів;
• назву підприємства, в якому материнському підприємству належить
більше половини голосів, прямо або непрямо через (дочірні підприємства),
але яке, з причин відсутності контролю, не є дочірнім підприємством;
• вплив придбання або продажу дочірніх підприємств на фінансовий стан
(на дату складання фінансового звіту), результати звітного періоду та
відповідні суми попереднього періоду;
• статті у консолідованих фінансових звітах, до яких застосовувалася
різна облікова політика.
Щодо впливу змін валютних курсів підприємство має розкривати:
• суму курсових різниць, які включені до чистого прибутку або збитку
протягом звітного періоду;
• курсові різниці, включені до складу власного капіталу, а також
інформацію, що пояснює різницю між сумою таких курсових різниць на початок
і кінець звітного періоду.
Коли валюта звітності не співпадає з валютою країни розташування
підприємства, яке звітується, слід пояснювати причину застосування іншої
валюти. Також наводиться причина будь-якої зміни валюти звітності.
Коли відбувається зміна у класифікації закордонного підприємства слід
розкривати:
• характер та причини зміни;
• вплив зміни у класифікації на акціонерний капітал та на чистий
прибуток, або
• збиток за кожний попередній наведений період, якщо зміна у
класифікації відбулася на початку самого першого із наведених періодів.
Діяльність підприємства у примітках висвітлюється з різних сторін.
МСБО вимагають надавати додаткову інформацію не тільки про підприємство у
цілому, але й про його складники — сегменти. При цьому інформація стосовно
окремих сегментів повинна бути узгоджена з інформацією про підприємство в
цілому, яка надана у фінансових звітах.

Висновки

Проаналізувавши дану тему, можна зробити висновок, що для прийняття
правильних управлінських рішень на рівні підприємства повинні
використовуватись дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам,
що є зрозумілими та прийнятними для користувачів, такими даними є фінансова
звітність. Фінансова звітність – це бухгалтерська звітність, яка відображає
фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний
період. До неї відносяться:
• баланс;
• звіт про фінансові результати;
• звіт про рух грошових коштів;
• звіт про власний капітал;
• примітки до звітів.
Баланс — це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на
певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал. Для вивчення
фінансового стану підприємства необхідна інформація про економічні ресурси,
що ним контролюються, його фінансову структуру, ліквідність та
платоспроможність, а також здатність адаптуватися до змін середовища, в
якому воно функціонує. Інформація стосовно економічних ресурсів,
контрольованих підприємством і здатності його в минулому змінювати ці
ресурси є корисною для визначення спроможності підприємства генерувати
грошові кошти та їх еквіваленти у майбутньому. Інформація щодо структури
капіталу є корисною при прогнозуванні майбутніх потреб у позиках, при
визначенні розподілу майбутніх прибутків та потоків грошових коштів серед
власників підприємства, а також при визначенні ймовірності залучення
фінансів у майбутньому. Інформація щодо ліквідності та платоспроможності
підприємства є корисною для прогнозування спроможності підприємства вчасно
виконувати свої фінансові зобов'язання. Ліквідність свідчить про наявність
грошових коштів у найближчому майбутньому після виконання фінансових
зобов'язань даного періоду. Наявність грошових коштів упродовж більшого
періоду часу для вчасного виконання фінансових зобов'язань свідчить про
платоспроможність підприємства.
Звіт про фінансові результати — це звіт про доходи, витрати і фінансові
результати підприємства. Він складається з 3-х розділів:
Перший розділ звіту про фінансові результати надає нам інформацію про
доходи і витрати з точки зору власника підприємства. Другий розділ цього
звіту надає змогу провести необхідний аналіз структури витрат на
виробництво, управління, збут та інших операційних витрат за економічними
елементами та використовується для складання звіту про рух грошових коштів
(під час коригування суми нерозподіленого прибутку на негрошові статті,
зокрема на суму амортизації). Третій розділ звіту про фінансові результати
— Розрахунок прибутковості акцій — стосується лише акціонерних товариств,
прості або потенційні прості акції яких відкрито продаються та купуються на
фондових біржах, у тому числі таких товариств, які знаходяться у процесі
випуску зазначених акцій. Це новий розділ, який відповідає вимогам МСБО 33
«Прибуток на акцію».
Звіт про рух грошових коштів містить інформацію про грошові потоки
підприємства за звітний період, де відображається в розрізі трьох видів
діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової. Для складання звіту
про рух грошових коштів звичайно використовують показники балансу, звіту
про фінансові результати та дані аналітичного бухгалтерського обліку.
Метою складання звіту про власний капітал є розкриття інформації про
зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.
Для забезпечення порівняльного аналізу інформації підприємства повинні
додавати до річного звіту звіт про власний капітал за попередній рік.
За принципом повного висвітлення фінансова звітність повинна містити
всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка
може вплинути на рішення, що приймаються на її основі. Інформація, що
підлягає розкриттю, наводиться безпосередньо у фінансових звітах або у
примітках до них.
Примітки до фінансових звітів — це сукупність показників і пояснень,
яка забезпечує деталізацію і обгрунтованість статей фінансових звітів, а
також інша інформація, розкриття якої передбачене відповідними положеннями
(стандартами).

Список використаної літератури

1. Фінансова звітність за національними положеннями (стандартами)
бухгалтерського обліку. Практичний посібник. – К.: Лібра, 1999. – 336 с.
2.

Патриот — север.

Патриот — север. Рефераты, курсовые, дипломы.

Методика та техніка складання річного фінансового звіту

Добавить комментарий Отменить ответ