ЗМІСТ.

1. Вступ.
2. Дізнання, його загальні принципи.
3. Попереднє слідство.
1. Слідчі дії.
4. Пред`явлення обвинувачення і допит обвинуваченого.
5. Зупинення попереднього слідства.
6. Закінчення попереднього слідства.
7. Обвинувальний висновок.
8. Висновок.

1. Вступ. Необхідною умовою реалізації конституційного принципу
законності (п.1 ч.3 ст. 129 Конституції України) в кримінальному
судочинстві і здійснення поставлених перед ним завдань є правильне
встановлення фактичних обставин справи з метою досягнення об`єктивної
істини. Попереднє розслідування являє собою процесуальну діяльність органів
дізнання, слідства, прокуратури щодо виявлення, закріплення й оцінки
доказів з метою розкриття злочинів і викриття осіб, що їх заподіяли, тобто
воно й покликано практично здійснювати зазначений принцип. Це — друга
стадія українського кримінального процесу, яка слідує за порушенням
кримінальної справи та передує виданню обвинуваченого до суду або закриттю
справи. Необхідність існування цієї стадії у кримінальному процесі на
відміну від процесу цивільного зумовлена ступенем суспільної небезпеки
діянь, що переслідуються у кримінальному порядку та необхідністю практично
гарантувати додержання вимог законності та принципів Конституції і
кримінального закону.
Кримінально-процесуальний закон встановлює дві форми попереднього
розслідування: дізнання й попереднє слідство.
2. Дізнання, його загальні принципи.
Закон розрізняє поняття і компетенцію органа дізнання й особи, що
робить дізнання.
Орган дізнання представляє його керівник, що вправі робити дізнання по
будь-якій справі, віднесеноої до компетенції дізнання, і здійснювати окремі
слідчі дії. Орган дізнання в особі його начальника керує дізнанням,
призначає осіб для ведення дізнання і несе повну відповідальність за якість
розслідування. Особа, що проводить дізнання, — це посадова особа,
уповноважена органом дізнання на виробництво дізнання. Будучи самостійним
суб'єктом процесу, вона старанно досліджує всі обставини справи і, як і
слідчий, оцінює доказу по своєму внутрішньому переконанню, керуючись
законом і правосвідомістю.
Особа, що робить дізнання, відповідає за законність і обгрунтованість
своїх дій. Проте її процесуальна самостійність більш обмежена, чим
слідчого. Це виявляється у взаємовідносинах і з керівником органа дізнання,
і з прокурором. Якщо слідчий усі рішення приймає самостійно, крім випадків,
коли потрібна санкція прокурора або рішення суду, то особа, що робить
дізнання, багато рішень приймає за згодою начальника органа дізнання або по
його дорученню. Найбільше важливі дії і рішення відбуваються і приймаються
органом дізнання. Тільки орган дізнання вправі порушити кримінальну справу
або відмовити в її порушенні, затримати особу, підозрювана у вчиненні
злочини , призупинити або припинити виробництво в справі. У коло його
обов'язків входить виявлення причин і умов учинення злочинів і прийняття
необхідних мір до їхнього усунення. Практично це означає, що дані рішення
приймаються від імені начальника органа дізнання або їм затверджуються.
Дізнанням називається попереднє розслідування справ, яке провадиться
правомочними на те органами дізнання (ст. 101 КПК):
— міліцією;
— податковою поліцією;
— органами безпеки;
— командирами військових частин, з`єднань, начальниками військових
установ;
— митними органами;
— начальниками ВТУ, слідчих ізоляторів та ЛТП;
— органами державного пожежного нагляду;
— органами прикордонної охорони;
— капітанами морських суден, що перебувають у далекому плаванні;
З цього переліку органів дізнання очевидно, що дізнання здійснюється
різноманітними органами і пов'язано з основними функціями цього органа.
Капітани морських судів, командири військових частин, з`єднань,
начальники військових установ виконують діяльність по дізнанню епізодично,
у зв'язку з виниклою необхідністю.
На органи дізнання покладається обов`язок прийняття необхідних
оперативно-пошукових і інших передбачених угловно-процессуальным законом
мір, необхідних для попередження і припинення злочинів. Встановлюючи
обов'язок органа дізнання, закон мав на увазі насамперед міліцію як
постійно чинний орган дізнання.
Міліція займається оперативно-пошуковою діяльністю і здійснює
процесуальне розслідування по більшості кримінальних справ у формі
дізнання.
Оперативно-пошукова діяльність, маючи важливе значення для успішного
здійснення кримінально-процесуальної діяльності, у поняття дізнання як
процесуальної діяльності не входить.
За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує
кримінальну справу і проводить слідчі дії до встановлення особи яка його
вчинила, а після її встановлення у строк не більше 10 днів складає
постанову про передачу справи слідчому, яка подається прокурору для
затвердження.
У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він
зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання
невідкладних слідчих дій у строк до десяти днів з моменту порушення справи.
Якщо у справі про тяжкий злочин не встановлено особу, яка його вчинила,
орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє
слідчого про їх наслідки.
Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний виконувати
доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій.
Якщо у справі про злочин, що не є тяжким , особу яка його вчинила, не
встановлено, дізнання зупиняється (ч. І ст. 108 КПК).
За наявності обставин, що виключають провадження в кримінальній справі,
орган дізнання закриває справу мотивованою постановою, копію якої в добовий
строк надсилає прокуророві (ст. 109 КПК).
Таким чином, під дізнанням у кримінальному процесі слід розуміти
види попереднього розслідування, що провадяться уповноваженими на те
законом посадовими особами й органами і що складаються: у вчиненні
невідкладних слідчих дій по встановленню і закріпленню слідів злочину, у
виконанні доручень і вказівок слідчого про виробництво слідчих дій по
справах, по яких проводиться попереднє слідство; у повному розслідуванні по
справах, по яких попереднє слідство не обов'язково.
3. Попереднє слідство. Попереднє слідство — основна форма розслідування
злочинів, яка застосовується в більшості кримінальних справ ( ст. 111, 112
КПК). Воно повинно бути закінчене протягом двох місяців. У цей строк
входить час з моменту порушення справи до направлення її прокуророві з
обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для
розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру
або до закриття чи зупинення провадження у справі.
Строк попереднього слідства може бути продовжено районним, міським та
прирівняним до них прокурором до трьох місяців, прокурором Автономної
Республіки Крим, області, міста Києва,
Севастополя і прирівняним до них прокурором або їхніми заступниками –
до шесті місяців. Надалі продовжувати строк попереднього слідства можуть
лише Генеральний прокурор України або його заступники.
Якщо справа повернута судом для провадження додаткового слідства, його
строк встановлюється в межах одного місяця. Подальше подовження строку
слідства в цих справах здійснюється на загальних підставах.
3.1. Слідчі дії. До слідчих дій, які провадяться органами розслідування
в українському кримінальному процесі належать: допит свідків, потерпілих,
підозрюваних, обвинувачених, експертів; очна ставка; пред`явлення для
впізнання; обшук; виїмка; огляд; ексгумація трупа; освідування; відтворення
обстановки та обставин події; провадження експертизи; накладення арешту на
майно, поштово-телеграфну кореспонденцію.
Основним способом одержання інформації, зафіксованої в пам`яті людей, є
допит потерпілих, свідків, підозрюваних та обвинувачених. Інформація
отримана таким чином є для слідчого вкрай необхідною. Вона допомагає йому
вибрати правильний напрям роботи, перевірити отриману процесуальну
інформацію, більш повно і всебічно досліджувати матеріали справи.
Допит свідка й потерпілого. Допит свідка — слідча дія, яка найчастіше
застосовується органами розслідування. Свідка можна допитувати про факти,
які стосуються даної справи, а також про особу підозрюваного чи
обвинуваченого, потерпілого. Свідок має право відповідно до положень
Конституції України відмовитися давати показання відносно близьких родичів,
коло яких визначається законом.
Свідок викликається до слідчого повісткою, яка вручається під розписку
свідкові, а в разі його тимчасової відсутності — кому-небудь з дорослих
членів його сім`ї, домоуправлінню, сільській або селищній Раді народних
депутатів чи адміністрації за місцем його роботи. Свідок може бути
викликаний також телеграмою або телефонограмою.
Свідок допитується в місті провадження попереднього слідства, а в разі
необхідності — в місці його перебування. Він допитується окремо і за
відсутності інших свідків. При цьому слідчий вживає заходів, щоб свідки,
викликані в одній справі не змогли спілкуватися між собою до закінчення
допиту.
Перед допитом слідчий встановлює особу свідка, повідомляє його, в якій
справі він викликаний, і попереджає його про кримінальну відповідальність
за відмову дати показання і за дачу завідомо неправдивих показань (ст. 178,
179 КК). Потім він з`ясовує стосунки між свідком і підозрюваним чи
обвинувачуваним, потерпілим і починає допит.
Допит свідка практично ділиться на дві частини. Перша з них являє собою
вільну розповідь свідка про відомі йому обставини справи, друга складається
із запитань слідчого й відповідей на них.
Допит свідка оформляється протоколом, у якому вказуються: прізвище,
ім'я та по батькові свідка, його вік, громадянство, національність, освіта,
місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, а також відомості
про його стосунки з підозрюваним, обвинуваченим і потерпілим. У протоколі
зазначається, що свідкові роз`яснено його обов`язки і відповідальність за
відмову давати показання і за дачу завідомо неправдивих показань.
Показання свідка та відповіді на поставлені йому запитання викладаються в
перший особі й по можливості дослівно. Свідкові, коли він про це просить,
може бути надана можливість особисто написати свої показання в присутності
слідчого, про що зазначається в протоколі. Після закінчення допиту слідчий
пред`являє свідкові протокол для прочитання. На прохання свідка протокол
може бути йому прочитаний слідчим. Свідок і особи, які були присутні при
допиті, мають право просити про внесення доповнень і поправок до протоколу.
Свідок підписує кожну сторінку протоколу (ст. 170 КПК).
Допит потерпілого ведеться за тими ж правилами, що й допит свідка. КПК
України встановлює лише одну особливість: потерпілого попереджають лише про
відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, тобто давати
показання – це право, а не обов`язок потерпілого і відповідно до цього
права він може відмовитися від дачі показань.
Очна ставка полягає в одночасному допиті двох раніше допитаних осіб, у
показаннях яких є суперечності з приводу одних і тих же обставин. Вона може
бути проведена між двома свідками, потерпілими, свідком і потерпілим,
свідком та обвинуваченим, між двома обвинуваченими тощо.
Існує визначений порядок проведення очної ставки. Спочатку слідчий
встановлює, чи знають особи, викликані на очну ставку, один одного і в яких
стосунках вони перебувають між собою; свідків попереджають про кримінальну
відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо
неправдивих показань. Потім викликаним на очну ставку особам по черзі
пропонується дати показання про ті обставини справи, для з`ясування яких
призначена очна ставка, після цього слідчий ставить запитання й особи,
викликані на очну ставку, з дозволу слідчого можуть ставити запитання одна
одній; оголошення показань, даних учасниками очної ставки на попередніх
допитах, дозволяється лише після дачі ними показань на очній ставці та
запису їх до протоколу. Про проведення очної ставки слідчий складає
протокол. Допитані особи мають право вимагати доповнення протоколу і
внесення до нього поправок. Протокол підписує кожна з допитаних осіб та
слідчий (ст. 173 КПК).
Пред'явлення особи та предметів для впізнання. Суть цієї слідчої дії
полягає в тому, що свідку, потерпілому, обвинуваченому або підозрюваному
пред`являються особа чи предмет для того щоб вони засвідчили, чи той це
предмет чи особа, які вони раніше бачили і про які давали показання (ст.174
-176 КПК).
Порядок пред`явлення особи для впізнання такий: свідка, потерпілого,
підозрюваного чи обвинуваченого спочатку допитують про зовнішній вигляд і
прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких упізнаючий бачив цю
особу, про що складається протокол допиту; особа, що підлягає впізнанню,
пред'являється впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі у кількості
не менше трьох, які не мають різких відмінностей у зовнішності та одязі;
особі, що підлягає впізнанню, пропонується зайняти будь-яке місце серед
інших осіб, що пред'являються.
Свідка і потерпілого перед упізнанням попереджають про кримінальну
відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань; впізнаючому
пропонують вказати особу, яку він упізнав, і пояснити за якими ознаками він
її впізнав. У разі неможливості пред'явлення особи впізнання може
проводитися за фотознімком, поданим одночасно з не менш як двома іншими
фотознімками. Пред`явлення особи для впізнання здійснюється в присутності
двох понятих.
За тими ж правилами пред'являються і предмети для впізнання. Про дану
слідчу дію складається протокол, який підписується всіма особами, котрі
брали участь у проведенні впізнання,
понятими й слідчими. До протоколу додаються фотознімки, якщо особи або
предмети, пред`явлені для впізнання були сфотографовані.
Обшук і виїмка. Обшук проводить слідчий у тих випадках, коли він має
достатні дані вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті
злочинним шляхом, а також інші предмети й документи, які мають значення для
встановлення істини в справі, заховані в певному приміщенні або місці чи в
якоїсь особи. Обшук здійснюється також у тому випадку, коли слідчий має
достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці переховується
злочинець. Обшук може проводитися за постановою слідчого і тільки з санкції
прокурора. У невідкладних випадках обшук може бути здійснений без санкції
прокурора, але з наступним повідомленням прокурора в добовий строк про
проведення обшуку та його результати (ст. 177 КПК).
Виїмка проводиться в тих випадках, коли слідчий має точні дані, що
предмети чи документи, які мають значення для справи, знаходяться в певної
особи чи в певному місці. Вона проводиться за постановою слідчого. Виїмка
документів, що являють собою державну таємницю, проводиться тільки з
санкції прокурора і в порядку, погодженому з керівником відповідної
установи (ст. 178 КПК).
Обшуки та виїмки, крім невідкладних випадків , належить проводити вдень
і обов'язково в присутності двох понятих та особи, яка займає дане
приміщення, а за відсутності її — представника домоуправління або місцевої
Ради народних депутатів. Обшуковуваним, понятим і відповідним представникам
роз'яснюється їхнє право бути присутніми при всіх діях слідчого й робити
заяви з приводу ціх дій. Такі заяви підлягають занесенню до протоколу.
У приміщеннях, що їх займають дипломатичні представництва, а також де
проживають члени діпломатичних представництв та їхні сім'ї, які
користуються правом дипломатичної недоторканості, обшук і виїмку можна
проводити лише за згодою дипломатичного представництва. Про згоду
дипломатичних представників на обшук або виїмку робиться запит через
Міністерство закордонних справ України. Обшук і виїмка в зазначених
приміщеннях проводиться обов`язково в присутності прокурора і представника
Міністерства закордонних справ (ст. 182 КПК).
Перед обшуком або виїмкою слідчий пред`являє постанову особам, що
займають приміщення, пропонує їм видати зазначені в постанові предмети або
документи, а також вказати місце, де переховується злочинець. У разі
відмови виконати зазначені вимоги слідчий провадить обшук або виїмку в
примусовому порядку. Проводячи обшук, слідчий має право розкривати замкнені
приміщення і сховища, якщо володілець відмовляється їх відкрити. Під час
обшуку або виїмки слідчий повинен вжити заходів, щоб не були розголошені
виявлені при цьому обставини особистого життя обшукуваного та інших осіб,
які проживають або тимчасово перебувають у цьому приміщенні.
Під час обшуку або виїмки можуть бути вилучені лише предмети й
документи, які мають значення для справи, а також цінності й майно
обвинуваченого або підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову або
можливої конфіскації майна. Предмети і документи, які вилучені законом з
обігу, підлягають вилученню, незалежно від їх відношення до справи. Всі
документи і предмети, які підлягають вилученню, слідчий повинен пред'явити
понятим та іншим присутнім особам і перелічити в протоколі обшуку або
виїмки чи в доданому до нього опису із зазначенням їх назви, кількості,
міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних ознак. У
необхідних випадках вилучені предмети й документи на місці обшуку
упаковуються і опечатуються.
Протокол обшуку або виїмки складається у двох примірниках. До нього
заносяться всі заяви і зауваження осіб, присутніх під час обшуку чи виїмки,
зроблені з приводу тих чи інших дій слідчого. Обидва примірники протоколу,
а також опис вилучених предметів підписують слідчий, особа, у якої
проведено обшук або виїмка, та запрошені особи, що були присутні. Другий
примірник протоколу обшуку або виїмки, а також другий примірник опису
вручається особі, у якої проведено обшук або виїмку, а в разі її
відсутності — повнолітньому членові її сім'ї або представникові
домоуправління чи місцевої Ради народних депутатів. За наявності в
протоколі зауважень на неправильні дії, допущені під час обшуку, слідчий не
пізніше як за два дні повідомляє про це прокурора, який здійснює нагляд за
слідством.
Обшук особи також проводиться за постановою слідчого і з санкції
прокурора чи його заступника. Без винесення постанови обшук особи можна
проводити при затриманні її чи ув`язненні під варту або коли є достатні
підстави вважати, що перебуваючи в приміщенні чи іншому місці, де
проводиться обшук або виїмка, вона ховає при собі предмети чи документи,
які мають значення для справи. Той, хто обшукує, і поняті повинні бути тієї
ж статі, що й обшукувана особа (ст. 184 КПК).
Огляд являє собою слідчу дію, мета якої — виявлення слідів злочину та
інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, а також інших
обставин, які мають значення для справи. КПК розрізняє огляд місцевості,
приміщення, предметів чи документів, трупа (ст. 190, 192 КПК).
Огляд місця події (перші два вида огляду) у невідкладних випадках може
бути проведений до порушення кримінальної справи. У цих випадках за
наявності для того підстав кримінальна справа порушується негайно після
огляду (ч. 2 ст. 190 КПК).
Огляд провадиться у присутності не менше двох понятих, і як правило,
вдень. Для участі в огляді слідчий може запросити спеціаліста, не
заінтересованого в результатах справи. У необхідних випадках слідчий
провадить вимірювання, складає план, креслення оглянутого місця та окремих
предметів, а також по можливості фотографує їх.
Огляд предметів і документів, вилучених під час огляду місця події,
виїмки або обшуку, а також пред'явлення їх обвинуваченому, потерпілому та
іншим особам слідчий провадить на місці події, обшуку або виїмки, а у
випадках, коли це неможливо, — за місцем провадження у справі.
Огляд трупа на місці його виявлення слідчий провадить за участю судово-
медичного експерта і в присутності двох понятих. Коли неможливо викликати
судово-медичного експерта, то запрошується найближчий лікар.
Про необхідність ексгумації трупа слідчий складає постанову, яку
затверджує прокурор. Труп виймають з місця поховання в присутності
слідчого, судово-медичного експерта та двох понятих, про що складається
протокол, який підписують усі зазначені особи (ч. 2 ст. 192 КПК).
Окремою слідчою дією є освідування , мета якого полягає в тому, щоб
виявити або засвідчити у обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого чи
свідка особливі прикмети, які мають значення для справи, або встановити
стан даної особи. Освідування провадиться в присутності понятих лише у
разі, якщо слідчий визнає це за необхідне (ч.2 ст. 127 КПК). Судово-медичне
освідування провадить за вказівкою слідчого судово-медичний експерт або
лікар.
Слідчий не вправі бути присутнім під час освідування особи іншої статі,
коли це пов`язано з необхідністю оголити особу, що підлягає освідуванню.
Під час освідування не допускаються дії, які принижують гідність
освідуваної особи або небезпечні для її здоров`я. Про результати
освідування, проведеного слідчим, складається протокол, який підписують
слідчий та освідуваний. При судово-медичному освідуванні складають акт, а
коли освідування проводить лікар, він видає довідку (ст. 193 КПК).
Відтворення обстановки й обставин події може відбуватися у формі
слідчого експерименту й перевірки показань на місці. З метою перевірки та
уточнення результатів допиту свідка, потерпілого, обвинуваченого чи
підозрюваного або даних, одержаних під час проведєння огляду та інших
слідчих дій, слідчий може виїхати на місце і в присутності понятих, а в
необхідних випадках – і з участю спеціаліста, свідка, потерпілого й
обвинуваченого відтворити обстановку й умови, в яких ті чи інші події могли
відбуватися в дійсності. Виконання цих дій допускається за умови, коли вони
не принижують гідність осіб, що беруть у них участь, і не є небезпечними
для їхнього здоров'я. Про проведення зазначених дій складається протокол,
який підписують особи, які брали в них участь, поняті та слідчий. До
протоколу додаються відповідні схеми, фотознімки, плани, документи (ст. 194
КПК).
Проведення експертизи. Експертиза призначається у випадках, коли для
дослідження обставин справи необхідні наукові, технічні або інши спеціальні
знання.
За необхідності проведення експертизи слідчий складає мотивовану
постанову, в який вказує:
— підстави для проведення експертизи;
— прізвище експерта або назву установи, експертам якої доручається
провести експертизу;
— питання, щодо яких експерт повинен дати висновок;
— об`єкти, які мають бути досліджені;
— перелічує матеріали, що пред'являються експертові для ознайомлення.
Постанова про призначення експертизи оголошується підозрюваному або
обвинуваченому. При цьому йому роз`яснюються права, зокрема право заявити
відвід експерту, просити про призначення експерта з числа вказаних ним
осіб, ставити перед експерт додаткові питання, про що складається протокол,
який підписують слідчий, підозрюваний або обвинувачений (ст. 197 КПК).
Експертиза може бути проведена в спеціальній експертній установі,
наприклад у Науково — дослідному інституті судової експертизи, або
поза експертною установою – особами, які мають спеціальні знання. Після
проведення необхідних досліджень експерт складає висновок. Ознайомившись з
висновком експерта, слідчий має право допитати експерта з метою одержання
роз яснення або доповнення висновку. Про допит експерта складається
протокол.
Матеріали експертизи пред`являються підозрюваному або обвинуваченому,
про що складається протокол. У протоколі слідчий зазначає їхні пояснення,
зауваження, заперечення й клопотання. Клопотання ці вирішуються слідчим.
Про відмову в клопотанні слідчий виносить мотивовану постанову.
4. Пред`явлення обвинувачення і допит обвинуваченого. Ст. 131 КПК
зобов'язує слідчого винести постанову про притягнення даної особи як
обвинуваченого, коли є достатньо доказів, які вказують на вчинення нею
злочину. Копія постанови негайно надсилається прокуророві.
Обвинувачення має бути пред`явлене не пізніше двох днів з моменту
винесення слідчим постанови про притягнення даної особи як обвинуваченого,
і принаймні не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу. В разі
відмови обвинуваченого поставити підпис на постанові про притягнення його
як обвинуваченого слідчий робить на ній відмітку про оголошення її тексту
обвинуваченому й про відмову його від подпису, про що сповіщає прокурора
(ст. 133, 140 КПК).
Слідчий зобов`язан допитати обвинуваченого негайно після його явки або
приводу, в усякому разі не пізніше як за добу після пред'явлення йому
обвинувачення. На початку допиту слідчий повинен запитати обвинуваченого,
чи візнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні, після чого
пропонує йому дати показання по суті обвинувачення. Слідчий вислуховує
показання обвинуваченого і в разі необхідності ставить йому запитання.

Показання обвинуваченого та відповіді на поставлені йому запитання
викладаються від першої особи й по можливості дослівно. Після закінчення
допиту слідчий пред'являє протокол обвинуваченому для прочитання.
Обвинувачений має право вимагати доповнення протоколу і внесення до нього
поправок. Ці доповнення і поправки підлягають обов'язковому занесенню до
протоколу. Протокол підписують обвинувачений і слідчий. Якщо протокол
написаний на кількох сторінках, обвинувачений підписує кожну сторінку
окремо (ст. 143, 145 КПК).
5. Зупинення попереднього слідства — це тимчасова перерва провадження в
справі. Справа може бути зупинена, коли місцезнаходження обвинуваченого
невідоме, коли психічне або інше тяжке захворювання обвинуваченого
перешкоджає закінченню провадження в справі або коли не встановлено особу,
яка вчинила злочин. Попереднє слідство зупиняється мотивованою постановою
слідчого, копія якої направляється прокуророві (ст.206 КПК).
Справа, в який слідство зупинено, підлягає закриттю: після закінчення
строків давності притягнення до кримінальної відповідальності; внаслідок
зміни обстановки, в силу чого вчинене винним діяння втратило суспільно-
небезпечний характер або ця особа перестала бути суспільно небезпечною;
внаслідок акту амністії або помилування; за наявності вироку суду за тим же
обвинуваченням або нескасованої постанови органу дізнання, слідчого,
прокурора про закриття справи за тим же обвинуваченням. Закриття справи
провадиться мотивованою постановою слідчого (ст. 211 КПК).
6. Закінчення попереднього слідства. Провадження попереднього слідства
закінчується: складанням обвинувального висновку; винесенням постанови про
закриття справи; винесенням постанови про направлення справи до суду для
вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру
(ст.212 КПК).
У більшості випадків попереднє слідство закінчується складанням
обвинувального висновку й передачею справи через прокурора до суду. Для
забезпечення прав і законних інтересів усіх учасників процесу закон
зобов'язує слідчого, перш ніж приступити до складання обвинувального
висновку, виконати ряд процесуальних дій.
Визнавши попереднє слідство в справі, яка підлягає направленню для
віддання обвинуваченого до суду, закінченим, слідчий повідомляє про це
потерпілого, цивільного відповідача або їхніх представників і роз`яснює їм
їхнє право ознайомитися з матеріалами справи; про це слідчий складає
відповідний протокол або додає до справи копію письмового повідомлення. У
разі письмового або усного клопотання зазначених осіб про ознайомлення їх з
матеріалами справи слідчий повинен надати цим особам та їхнім представникам
можливість ознайомитися з ними. Зазначені особи мають право робити виписки
зі справи й заявляти клопотання про доповнення слідства. Оголошення про
закінчення слідства і пред'явлення матеріалів справи для ознайомлення
оформляються протоколом (ст.217 КПК).
Після того, як слідчий ознайомив потерпілого, цивільного позивача і
цивільного відповідача зі справою, він оголошує обвинуваченому, що слідство
в його справі закінчено й він має право на ознайомлення з усіма матеріалами
справи як особисто, так і з допомогою захисника, а також може заявити
клопотання про доповнення попереднього слідства. Якщо обвинувачений не
виявив бажання мати захисника, йому пред'являються для ознайомлення всі
матеріали справи.
Під час ознайомлення з ними обвинувачений вправі робити виписки з
матеріалів справи й порушувати клопотання. Про те, що обвинуваченому
оголошено про закінчення слідства і що йому пред'явлено матеріали для
ознайомлення зазначається в протоколі.
Слідчий зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому право заявити клопотання
про розгляд його справи в суді першої інстанції одноособово суддею чи
колегіально судом у складі трьох осіб у випадках, передбачених законом (ч.І
СТ.218КПК).
Якщо в справі бере участь захисник, слідчий надає можливість
ознайомитися з усіма матеріалами справи й захисникові, про що складає
окремий протокол. При цьому пред`явлення матеріалів справи має бути
відкладено до явки захисника, але не більше як на три дні.
У разі неможливості для обраного обвинувачем захисника з'явитися в цей
строк слідчий має право запропонувати обвинуваченому запросити іншого
захисника або забезпечує йому захисника. Обов'язок забезпечити участь
захисника в такому випадку покладається на керівника адвокатського
об'єднання за місцем провадження справи.
Оплата праці захисника у випадку, коли він брав участь у попередньому
слідстві або судовому розгляді за призначенням та у разі звільнення
підозрюваного, обвинуваченого й підсудного від оплати юридичної допомоги
через їхню малозабезпеченість, проводиться за рахунок державного бюджету у
розмірі 1 мінімальної заробітної плати за повний робочий день (лист
Міністерства юстиції і Міністерства фінансів України №12-90-162 від 1
березня 1996 р.). Відшкодування витрат в таких випадках може бути покладено
на засудженого (ст.47КПК).
Матеріали попереднього слідства пред`являються для ознайомлення
підшитими й пронумерованими. Обвинуваченого й захисника не можна
обмежувати в часі, потрібному їм, щоб ознайомитися з усіма матеріалами
справи. Однак, якщо обвинувачений і його захисник явно намагатимуться
затягнути закінчення справи, слідчий вправі своєю мотивованою постановою
визначити певний строк для ознайомлення з матеріалами справи. Така
постанова підлягає затвердженню прокурором (ч.5 і 6 ст.218 КПК).
7. Обвинувальний висновок. Після виконання вказаних вище дій і
розв'язання клопотань, заявлених під час ознайомлення з матеріалами справи,
слідчий cкладає обвинувальний висновок. Це – завершальний документ
попереднього розслідування, в якому викладаються всі обставини справи,
систематизуються докази, зібрані в ході розслідування, формулюється
обвинувачення, дається юридична кваліфікація злочинних дій обвинуваченого.
Обвинувальний висновок складається з описової і резолютивної частин. В
описовій частині зазначаються: обставини справи. В описовій частині
зазначаються: обставини справи, як їх встановлено на попередньому слідстві
– місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожним з
обвинувачених, а також докази, які зібрані в справі, й відомості про
потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред`явленого йому
обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх
перевірки; наявність обставин, які обтяжують та пом`якшують його
відповідальність. При посиланні на докази обов'язково зазначаються аркуші
справи.
У резолютивній частині наводяться відомості про особу кожного з
обвинувачених, коротко викладається суть пред'явленого обвинувачення із
зазначенням статті кримінального закону, який передбачає даний злочин.
Обвинувальний висновок підписує слідчий із зазначенням місця і часу його
складання (ст.223 КПК).
До обвинувального висновку додаються: список осіб, що підлягають
виклику в судове засідання, із зазначенням їхньої адреси й аркушів справи,
де викладені їхні показання або висновки; довідка про рух справи та про
застосування запобіжного заходу із зазначенням часу й місця тримання під
вартою кожного з обвинувачених, якщо вони заарештовані; довідки про речові
докази, цивільний позов, заходи вжиті по забезпеченню цивільного позову і
можливої конфіскації майна; довідка про судові витрати в справі за час
попереднього слідства з посиланням на відповідні аркуші справи (ст. 224
КПК).
Після того, як обвинувальний висновок складено й підписано, слідчий
направляє справу прокуророві.
Одержавши від органу попереднього слідства справу з обвинувальним
висновком, прокурор забов`язаний перевірити чи мала місце подія злочину; чи
містить діяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад злочину; чи
немає в справі обставин, що тягнуть за собою її закриття, чи пред`явлено
обвинувачення щодо всіх установлених злочинних дій обвинуваченого; чи
притягнуті як обвинувачені всі особи, викриті у вчиненні злочину; чи
правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального
закону; чи додержано вимог закону при складанні обвинувального висновку; чи
правильно обрано запобіжний захід; чи вжито заходів для забезпечення
відшкодування збитків, заподіяних злочином, і можливої конфіскації майна;
чи виявлено причини та умови, що сприяли вчиненню злочину, й чи вжито
заходів до їх усунення; чи додержано під час провадження дізнання або
попереднього слідства всіх інших вимог КПК.
Перевіривши справу з обвинувальним висновком, прокурор:
— затверджує обвинувальний висновок або складає новий обвинувальний
висновок;
— повертає справу слідчому зі своїми письмовим вказівками для
провадження додаткового розслідування;
— закриває справу, склавши про це постанову;
— складає постанову, в який зазначає зміни, що вносяться до
обвинувального висновку.
Після затвердження обвинувального висновку або складання нового
обвинувального висновку прокурор направляє справу до суду, якому вона
підсудна, й повідомляє суд про те, чи вважає він за потрібне підтримувати
державне обвинувачення. Одночасно з цим прокурор повідомляє обвинуваченого,
до якого суду направлена справа.

8. Висновок.
Практика органів попереднього розслідування показує, що
законодавство, що регламентує повноваження органів дізнання по здійсненню
невідкладних слідчих дій, потребє удосконалення. У законі варто було б
закріпити загальне правило, відповідно до якого органам дізнання давалося б
право робити слідчі дії по встановленню і закріпленню слідів злочину, що
виявляться невідкладними в конкретній справі, тому що не можна заздалегідь
визначити, які дії виявиться невідкладними у тому або іншому випадку.
Зрозуміло, мова йде про ті слідчі дії, що спрямовані на пошук, збирання та
закріплення доказів по гарячих слідах.