[email protected]

ЗМІСТ
сторінка

ВСТУП
………………………………………………………………….
…………………………….. 3
1. Поняття, суб'єкти, форми та види іноземного інвестування.
Оцінка іноземних інвестицій. Об'єкти іноземного інвестування……
5
2. Створення сприятливого інвестиційного клімату
……………………….. 8
3. Вільні економічні зони як ефективний засіб залучення
іноземних
інвестицій……………………………………………………..
………………..18
4. Інвестиції в підприємства
України………………………………………………….22
ВИСНОВКИ……………………………………………………….
………………………………..27
ЛІТЕРАТУРА
………………………………………………………………….
…………………..29

ВСТУП

Що таке міжнародні інвестиції і які місце вони посідають в економіці
Україна, і не тільки України? За останні часові періоди інвестиції стали
відігравати особливу роль у житті будь-якої країни пострадянського періоду.
Коли є кошти, їх можна інвестувати в основні фонди або в оборотні кошти, та
якщо продукція має достатній ринок збуту, то можна жити досить
респектабельно навіть в умовах нестабільної економіки. Але де знайти кошти
в час, коли така слабка стабільність як в економіці, так і законодавстві?
Згідно з визначенням гроші є у інвесторів, але більшість їх знаходиться
за кордоном, де фінансисти грають за своїми правилами. Вони готові вкладати
гроші тільки в ті проекти, які принесуть їм найбільшу користь.
Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось у центрі
уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються
найглибших основ господарської діяльності, визначають процес економічного
зростання в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом
забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у
народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних
показників господарської діяльності на мікро — і макрорівнях. Активізація
інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-
економічних перетворень.
Ситуація економічного розвитку, яка склалась зараз в Україні, дуже
складна. Серед сукупності причин, що сприяли економічній кризі та утримують
перехід України на траєкторію економічного зростання, чи не найголовнішою є
низька інвестиційна активність. З 1991 р. обсяг ВВП скоротився майже
вдвічі. При цьому абсолютна більшість відтворювальних ресурсів ледве
покриває фізичне зношування виробничого апарату, а чистого нагромадження
(приріст основного капіталу) практично немає. Ця тенденція тісно пов’язана
з явищами щорічного падіння обсягів капітальних вкладень, постійним
зменшенням бюджетного фінансування народного господарства. З 1989 по 1996
рр. обсяг капітальних вкладень скоротився на 78,2%. Зношування основних
фондів у деяких галузях досягло критичного рівня і не компенсується новими
капітальними вкладеннями.
У забезпеченні виходу економіки з кризового стану і стабільного її
розвитку вирішальну роль відіграє науково обґрунтована інвестиційна
політика держави. Саме вона визначає реальні джерела, напрями, структуру
інвестицій, здійснює раціональні та ефективні заходи для виконання
загальнодержавних, регіональних та місцевих соціально-економічних і
технологічних програм, відтворює процеси на макро- й мікроекономічному
рівнях. Водночас держава повинна створювати сприятливий інвестиційний
клімат з метою ширшого залучення, поряд з внутрішніми, іноземних інвесторів
на взаємовигідних засадах.
Загальновідомо, що ефективне реформування економіки будь-якої країни,
її структурне перетворення з якісним оновленням товаровиробництва, ринкової
та соціальної інфраструктури немислимі без відповідних капіталовкладень,
тобто без належного інвестування. Без надійних капіталовкладень неможливо
забезпечити створення і впровадження новітніх технологій, систем сучасної
організації та управління товаровиробництвом і збутом продукції, розвиток
ринкової інфраструктури, інформатизацію суспільства тощо. Це фундаментальні
основи для забезпечення конкурентоспроможності національного
товаровиробництва, без чого не може бути й успішної інтеграції нашої країни
в Європейське співтовариство. Складні відтворювальні процеси відбуваються
виключно на базі інвестування. Чим воно активніше, тим швидші темпи
відтворення і ефективних ринкових перетворень.
Крім того інвестиції дають змогу впроваджувати науково-технічні
досягнення у виробництво і на цій основі забезпечувати зростання ВНП,
продуктивності праці, реальних доходів на душу населення, а також
вирішувати багато соціальних проблем. Дослідженнями встановлено пряму
залежність між темпами зростання ВНП та інвестиціями, бо
конкурентоспроможність і темпи розвитку підприємства визначаються
інвестиціями. Без них підприємство будь-якої форми власності приречене на
банкрутство. Тому у розвинутих країнах приділяється серйозна увага
інвестиційній діяльності. Органи державного управління у цих країнах
використовують широкий спектр методів її стимулювання:
> прискорена амортизація;
> раціональна податкова система;
> кредити та регулювання банківських процентних ставок;
> заохочення лізингу.
В Україні ж дотепер не створено обґрунтованої системи державної
підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в
інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли
недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, що, в
свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб’єктів
господарювання та держави. Вивести Україну з цієї ситуації може лише
науково обґрунтована інвестиційна політика держави.
Отже, дана курсова робота розкриває суть іноземних інвестицій, основні
шляхи залучення іноземного капіталу, основні заходи стимулювання іноземного
інвестування. В роботі наведені приклади залучення іноземних інвестицій на
підприємства України.

1. Поняття, суб'єкти, форми та види іноземного інвестування. Оцінка
іноземних інвестицій. Об'єкти іноземного інвестування.

У Законі України «Про режим іноземного інвестування» іноземні
інвестиції визначаються як цінності, що вкладаються іноземними інвесторами
в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з
метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.
Іноземними інвесторами є суб'єкти, які провадять інвестиційну
діяльність на території України, а саме:
• юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого ніж
законодавство України;
• фізичні особи — іноземці, які не мають постійного місця проживання на
території України і не обмежені у дієздатності;
• іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;
• інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються
такими відповідно до законодавства України.
У законодавстві України існує також визначення терміну «іноземні
суб'єкти господарської діяльності», які в Законі України «Про
зовнішньоекономічну діяльність» визначаються як суб'єкти господарської
діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце
проживання за межами України.
Крім вищезазначених, в Декреті Кабінету Міністрів України від 19 лютого
1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»
дається визначення поняття «нерезиденти», до яких відносяться:
• фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без
громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в
тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;
• юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають
статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням
за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства
іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти
підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів
підприємницької діяльності України;
• розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські,
торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх
філії, що мають імунітет та дипломатичні привілеї, а також представництва
інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на
підставі законів України.
Необхідно пам'ятати про те, що до «іноземних інвесторів» застосовуються
положення чинного законодавства України, що стосуються їх безпосередньо, а
також «іноземних суб'єктів господарської діяльності» та «нерезидентів».
У Законі України «Про режим іноземного інвестування» визначаються
наступні види іноземних інвестицій:
V іноземна валюта, що визнається конвертованою Національним банком
України;
V валюта України — при реінвестиціях в об'єкт первинного
інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно
до законодавства України за умови сплати податку на прибуток
(доходи);
V будь-яке рухоме та нерухоме майно та пов'язані з ним майнові
права;
V акції, облігації, інші цінні папери, а також корпоративні права
(права власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної
особи, створеної відповідно до законодавства України або
законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;
V грошові вимоги та права на вимоги виконання договірних
зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають
вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами
(процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними
звичаями;
V будь-які права інтелектуальної власності, вартість яких у
конвертованій валюті підтверджена згідно із законами
(процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними
звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні,
включаючи легалізовані на території України авторські права,
права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для
товарів і послуг, ноу-хау тощо;
V права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на
користування надрами та використання природних ресурсів, наданих
відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у
конвертованій валюті згідно із законами (процедурами) країни
інвестора або міжнародними торговельними звичаями;
V інші цінності відповідно до законодавства України. Відповідно до
Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні
інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України
в наступних формах:
V часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з
українськими юридичними та фізичними особами, або придбання
частки діючих підприємств;
V створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам,
філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб
або придбання у власність діючих підприємств повністю;
V придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого
майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання,
транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого
одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій,
облігацій та інших цінних паперів;
V придбання самостійно або за участю українських юридичних чи
фізичних осіб прав на користування землею, та використання
природних ресурсів на території України;
V придбання інших майнових прав.
Іноземні інвестиції можуть здійснюватися також в інших формах, які не
заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на
підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.
Іноземні інвестиції можуть здійснюватися на основі концесійних
договорів, договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне
виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності.
Надання іноземним інвесторам прав на розробку та освоєння відновлюваних
і не відновлюваних природних ресурсів, проведення господарської діяльності,
пов'язаної з використанням об'єктів, що перебувають у державній власності,
але не передані підприємствам, установам, організаціям у повне господарське
відання чи оперативне управління, здійснюється на підставі концесійних
договорів, які укладаються з іноземними інвесторами Кабінетом Міністрів
України або уповноваженим на це державним органом відповідно до
законодавства України. Термін дії концесійного договору визначається
залежно від характеру та умов концесії, але не може бути більшим ніж 99
років. Якщо концесійні договори містять умови, не передбачені
законодавством України, вони підлягають затвердженню Верховною Радою
України.
Іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про
спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво
тощо), не пов'язану із створенням юридичної особи, відповідно до
законодавства України.
Господарська діяльність на підставі зазначених договорів (контрактів)
регулюється законодавством України.
Сторони за договорами (контрактами) повинні вести окремий
бухгалтерський облік і складати звітність щодо операцій, пов'язаних з
виконанням умов цих договорів (контрактів), та відкрити окремі рахунки в
установах банків України для проведення розрахунків за цими договорами
(контрактами).
Договори (контракти) мають бути зареєстровані у терміни та в порядку,
що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Положення про порядок
державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну
діяльність за участю іноземного інвестора затверджене Постановою Кабінету
Міністрів України від 30 січня 1997р. №112.
Майно (крім товарів для реалізації або власного споживання), що
ввозиться в Україну іноземними інвесторами на строк не менше трьох років з
метою інвестування на підставі зареєстрованих договорів (контрактів),
звільняється від обкладення митом. При відчуженні такого майна раніше трьох
років з часу зарахування його на баланс мито сплачується у порядку,
передбаченому ч. 5 статті 18 цього Закону.
Прибуток, одержаний від спільної інвестиційної діяльності за договорами
(контрактами), оподатковується відповідно до законодавства України.
Специфіка регулювання іноземних інвестицій у спеціальних (вільних)
економічних зонах встановлюється законодавством України про спеціальні
(вільні) економічні зони. Правовий режим іноземних інвестицій, що
встановлюється у спеціальних (вільних) економічних зонах, не може
створювати умови інвестування та здійснення господарської діяльності менш
сприятливі, ніж встановлені Законом України «Про режим іноземного
інвестування».
Іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, включаючи
внески до статутного фонду підприємств, оцінюються в іноземній
конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі
цін міжнародних ринків або ринку України.
Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України
здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним
банком України.
При реінвестиціях прибутку, доходу та інших коштів, одержаних у валюті
України внаслідок здійснення іноземних інвестицій, перерахування
інвестиційних сум провадиться за офіційним курсом валюти України,
визначеним Національним банком України на дату фактичного здійснення
реінвестицій.
Об'єктами іноземного інвестування є всі об'єкти, інвестування в які не
заборонено законами України. Так, згідно із Законом України «Про
інвестиційну діяльність» об'єктами інвестиційної діяльності в Україні може
бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди та оборотні кошти у всіх
галузях і сферах народного господарства України, цінні папери, цільові
грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші
об'єкти власності, а також майнові права. При цьому, забороняється
інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам
санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших
норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та
інтереси громадян, юридичних осіб і держави, які охороняються законом.

2. Створення сприятливого інвестиційного клімату.

Інвестиційний клімат держави — це сукупність політичних, правових,
економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній
діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів. Сприятливий інвестиційний
клімат має забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків.
Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внутрішні
інвестиційні можливості впродовж всього періоду трансформації економіки,
українська держава намагається створити сприятливі рамкові умови для
розвитку інвестиційної сфери. Здійснено перехід до управління інвестиціями
на базі ринкових відносин. Формується багато секторна система капітального
будівництва. Ліквідовані будівельні міністерства. Розукрупнені та
приватизуються будівельні організації. У макроекономічній політиці наголос
робиться на створенні передумов зростання інвестицій — послаблення
інфляції, забезпечення оптимальних процентів за депозитами і вкладеннями,
зниження відсоткових ставок за кредитами, скорочення заборгованості та
зростання споживчого попиту населення.
До чинників, що забезпечують подолання або зниження ризиків для
інвесторів в Україні, належать:
1) рівень розвитку продуктивних сил та стан ринку інвестицій;
2) правове поле держави (законодавча база);
3) політична воля усіх гілок влади;
4) стан фінансово-кредитної системи;
5) статус іноземного інвестора;
6) інвестиційна активність населення.
За умов економічної кризи важливе значення має державна підтримка
реалізації інвестиційних проектів розвитку пріоритетних виробництв, а також
впровадження економічних регуляторів активізації внутрішньої інвестиційної
активності.
Рівень розвитку продуктивних сил держави — один з найважливіших
чинників, що впливає на покращення інвестиційного клімату. Оскільки основні
джерела інвестицій формуються у виробництві, то велике значення має
зростання ВВП та національного доходу, що спрямовуються на нагромадження.
На жаль, до 1997 р. ми маємо стійке падіння цих показників. Ретроспективна
картина погіршується тим, що наша методика визначення ВВП суттєво
відрізняється від світової, на що вказує шерег вітчизняних і зарубіжних
вчених. Розподіл національного доходу на фонди споживання і нагромадження
та фінансування обігових коштів і основних фондів дає певну помилку у
визначенні розміру ресурсів для інвестування, але не такою мірою.
Зрозуміло, що в останні роки структура національного доходу змінювалась не
на користь фонду нагромадження і, перш за все, через інфляцію та стагнацію
виробництва.
Згідно з офіційними даними національні нагромадження в 1990—1995 рр.
коливались на прийнятному рівні від 26 до 30 %, а інвестиції з врахуванням
структурних зрушень в запасах — від 26 до 34 %. Але ці нагромадження та
інвестиції фактично не були профінансовані в 1992—1995 рр., а через
інфляційні процеси були спожиті.
В 1996—1997 рр. через подолання інфляції картина різко змінилась і
національні нагромадження та інвестиції в структурі ВВП і національного
доходу набули реального характеру. В 1997 р. за даними Держкомстату освоєно
10,42 млрд. грн. капітальних вкладень, що становить понад 10 % ВВП.
Основними джерелами фінансування були: кошти підприємств і кредити банків —
74 % від обсягу; держбюджету — 8 %; місцевих бюджетів — 5 % .
Важливим чинником, що впливає на інвестиційний клімат, є рівень
розвитку інвестиційної сфери, особливо активних її елементів — підприємств
і організацій будівельного комплексу.
Підприємства мають зношене та морально застаріле обладнання, але при
першочерговому їх переозброєнні можуть стати впливовим чинником активізації
інвестиційних процесів в Україні. Приватизація цієї сфери з залученням
іноземних інвестицій також сприятиме цим процесам.
Одним з найважливіших чинників покращення інвестиційного клімату в
Україні є створення адекватного ринковій економіці правового поля, яке
цілком залежить від політичної волі законодавчої та виконавчої гілок влади.
Так, наприклад, реалізація угоди про вільну торгівлю між Україною та РФ
дозволила вести торгівлю з Росією без стягування ПДВ, що значно покращило
інвестиційний клімат.
Загальне правове поле інвестиційної діяльності регулюється законами,
більшість з яких прийняті ще в 1991 р.
Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначає рівність суб'єктів
цієї діяльності (вітчизняних та іноземних), гарантії прав власності, право
представництва, реєстраційний порядок організації діяльності. В законі
передбачені податкові, митні норми регулювання, експортно-імпортні квоти.
Розрахунки між суб'єктами інвестиційної діяльності (резидентами і
нерезидентами) здійснюються згідно з Законом «Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті» .
В Законі «Про інвестиційну діяльність» зафіксовані державні гарантії
прав інвестора. Передусім передбачено стабільність умов діяльності
інвесторів внаслідок зміни законодавства впродовж 10 років, відшкодування
збитків, що спричинили інвестору державні органи та ін. Закон України «Про
іноземні інвестиції» (березень 1992 р., його дію припинено 19.03.1996 р.)
був визнаний одним з найкращих у країнах колишнього Радянського Союзу щодо
заохочення прямих іноземних інвестицій. Він надавав значні гарантії, права
та пільги іноземним інвесторам.
Розпорядженням Президента України 20.05.97 р. створено Палату
незалежних експертів з питань іноземних інвестицій. Затверджено перелік
суперечок, з якими інвестори можуть звертатись до Палати, в тому числі про
нечесну конкуренцію, одностороннє невиконання домовленостей, розголошення
конфіденційної інформації тощо.
Сьогодні статус іноземного інвестора в Україні визначається Законом
«Про режим іноземного інвестування», який був прийнятий в березні 1996 р.
Останні пільги іноземним інвесторам скасовані новою редакцією законів про
ПДВ та оподаткування прибутку, що передбачають оподаткування іноземних
інвестицій на загальних засадах.
Закон «Про банки і банківську діяльність» визначає дозволені банкам
види операцій, пов'язаних з інвестиційною діяльністю: фінансування реальних
інвестицій за дорученням їх власників або розпорядників, випуск цінних
паперів, їх придбання та продаж; лізингові, факторингові та довірчі
операції. Законом забороняється діяльність банку як інвестора в виробничій
сфері, в законопроекті нової редакції цього закону передбачаються суттєві
зміни щодо активізації інвестиційної діяльності банків.
Важливе значення має Указ Президента «Про заходи щодо реформування
інвестиційної політики в Україні», в якому надавались доручення КМ щодо
впровадження в практику нового порядку визначення амортизації, норм
амортизаційних відрахувань, віднесення амортизаційних відрахувань на
витрати виробництва (обігу), використання прискореної амортизації основних
фондів. Указ Президента «Про невідкладні заходи щодо стимулювання
інвестиційної діяльності в Україні» зумовлює:
— необхідність приватизації об'єктів незавершеного будівництва
одночасно з приватизацією земельних ділянок;
— спрощення системи отримання дозволів на проведення проектно-
розвідувальних робіт;
— звільнення компаній, що споруджують об'єкти за рахунок бюджету, від
сплати земельного податку.
Постанова передбачає розробку проектів таких законів:
* про звільнення експортерів від сплати податку на прибуток на
приріст обсягів експорту;
* про спрощення оподаткування малого підприємництва;
* про дозвіл підприємству відкривати більше одного банківського
рахунку;
* про скасування обмеження для інвестфондів та інвесткомпаній щодо
володіння майном підприємств;
* про амністію нелегально вивезених з України капіталів;
* про збільшення ліміту участі іноземного капіталу в українській
банківській системі
Певну роль в покращенні інвестиційного клімату та в активізації
інвестиційного процесу відіграють законодавчі акти, що були розглянуті
парламентом в 1998 р., якщо положення, що в них пропонуються, не будуть
вилучені і якщо будуть враховані прогресивні пропозиції. Це, зокрема, такі
законопроекти:
— «Про промислово-торговельну палату України». Мета палати —
забезпечити представництво і захист інтересів підприємців У відносинах з
державою міжнародними та неурядовими організаціями. Ця палата повинна
затверджувати сертифікати товарів, підтверджувати форс-мажорні обставини,
вести недержавний реєстр українських підприємств з надійним фінансовим
станом;
«Про націоналізацію майна в Україні», де повинна передбачатись повна
компенсація вартості втраченого майна та упущеної інвесторами вигоди;
— законодавство з валютного регулювання повинно передбачити
реєстраційний характер одержання кредитів резидентами та звільнення від
податків Грантів, що надходять з-за кордону;
— «Про оцінку майна, майнових прав і про професійну оціночну діяльність
в Україні». Цей законопроект повинен визначати вимоги до оцінювачів майна,
затверджувати прогресивну методику його оцінки та порядок державної
реєстрації фірм-оцінювачів;
— «Про управління державним майном», де повинна бути створена система
регулювання казенних підприємств, тобто зі 100 % державною власністю, і
корпоратизованих підприємств, передбачатись створення окремого органу, який
буде управляти державними активами;
— «Про електронний обіг цінних паперів і систему депозитарію України»,
де повинен бути передбачений загальний облік всіх акцій, що унеможливить
створення «пірамід» у фінансових структурах.
Для покращення інвестиційного клімату в Україні конче необхідно
прийняти цілу низку законодавчих актів:
— закони «Про Державний банк реконструкції та розвитку», «Про іпотеку
та іпотечні банки», «Про інвестиційні банки»;
— закони про страхування цінних паперів, депозитів юридичних осіб,
внесків фізичних осіб, інвестиційних житлових кредитів тощо.
Важливе значення мають також заходи щодо державної підтримки та
стимулювання інвестиційної діяльності, що передбачаються урядом.
Важливу роль у формуванні сприятливого інвестиційного клімату в Україні
відіграють фондовий ринок, фінансово-кредитна система, залучення іноземного
капіталу, інвестиційна активність населення, структурно-інноваційна
перебудова економіки та інші чинники, що будуть розглянуті в наступних
підрозділах.
Залучення іноземного капіталу.
Існує багато шляхів залучення іноземного капіталу для інвестування
економіки країни. Найважливіші з них:
— прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, в
тому числі спільних підприємств;
— портфельні інвестиції шляхом продажу іноземним резидентам і
нерезидентам цінних паперів;
— кредити, позики та Гранти міжнародних фінансових інституцій, країн,
державних установ, міжнародних фондів, експортних агентств, банків тощо.
Державна політика щодо залучення іноземного капіталу здійснюється
Кабінетом Міністрів України спільно з НБУ і регулюється Верховною Радою
України. Неабияку роль в цьому процесі відіграє Адміністрація Президента.
Указами Президента України створена певна кількість державних інституцій,
що безпосередньо займаються залученням іноземних інвестицій в Україну:
> Українська державна кредитно-інвестиційна компанія;
> Національне агентство України по реконструкції і розвитку;
> Державний інвестиційно-кліринговий комітет;
> Палата незалежних експертів з питань інвестицій;
> Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україну;
> Валютно-кредитна рада Кабінету Міністрів;
> Координаційна рада з питань інвестиційно-клірингового
співробітництва.
В липні 1996 р. Указом Президента було створено Національне агентство
України по реконструкції і розвитку, завданням якого є участь в формуванні
державної політики при взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями і
закладами для залучення кредитів, грантів, міжнародної гуманітарної і
технічної допомоги, іноземних інвестицій. Згідно з Положенням про
Агентство, воно має статус міністерства і повинно здійснювати контроль за
ефективністю використання коштів, що надходять з-за кордону.
Державний інвестиційно-кліринговий комітет та Координаційна рада з
питань інвестиційно-клірингового співробітництва розглядають питання,
пов'язані з залученням фінансових і інвестиційних ресурсів в рамках
інвестиційно-клірингових відносин.
Палата незалежних експертів з питань іноземних інвестицій функціонує
згідно з Положенням і є постійно діючим консультативно-дорадчим органом при
Президентові України, метою якого є запобігання конфліктів між іноземними
інвесторами і органами виконавчої влади.
Консультативна рада з питань іноземних інвестицій створена при
Президентові для розробки і реалізації державної політики по залученню і
використанню іноземних інвестицій.
Рішення про надання державних гарантій при залученні іноземних кредитів
приймає валютно-кредитна Рада Кабінету Міністрів України.
Перші спільні підприємства в Україні почали створюватись в 1991 р. Цей
процес регулюється нормативними актами різної юридичної сили в яких
обумовлюється порядок реєстрації іноземних інвестицій, надання або відміна
пільг спільним підприємствам, умови розподілу та реінвестування прибутків,
їх оподаткування тощо. Загальна сума прямих іноземних інвестицій, Що
надійшли в Україну станом на 1.01.1998 р., складає близько 2,1 млрд. дол.
США. При цьому неможливо визначити, скільки коштів надійшло безпосередньо у
виробничі фонди, а скільки — на обладнання офісів та на інші потреби
підприємств та їх керівників.
На частку США і Німеччини припадає більше третини прямих інвестицій в
Україну, приблизно 10 % сукупного товарообігу України припадає на ці
держави.
Іноземні інвестиції вкладені в 5263 підприємств України, 4117 з яких —
спільні. СП володіють двома третинами загальної суми інвестицій. Основна
форма інвестицій це — рухоме і нерухоме майно (65 %),— близько 20 % —
безпосередньо — грошові внески.
Взагалі діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюється близько
70 нормативними актами різного рівня, якими іноземному інвестору досить
важко керуватися в зв'язку з неоднозначністю положень. Крім цього, до
діючого Законодавства постійно вносяться зміни і доповнення, які часто
значно погіршують існуючі положення та умови діяльності іноземних
інвесторів. З метою усунення цих недолік доцільно було б, з одного боку,
прийняття нових законодавчих актів або змін і доповнень до вже діючих, а з
другого боку — усунення протиріч та неоднозначних положень в уже діючих
законодавчих та нормативних актах.
Найсприятливішим для іноземних інвесторів був Закон про іноземні
інвестиції, прийнятий ще в 1992 році.
В Законі передбачались такі положення:
— іноземним інвесторам надавались гарантії не погіршення їх фінансового
стану від змін законодавства протягом 10 років;
— підприємства з іноземними інвестиціями звільнялись від сплати податку
на доходи в виробничій сфері протягом 5 років, в торгівлі — протягом 3
років, в посередницькій діяльності — протягом 2 років;
— іноземні інвестиції в Україні не підлягали націоналізації;
— в разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор мав
право репатріації свого майна та доходів протягом 6 місяців;
— з іноземними інвесторами могли укладатися концесійні договори на
розробку корисних копалин строком на 99 років.
Діяльність іноземних інвесторів на території України тривалий час
регулювалась Декретом КМУ «Про режим іноземного інвестування та Законом
України «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україну»
В цих законодавчих актах закріплювались майнові права іноземних інвесторів,
додатково передбачені Законом «Про іноземні інвестиції», але відмінялась
більшість пільг.
Більшість державних гарантій збереглася в діючому Законодавстві,
зокрема, державні гарантії відносно:
— примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх
посадових осіб;
— компенсації втрат та відшкодування збитків іноземним інвесторам;
— повернення своїх інвестицій в разі припинення інвестиційної
діяльності;
— переказу частки прибутку за кордон після сплати податків;
Ці гарантії закріплені в статті 8 Закону України «Про режим іноземного
інвестування», вони захищають права власності іноземного інвестора на
протязі 10 років з моменту змін в Законодавстві.
Новою редакцією статті 7 Закону «Про оподаткування прибутку
підприємств» встановлюється податок на прибуток підприємств з іноземними
інвестиціями на загальних засадах.
Закон «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств»» визначає постійне представництво нерезидента в Україні та
порядок оподаткування його прибутку. Згідно із статтею 13 цього Закону,
всі доходи нерезидентів джерелом походження з України: від головної
діяльності, портфельних інвестицій в цінні папери, в тому числі від
корпоративних прав оподатковуються за ставкою ЗО %.
Доходи від головної (господарської) діяльності в разі репатріації
додатково підлягають оподаткуванню в розмірі 15 %.
Суми доходів нерезидентів, отриманих у вигляді страхових внесків,
страхових платежів або страхових премій від перестрахування ризиків, а
також ризиків резидентів за межами України, оподатковуються за ставкою 15 %
у джерела їх виплати за рахунок таких виплат.
Не підлягають оподаткуванню доходи, отримані нерезидентами у вигляді
відсотків або доходу (дисконту) на державні цінні папери, продані
(розміщені) нерезидентами за межами території України через уповноважених
агентів-нерезидентів, або відсотків, сплачених нерезидентам за отримані
Україною позики (кредити або державні зовнішні запозичення), які
відображаються у державному бюджеті України чи кошторисі Національного
банку України.
Що стосується надання пільг іноземним інвесторам та іншим суб'єктам
господарювання, то, згідно з чинним законодавством — це прерогатива
Верховної Ради. КМУ має повноваження на встановлення номенклатури товарів
критичного імпорту, ввезення яких на митну територію України звільняється
від ПДВ.
З 1 липня 1997 р. Верховна Рада України внесенням змін до Законів «Про
оподаткування прибутку підприємств» та «Про режим іноземного інвестування»
скасувала пільговий режим оподаткування діяльності підприємств з іноземними
інвестиціями.
Законом «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачалося
звільнення від податку на прибуток підприємств, які зареєстровані до 1
січня 1995 р., і мають іноземну інвестицію на території України не менше
100 тис. дол. США. Таких підприємств в Україні приблизно 30 % (11 тис.) і
скасування пільг щодо них має принести бюджетові України в 1997 році 615
млн. грн.
Законом «Про режим іноземного інвестування» підприємства з іноземними
інвестиціями звільнялися від обкладання ввізним митом на майно, що
ввозилося як внесок у статутний фонд. В 1996 році сума коштів внаслідок дії
цієї пільги склала 1 млрд. 190 млн. грн.
На мою думку, скасування пільг щодо іноземних інвесторів погіршить
інвестиційний клімат в Україні, тим паче що для більшості спільних
підприємств пільгове оподаткування закінчується в поточному (1997) році. У
виробничій сфері пільги по податках на прибуток повинні бути збережені.
Прибуток СП повинен оподатковуватись, але за дещо меншими податковими
ставками.
Всі необхідні позитивні зміни для іноземних інвесторів повинні знайти
відображення у проекті Закону «Про внесення змін до Закону України «Про
режим іноземного інвестування»», що розглядається Верховною Радою в 1998 р.
Законодавча база портфельного інвестування шляхом продажу іноземним
інвесторам державних та корпоративних цінних паперів більш-менш
відрегульована.
Фінансові (портфельні) інвестиції можуть надходити в Україну шляхом:
придбання іноземним інвестором державних (муніципальних) цінних паперів;
акцій, облігацій, деривативів акціонерних товариств та підприємств; часток
(паїв) підприємств, що приватизуються, за міжнародним конкурсом або шляхом
реалізації на аукціоні застави.
Продаж пакетів акцій здійснюється згідно з Положенням про порядок
проведення на позабіржовій торговельній системі аукціонів з продажу за
грошові кошти пакетів акцій, що належать державі, відкритих акціонерних
товариств.
Продаж пакетів акцій здійснюється під час торгових сесій асоціації
«Позабіржова фондова торговельна система (ПФТС)», що згідно з Законом «Про
підприємства в Україні» є об'єднанням юридичних осіб, які займаються
підприємницькою діяльністю в галузі торгівлі цінними паперами. Іноземний
інвестор згідно з діючим законодавством має право на придбання пакетів
таких акцій.
Таким чином, іноземний інвестор формує свій інвестиційний портфель
шляхом залучення боргових фінансових інструментів і інструментів власності
(капіталу): чим більший доход ці інструменти будуть приносити інвесторові,
тим довше він буде тримати їх у своєму портфелі.
Закордонний досвід свідчить, що інвестиційний портфель приносить його
власнику приблизно 10 % доходу. Наприклад, середній номінальний доход
Міжнародної фінансової корпорації від інвестиційного портфеля, терміном від
шести місяців до одного року склав 9,5 % .
Іноземні інституційні інвестори представлені на українському ринку
міжнародними фінансово-кредитними інституціями, фондами, агенціями та
банками.
Особливості надходження від цих інвестицій — це обумовлення
обов'язковими для української сторони вимогами. Як правило, інвестиції
надаються лише як частка до потрібних для інвестиційного проекту.
Найвпливовіший міжнародний інституційний інвестор — це Світовий банк,
створений в 1944 році з метою сприяння соціально-економічного розвитку
різних країн світу (членами СБ є близько 160 країн).
Проектний портфель України у Світовому банку налічує близько 30
проектів на загальну суму понад 3,5 млрд. дол. США, що повинні бути
реалізованими в 1996-1998 рр. В 1997 р. реалізується сім кредитних угод,
найважливіші з яких:
. проект розвитку підприємств 300 млн. дол. США;
. проект реструктуризації вугільної промисловості 300 млн. дол.
США;
. проект реструктуризації сільського господарства 300 млн. дол.
США;
. експериментальний проект вугледобувної галузі — 15,8 млн. дол.
США;
Крім того, в 1997 р. Світовий банк спільно з Укрексімбанком
започаткував проект розвитку експорту приватними підприємствами України.
Розмір кредитів за рахунок цієї кредитної лінії може бути від 100 тис. дол.
США до 5 млн. дол. США з терміном до 5 років та з забезпеченням застави не
менше ніж 130 %.
Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), створений в 1990 р.,
об'єднує 59 країн-акціонерів. Мета банку — сприяння розвитку держав
Центральної та Східної Європи, проведення в них ринкових реформ.
На початку 1998 р. банк має високий кредитний рейтинг, спроможний
залучати кредитні ресурси на міжнародних ринках капіталів на вигідних
умовах, в тому числі і для українських постачальників. ЄБРР в Україні
реалізує проекти як для державних підприємств, так і з приватним сектором
економіки; зокрема реалізує кредитну лінію для розвитку малого та
середнього бізнесу обсягом близько 150 млн. дол. США. Умови кредитування
малого та середнього бізнесу такі:
— розмір кредиту від 50 тис. до 2,5 млн. дол. США з терміном дії до 5
років;
— забезпечення кредиту заставою не менше 125 %;
— загальна вартість проекту повинна складати від 75 тис. до 4 млн. дол.
США, при цьому власний внесок позичальника передбачається не менше ЗО %
вартості проекту, а чисельність працюючих повинна не перевищувати 500 осіб.
Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) заснований в Люксембурзі в 1959
році десятьма країнами — членами Європейської спільності. Банк видає
пільгові кредити на строк 30—40 років в основному на розвиток транспорту,
енергетики, зв'язку, телекомунікацій.
В окремих країнах банк фінансує будівництво, реконструкцію і
модернізацію підприємств. ЄІБ є одним із головних співзасновників
Європейського банку реконструкції та розвитку.
Сьогодні в Україні діють декілька міжнародних фондів, які здійснюють
інвестиційну і кредитну підтримку підприємництва в Україні. Основні з них:
Фонд підтримки підприємництва в нових незалежних державах створений в
1994 році урядом США з початковим капіталом 150 млн. дол. США. Фонд, в
основному інвестує малий та середній бізнес шляхом створення спільних
підприємств або купівлі акцій господарюючих товариств. Фонд реалізував в
Україні 12 проектів переважно в галузі агро бізнесу, промисловості
будівельних матеріалів та виробництві металів. Фонд також надає кредити
підприємцям від 10 до 100 тис. дол. США, терміном від 2 місяців до 2-х
років.
Фонд «Україна» заснований в 1992 році в м. Бостоні (США) з статутним
капіталом 22,5 млн. дол. США. До початку 1998 р. Фонд реалізував 26
інвестиційних проектів на суму 8 млн. дол. США на засадах партнерства.
Німецько-український фонд створений в 1996 р. урядом Німеччини з
статутним фондом 10 млн. марок для сприяння розвитку малого підприємництва
в межах програми трансформ. Фонд може надавати кредити трьох видів:
мікрокредити до 15 тис. євро терміном до 1 року; для малого бізнесу — від
15 до 50 тис. євро терміном до 2-х років; кредити для спільних підприємств
розміром до 500 тис. євро і терміном також до 2-х років.
Фонд «Відродження» створено в 1990 р. за підтримкою відомого фінансиста
Джорджа Сороса. Фонд започаткував з 1.01.1998 р. Програму мікрокредитування
та підтримки розвитку кредитних спілок в Україні. Взагалі фонд
«Відродження» фінансує інтелектуальні інвестиції і до цього часу вже
запровадив в Україні мікрокредитів та грантів на суму близько 5,5 млн дол.
США.
Ще однією організаційною формою залучення іноземних інвестицій можна
вважати міжнародні агенції експортного кредиту. В Україні діє кілька таких
агенцій. Як приклад можна навести: Агентство США з міжнародного розвитку,
яке має за мету створити можливості для зростання малого бізнесу в Україні
за рахунок створення мережі «бізнес-інкубаторів», тобто освітньо-
тренінгових закладів. Агентство також надає кредитну підтримку
інвестиційним проектам на конкурентній основі для високотехнічних
виробництв до 60 тис. дол. США, а також мікрокредити до 5 тис. дол. США.
Агентства експортного кредиту функціонують в рамках Угоди 1971—1978
рр., яку підписало 20 країн, щодо обмеження конкуренції на кредитних
ринках. Угодою встановлюються мінімальні процентні ставки за кредитами на
строк понад двох років. Всі країни-позичальники поділені на три категорії:
перша — найбагатші; третя — найбідніші. Цікаво, що в 1982 р. Радянський
Союз був віднесений до першої категорії, а нещодавно Україна — до третьої.
Для більшості країн строки повернення кредитів складають 8,5 років, а для
країн третьої категорії — 10 років.
На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні іноземні банки
кредитують в основному імпортні операції клієнтів і виробничу діяльність
деяких підприємств з іноземними інвестиціями.
Разом з тим інвестиційна діяльність іноземних банків набагато ширша.
Умовно ці послуги і операції можна поділити на кілька груп: 1) операції
на ринку торговельних зобов'язань; 2) операції з цінними паперами власності
та їх похідними, участь в приватизаційному процесі; 3) проектне
фінансування та операції з малоліквідними інвестиціями; 4) інвестиційні
консалтингові послуги.
1. Операції на ринку боргових зобов'язань — це обслуговування кредитних
та облігаційних позик та похідних від них інструментів (деривативів).
Іноземні банки спроможні в Україні здійснювати як власне, так і сіндиційне
кредитування корпорацій, обслуговувати форвардні та ф'ючерсні контракти,
варанти.
2. Основним інструментом емісії цінних паперів за кордон на сьогодні є
єврооблігації, що випускаються в іноземній для емітента валюті і
розміщуються серед іноземних інвесторів. Єврооблігація — довгострокове
боргове зобов'язання в одній із євровалют, випускається великими банками
або емісійними синдикатами. На відміну від звичайних облігацій, що
випускають нерезиденти, єврооблігації розміщуються, як правило на ринках
кількох країн.
Участь в приватизаційному процесі включає аналіз існуючого стану
підприємства, пропозиції щодо його реструктуризації, підготовку плану
приватизації, продаж пакетів акцій підприємств на зовнішньому ринку.
Операції з цінними паперами власності зумовлюють в першу чергу їх
андерайтинг, першу емісію на відкритий ринок, приватне розміщення, їх
конвертацію в боргові зобов'язання і, навпаки, конвертацію акцій в позички.

3. Вільні економічні зони як ефективний засіб залучення іноземних
інвестицій.

Залучення іноземних інвестицій та створення СЕЗ повинно бути
підпорядковано інтересам держави, і здійснюватися згідно загальнодержавних
економічних програм (приватизації, структурної перебудови народного
господарства, реформи національної грошової системи). Вплив тут взаємний, і
від єдності, і оптимальності заходів, закладених в кожній із них, залежить
кінцевий результат загальногосподарських перетворень.
Компонентом загальної програми повинна бути детальна розробка й
обґрунтування основних каналів, форм і сфер заохочення іноземних
інвестицій. Для цього формуються списки галузей народного господарства,
пріоритетних з погляду державних інтересів, які вимагають дозволу при
вкладенні в них іноземного капіталу, а також заборонених для нього
вкладення.
Ідея створення СЕЗ на території України виникла як ініціатива органів
місцевого самоврядування і зацікавлених господарських організацій, а не як
цілеспрямована стратегія з боку центральних органів влади. Це дає підставу
для оптимістичних прогнозів можливого сценарію зонування в країні, так як
він базується на інтересах тих структур, які не тільки своєчасно оцінили
перспективність механізму спеціальних зон, але й будуть надалі здійснювати
все необхідне для їх створення.
Існує ціла система невідповідностей економічного механізму господарства
України світовому ринку, яка слугує перешкодою активного використання
фактору загальноекономічних зв’язків для перетворення національного
господарства і його інтеграції в світове. В якості засобів пом’якшення цих
протиріч можуть бути використані СЕЗ – мікроструктури світового ринку, які
включені в національну економіку. Пропонуючи використовувати механізм СЕЗ,
я маю на увазі можливість подолання проблем юридичного, інституційного,
організаційного та інших невідповідностей за рахунок концентрації у
порівняно стислі строки – необхідної інфраструктури, фінансових ресурсів,
виробничих потужностей.
З погляду формальних критеріїв, в якості регіонів створення СЕЗ, можуть
розглядатися: Одеса, Ізмаїл, Херсон, Миколаїв (порти), Волинська,
Львівська, Закарпатська, Чернівецька, Одеська, Івано-Франківська області,
Крим, міста Київ і Харків. Проте, у зв’язку з формуванням концепції
зонування з погляду оптимального співвідношення регіональних умов з
можливостями держави інвестувати кошти у підготовчий процес створення СЕЗ –
список базових територій звузився. Найбільш реальні можливості для
зонування, на мій погляд, властиві:
Закарпатській, Одеській, Чернівецькій і Львівській областям, в яких
поєднуються фактори сприятливого транспортно-географічного положення,
розвинутого господарства, сформованого комплексу загальноекономічних
зв’язків, унікальними угодами для туризму і рекреації;
Містам Київ і Харків з кваліфікованими трудовими ресурсами і високим
науково-технічним потенціалом;
Львову, Закарпаттю, Криму, Києву з комплексом історико-культурних і
архітектурних пам’яток;
Криму з його можливостями розвитку туризму. В додаток до них, слід
відзначити перспективні проекти будівництва “сорок п’ятої паралелі” і
створення Чорноморської зони економічної співпраці.
Цей попередній відбір дає основу констатувати про можливості
створення таких зон:
> комплексних багатонаціональних зон, які зорієнтовані на
обслуговування потоку зовнішньоторговельних вантажів –
Закарпатська, Львівська, Одеська і Чернівецька області з
додатковою їх орієнтацією на туризм і рекреацію, а також розвиток
виробничої (електроніка, машинобудування) і агропромислової
співпраці;
> туристичної зони Криму з ефективним режимом стимулювання вкладень
у сферу рекреації і розміщення нових виробництв обмежених за
екологічними критеріями;
> науково-технічних зон Києва і Харкова, створених на базі
провідних дослідних центрів, інститутів і КБ;
> магазинів типу “duty-free shop” у структурі міжнародних
аеропортів, митниць та прикордонних переходів.
На сьогодні, ініціаторами створення СЕЗ виступили обласні та районні
Ради Львівської, Чернівецької, Чернігівської і Волинської областей, міст
Севастополя, Керчі та Маріуполя. Проте, слід відмітити, що, незважаючи на
достатню спрацьованість загальних вимог, щодо організації СЕЗ різних типів,
в нашій державі функціонують лише зона інноваційного характеру в м. Броди
Львівської області та Південнокримська експериментальна економічна зона
“Сиваш”, які поки що не дали відчутного господарського ефекту.
З метою поліпшення організації СЕЗ та залучення до них іноземного
капіталу створюється при Мінекономіки державна структура – Агентство з
питань спеціальних (економічних) зон. На 1999-2001 роки передбачено
створити такі спеціальні (вільні) економічні зони: “Славутич” (м. Славутич,
Київська область). “Яворів” (Львівська область). “Курортополіс Трускавець”
(Львівська область). “Інтерпорт-Ковель” (Волинська область). “Закарпаття”
(Закарпатська область) ВЕЗ в м. Севастополь (АРК). ВЕЗ в містах Ялта і
Алушта (АРК). ВЕЗ в м. Керч (АРК). ВЕЗ в м. Феодосія (АРК). “Аджалик”
(Одеська область). “Антарктида” (Одеська область). “Порто-Франко” (Одеса).
“Буковина” (Чернівецька область). “Яремга” (Івано-Франківська область).
Міжнародна ВЕЗ “Рені-Галац-Джурджулешті”(м.Рені, Одеської обл. Та
Миколаїв). (Див.: Бизнес, №7, 15 лютого 1999р. – с.7.)
У режимі “porto franko”, з перспективою наступного ускладнення функцій,
можуть працювати порти Одеси, Іллічевська, Ізмаїла, Ялти, об’єднаних
проектом Чорноморської зони економічної співпраці з портами інших держав
цього регіону – Болгарії, Румунії, Турції, Грузії, Росії: Туапсе, Поті,
Батумі, Констанца, Бургас, Варна, Трабзон, Самсун.
В даний час в Україні простежується орієнтація на залучення в
створення СЕЗ іноземних інвестицій транснаціональних корпорацій (далі ТНК).
ТНК, які володіють потужною виробничо-збутовою структурою, практично
необмеженими фінансовими ресурсами, можливістю гнучкої географічної
переорієнтації і достатньо стійким до змін становищем на ринку, не будуть
потребувати специфічного економічного і організаційного режиму СЕЗ. Тому,
акцентуючи увагу на ТНК, необхідно, щоб СЕЗ володіла вагомими перевагами
(транспорт, система комунікацій; географічне розміщення стосовно ринків
постачання і збуту, тощо), які вписуються у вже сформовану стратегію
корпорацій та не створювала труднощів організаційно-правового характеру.
Необхідність виконання цих умов при повній (або майже повній)
індиферентності до інших – характерна риса мотиваційного механізму
інвестування капіталу транснаціональними корпораціями в СЕЗ.
Даний висновок може служити точкою відліку формування інвестиційного
клімату в СЕЗ, якщо останній буде орієнтований на заохочення засобів
великих та гігантських фірм світу, а також в силу об’єктивних історичних
умов, коли іноземні дочірні підприємства транснаціональних корпорацій
американського та європейського походження були розміщенні і практично
діяли в цих державах до створення СЕЗ, вони виявилися недостатньо (чи
неадекватно) присутніми в багатонаціональних підприємствах СЕЗ. Більше
того, згідно оцінок спеціалістів МОП і Центру ООН, спеціальні економічні
зони традиційно залучають не гігантські ТНК світу, а багатонаціональні
фірми меншого рівня (малого та середнього бізнесу).
Розглядаючи питання місця і ролі спеціальних економічних зон в
економіці регіонів і країн, слід апріорно виходити з того, що економіка
спеціальних економічних зон і економіка відповідної території великою мірою
взаємозалежна. Практика свідчить, що більшою ефективністю відзначаються
зони, наприклад, в країнах, які характеризуються динамічним розвитком. Це
країни Південно-Східної Азії, Південної Америки. Але і в цих країнах зони
одного й того ж класу, але різні за розмірами і обсягами виробництва, мають
неоднакові показники. Більшою ефективністю відзначаються зони невеликого
розміру. Це пов’язано з мобільністю виробництва таких зон, здатністю більш
швидко пристосовуватися до умов, які доволі часто змінюються еластичністю
управління. Тобто, ефективність діяльності зон залежить перш за все від тих
же факторів, що і виробнича діяльність, розміщена безпосередньо в зонах.
Цілком очевидно, що країна-резидент, на території якої створюється або
діє спеціальна економічна зона, розраховує на певні позитивні наслідки.
Вони можуть бути прямими, тобто у вигляді прибутків або опосередкованими,
тобто проявлятися у придбанні нових технологій, навчанні робітників новим
професіям, створенні виробничої і соціальної інфраструктури, зменшенні
безробіття, збільшенні експорту, заміщенні імпорту тощо. Звичайно, кожна з
країн-резидентів при створенні на своїй території спеціальної економічної
зони перш за все орієнтується на залучення іноземних інвестицій, що
дозволяє поряд з капіталом отримати передову техніку, новітню технологію,
інтелектуальний потенціал, досвід управління. Саме це також дозволяє
державі планувати у перспективі структурну перебудову господарства,
нарощувати обсяги виробництва продукції, у тому числі імпортозамінної.
Як свідчить досвід, іноземні інвестиції, як правило, надходять до тих
країн, де стабільна політична ситуація, динамічна економіка, створюються
належні умови для інвестування. Останнє означає, що країни-резиденти при
розміщенні зон повинні нести відповідні витрати. Наприклад, Китай на
початковій стадії розвитку зон (перша половина 80-х років) витрачав на
залучення одного долара приблизно 7,5 юанів. Понесені витрати Китай
перекриває швидким задіянням зони і її ефективним функціонуванням у
наступному. Важливе значення має використання новітніх технологій,
передових принципів маркетингу і менеджменту. Продукція новостворених
підприємств має забезпечити насичення внутрішнього ринку і одночасно
утвердитися на світовому ринку. При цьому, як показує практика, більш
ефективним є створення у зонах невеликих за розмірами об’єктів, що
пов’язане з їх більшою мобільністю, більш простим, але надійним апаратом
управління. Це є однією з причин того, що об’єкти саме такого класу
розміщуються в зонах і те, що їх представляють середні і невеликі за
розмірами капіталу фірми.
Нерідко простежується і елемент національної ментальності. Закордонні
інвестори і підприємці іноземного походження тяготіють до своєї історичної
батьківщини. Найчастіше вони володіють середнім і невеликим капіталом,
відзначаються національним патріотизмом, легкі на підйом. Саме цим можна
пояснити той факт, що найбільшими інвесторами у спеціальні економічні зони
КНР є “хуацяо”, тобто китайці, що мешкають поза межами Великого Китаю – у
Гонконгу, на Тайвані, в інших державах.
Найбільшою мірою виробничі об’єкти, що створюються у спеціальних
економічних зонах представляють такі галузі промисловості, як легка
(текстильна індустрія, виробництво одягу), деревообробна (виробництво
буддеталей, меблів), харчова (продукти харчування), електроніка,
машинобудування. Це пояснюється тим, що вироби зазначених галузей можуть
споживатися як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках.
Транспортування продукції цих галузей, як і забезпечення виробництва
комплектуючими й сировиною, не становить значної проблеми. Для цих виборів
можуть використовуватися місцеві компоненти та комплектуючі. Як правило,
готові вироби зазначених галузей є досить рентабельні.
Найчастіше при формуванні виробничого сектору зони підприємства
первинних галузей стають базовими і на їх основі відбувається формування
промислового ядра зони. Це підтверджується досвідом створення об’єктів
електронної промисловості у Бразилії та Мексиці, текстилю та одягу на
Філіппінах, у Малайзії та Єгипті.
Характерним є також те, що досить часто у спеціальних економічних зонах
зберігається саме та виробнича спеціалізація, яка з’явилась там уперше.
Поступово набуваючи досвіду, підприємці розширюють потужності підприємств
своєї галузі, створюючи тим самим монокультурне виробництво. У ряді
випадків це веде до небажаних наслідків, оскільки не дозволяє гнучко
реагувати на структурні зміни у світовому виробництві та поділі праці.
Проте, можна також назвати і приклади зворотного характеру. Трапляється
так, що несподівано для організаторів зони її спеціалізація формується
інакшою. Зокрема, такий прецедент стався у експортно-виробничій зоні о.
Маврикій, де спеціалізація планувалася наступною: електронна промисловість
– 30%, а виробництво текстилю та одягу – 25%. Однак після п’яти років
діяльності зони виробництво текстилю та одягу досягло 87% , меблевої
промисловості – 2,5%, а частка виробів електронної промисловості склала
лише 1%.
При складанні концепції створення спеціальної економічної зони потрібно
зважувати інтереси інвесторів та враховувати їх в установчих документах. Це
обумовлено приватним характером капіталу, намаганням кожного інвестора мати
не тільки тверді гарантії його збереження, але і утворення необхідних умов
збільшення. Умови включають привілеї і пільги, що стосуються оподаткування
прибутків, митних зборів, платні за використання місцевих ресурсів тощо.
Наслідки діяльності ряду зон підтверджують, що привілеї та пільги
інвесторам вагомі для їх активного залучення, але в ряді випадків це
питання є другорядним. На першому місці інвесторів привертає стабільність
політичного, економічного та правового режимів, а вже потім вивчаються
можливості регіону у забезпеченні ефективної роботи, терміни та розміри
потенційних прибутків.
У більшості випадків при створенні вільних економічних зон фіксується
бажання країни-резидента отримати нові технології, забезпечити підготовку
кадрів для освоєння “ноу-хау”. Нажаль, бажання, подекуди, залишається
нездійсненним. Іноземні підприємці забезпечують передачу новітніх
технологій у загальне користування лише тою мірою, якою це потрібно для
розвитку власного виробництва і забезпечення випуску конкурентноспроможної
продукції. Найкращим варіантом запозичення технології є розміщення у
вільній зоні спільного підприємства, коли іноземний інвестор у
відповідності з угодою передає техніку, технологію, “ноу-хау” та досвід
управління. Саме таким чином відбувається інтеграція сучасних технологічних
схем в економіку створюваної зони, а значить, і в економіку держави.
Поряд з іншими позитивними сторонами функціонування зон для країни-
резидента (податки, митні збори, платня використання ресурсів) значне
економічне і соціальне значення має створення нових робочих місць. Розміри
заробітної платні на іноземних та спільних підприємствах перевищують
відповідні оклади на підприємствах, розташованих поза зоною.

4. Інвестиції в підприємства України.

У 1998 році обсяги освоєння капітальних вкладень вперше за останні роки
зросли на 4,8 відсотка. З урахуванням обсягів, освоєних приватним сектором
економіки, очікується близько13,5 млрд. грн. капітальних вкладень, що у
порівняних цінах майже на 3відсотка більше ніж у 1997р. (в той рік зниження
становило 7 відсотків.). Введення в дію основних фондів склало 10,898 млрд.
грн. (90 відсотків до 1997р.). На об’єктах виробничого призначення освоєно
7,851 млрд. грн., або 68 відсотків загального обсягу капіталовкладень (у
1997 році – 65,1 відсотка.).
Основним джерелом фінансування залишаються власні кошти підприємств і
організацій, питома вага яких складає 71,4 відсотка загального обсягу
капітальних вкладень.
Інвестиційні кредити становлять незначну частку в кредитному портфелі
банківської системи внаслідок небажання комерційних банків нести ризики
через недосконалість законодавчо-нормативної та податкової політики,
високої податкової політики, високої відсоткової ставки за кредити. Попиту
суб’єктів господарювання на інвестиційні кредити через високі ставна
практично немає, в той час як у розвинутих країнах кредити обслуговують до
ѕ капітальних вкладень.
За оперативними даними, освоєння капітальних вкладень за рахунок коштів
державного бюджету з урахуванням витрат, передбачених мінімізацію наслідків
Чорнобильської катастрофи та коштів, отриманих від зміни понижуючого
коефіцієнта при застосуванні до норм амортизації склав 972,2 млн. грн., що
на 6,5 відсотків більше ніж у 1997р. При цьому фінансування капітальних
вкладів за рахунок коштів Державного бюджету здійснено на рівні 27
відсотків початкового планового річного обсягу, а отриманих від зміни
понижуючого коефіцієнта при застосуванні норм амортизації – на рівні 46,7
відсотків уточненого річного обсягу.
Зменшення інвестиційних можливостей бюджетів усіх рівнів, які
становлять лише 12,7 відсотків загальних обсягів капіталовкладень, не
забезпечили належну державну підтримку структурним зрушенням в економіці.
Фондовий ринок поки, що не забезпечує вагомого зростання обсягу
інвестицій і структурну перебудову народного господарства через
недоскональність законодавчої бази про цінні папери, а також механізмів їх
реєстрації, відсутність відповідної інфраструктури ринку цінних паперів.
Якщо у 1990р. рівень введення в дію найважливіших виробничих
потужностей, будівництво яких здійснювалось із залученням державних
капітальних вкладень, складав понад 40 відсотків, то у 19998р. введені в
дію лише окремі об’єкти. Зокрема, введено в дію потужності по видобутку110
тис. тонн вугілля за рік на шахті “Ніканор-Нова” в Луганській області,
переробці 7,5 тонн бурштину на державному підприємстві “Укрбурштин” у м.
Рівне, ПЛ 750 кВ Південнодонбаська – Донбаська, протяжністю 216,6 км тощо,
проте питання розрахунків з підрядчиками на багатьох будовах залишається
невирішеним.
Із залученням власних коштів здійснено технічне переозброєння
потужностей на Криворізькому державному гірничо-металургійному комбінаті
“Криворіжсталь” з приростом потужностей на 17 тис. тонн чавунного
фасованого литва, 18 тис. тонн сталевого литва, на комбінаті “Запоріжсталь”
введено в дію станцію очистки промислових стоків, потужністю 800тис. м3 на
добу, потужність випуску 500 тис. тонн залізної сирої руди на ВАТ “Суха
балка” в м. Кривий ріг, перший пусковий комплекс об’єкту “А” VI черга на
АНТК ім. Антонова, черга установки по виробництву 300 кг текамін-
гідрохлориду на АТ “Фармак” а м. Києві, прокладено 1823,3 км ліній
електропередачі різної напруги, 49,2 км автомобільних доріг,
електрифіковано 96,1 км залізничних колій тощо.
Не зважаючи на те, що в країні накопичено майже річний обсяг
незавершеного будівництвом житла з високим ступенем будівельної готовності,
введення його в дію у 1998р. зменшилось проти 1997р. на 9 відсотків (в той
час, як за 1 півріччя спостерігалось збільшення у порівнянні з відповідним
періодом 1997р на 1,7 відсотків) і склало 5599 тис. кв. метрів загальної
площі.
Спорудження об’єктів за Чорнобильською будівельною програмою, яке
здійснювалося за залишковим принципом, велося надто низькими темпами. На їх
будівництві освоєно117,852 млн. грн. (76,3 відсотка уточненого річного
обсягу). Профінансована Чорнобильська будівельна програма в обсязі 137,3
млн. грн. (88,8 відсотків річного обсягу), але через необхідність погашення
заочної заборгованості за роботи, виконані у минулий період, лише п’ята
частина їх була спрямована на фінансування програми 1998р.
В умовах обмеженості коштів Чорнобильського фонду першочергове значення
приділялося завершенню переселення жителів із зони безумовного
(обов’язкового) відселення. у 1998р. з цієї зони переселено 355 сімей, в
тому числі з Київської області – 70 та з Житомирської – 285 сімей. В той же
час, на забруднених територіях вказаної зони продовжує проживати 2912
сімей.
За попередніми підсумками, підрядні організації в 1998р. забезпечили
нарощення обсягів виконаних будівельно-монтажних робіт у порівнянні з
минулим роком майже на 2,7 відсотка, а їх загальний обсяг склав близько
5303млн. грн. (у 1997р зниження становило 11,9 відсотка).
Для України як держави з перехідною економікою важливо розглядати
залучення іноземних інвестицій у контексті структурних змін і економічного
зростання. Офіційно визначеними пріоритетними завданнями, які покликані
розв'язати іноземні інвестиції, є: структурна реформа економіки;
технологічне оновлення виробництва; виробництво товарів широкого
споживання; подолання залежності країни від імпорту.
Але слід зазначити, що цілі інвесторів, які з'являються на вітчизняному
ринку, приходять у суперечність з внутрішньою економічною програмою
розвитку. Так, у структурі господарства їх, насамперед, цікавлять сировина,
метал, вугілля, продукти хімічної промисловості тощо. Їх інтерес викликають
підприємства, що мають певні технологічні переваги і перспективу розвитку,
а також науково-технічний потенціал. Інакше кажучи, увагу іноземців
привернула саме можливість спрощеного дешевого доступу до українських
сировинного ринку, науково-технологічної бази і кваліфікованої робочої
сили. Якщо Україна прагне дістати через ПІІ доступ до сучасних технологій,
то західні фірми реалізують технології, які вже пройшли половину свого
життєвого циклу і на світових ринках не є конкурентними. Невибагливість
споживачів українського ринку надає застарілим і не прибутковим на
західному ринку товарам можливість продовжити своє життя. Отже,
конкурентоспроможні світові корпорації орієнтуються на глобальні експортні
стратегії, а не на розвиток вітчизняного виробництва товарів в Україні.
Крім того, високий інвестиційний ризик в Україні зумовлює незначну довіру
західних підприємців. Ті ж з іноземних інвесторів, хто вже прийшов на її
внутрішній ринок, не поспішають вирішувати проблеми і завдання своїх
українських партнерів.
Все ж аналіз розвитку інвестиційної діяльності за останні роки показує
її певну позитивну динаміку, розширення масштабів, видів і сфер. Сьогодні в
економіку України вкладено понад 2 млрд. $ прямих іноземних інвестицій, що
майже в 10 разів більше порівняно з 1994 р. За 1994 р. темпи їх приросту
(порівняно з базовим 1993 р.) склали 1,7, за 1995 р.-3,4, за 1996 р.-6,4 і
за 1997 р.-9,4 рази. Водночас є зовсім мізерним обсяг іноземних капітальних
вкладень — по 5 млн. грн. на рік. Певна річ, капітальні вкладення
становлять лише частину інвестицій, однак є підстави твердити, що
статистика явно занижує величину іноземних капітальних вкладень.
За даними НБУ, у 1998 р. найбільш вагомими були капіталовкладення в
українську економіку із Сполучених Штатів Америки — 509,7 млн. $ (18,3% від
загального обсягу інвестицій), Нідерландів — 264,1 млн. $ (8,3%),
Великобританії -209,2 млн. $ (7,5%), Росії — 186,9 млн. $ (6,7%).
Відповідні вкладення в 1998 р. були здійснені інвесторами з Південної Кореї
за проектом спільного підприємства між компанією “Daewoo” та заводом
“АвтоЗАЗ” (обсяг інвестицій з цієї країни станом на 1 січня 1999 р. досяг
186,2 млн. $, тобто 6,7%).
Формування галузевої структури іноземних інвестицій пов'язана з
особливостями інвестиційного клімату України. Зацікавленість інвесторів
викликають проекти, розраховані на короткострокову перспективу, з віддачею
найближчим часом (харчова промисловість, внутрішня торгівля), а також на
стратегічне завоювання ринків машинобудування і хімічної промисловості.
З огляду на динамізм розвитку, статистичні дані інвестиційного процесу
швидко “старіють”. Тому повноцінний економічний аналіз інвестиційної
діяльності є утрудненим. Але можна відзначити формування певних тенденцій,
що якісно характеризують розвиток іноземного інвестування в Україну:
V переважання за розмірами інвестицій партнерів з промислово
розвинутих країн і за кількістю – з країн, які розвиваються, а
також поступове збільшення частки країн СНД;
V орієнтація спільних підприємств на виробництво товарів, якими
світові ринки практично насичені, та на сферу послуг;
V реалізація спільних інвестиційних проектів, як правило, на
двосторонній основі;
V обережність західних партнерів щодо великих інвестицій, зумовлена
відсутністю надійних гарантій щодо їх захисту, нерозробленістю
стратегії та тактики виходу на практично невідомий і раніше
закритий ринок;
V активність малих іноземних фірм, орієнтованих на швидке обертання
невеликого капіталу або на вигоду від разових операцій (нерідко
суто посередницьких);
V нерівномірність розподілу інвестицій за галузями і регіонами
України, їх зосередження у промислових центрах України;
V велика частка майнових внесків іноземних інвесторів у загальних
обсягах інвестицій, слабке використання механізмів фінансового
ринку для інвестування.
Основними формами залучення інвестицій протягом 1990-х років являються
вкладення у формі рухомого та нерухомого майна (близько 65%) та грошові
вкладення (близько 25%). Склад іноземних інвесторів в Україні формується за
рахунок:
* транснаціональних корпорацій;
* компаній-аутсайдерів, які не витримали конкуренції в свої
країнах;
* компанії з обмеженими фінансовими можливостями, які
розраховують на швидкий успіх.
Географічна структура іноземного інвестування в економіку України
формується під впливом двох взаємопов’язаних груп факторів. З одного боку,
її розвиток визначається глибиною зовнішньоекономічних зв’язків з
традиційними партнерами (країни СНД, де домінує Росія, окремі
східноєвропейські та західні країни), з другого – потрібність
диверсифікації, в першу чергу міжнародної інвестиційної діяльності. В цьому
контексті характерними рисами є:
. переважання двосторонніх міждержавних договорів, в
яких практично не пропрацьовано механізми участі в
багатосторонніх міждержавних структурах (ГАТТ/ВТО,
МАГАТЕ, конвенції по передачі передових технологій,
авторських прав тощо);
. вузька орієнтація в міжнародних фінансових відношеннях
(в основному МВФ та Всесвітній банк);
. орієнтація на незрілі інтеграційні регіональні та
субрегіональні групування, наприклад Чорноморське
економічне співтовариство.
Для географічної структури прямого іноземного інвестування характерне
збереження провідної ролі США, Німеччини, Великобританії, Кіпру, Швейцарії,
Росії.
Галузева структура іноземних інвестицій формується в основному за
рахунок внутрішньої торгівлі, харчової промисловості, машинобудування,
металообробки та фінансових послуг. Серед інших галузей відносне значення
мають наука, охорона здоров’я, побутове обслуговування, зовнішня торгівля,
будівництво, хімічна промисловість.
Структура іноземного інвестування по регіонам України характеризується
традиційним залученням іноземних інвестицій в економіки Києва, Одеської,
Дніпропетровської, Донецької, Львівської областей, Автономної Республіки
Крим.
Взагалі ж аналіз прямого іноземного інвестування в європейські країни з
перехідною економікою дозволяє зробити головний висновок про те, що реально
ПІІ мають значний вплив на національні економіки таких країн, як Польща,
Чехія, Словакія, а також Естонія та Латвія. Стосовно ж інших країн з
перехідною економікою, в тому числі й України, цей вплив є більш
психологічним, тому що питома вага прямих іноземних інвестицій дуже мала у
порівнянні з їх потребою в капітальних вкладеннях.
Висновок

Державна інвестиційна політика в Україні консервувала неефективну,
здеформовану структуру економіки, що є однією з головних причин погіршення
економічної ситуації. При структурній перебудові національної економіки
неможливо уникнути того, що неефективні виробництва, нежиттєздатні види
економічної діяльності, засновані на державному замовленні, державному
постачанні й державному фінансуванні, опиняться за бортом, збанкрутують.
Страх перед такою перспективою для багатьох державних підприємств важкої
індустрії є одним з головних чинників, які гальмують структурну перебудову
економіки, консервують її нинішню деформовану структуру. Панування протягом
багатьох десятиліть одноманітних державно-монополістичних господарських
структур позбавило економіку належного динамізму, гнучкості, орієнтації на
попит, сприйняття інновацій, а відтак – і ефективності. Відмова від
галузевого, вузьковідомчого державного управління економікою на користь
функціонального, ефективного поєднання ринкового й державного регулювання,
демонополізація відбуваються надто повільно, мляво; механізм банкрутства не
діє. Це й гальмує позитивні структурні зрушення в економіці та перехід від
економічного спаду до економічного зростання. Звичка до застарілих методів
господарювання, до екстенсивного нарощування виробництва заради
виробництва, відчуження від власності і результатів праці призвела до того,
що попит на інвестиції, як правило перевищує можливість його задоволення.
У стратегії інвестиційної діяльності важливу роль відіграють науково-
обґрунтоване визначення пріоритетних напрямів інвестування, їх
відповідність державним інтересам, програмним цілям національного
відродження України, швидкого подолання економічної кризи і досягнення
стабілізації та зростання народного господарства. Саме на пріоритетні
напрями науково-технічного прогресу слід максимально націлювати
інвестиційну й інноваційну діяльність та ресурси. На розвиток сучасних і
майбутніх високотехнологічних виробництв можуть претендувати тільки ті
країни, які здатні забезпечувати високий рівень науки, техніки, освіти,
культури, організації управління та трудової дисципліни.
В економіці України у цьому відношенні склалася непроста ситуація.
Держава, що збідніла внаслідок гострої економічної кризи, втрачає надійні
джерела необхідного інвестування. І тепер, прагнучи, хоча б з чималим
запізненням, відродити й активізувати політику відтворення як основу
стабілізації та оновлення національного товаровиробництва, наразилася на
протидію певних політичних і економічних сил. Концентрація фінансового
капіталу у сферах нових структур, тіньового обігу та банківської системи,
які не прагнуть до виробничого інвестування, по суті, гальмує
відтворювальні процеси, економічну стабілізацію і зростання.
Аналіз надходження іноземних інвестицій в Україну свідчить, що на
сьогодні ця молода незалежна держава ще не створила належної бази для
залучення капіталів з-за кордону. Тому найважливішими умовами залучення
іноземних інвестицій є стабілізація макроекономічного середовища, а також
удосконалення законів і нормативних актів. Але, водночас, дані питання не
можуть бути розв'язані без загальної соціально-економічної стабілізації в
країні.
Найістотнішою перешкодою для діяльності іноземних інвесторів в Україні
є недосконалість відповідного законодавства. Спроби вдосконалення
нормативних актів згідно з цілями України, а також мотивації іноземних
партнерів зумовили часті зміни в українському законодавстві. До останнього
часу не запропоновано жодного законодавчого акта, який би був достатньо
відпрацьованим, універсальним. Ускладнює ситуацію і практика коригування
нормативних актів під час їх руху від верхніх рівнів управління до нижніх.
Це пов'язано з тим, що закони і постанови мають нерідко декларативний
характер. Тому органи управління нижчих рівнів трактують їх на свій розсуд.
До головних факторів, що стримують формування економічного середовища,
сприятливого для залучення іноземних інвестицій, можна віднести також і
невизначеність пріоритетів ринкового трансформування економіки та
повільність процесів приватизації.
Проблеми соціально-психологічного характеру в залученні інвестицій
пов'язані з відсутністю ринкового менталітету у вітчизняних бізнесменів, що
проявляється у їх нездатності самостійно приймати відповідальні рішення,
швидко орієнтуватись у мінливому економічному середовищі.
Залученню іноземних інвестицій перешкоджають нерозвиненість
комунікаційних засобів, незабезпеченість повною, надійною нормативно-
правовою та комерційною інформацією.
Політика України як молодої незалежної держави щодо активізації процесу
залучення ПІІ, перш за все, пов'язана з ринковим соціально-економічним
трансформуванням суспільства. Отже, створення загальнополітичних, правових
та інституціональних умов, сприятливих для інвестування, є одночасно як
передумовою, так і результатом успішних реформ у нашій державі.
Говорячи про іноземні інвестиції треба враховувати світовий досвід,
який показує, що найбільших успіхів у залученні іноземних інвестицій
досягають ті країни, які, по-перше, ставлять таку мету, як пріоритетну в
своїй економіці, по-друге, використовують при цьому можливо більший набір
заходів. Головне тут:
. створення привабливого інвестиційного клімату;
. створення міжнародного образу країни як такої, що надає
інвестору кращі, ніж інші країни, можливості.
Підводячи підсумок, необхідно сказати, що загалом інвестиційно-
підприємницький клімат України є складним. Залучаючи до країни іноземний
капітал, не слід забувати, що з нинішньої кризи Україну виведуть лише
власні зусилля. Не варто надавати підприємствам з іноземними інвестиціями
податкові пільги, яких не мають українські, зайняті у тій же сфері
діяльності. Як показав досвід, такий захід майже не впливає на інвестиційну
активність іноземного капіталу, але призводить до виникнення на місці
колишніх вітчизняних виробництв підприємств з формальною іноземною участю,
які претендують на пільгове оподаткування.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бойчик І.М., П.С. Харів, М.І. Хопчан. Економіка підприємств
–Львів, 1998.
2. Гаврилюк «Умови здійснення іноземного інвестування» //
«Економіка України» № 8 серпень 1997.
3. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі
– К., 1998.
4. Закон України “ Про інвестиційну діяльність” (1991р.)
5. Закон України “Про загальні засади створення і
функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 30
жовтня 1992р.
6. Закон України “Про режим іноземного інвестування” //
Відомості Верховної Ради України, № 19, 1996р.
7. Закон України “Про захист іноземних інвестицій в Україні”//
Відомості Верховної Ради України, № 46, 1992р.
8. «Іноземні інвестиції та українські інвестиції за кордоном,
міжнародні торги ( тендери )» // «Фінансовая тема» № 9
сентябрь 1998.
9. Ландарь «Особливості залучення іноземних інвестицій в
Україну» // «Економіка України» № 12 грудень 1998
10. Омельченко А.В. Правове регулювання іноземних інвестицій в
Україні – К., 1996
11. Пила В., Чмир О. До питання формування вільних економічних
зон в Україні// Економіка України, 1996г., № 12.
12. Савчук В.П., С. И. Прилипко Е. Г. Величко Анализ и
разработка инвестиционных проектов – К., 1999.
13. Сидоров А. Особливості законодавчого забезпечення вільних
економічних зон в Україні// Економіка України, 1996г., № 12.
14. Теорії мікро-макроекономіки під редакцією Ю.В. Ніколенко,
М.М. Діденко, К., 1999
15. Україна на роздорожжі. //За ред. Зіденберга А., Хоффмана Л.
– Пер. З англ. – К.: Фенікс, 1998р.
16. Чмырь Е.С. Свободные экономические зоны: подходы к
классификации// Организация и регулирование экономики – К.:
Лыбидь, 1993г., Вып. 113.
17. Шевчук В.Я., Рогожин П.С. Основи інвестиційної діяльності. –
К.: Генеза, 1997р.