Доходи населення України

Доходи населення України

ПЛАН

Вступ…………………………………………………………………………………………………….. 3

1. Сутність і механізм розподілу доходів…………………………………………………. 5

2. Заробітна плата і доходи від кооперативно-колективної і
індивідуальної трудової діяльності…………………………………………………………………………………………….. 11

3. Доходи підприємців та суспільні фонди споживання…………………………… 17

4. Доходи від власності. Рентні доходи та сімейні доходи……………………….. 23

5. Фактологічні дані щодо рівня доходів населення України…………………… 28

Висновок……………………………………………………………………………………………… 31

Список використаної літератури……………………………………………………………. 34

Вступ

Одним з основних
показників, що відбивають якість життя населення, є рівень життя. Поняття рівня
життя визначається співвідношенням грошових доходів населення і прожиткового мінімуму,
питомою вагою бідних і багатих, купівельною спроможністю середніх шарів,
забезпеченістю житлом, об’єктами господарсько-побутового призначення і
комунальних послуг і т.д.

Іншими словами, в
основі рівня життя населення лежать наявність у людей гарної роботи і гідної
зарплати, можливість користатися гарантованими якісними послугами.

В останні роки
особливу актуальність здобувають проблеми, пов’язані із забезпеченням росту
доходу населення. За даними Держкомстату України, у структурі доходів населення
основну частину (більш 50%) складає заробітна плата. Зміна співвідношення
середньої заробітної плати і величини прожиткового мінімуму в останні роки
складалося не на користь заробітної плати. Збільшення доходів населення, ріст
купівельної спроможності і споживчого попиту багато в чому залежать від
пожвавлення і розширення промислового виробництва. У свою чергу, підвищення
добробуту населення і зв’язане з ним збільшення платоспроможного попиту будуть
сприяти розвитку економіки країни.

Основною метою написання даної курсової
роботи є теоретичне дослідження самого поняття „доход” і особливості утворення
доходів населення України зокрема.

Поставлена мета
обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

1. дослідження механізму
формування доходів;

2. вивчення особливостей
формування різного виду доходів населення (доходи від підприємницької
діяльності, заробітна плата, доходи від оренди тощо).

3. аналіз фактологічного
матеріалу Держкомстату України про стан доходів населення України.

Предметом курсового дослідження є
дослідження особливостей формування доходів в ринковій економіці.

Об’єктом дослідження виступає процес
формування доходів населення України.

Курсова робота
складається з п’яти розділів, в яких послідовно розглядається визначена проблема.

1. Сутність і механізм
розподілу доходів

Розподіл доходів
— це стадія відтворення, яка займає проміжне місце між виробництвом і
споживанням. Реалізована на ринку продукція перетворюється на грошову виручку.
Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається
грошовий (валовий) доход, або новостворена вартість, у процесі розподілу якого
виникають вертикальні зв’язки: між державою і членом суспільства, між державою
і підприємством, між підприємством і його працівником, між власником засобів
виробництва і найманим робітником та ін. У цих зв’язках виявляються
різноманітні форми доходів, кожна з яких має своє економічне призначення.

Об’єктивно
розподіл доходів залежить від того, що новостворена вартість складається з
необхідного продукту, який використовується для задоволення потреб
безпосередньо виробників, і додаткового продукту для задоволення особистих
потреб підприємців і загальних суспільних потреб (розширення виробництва,
соціальної та духовної сфери, створення резервів).

Спочатку
здійснюється розподіл доходу між державою і підприємством будь-якої форми
власності. Об’єктом такого розподілу є прибуток — різниця між ціною, за якою
підприємство реалізує свою продукцію, та її собівартістю.

Прибуток
підприємства розподіляється на дві частини: одна йде в розпорядження держави,
друга — залишається в розпорядженні підприємства. Це особлива форма розподілу,
від якої залежить існування держави, фінансування загальнодержавних програм
розвитку народного господарства, соціально-культурних заходів, утримання
державного апарату, забезпечення оборони країни. Разом з тим в результаті
розподілу доходів підприємство повинно мати умови для відповідної
господарсько-фінансової діяльності.

Підприємство
сплачує державі податок на прибуток до державного бюджету. Світова практика
господарювання в умовах ринкових відносин має в основному однаковий принцип
розподілу прибутку у вигляді податку. Розмір останнього залежить тільки від
розміру прибутку і має для всіх однакову міру вилучення (певна частка з
прибутку).

Важливе значення
має установлення пропорції розподілу прибутку між державою і підприємством.
Якщо вилучається надмірна частка прибутку, то підприємство втрачає стимули для
розвитку виробництва, не має можливості для поліпшення соціальних умов життя
людей. По суті, підривається основна ланка народного господарства, від якої
залежить доля розвитку всього суспільства.

Водночас, якщо
держава не матиме достатніх коштів, то це негативно відбиватиметься на
науково-технічному і економічному прогресі всього суспільства. Розвиток
фундаментальних наук, нових напрямів технічного прогресу, розв’язання ряду
глобальних проблем можливі тільки за умови участі держави та її централізованих
фондів.

Отже, важливим
принципом розподілу доходу є встановлення оптимального співвідношення, яке
створювало б сприятливі умови для поєднання економічних інтересів суспільства і
підприємств.

Сукупний
суспільний продукт у натуральній формі складається із засобів виробництва
(засобів і предметів праці) та життєвих засобів. Засоби виробництва
спрямовуються на виробниче, а життєві засоби — на особисте споживання.

Важливе значення
має розподіл фонду життєвих засобів. Він охоплює, як правило, основну частку
всього продукту, яка утворюється на основі необхідного і частини додаткового
продукту. За своїм матеріально-речовим складом фонд життєвих засобів — це
сукупність предметів споживання і послуг, який об’єктивно необхідний для
задоволення особистих потреб людини, забезпечує відтворення і розвиток її
здатності до праці, утримання непрацездатних членів сім’ї.

Коли йдеться про
розподіл необхідного продукту, то цей процес іноді вважають тотожним процесу
розподілу фонду життєвих засобів. Проте фонд життєвих засобів і необхідний
продукт — це не тотожні поняття, а отже, не синоніми.

У системі
суспільного відтворення необхідний продукт формується у процесі виробництва,
проходить через фази розподілу, обміну і споживання. Головним функціональним
призначенням необхідного продукту є відтворення робочої сили. Лише на фазі
споживання необхідний продукт набуває своєї завершеної форми як фонд життєвих
засобів, тобто виступає у вигляді предметів споживання і послуг, які
безпосередньо забезпечують особисте споживання.

Таким чином
відбувається процес трансформації необхідного продукту у фонд життєвих засобів.
Це можна показати на такому прикладі. Завод виробляє верстати. З усієї маси
вироблених верстатів одна частина йде на заміщення спожитих засобів виробництва,
друга становить необхідний продукт, а решта утворює додатковий продукт.
Зрозуміло, верстати, які утворюють необхідний продукт, це тільки матеріальна
передумова останнього. Заперечувати це означає, що підприємство, яке виробляє
засоби виробництва, не створює необхідного продукту. Насправді воно створює
матеріальний еквівалент необхідного продукту, який потім трансформується через
обмін на життєві засоби.

Після реалізації
продукції необхідний продукт набуває грошову форму, яка надходить до працівника
у вигляді заробітної плати, грошових виплат із суспільних фондів споживання.
Далі працівник свої грошові доходи на ринку (тобто через обмін) перетворює на
предмети споживання і платні послуги. Крім цього, він одержує через суспільні
фонди споживання безплатні послуги. І тільки після всього цього на стадії
споживання необхідний продукт набуває форму фонду життєвих засобів.

Як бачимо,
необхідний продукт послідовно набуває різні форми, виступає у вигляді
натуральної продукції, грошових доходів, товарів і послуг, фонд життєвих
засобів виступає тільки у вигляді предметів споживання і послуг, які безпосередньо
споживаються працівниками і членами їх сімей. Іншими словами, це необхідний, а
також частина додаткового продукту на стадії споживання.

Структура фонду
життєвих засобів буде такою. Спочатку можна виділити товари і послуги разового
користування та товари і послуги тривалого користування.

До товарів і
послуг разового користування належать продукти харчування, послуги транспорту і
зв«язку, послуги культурно-освітніх установ, освіти і охорони здоров»я,
побутові послуги.

До товарів і
послуг тривалого користування належать житло, товари господарсько-побутового і
культурного призначення, одяг, взуття, білизна тощо.

Структуру фонду
життєвих засобів можна розглядати також за формами розподілу. Серед них є такі
форми, де розподіл залежить від трудової, а також підприємницької діяльності
суб’єктів: заробітна плата тих, хто працює за наймом, і особисті доходи
працівників від реалізації продукції колективних підприємств, доходи від
індивідуальної трудової діяльності, доходи від підсобного господарства,
кооперативної діяльності, доходи підприємців.

Також є доходи,
безпосередньо не пов’язані з оцінкою результатів праці. Це суспільні фонди
споживання. Вони можуть надходити до населення через державний бюджет, а також
через спеціальні фонди підприємств (в Україні вони мають назву фондів соціального
розвитку).

І нарешті, є
доходи від власності — дивіденди від акцій, відсотки від паю на майно, відсотки
від вкладів в ощадних банках та ін.

Одна (переважна)
частина доходів перетворюється (в основному через ринок) у предмети споживання
населення, а друга (через накопичення і інвестування на основі ринкових
відносин) в засоби виробництва для розширеного відтворення, економічного
зростання.

Для будь-якого
суспільства першочергове значення має мотивація економічної діяльності. Мотив
означає спонукальну причину з приводу будь-якої дії. У цьому випадку йдеться
про те, що спонукає суб’єктів до економічної діяльності, основним змістом якої
є виробництво життєвих засобів (матеріальних благ і послуг).

Мотиваційний
механізм економічної діяльності — поняття досить складне. Воно включає мету
мотивації, суб«єктів виробничих відносин і об»єктів господарства, економічні
інтереси і стимули до діяльності, основні принципи функціонування механізму.

Первинним мотивом
діяльності людей є їх потреби у засобах Існування: продуктах харчування, одязі,
житлі тощо. Вже давно відомо, що без потреби немає виробництва, а споживання
життєвих засобів відтворює потребу.

Необхідність
задовольняти свої потреби змушує людей діяти, вступати в активну взаємодію не
лише з природою, а й між собою. Отже, виникають суспільні виробничі відносини,
в яких важливою рушійною силою є певний мотиваційний механізм економічної діяльності.

Мета мотивації —
це забезпечення відтворення суб’єктів виробничих відносин: працівників, трудових
колективів, підприємців. Якщо немає нормальних умов для відтворення, то мотиви
до конкретної економічної діяльності зникають.

Головним об’єктом
господарювання, а також основним джерелом відтворення суб’єктів виробничих
відносин виступає національний доход.

У механізмі
мотивації поєднуються економічні інтереси держави, підприємств і працівників.
Реалізація і поєднання цих інтересів відбуваються на основі матеріальних
стимулів до праці.

Реалізувати
економічний інтерес підприємства означає виробити чистий продукт, створити
прибуток, достатній для стимулювання колективу і розширення виробництва.
Реалізувати економічний інтерес працівника означає забезпечити йому необхідний
продукт, який дає можливість задовольнити його традиційні особисті потреби в
матеріальних, соціальних і духовних благах.

Основою
матеріальних стимулів до праці є система розподілу доходів. Ця основа залежить
від форм власності на засоби виробництва. Економічний стимул, як правило,
відбиває залежність одержання продукту в особисте розпорядження суб’єкта від
результатів його праці або економічної діяльності.

Економічні
стимули є засобом встановлення взаємозв’язку між інтересами і виступають певною
формою реалізації різних видів економічних інтересів. Щоб одержати заробітну
плату, працівники повинні створити чистий продукт, прибуток, тобто реалізувати
економічний інтерес підприємства.

Мотивація
діяльності починається не тільки з проголошення власності, Досвід показує, що
реалізація останньої залежить від пропорцій розподілу доходів, значну роль тут
відіграє держава.

Оголошення певної
форми власності, в тому числі приватної, ще недостатньо для створення мотивації
економічної діяльності. За допомогою непосильних податків можна вилучати значну
частину доходів і підірвати мотиви до економічної діяльності. Тому мотиваційний
механізм діяльності залежить від створення справедливої системи розподілу
доходів, яка повинна бути побудована на основі таких принципів:

·
отримання
доходів за працю, в тому числі підприємницьку, землю, капітал;

·
залежності
основної частини доходів від результатів праці, рівня економічної діяльності
суб’єктів господарства;

·
розмір
доходів при врахуванні рівня розвитку продуктивних сил повинен забезпечувати
нормальні (суспільне необхідні) умови життя; сталості розподілу доходів. «Якщо
в бюджет сім’ї кожного тижня, кожного місяця і кожного року не надходить
стійкий потік грошей, — то такій сім’ї, — справедливо зауважував П. Самуельсон,
— життя осточортіє, навіть якщо воно суцільно і складається із святих»;

·
відсутності
зрівнялівки в розподілі доходів;

·
неприпустимості
надмірної диференціації доходів у суспільстві, дотриманні соціальної
справедливості;

·
усуненні
всякої дискримінації за статтю, національністю, соціальним походженням.

У соціальне
орієнтованій ринковій економіці мають враховуватися істотні відмінності у
здібностях працівників. Це означає, по-перше, створення однакових умов для їх
розвитку; по-друге, надання роботи за здібностями; по-третє, створення
необхідних умов для високоефективної праці.

2. Заробітна плата і
доходи від кооперативно-колективної і індивідуальної трудової діяльності

Основною формою
розподілу доходів для найманих працівників є заробітна плата — ціна, що
виплачується за використання праці. Перехід до ринкової економіки зумовлює
появу ринку праці, а отже, купівлю-продаж товару робоча сила. Вихідним
положенням при з’ясуванні суті заробітної плати слід брати потреби працівника.
З урахуванням досягнутого рівня розвитку продуктивних сил вони можуть бути
зведені до так званого споживчого кошика, тобто до певного набору життєвих
засобів. Далі відбувається грошова оцінка життєвих засобів споживчого кошика з
урахуванням деяких факторів оцінки робочої сили (кваліфікації працівника, умов
його праці, співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу). Все це утворює
вартість або ціну робочої сили. Потім цю вартість ділять на тривалість робочого
дня (при почасовій оплаті) або на кількість виробів, які мають бути вироблені
при даному робочому дні (при відрядній оплаті) і одержують так звану ціну
праці.

Далі ціну праці
зіставляють з мірою праці, тобто з тим обсягом роботи, який повинен бути
виконаний працівником. Потім враховують фактичні витрати і результати праці,
відповідно до яких встановлюють грошову оплату праці (фактичне одержання
грошової винагороди). І нарешті, на ринку (тобто у сфері товарного обігу і
нематеріальних послуг) працівник перетворює грошову оплату в міру споживання.
Остання становить основну частку фонду життєвих засобів та існує поряд з такими
його допоміжними формами, як суспільні фонди споживання, доходи від підсобних
господарств, індивідуальної трудової діяльності тощо.

Отже, заробітна
плата виражає і вартість товару робоча сила, і оплату за працю, за витрати і
результати її, що визнані ринком. Західні економісти вже давно визнали сумісність
у змісті заробітної плати вартості робочої сили і забезпечення рівності
заробітної плати за однакові витрати праці, які дістали ринкове визнання.

Важливо розрізняти грошову
(номінальну) заробітну плату від реальної заробітної плати. Номінальна
заробітна плата — це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць.
Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів і послуг, які працівник може
придбати на свою грошову заробітну плату.

Зауважимо, що
номінальна і реальна заробітна плата не обов’язково змінюється в одному і тому
самому напрямі. Наприклад, номінальна заробітна плата може підвищитися, а
реальна заробітна плата в той же час — знизитися, якщо ціни на товари і послуги
зростали швидше, ніж номінальна заробітна плата.

Законодавче
встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної
плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватися оплата
за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт).

У провідній
країні ринкової економіки — США — розмір мінімальної погодинної заробітної
плати законодавче встановлювався на такому рівні: 1985 р. — 3,6 дол., 1990 р. —
4,25 і з червня 1997 р. — 5,15 дол. Остання ставка в перерахунку на місячну
зайнятість має становити 824 дол. …

Законом України
«Про оплату праці» (травень 1995 р.) визначені джерела коштів на
оплату праці. Для госпрозрахункових підприємств таким джерелом є частина доходу
та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.

Для установ і організацій, що фінансуються
з бюджету, — це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина
доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

В об’єднаннях
громадян оплата праці найманих працівників здійснюється з коштів, які формуються
згідно з їхніми статутами. Заробітна плата за своїм складом неоднорідна, вона
включає різні за функціональним значенням складові частини. Співвідношення між
ними утворює структуру заробітної плати. У ній слід розрізняти основну і
додаткову частини і види винагороди, що входять до кожної з них.

Заробітна плата
має дві форми: відрядну і почасову. У свою чергу, кожна з них має
відповідні їм системи. Відрядну форму заробітної плати в основному
застосовують, коли рівень механізації виробництва такий, що результат
діяльності значною мірою залежить від інтенсивності праці робітників.
Комплексна механізація та автоматизація виробництва обумовлюють широке
використання почасової форми заробітної плати. При цьому частка простої
почасової оплати знижується, а підвищується частка почасової преміальної
оплати.

Організація
оплати праці в Україні здійснюється на основі:

·
законодавчих
та інших нормативних актів;

·
генеральної
угоди на державному рівні;

·
галузевих,
регіональних угод;

·
колективних
договорів;

·
трудових
договорів.

Згідно з Законом
України «Про оплату праці» суб’єктами організації оплати праці є:
органи державної влади та місцевого самоврядування, власники, об’єднання
власників або їх представницькі органи, працівники.

В Україні діє
тарифна система, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових
окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифну систему оплати праці
використовують для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників —
залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифних сіток.
Вони є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Розмір заробітної
плати в різних країнах неоднаковий. Існують національні відмінності заробітної
плати. Вони обумовлені неоднаковими розмірами величини вартості робочої сили,
яка залежить від обсягу природних і історично існуючих життєвих потреб, витрат
на виховання працівника, продуктивності та інтенсивності праці в країні.

Законом України
«Про оплату праці» встановлено, що розмір мінімальної заробітної
плати (а від цього залежать всі тарифні ставки і посадові оклади) визначається
з урахуванням:

·
вартості
величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих
показників в міру стабілізації та розвитку економіки країни;

·
загального
рівня середньої заробітної плати;

·
продуктивності
праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

У країнах
ринкової економіки на величину заробітної плати впливає конкуренція, що діє на
ринку праці. Співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу не є сталим.
Воно може бути сприятливим для тих, хто її продає. Це відбувається рідко і
вибірково, якщо попит на робочу силу перевищує пропозицію на неї. У цьому
випадку зарплата може зростати. І навпаки, якщо пропозиція робочої сили на
ринку перевищує попит на неї, то виникають несприятливі умови для встановлення
більш високого рівня заробітної плати. В цих умовах робітник змушений
погоджуватись на меншу заробітну плату, на гірші умови праці. Держава і
профспілки мають право обмежувати конкуренцію на ринку праці.

В умовах переходу
до ринкової економіки складається нова система оплати праці. Їй властиві такі
риси:

·
підпорядкування
завданням інтенсивного типу розвитку економіки. Оплата праці використовується
як найважливіший засіб стимулювання зростання продуктивності праці, прискорення
науково-технічного прогресу, поліпшення якості продукції, підвищення
ефективності виробництва і зміцнення дисципліни;

·
забезпечення
прямої та жорсткої залежності оплати праці від кінцевих результатів
господарської діяльності трудових колективів;

·
оптимальне
поєднання інтересів трудових колективів із загальнонаціональними;

·
усунення
зрівнялівки і верхньої межі в оплаті праці, що дає змогу послідовніше
здійснювати принцип соціальної справедливості;

·
посилення
заінтересованості працівників у виконанні робіт меншою чисельністю працюючих;

·
створення
переваг .в оплаті тим, від кого залежить прискорення темпів науково-технічного
прогресу;

·
чіткість
і доступність механізму нарахування заробітної плати, що сприяє розумінню
широкими верствами працівників зв’язку оплати праці з результатами виробництва.

Є певні
особливості розподілу особистих доходів за трудову діяльність у колективних
підприємствах. До таких підприємств слід віднести кооперативи у різних сферах
господарювання, які засновані на кооперативній власності, а також підприємства,
засновані на спільній праці та власності, що складається з індивідуальних паїв.
Члени кооперативу і співвласники колективних підприємств не продають свою
робочу силу. Їх особисті доходи виникають у результаті реалізації товарів і
послуг, що створені колективною працею.

Кооперативна.
форма власності надає особистим доходам (або оплаті праці) ряд особливостей.

По-перше, фонд
оплати праці визначається загальними зборами кооператорів і створюється за рахунок
валового доходу даного кооперативу. Особлива увага приділяється економічно обґрунтованому
співвідношенню між коштами, що спрямовуються на розвиток виробництва і оплату
праці.

По-друге,
оскільки продукт праці кожного кооперативу знаходиться у розпорядженні
загальних зборів членів кооперативу, а не держави, то розміри оплати за рівну
працю в різних кооперативах неоднакові. Принципу рівної оплати за рівну працю
дотримуються тільки в межах окремих кооперативів.

По-третє, оплата
праці в кооперативі може здійснюватися як грошима, так і натурою.

По-четверте,
кооператив може залучати до роботи за трудовим договором громадян, які не є
членами кооперативу, з оплатою їх праці на основі домовленості сторін без
обмеження розмірів заробітку.

Для громадян,
робота яких в кооперативі не є основною, а являє собою допоміжну трудову
діяльність, зберігається заробітна плата за місцем основної роботи або
стипендія за місцем навчання у повному розмірі.

Розрізняють
доходи від індивідуальної трудової діяльності. Визначення таких доходів вимагає
чіткого з’ясування суті індивідуальної трудової діяльності. Остання являє собою
суспільне корисну діяльність громадян з виробництва товарів і надання платних
послуг, що не пов’язане з їх трудовими відносинами з державними, кооперативними,
іншими громадськими підприємствами, установами, організаціями і громадянами, а
також з трудовими відносинами у колективних сільськогосподарських
підприємствах.

Коло індивідуальної трудової
діяльності досить широке. Це працівники, які виробляють різноманітні товари
(наприклад, шиють одяг, взуття, виготовляють сувеніри тощо), власники дрібних
підприємств без найманих працівників (наприклад, перукарень, майстерень по
ремонту телевізорів, побутової техніки тощо), фахівці — юристи, лікарі,
стоматологи, викладачі, які надають громадянам платні послуги.

Проте не вся
грошова виручка від індивідуальної трудової діяльності становить грошовий
доход. Останній становить залишок після вилучення з грошової виручки виробничих
витрат (амортизація засобів праці, витрати на сировину, матеріали,
електроенергію, транспорт та ін.).

Учасник
індивідуальної трудової діяльності після сплати податку повністю
розпоряджається своїм доходом.

В умовах дефіциту
товарів і послуг можуть виникнути високі доходи за рахунок спекуляції, різних зловживань.
У зв’язку з цим, створюючи сприятливі умови для ефективної господарської
діяльності людей, що зайняті переважно в індивідуальному секторі виробництва,
слід враховувати і контролювати одержувані доходи, розумно використовувати для
цього прогресивний податок.

3. Доходи підприємців та
суспільні фонди споживання

В умовах
адміністративно-командної економіки підприємець повністю ототожнювався з
експлуататором. Вважалось, що він ніякої користі суспільству не дає, отже, не
має права на винагороду за свою діяльність.

Проте
загальновідомо, що в умовах ринкової економіки підприємець — це необхідний
суб’єкт економічних відносин, який приносить користь суспільству. А. Сміт
вважав, що підприємець, маючи на меті свої власні інтереси, «дійовише
служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається служити
їм».

Підприємці одержують доход у вигляді
прибутку. Розрізняють три види прибутку: розрахунковий (або бухгалтерський),
економічний і нормальний.

Розрахунковий
прибуток обчислюють як різницю між вартістю реалізованої продукції та витратами
на її виробництво. Економічний прибуток становить різницю між розрахунковим
прибутком і нормальним прибутком. Нормальний прибуток визначають залеж-но від
вкладу інвестованого капіталу К множенням на нього середньої прибутковості п.
Наприклад, якщо інвестований капітал становить 1000 гр. од., середня
прибутковість — 8 відсотків, тоді нормальний прибуток дорівнює

Пн = nІК =

Нормальний
прибуток трактується як певна винагорода підприємців за виконання підприємницьких
функцій, тому він є елементом витрат виробництва.

До функцій
підприємця, виконання яких заслуговує винагороди, слід віднести прояв ініціативи
з виробництва будь-якого товару чи послуги; прийняття кваліфікованих рішень
щодо управління підприємством; впровадження інновацій шляхом виробництва нового
виробу або впровадження нової техніки.

Кемпбелл Р.
Макконнелл, Стенлі Л. Брю вважають, що нормаль-ний прибуток є платою за
підприємницьку діяльність, яка повинна утримувати підприємця в будь-якій певній
сфері виробництва.

Економічний
прибуток — це по суті чистий прибуток, який залишається після відрахування всіх
витрат виробництва, у тому числі нормального прибутку. Він є вирішальним
критерієм визначення реальної прибутковості підприємств і підприємців. Величина
економічного прибутку ЕП показує, наскільки розрахунковий прибуток РП перевищує
нормальний НП: ЕП = РП – НП.

Залежно від сфери
підприємницької діяльності доходи підприємців поділяють на промисловий
прибуток, торговий прибуток, позиковий відсоток.

Промисловий
прибуток — це доход на функціонуючий капітал, зайнятий у сфері виробництва.

Торговий прибуток
відображає фінансовий результат діяльності торгівлі. Він є по суті частиною
прибутку, яку промисловий підприємець віддає торговцеві за реалізацію своїх
товарів.

Позиковий
відсоток — це частина прибутку, яку функціонуючий підприємець виплачує певному
підприємцю за тимчасове користування його грошовим капіталом.

Гроші самі по
собі не є економічним ресурсом, вони безпосередньо не виробляють товари чи послуги.
Проте підприємці «купують» можливість використання грошей. Це
використання полягає в тому, що гроші перетворюються на продуктивний капітал:
засоби і предмети праці, робочу силу. Іншими словами, позика дає можливість
користування реальними засобами виробництва, що забезпечує підприємцю прибуток,
частину якого він віддає певному підприємцю у вигляді певної ставки позикового
відсотка.

Розділяють номінальну
ставку відсотка, яка виражена в певних грошових одиницях по поточному курсу, і
реальну ставку відсотка, яка виражена в незмінних грошових одиницях або з
поправкою на інфляцію. Отже, реальна ставка відсотка дорівнює номінальній
ставці відсотка мінус рівень інфляції.

Рівень процентних
ставок неоднаковий. Наприклад, у США він має коливання від 7 до 18 відсотків.
Причини такого діапазону пояснюються ризиком на вкладену позику, терміном, на
який видається позика, її розміром, обмеженнями умов конкуренції на ринку,
розміщенням капіталу та ін.

Доходи підприємців мають регулюватися
прогресивною податковою системою. Водночас треба заохочувати підприємців вкладати
свої доходи у соціальну сферу (наприклад, встановлення іменних стипендій
студентам, створення благодійних фондів імені їх засновників, встановлення
пам’ятних дощок на школах, лікарнях, дитячих садках, будинках культури, які
побудовані за кошти підприємців).

У сучасних умовах
поряд із заробітною платою і доходами від підприємницької економічної діяльності
існує ще така форма розподілу доходів, яка гарантує задоволення важливих
соціальних потреб населення.

Сучасний рівень
виробництва передбачає певний рівень загальної освіти і професійної підготовки
працівників. Ось чому держава бере на себе частину витрат на дошкільне
виховання, одержання загальної, середньої спеціальної та вищої освіти.

Крім того, члени
суспільства мають одержувати медичну допомогу, користуватися послугами
культурно-освітніх закладів. Наявність дітей вимагає від батьків додаткових
видатків. При тимчасовому захворюванні працівник втрачає право на заробітну
плату, проте він повинен мати кошти для свого існування та утримання
непрацездатних членів сім’ї. Людина досягає похилого віку і вже не має
можливості повноцінно виконувати свою попередню роботу. Така людина заслуговує
на відпочинок і одержання коштів для і свого існування.

Отже, потрібна
особлива форма розподілу життєвих засобів існування. Вона об’єктивно виникає у
вигляді суспільних фондів споживання (СФС). Назва цієї форми розподілу в різних
країнах неоднакова. Наприклад, в США їх називають програмами по підтриманню
доходів. Серед них є програма соціального страхування. Вона в основному
фінансується за рахунок податків на заробітну плату. Крім цього, є програми
державної допомоги, або благодійні програми, які надають допомогу тим, хто не
може заробити сам через непрацездатність або має низькі доходи.

Різні допомоги,
що виплачуються на дітей, під час хвороби, на безплатну освіту, медичне
обслуговування, пенсії тощо, є в багатьох країнах, вони свідчать про соціальну
спрямованість господарювання. Проте рівень їх розвитку неоднаковий. Особливого
розвитку система соціального забезпечення досягла у Великобританії, Німеччині,
Скандинавських та інших країнах.

В Україні є два
види СФС: фонди спільного задоволення потреб і фонди для непрацездатних.

До фондів
спільного задоволення слід віднести бюджетні та благодійні послуги, освіти,
охорони здоров’я, будинків інвалідів та людей похилого віку, дитячих будинків.
Головною функцією цього виду СФС є розвиток і підтримка здібностей населення,
створення сприятливих економічних умов для розширеного відтворення народонаселення
і робочої сили.

Основними
ознаками СФС спільного задоволення потреб є: незалежність міри одержуваних благ
від тривалості трудової участі, стажу роботи і величини зарплати; блага
розподіляються переваж-но у вигляді безплатних послуг, матеріальна основа
надання благ залишається в основному в державній власності.

Матеріальною
основою СФС спільного задоволення потреб є продукт, що створений у виробництві;
формою прояву — безплатні послуги. Ці фонди використовуються через держбюджет,
фонди соціального розвитку підприємств і організацій.

Другим видом СФС
є фонди для непрацездатних. До останніх належать ті, що досягли похилого віку
або втратили працездатність внаслідок хвороби або каліцтва; особи, що втратили
працездатність частково, а також ті, що не досягли зрілого працездатного віку:
студенти стаціонарного навчання; учні середніх спеціальних та інших закладів.
Іноді ці фонди називають фондами взаємодопомоги. До цього виду слід віднести
пенсії, допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплату відпусток по вагітності
та пологах, оплату пільгових годин працюючим підліткам, стипендії студентам,
допомоги дітям та ін.

Головна функція
такого виду СФС є створення загальних сприятливих матеріальних умов для
нормального відтворення народонаселення, робочої сили, підтримання звичайних
умов життя, що склалися внаслідок особистої трудової діяльності. Основними ознаками
СФС цього виду є: одержання благ, пов’язане з участю в праці у минулому і
майбутньому; у ряді випадків розмір коштів залежить від тривалості трудового
стажу і величини заробітної плати; блага розподіляються у грошовій формі,
переходять в особисту власність; споживач сам розпоряджається одержаними
коштами. Формами прояву СФС є грошові виплати з бюджетних асигнувань і коштів
підприємств, профспілкових організацій.

Структура
суспільних фондів споживання у всіх країнах, де є ця форма розподілу доходів,
має свої особливості. Розглянемо структуру СФС за економічним призначенням,
способом розподілу, джерелами формування і формами надання споживачам на
прикладі України.

За економічним
призначенням СФС спрямовуються на забезпечення безплатної освіти і професійно-технічної
підготовки, утримання дітей у дошкільних установах, школах-інтернатах, класах
подовженого дня; безплатної медичної допомоги, фізичного виховання, організації
відпочинку і соціального забезпечення (пенсії, допомоги), стипендії тим, хто
навчається у навчальних закладах.

За способом
розподілу серед членів суспільства розрізняються такі СФС: ті, що
розподіляються незалежно від кількості та якості праці (безплатна медична
допомога, навчання дітей і дорослих); ті, що розподіляються з урахуванням
минулого заробітку і стажу роботи (пенсії, допомоги з тимчасової
непрацездатності); ті, що розподіляються з урахуванням забезпеченості сімей
(наприклад, при оплаті за утримання дітей в дитячих садках і яслах, пільги
надаються малозабезпеченим сім’ям).

За джерелами
формування СФС поділяють на загальнодержавні, які формуються з коштів
державного бюджету і бюджету соціального забезпечення; кошти, що виділяються
підприємствами; кошти громадських організацій, головним чином профспілок
(одночасна допомога, безплатні або пільгові путівки в будинки відпочинку і санаторії
тощо).

За формами
надання СФС можна поділити на грошові виплати, натуральні видачі, безплатні
послуги..

СФС повинні
забезпечити розвиток загальнодержавних систем безплатної народної освіти,
охорони здоров’я і соціального забезпечення, поліпшення умов відпочинку
населення; пом«якшити об»єктивно існуючі відмінності у матеріальному становищі
окремих громадян, сімей, соціальних груп у соціально-економічних і культурних
умовах виховання дітей; підтримувати життєвий рівень малозабезпечених громадян.

Частина СФС у
вигляді пенсій, допомоги з тимчасової непрацездатності пов’язана з розподілом
за працею, і в дотриманні цього принципу здійснюється соціальна справедливість.
Проте у вихованні дітей, їх утриманні у дитячих яслах, садках, у навчанні в
загальноосвітніх школах, середніх і вищих навчальних закладах не можна повністю
зберегти диференціацію, що склалась залежно від оплати праці їх батьків. Тут
СФС повинні бути спрямовані на створення приблизно рівних умов у розвитку
здібностей. Слід мати на увазі, що ринкова економіка посилює диференціацію
доходів населення. Для людей, що мають високі доходи, виникають платні елітарні
дошкільні та навчальні заклади. З’являється загроза появи нерівних умов у
розвитку здібностей підростаючого покоління. Обдаровані діти з малозабезпечених
сімей позбавляються відповідного виховання. Часто діти, які мають природні
здібності до деяких професій, через брак фінансових коштів не одержують
необхідної підготовки. Отже, для розвитку обдарованих дітей виникає потреба
використання коштів з СФС.

В Україні
посилюється роль суспільних фондів споживання, що мають благодійний характер.
Для малозабезпечених людей встановлені субсидії для оплати житла, комунальних
послуг та придбання інших життєвих засобів. Такі допомоги називають адресними,
оскільки їх надають не всім, а тим, хто має низькі доходи, а отже, потребує
матеріальної допомоги з боку суспільства за рахунок СФС (грошові виплати,
пільгові умови в оплаті за перебування дітей у дитячих дошкільних закладах,
організація безплатного харчування, надання одягу, взуття тощо).

Диференціація
розподілу суспільних фондів споживання повинна визначатись в основному обсягом
споживання життєвих засобів, необхідних для відтворення народонаселення і
робочої сили.

4. Доходи від власності.
Рентні доходи та сімейні доходи

Є доходи, які
реалізують власність на землю, капітал, майно. Власник промислового, тобто
зайнятого у сфері суспільного виробництва, та торгового капіталу отримує
прибуток, власник землі — ренту, власник позикового капіталу — відсоток.
Прибуток і відсоток є доходами функціонуючих підприємців (у промисловості,
сільському господарстві, будівництві, торгівлі, банківській справі тощо).

Рента — доход
земельного власника і рантьє, які не виконують ніяких підприємницьких функцій.
Такі доходи від власності є основними і розглядаються у відповідних темах
підручника.

Тут розглянемо,
по-перше, доходи від власності працівників підприємств як допоміжної форми до
їхнього основного доходу в формі заробітної плати; по-друге, доходи тих, хто
живе від власності за рахунок дивідендів на акції, відсотків на цінні папери та
ренти, тобто так званих рантьє, які не беруть участі в організації
функціонування капіталів.

Доходи від
власності в розвинених країнах ринкової економіки відіграють важливу роль у
мотиваційному механізмі трудової діяльності. «Демократизація
капіталу» поставила робітників ближче до власності, ніж це зробила
командно-адміністративна система управління, що позитивно позначилося на
результатах виробництва.

Сьогодні у новому
механізмі розподілу життєвих засобів України одержали визнання доходи від
власності. До них слід віднести дивіденди від акцій, відсотки на вклади
працівників в майно державного або орендного підприємства, на основі якого
утворюється колективне підприємство, а також відсоток на вклад працівника у
приріст майна цього підприємства після його створення. Крім цього, існують
відсотки від грошових вкладів в Ощадний банк України і доходи від облігацій.

Виникає цілком
закономірне питання, чому потрібна третя форма розподілу від власності? Причин
багато. Проте серед них головна — необхідність усунення відчуження працівника
від засобів виробництва. Зрозуміло, розподіл від власності — не єдиний спосіб
розв’язання цього складного завдання, проте він найдоступніший для розуміння
працівника, оскільки органічно пов’язує особистий інтерес з колективним. Цей
зв’язок здійснюється в тісному переплетінні особистої власності з розвитком і
привласненням акціонерної форми власності на засоби виробництва. Крім цього,
розподіл власності сприятиме відродженню малорентабельних і збиткових
підприємств, активізації соціальної та трудової активності населення.

Проте доходи від
власності створюють ряд проблем. За умов відсутності контролю можливі
зловживання і порушення принципів соціальної справедливості.

Можна окреслити
граничне припустимі межі дотримання соціальної справедливості у процесі розподілу
від власності. Слід насамперед зберегти принцип, згідно з яким доходи від
власності у формі дивідендів, відсотків, ренти мають лише допоміжний характер.
Основну частку доходу працездатне населення повинно одержувати за суспільне
корисну працю.

Нетрудові доходи
можуть послабити ініціативу і стимули до трудової діяльності. Отже, небажано,
щоб серед населення з’явився такий соціальний прошарок, який би існував тільки
за рахунок дивідендів або відсотків. Така несправедливість посилювала б
соціальну відокремлюваність між тими, хто працює і хто живе тільки за рахунок
доходів від власності.

Для забезпечення
соціальної справедливості важливе значення має питання, за які кошти можна
придбати акції. Згідно з чинним законодавством в деяких країнах СНД акції
трудового колективу та акції акціонерних товариств громадяни можуть придбавати
за рахунок їх особистих коштів, причому всі ці акції іменні. Продаж, відчуження
таких акцій підлягають обов’язковій реєстрації у встановленому законодавством
порядку. Все це створює необхідні умови для здійснення певного контролю за
такою формою доходів населення. Ігнорування цього правила може призвести до
«відмивання» нечесних доходів, до створення особливого прошарку
рантьє, посилення несправедливої майнової нерівності.

Акції можна
придбати також за рахунок приватизаційних паперів, які засвідчують право
власності на безплатне одержання частки майна державних підприємств, державного
житлового, земельного фондів.

У багатьох
країнах ринкової економіки є акції на пред’явника, тобто акції, які вільно
продаються і купуються на фондових біржах.

Громадяни можуть
одержувати доход у вигляді відсотка на облігації. Останні є видом цінних паперів,
які дають право власнику одержувати фіксований доход, але не дають права голосу
при розв’язанні питань господарювання підприємств. Як правило, облігації
випускаються на обмежений період часу. Вартість їх повністю погашається
протягом цього часу.

В умовах
товарно-грошових відносин виникає особливий вид доходів, що пов’язаний з
утворенням ренти — виду доходу, який регулярно отримують з землі, капіталу,
майна і який не пов’язаний з підприємницькою діяльністю. Вона властива
передусім сільському господарству. Як уже зазначалося, землевласник отримує
земельну ренту, яка, в свою чергу, виступає в формі абсолютної ренти,
диференційної ренти та монопольної ренти. В багатьох країнах ринкової економіки
рентою називають також відсотки, що виплачуються на облігації державних позик.
Особи, які живуть переважно за рахунок ренти, утворюють паразитичний прошарок
суспільства.

Величина реальних
доходів залежить не лише від розмірів грошових доходів, обсягу безплатних і
пільгових послуг, а й від рівня цін на предмети споживання і тарифів на
послуги, величини квартирної плати, розмірів податків. Необхідно також
враховувати наявність безробіття, тривалість робочого дня, соціальний захист
особи тощо.

Показники
реальних доходів населення найповніше характеризує рівень добробуту народу
через сімейні доходи. Сім’я є насамперед демографічним поняттям і початковою
економічною ланкою. Вона являє собою об’єднання людей, засноване на шлюбі або
повній спорідненості та пов’язане спільністю побуту, сімейним доходом і
взаємною відповідальністю. Найважливіша функція сім’ї — народження і виховання
дітей. Тому значний економічний інтерес викликає економічна основа відтворення
сім’ї — сімейний доход. Якщо досліджується душовий доход, то найбільш правильну
картину дає не той доход, який нараховується як середній на душу населення у
масштабі країни, а той, який реально складається у кожній сім’ї.

Є досить
різноманітні джерела сімейних доходів. Це оплата праці, надходження із
суспільних фондів споживання, доходи від кооперативної діяльності, доходи від
особистого підсобного господарства, доходи від індивідуальної трудової діяльності.
Всі ці джерела сімейних доходів мають трудове походження.

Частину доходів
сім’я одержує із суспільних фондів споживання у вигляді безплатних послуг,
грошових виплат і натуральної оплати. Це в основному пенсії, стипендії,
допомоги, дотації на путівки в санаторії, будинки відпочинку, дитячі табори
відпочинку, на утримання дітей в дошкільних закладах. Цим джерелом переважно
користуються ті сім’ї, де більше дітей. У його формуванні закладена праця
всього суспільства і разом з тим кожного працездатного члена сім’ї.

У сімейному
бюджеті підвищується роль доходів від власності, особистого підсобного
господарства, а також від індивідуальної трудової діяльності.

Структура
сімейних доходів за своїми джерелами досить різноманітна. Вона залежить від
структури суспільних відносин країни, рівня розвитку продуктивних сил.

Сімейний доход не
повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто набору товарів і послуг,
розрахованого на основі норм і нормативів споживання і забезпеченості населення
першочерговими .життєвими засобами. Прожитковий мінімум використовується для
встановлення мінімального рівня доходів сімей, а також мінімальних розмірів
заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат і пільг.

Сімейні доходи
використовуються за різними напрямами. Серед них слід назвати харчування,
придбання одягу, взуття, купівлю меблів, предметів культури і побуту (включаючи
автомобілі, мотоцикли), витрати на соціально-культурні та побутові послуги,
нагромадження та інші видатки.

Зростання доходів
не тільки веде до повнішого задоволення потреб сім’ї, а й змінює структуру
напрямів і переваг використання сімейних доходів. При цьому виявляються деякі
важливі закономірності цього процесу.

Харчування в
структурі сімейних доходів займає одне з найважливіших місць. Зменшення його
частки є позитивною тенденцією, яка свідчить про підвищення життєвого рівня
населення. Пояснюється це тим, що видатки на харчування є необхідною основою
існування людини, вони визначаються традиційними сімейними потребами населення
і менш за все піддаються скороченню. Людина економить на харчуванні в останню
чергу, коли всі інші ресурси вже вичерпані.

Розвиток
виробництва, зростання багатства суспільства і його членів зумовлюють
збільшення заощаджень і нагромаджень, які використовуються для поліпшення
добробуту і подальшого розвитку виробництва.

5. Фактологічні дані щодо
рівня доходів населення України

За даними
Держкомстату України номінальні доходи населення за січень–листопад 2003 р.
порівняно з аналогічним періодом 2002 р. збільшились на 13 %. Наявні доходи,
які можуть бути використані населенням на придбання товарів та послуг, зросли
на 10,1 %, а реальні наявні, визначені з урахуванням цінового фактора, – на 4,9
%.

Наявні доходи у
розрахунку на одну особу за листопад 2003 р. становили 318,2 грн. проти 278,5
грн. за листопад 2002 р.

Витрати населення
у січні–листопаді 2003 р. порівняно з аналогічним періодом попереднього року
збільшились на 21 %. Приріст заощаджень склав 9284 млн. грн.

Упродовж 11
місяців 2003 р. тривав процес зростання рівнів номінальної та реальної
заробітної плати. Так, номінальна середньомісячна заробітна плата, нарахована
на одного штатного працівника за січень–листопад 2003 р. порівняно з
відповідним періодом 2002 р. підвищилася на 22,7 % і склала 454,56 грн., що на
24,5 % перевищує розмір встановленого прожиткового мінімуму для працездатних
осіб (365 грн.) та у 2,5 раза розмір мінімальної заробітної плати (185 грн.) у
цьому періоді.

Розмір заробітної
плати за видами економічної діяльності коливався від 227 грн. на підприємствах
сільського господарства та пов’язаних з ним послуг до 1006 грн. в установах,
зайнятих фінансовою діяльністю.

Реальна заробітна
плата у листопаді порівняно з жовтнем 2003 р. зменшилась на 3,6 % (при
зростанні споживчих цін на 1,9 %). Темп її приросту порівняно з листопадом 2002
р. склав 12,9 %. Середньомісячний розмір реальної заробітної плати у
січні–листопаді 2003 р. перевищив відповідний тогорічний показник на 15,3 %.

Сума невиплаченої
заробітної плати за 11 місяців 2003 р. зменшилась на 8,2 %, а за листопад – на
0,8 % і на 1 грудня 2003 р. склала 2123,6 млн грн. Порівняно з відповідним
періодом 2002 р. скорочення обсягу боргу склало 11,1 %. ах країни.

Вагоме зменшення
суми боргу із виплати заробітної плати порівняно з 1 січня 2003 р. зафіксовано
на підприємствах сільського господарства (на 74 млн грн., або на 19,2 %),
будівництва (на 29,8 млн грн., або на 15,4 %), транспорту та зв’язку ( на 16,2
млн грн., або на 12,9 %).

З кожних 100
невиплачених гривень 62 – заборгували своїм працівникам промислові
підприємства, ще 15 – підприємства сільського господарства.

Частка
працівників, які вчасно не отримували заробітну плату, в загальній їхній кількості
зменшилась з 18,1 % на 1 січня 2003 р. до 13,1 % на 1 грудня 2003 р.

Скорочується і
тривалість невиплати заробітної плати. Кількість працівників, які не отримували
заробітну плату понад 6 місяців, зменшилась майже на третину (з 739 тис. осіб
на 1 січня 2003 р. до 504 тис. осіб на 1 грудня 2003 р.).

Заборгованість із
фінансування виплати пенсій та грошової допомоги по установах Мінфіну та
Пенсійного Фонду України після повної ліквідації протягом вересня 2000 р. в
наступні періоди не виникала.

У листопаді 2003
р. субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг
отримували 10,2 % сімей країни.

У січні-листопаді
2003 р. субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг
та електроенергії призначено 2669,0 тис. сімей, що становить 91,6 % від
загальної кількості сімей, які звернулися за субсидіями, з них у міській
місцевості — 2060,0 тис. , у сільській — 609,0 тис. сімей.

Загальна сума
призначених субсидій у січні-листопаді 2003 р. становила 103,8 млн грн., при цьому
в міській місцевості цей показник склав 88,6 млн грн., сільській — 15,2 млн
грн.

Середня сума
призначеної субсидії на одну сім’ю у листопаді 2003 р. становила 54 грн.

Висновок

В якості
висновку зрезюмуємо основні положення курсової роботи. Розподіл доходів — це
стадія відтворення, яка займає проміжне місце між виробництвом і споживанням.
Реалізована на ринку продукція перетворюється на грошову виручку. Після
вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий (валовий)
доход, або новостворена вартість, у процесі розподілу якого виникають
вертикальні зв’язки: між державою і членом суспільства, між державою і
підприємством, між підприємством і його працівником, між власником засобів
виробництва і найманим робітником та ін.

Основною формою
розподілу доходів для найманих працівників є заробітна плата — ціна, що
виплачується за використання праці. Перехід до ринкової економіки зумовлює
появу ринку праці, а отже, купівлю-продаж товару робоча сила. Вихідним положенням
при з’ясуванні суті заробітної плати слід брати потреби працівника. З
урахуванням досягнутого рівня розвитку продуктивних сил вони можуть бути
зведені до так званого споживчого кошика, тобто до певного набору життєвих
засобів. Законом України «Про оплату праці» (травень 1995 р.)
визначені джерела коштів на оплату праці. Для госпрозрахункових підприємств
таким джерелом є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх
господарської діяльності.

Для установ і
організацій, що фінансуються з бюджету, — це кошти, які виділяються з
відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок
господарської діяльності та з інших джерел.

Тарифну систему
оплати праці використовують для розподілу робіт залежно від їх складності, а
працівників — залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами
тарифних сіток. Вони є основою формування та диференціації розмірів заробітної
плати.

В Україні є два
види СФС: фонди спільного задоволення потреб і фонди для непрацездатних.

Другим видом СФС
є фонди для непрацездатних. До останніх належать ті, що досягли похилого віку або
втратили працездатність внаслідок хвороби або каліцтва; особи, що втратили
працездатність частково, а також ті, що не досягли зрілого працездатного віку:
студенти стаціонарного навчання; учні середніх спеціальних та інших закладів.
Іноді ці фонди називають фондами взаємодопомоги. До цього виду слід віднести
пенсії, допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплату відпусток по вагітності
та пологах, оплату пільгових.

Є доходи, які
реалізують власність на землю, капітал, майно. Власник промислового, тобто зайнятого
у сфері суспільного виробництва, та торгового капіталу отримує прибуток,
власник землі — ренту, власник позикового капіталу — відсоток. Прибуток і
відсоток є доходами функціонуючих підприємців (у промисловості, сільському
господарстві, будівництві, торгівлі, банківській справі тощо).

Показники
реальних доходів населення найповніше характеризує рівень добробуту народу
через сімейні доходи.

Список використаної
літератури

1. Дешківський А.В. Економічна
теорія: фінансово-кредитна система, грошовий обіг, інфляція. – К.: НОК ВО,
1991.

2. Иванов В.М. Деньги и кредит: Курс
лекций. – 2-е изд., стереотип. – К.: МАУП, 2001.

3. Леонтьев В. Экономические эссе.
Теория, исследования, факты и политика: Пер. с англ. – М.: Политиздат, 1990.

4. Макконел К.Р., Брю С.Л.
Экономикс: Принципы, проблемы и политика. Пер. с англ. – М.: Республика, 1992

5. Мэнкью Н.Г. Макроэкономика. Пер. с англ.
– М.: Изд-во МГУ, 1994.

6. Мэнкью Н.Г. Макроэкономика. Пер. с
англ. – М.: Изд-во МГУ, 1994.

7. Основи економічної теорії:
політекономічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. – 5-те вид., випр.
– К.: Знання-Прес, 2004.

Патриот — север.

Патриот — север. Рефераты, курсовые, дипломы.

Добавить комментарий Отменить ответ