1. Про сільський туризм, агротуризм, екотуризм і зелений туризм

На науковій і практичній ниві ще досі тривають дискусії про зміст і
направленість таких понять і явищ, як «сільський туризм» і «агротуризм».
Звернемось з цим питанням до поважного словника з подорожей, туризму та
гостинності британця С.Медліка (1993). Згідно з цим словником, сільський
туризм (rural tourism) – відпочинковий вид туризму, сконцентрований на
сільських територіях. Він передбачає розвиток туристичних шляхів, місць для
відпочинку, сільськогосподарських і народних музеїв, а також центрів з
обслуговування туристів з провідниками та екскурсоводами. Поняття
«сільський туризм» часто ототожнюють з «агротуризмом», але «сільський
туризм» значно ширше. Агротуризм (farm tourism) – відпочинковий туризм, що
передбачає використання сільського (фермерського) господарства. Агротуризм
може проявлятись у різних формах, але завжди включає винаймання помешкання.
Розрізняють дві базові форми агротуризму: винаймання помешкання з
обслуговуванням безпосередньо в межах дворогосподарства або розміщення на
нічліг з самообслуговуванням на землях, що належать до дворогосподарства,
наприклад в кемпінгах та наметах. Агротуризм таким чином виступає однією з
форм сільського туризму. У агротуризмі дворогосподарство (фермерське
господарство) становить одночасно нічліжну базу та головний предмет
інтересу для туриста.
Екотуризм – це форма подорожі, сприятлива для навколишнього середовища.
Вона відбувається на територіях, що мають природничу цінність (національні
та ландшафтні парки). Екотуризм спрямований на охорону природного й
культурного середовища регіонів, які відвідуються туристами. Він
передбачає, що учасниками цих подорожей є люди з високою екологічною
свідомістю. Синонімом поняття «екотуризм» є зелений туризм (green tourism),
природничий туризм (nature tourism). Виділяються такі форми екотуризму –
активний екотуризм (піший, велосипедний, водний, кінний, рибальство),
фауністичні та флористичні поїздки (орнітологічні поїздки, полювання,
тематичні поїздки), культурологічні й етнографічні поїздки.
Сільський туризм і його різновидність агротуризм мають багато спільного з
екотуризмом і часто відповідають багатьом його пріоритетам, зокрема:
збереження природничого та культурного середовища, підтримка добробуту
місцевої громади, постачання туристам харчів з місцевих продуктів. Деякі
власники агротуристичних господарств, розташованих поблизу природоохоронних
територій, підтримують серед туристів проекологічні вимоги. У сільських
місцевостях організовують відвідувачам багато додаткових послуг, що
включають екотуристичні програми: кінні та велосипедні прогулянки, маршрути
по знакованих стежках у національних і ландшафтних парках, природничі
подорожі, збирання ягід та грибів. Але сільський туризм (агротуризм) і
екотуризм відрізняються основними цілями використання вільного часу. Їхня
головна різниця полягає у базових мотивах подорожування. Сільський туризм –
це форма проведення вільного часу у вигляді стаціонарного відпочинку, тоді
як базовою метою екотуризму виступає активне відкриття дикої природи,
традицій і культури, їх глибоке пізнання й сприйняття. Сільські оселі
можуть використовуватись як база для ночівлі та харчування екотуристів. У
спеціальній літературі з'явилось нове поняття екоагротуризм, що передбачає
відпочинок у селян, які вирощують сільськогосподарську продукцію із
застосуванням екологічних методів. Тут агротуризм поєднується з екологічним
сільським господарством.
Наведені вище поняття, пов'язані з сільським туризмом і екотуризмом,
знайшли своє використання для визначення форм туристичного руху в Україні.
Зокрема, відпочинок в українських селах було визначено як «сільський
зелений туризм». Він охопив широкий спектр форм відпочинку на селі: від
стаціонарного відпочинку у сільській місцевості (власне сільський туризм),
відпочинку у туристичних центрах і курортах, що розташовані у селищах і
малих містах, до відпочинку у сільських дворогосподарствах (агротуризм).
Визначення сільського руху як «зелений» підкреслює його проекологічну
орієнтацію.
Актуальним сьогодні для правової підтримки сільського туризму є формування
організаційно-господарського механізму його функціонування та державної
підтримки у вирішенні таких питань:

1) прийняття нормативних документів, які регулюватимуть діяльність різних
форм сільського туризму;

2) здійснення заходів щодо підтримки та просування сільського туризму на
внутрішньому та міжнародному туристичному ринку;

3) забезпечення організаційної й матеріальної підтримки з боку держави
нового виду послуг на селі – сільського туризму та агротуризму.
2. Сільський туризм як вид підсобної діяльності

В сучасній літературі ми зустрічаємось з досить широкою класифікацією
різновидів туризму: активний і пасивний; історичний, культурно-етнічний,
пізнавальний, екологічний, розважальний, екстремальний і т.д. Але рідко хто
зможе відрізнити аграрний туризм від сільського зеленого, а сільський
зелений від екологічного. Можливо, для більш чіткого розуміння різниці між
ними необхідно звернути увагу на професійний рівень власників об'єктів
розміщення. Ми вводимо нову класифікацію за кадровим складом. В основу цієї
класифікації покладено професійний рівень осіб, які надають туристичні
послуги. До виникнення поняття «сільський зелений туризм» туризмом в
загальноприйнятому розумінні займались особи, що мали відповідну освіту та
стаж роботи в туристичних фірмах. Основна відмінність сільського зеленого
туризму від туризму, так би мовити, звичайного – це те, що туристичні
послуги надають особи, які мають інший фах (сільськогосподарські робітники,
працівники сфери обслуговування, вчителі) та надають ці послуги в сільський
місцевості.
Селянин-фермер в межах сільського туризму може організувати:
активний туризм (збудувати на своїй території спортивний майданчик,
підйомник, розробити маршрути для велотуристів, кінні прогулянки);
екотуризм (відпочинок в екологічно чистій місцевості, вживання чистих
продуктів);

мисливський туризм;
культурно-етнічний (екскурсії, розповіді про історію краю, національні
обряди, побут) і т.д.

Основою сільського туризму є власне сам селянин та його побут. Селянин
запрошує до своєї оселі:
людину з міста подивитись на сільськогосподарське виробництво (як робиться
цей особливий сир, масло, ковбаса тощо, як вирощуються ці свині, корови,
коні);
людину творчої, розумової праці подивитись на майстерність ремісника (як
робиться дерев'яний посуд, як плететься ліжник)
іноземців подивитись на особливості національних традицій, культури.

Щоб визначити критерії, за допомогою яких можна б було відрізнити сільський
туризм від усіх інших, необхідно законодавчо закріпити ряд вимог до житла
та до власника житла, який надає послуги з сільського зеленого туризму.
Треба ввести до законодавства поняття «агрооселя». Агрооселя – це житлове
приміщення, яке знаходиться в сільській місцевості, містить не більше п'яти
кімнат, пристосованих для проживання туристів і належить на правах
приватної власності господарю, який займається сільськогосподарською
діяльністю або зайнятий у сфері обслуговування чи соціальній сфері села.
Для чого потрібно це визначення? В законодавстві повинно бути передбачено
пільги для власників осель, що дозволять прискорити розвиток сільського
зеленого туризму. Щоб розрізнити, які саме приміщення підпадають під дію
пільг, необхідно чітко визначити поняття «агрооселя». Наприклад, в Польщі
чинним законодавством встановлені пільги щодо оподаткування агротуризму і
виникли проблеми з розрізненням сільських осель та приватних міні-готелів,
які оподатковуються на загальних підставах.

Що означає житлове приміщення? Це означає, що відповідно до довідки з
інвентиризаційного бюро це приміщення визначене як житлове. Тобто поняття
«агрооселя» не охоплює колиб, перебудованих для прийому туристів
господарських приміщень і т.д.

Що означає займатися сільським туризмом як підсобною діяльністю? Власником
агрооселі може бути фермер, селянин, який працює індивідуально на
присадибній ділянці, селянин, який працює на сільськогосподарських
підприємствах, а також мешканці села, зайняті у сфері обслуговування та
соціальній сфері: працівники сільради, пошти, вчителі, продавці і т. д.
Необхідно законодавчо закріпити звільнення агроосель від сплати готельного
збору та обов'язкової державної стандартизації. Для агроосель можливе
запровадження добровільної категорізації представниками Спілки сприяння
розвитку сільського зеленого туризму та представниками органів місцевого
самоврядування (треба затвердити категорії та умови проведення
категорізації: оплатна чи безоплатна і т.д.).
В майбутньому самі власники агроосель будуть зацікавлені в проведенні
стандартизації для підвищення рівня своєї діяльності та наближення до
міжнародних стандартів. Система стандартизації буде використовуватись
організаціями, які займаються рекламою агроосель і передбачає відповідність
якості та ціни продукту (послуги). Стандартизація оселі забезпечує:
Прозорість пропозиції для клієнта;
Контроль якості продукту;
Різноманітність пропозиції та різницю в ціні.

В Польщі стандартизація проводиться інспекторами Польської Федерації
сільського туризму «Гостинні господарства» кожні два роки. У польському
законодавстві закріплено, що оселі для гостей не підлягають стандартизації,
але ці приміщення можуть використовуватись для нічлігу лише в тому випадку,
якщо вони відповідають певним вимогам, затвердженим розпорядженням голови
Ради Міністрів.
Необхідно внести доповнення в податкове законодавство стосовно пільгового
оподаткування доходів, отриманих громадянами за договорами оренди житла в
сільській місцевості.
Згідно з чинним законодавством, цивільно-правові угоди між фізичними
особами оподатковуються за ставкою 20%. Доцільним буде зменшити ставку
податку до 2-4% від ціни договору.
Розглянемо на прикладі один з можливих варіантів виникнення та розвитку
сільського туризму як виду підсобної діяльності.
Марія Петрівна працює поштаркою в селі. Звичайно, як і всі мешканці села,
вона має присадибну ділянку, сад, корову, свиню і т.д. Будинок в Марії
Петрівни двоповерховий, просторий, з вікон – гарні краєвиди. Неподалік
річка та ліс. Якось випадково до Марії Петрівни подзвонили знайомі з міста
та спитали дозволу за невелику плату на тиждень винайняти другий поверх
будинку. Після тривалих роздумів, обговорень на сімейній раді, переборовши
невпевненість та хвилювання, Марія Петрівна погодилась. Знайомі (а це була
родина з двома дітьми-підлітками) не створили багато проблем, хоча в перші
дні було трохи ніяково: ніби гості, а ніби й «клієнти», бо ж платять гроші.
Але Марія Петрівна людина приємна, усміхнена: отак з усмішкою й вирішували
всі труднощі.
Відпочиваючі готували собі самі, купуючи продукти в Марії Петрівни та в
сільському магазині.

В день приїзду Марія Петрівна та її знайома уклали договір про оренду двох
кімнат на другому поверсі протягом тижня по 10 гривень з особи. Тобто:

4 особи х 7 діб х 10 грн. = 280 грн.

Загальна сума договору становила 280 гривень.
Забігаючи наперед, слід зазначити, що в договорі бажано передбачити
відповідальність відпочиваючих за завдану шкоду та відповідальність
господаря за якість наданих послуг. Коли гість потрапляє до Вашої оселі,
він сам приймає рішення: чи безпечно йому та його сім'ї тут проживати. Якшо
ж клієнт вважає незадовільним стан безпеки, чистоти і т.д. Вашої оселі, він
з Вами розпрощається і підшукає собі нове приміщення.
Підписання договору має певні наслідки: по-перше, після отримання грошей
згідно з чинним законодавством Ви повинні заповнити довідку Форми № 2 та у
20-ти денний термін після закінчення місяця, у якому зроблено виплату,
надіслати її до податкової адміністрації за місцем прописки особи, якій
зроблено виплату. Довідка надсилається у двох примірниках разом з
квитанцією про сплату належної суми. Податок у розмірі 20 відсотків від
суми договору сплачується у день отримання виплати. Документи бажано
відсилати заказним листом.
А по-друге, якщо у Вас виникнуть проблеми (після танців вивалилась стіна і
т.д.), то письмовий договір буде найкращим підтвердженням Ваших стосунків з
відпочиваючими (особливо, якщо Ви передбачили в договорі матеріальну
відповідальність за вивалену стіну).

Марія Петрівна, отримавши гроші та провівши задоволених і вдячних клієнтів,
заповнила довідку Форми № 2 та сплатила 20% (з 280 грн.) = 56 грн. в
ощадному банку на рахунок податкової інспекції.
Звичайно, ця подія в селі не залишилась не поміченою. Але Марія Петрівна
поставилась до цього спокійно. Через деякий час до Марії Петрівни
зателефонували знайомі знайомих. Вона погодилась. Після першої спроби вона
почувала себе впевненіше. Цього разу відпочиваючі хотіли б харчуватись в
господині. Марія Петрівна любила свою роботу на пошті і не могла
відлучатись додому серед дня.
Дочка Марії Петрівни Леся, яка вже втратила надію знайти роботу в районному
центрі або селі, погодилась допомогти матері. Звичайно, обслуговування
відрізнялось від ресторанного чи готельного. Проте відпочиваючі, зважаючи
на щирість, привітність та старанність молодої господині, були задоволені,
і це надавало Лесі впевненості. Така робота наштовхнула жінку на думку, що
набагато вигідніше продавати власну сільськогосподарську продукцію вдома,
ніж везти до міста. Але як забезпечити регулярне завантаження туристами
вільних кімнат на другому поверсі? Як розповсюдити інформацію про свої
послуги?
По-перше, зробити фотографії. Хоча і з труднощами, але Лесі вдалося зробити
декілька знімків: загальний вигляд будинку, спальню для гостей, річку, ліс,
ще й себе в українському строї.

Що ж далі? Довелося ознайомитись з основами рекламної справи.

3. Дещо про рекламу сільського туризму

Рекламне звернення – засіб подання інформації рекламодавця (власника
сільської оселі) споживачу.

У великому потоці рекламної інформації звернення, яке є простим переліком
переваг тієї чи іншої послуги (туристичного продукту), навряд чи може бути
поміченим потенційним клієнтом. Воно матиме невеликий шанс на перегляд
(прослуховування) споживачем до кінця.

Цілком зрозуміло, що змусити кого-небудь прочитати оголошення є просто
неможливо. Тому у самому зверненні повинно бути дещо таке, щоб спонукало
споживача прочитати, послухати.

Рекламне звернення повинно мати свою мотивацію та адресата. Реклама,
спрямована на відпочиваючого (туриста), повинна відрізнятися від тієї,
цільовою аудиторією якої є спеціалісти відпочинково-туристичного бізнесу.
Тема та девіз реклами
Процес розробки рекламного звернення включає в себе:

– визначення рекламної ідеї;

– побудову концепції;

– формування теми.
Тема реклами повинна відповідати цілям рекламної кампанії. Основою розробки
теми служать результати попередньо проведеного мотиваційного аналізу, який
дозволить оцінити переваги Вашої відпочинкової пропозиції та мотиви
відпочиваючих (клієнтів) з точки зору вимог ринку. Необхідно, щоб споживач
запам'ятав хоча б назву послуги та адресу господаря, який надає послуги,
зв'язав їх з найбільш важливою якістю (перевагою) і з основним мотивом
вибору.
Рекламна тема знаходить своє відображення у яскравому заголовку – девізі.
Девіз – короткий лозунг, який відображає якість послуг, обслуговування,
напрямок діяльності відпочинкової оселі (готелю, турфірми) іноді у прямій,
а частіше в інакомовній (алегоричній) чи абстрактній формі. Підраховано, що
девіз у порівнянні з рекламою читають у п'ять разів більше людей. Тому у
ньому споживач повинен бачити усе, що його цікавить, а головне – вигоду
даної рекламної пропозиції для себе особисто.
Кольорові буклети на гарному папері – це залишалось у мріях. Але Леся
спромоглася за допомогою друзів, які працювали на комп'ютері, зробити
невеличкі запрошення з чорно-білими світлинами. Небагато, але вже хоч щось.
Інформацію цю Леся розповсюджувала серед знайомих в місті. Це було
найважче. Леся соромилася, червоніла, сама не знати чого, але продовжувала
свою справу. Випадково господиня познайомилась з працівницею туристичної
фірми. Лесі запропонували укласти угоду.

4. Формування цін на відпочинкові послуги у селі
І. Ціна: загальне поняття
Ціноутворення та цінова конкуренція визнається деякими експертами як
найважливіша проблема, що стоїть перед господарями, організаторами
відпочинку на селі.

При організації відпочинку у сільській місцевості ціноутворення є найменш
зрозумілим, та навіть в умовах неврегульованого ринку ціноутворення
піддається контролю.

Зміна цін на відпочинкові послуги часто проводиться власниками осель без
належного аналізу. Найбільш типові помилки у ціноутворенні пов'язані з
надзвичайно великою орієнтацією на витрати, а також з тим, що ціни не
переглядаються з метою їх коригування відповідно до ринкових змін. Поганими
є також ті ціни, які не враховують інших складових (окрім витрат), а також
ті ціни, які недостатньо змінюються, для того, щоб диференціювати різні
види послуг та сегментів ринку.

Встановлення помилково заниженої ціни за надані послуги може призвести до
невдачі в усьому бізнесі, навіть тоді, коли усі інші його елементи при
організації відпочинку у сільській місцевості функціонують нормально.

Розуміння ціни є дуже важливим для власників осель – організаторів
відпочинку у сільській місцевості. Той, хто просить дуже багато – втрачає
потенційних клієнтів. Той, хто бере мало, може залишити своє підприємство
(свій бізнес) без достатнього доходу, аби належним чином здійснити свою
діяльність, і в кінцевому рахунку, буде змушений закрити свою справу. Чому?
Будівлі старіють, килими витираються, забруднюються, а пофарбовані поверхні
необхідно знову фарбувати. Власник оселі, який не отримує достатнього
доходу, щоб належним чином здійснювати свою діяльність, в кінцевому рахунку
буде змушений залишити свій бізнес. Так само, як і перший, який,
залишившись без відпочиваючих, збанкрутує.
ІІ. Стратегії цінового регулювання
1) Знижки

Господарям осель необхідно мати спеціальні ціни для залучення тих
відпочиваючих, які можуть купити велику кількість ліжкомісць. У цих
випадках власники осель можуть пропонувати спеціальні ціни або
забезпечувати безоплатне надання ночівель чи інші види послуг для
організаторів такого відпочинку.

Сезонні знижки – зниження ціни для тих відпочиваючих, які прибули до Вас не
у сезон. Такі знижки дозволяють утримувати відносно стійкий попит протягом
цілого року.

2) Дискримінаційне ціноутворення

Ця стратегія базується на характеристиках цінової еластичності попиту.
Наприклад, власники сільських осель можуть надавати знижені ціни
пенсіонерам, дітям дошкільного віку, або на послуги з урахуванням
місцерозташування продажу.

3) Психологічне ціноутворення

Психологічне ціноутворення зачіпає не лише економічну суть цін
(співвідношення ціни та якості), але й психологію цін. Престижний імідж
може бути створений завдяки продажу послуг за високими цінами.

Інший аспект психологічного ціноутворення – «рекомендаційні ціни». Це такий
рівень цін, який склався у підсвідомості покупця. Відпочиваючий порівнює
ціну, яка йому запам'яталася, з тією, яку Ви пропонуєте.

При формуванні ціни на окремі види відпочинкових послуг необхідно також
пам'ятати, що споживачі мають звичку заокруглювати ціни.

ІІІ. Основні методи встановлення цін

Коли власник оселі вибирає рівень ціни, йому необхідно визначитися з
основними методами її встановлення. Існують такі методи:

а) на основі витрат

б) на основі ставлення клієнта

в) метод наслідування лідера.

а) Ціноутворення на основі витрат

Найпростіший метод встановлення ціни – «витрати плюс прибуток», що означає
додавання стандартної надбавки до витрат. Цей метод рідко використовується
власниками осель, оскільки не всі власники проводять ретельний облік
витрат, пов'язаних з відпочинковою діяльністю.

Ще один метод, який орієнтується на витрати виробництва – ціноутворення за
цільовим прибутком. Це метод за допомогою якого власник оселі прагне
визначити ціну, при якій буде досягнуто балансу доходів та витрат.

Наприклад, Ви отримали позику у розмірі 2 тис. грн., яку Вам необхідно
повернути через рік. Тоді Ви плануєте свою діяльність так, щоб Ви могли
отримати дохід і вчасно повернути позику.

б) Ціноутворення на основі ставлення покупця до ціни

Кількість власників осель, які використовують цей метод ціноутворення,
постійно зростає. Ціноутворення на сприйнятті покупцем цінностей послуг
використовує як ключову основу визначення рівня ціни не на основі витрат
власника оселі, а на основі сприйняття ціни покупцем.
IV. Що необхідно враховувати при встановленні цін
На рівень ціни впливають як внутрішні, так і зовнішні фактори. Внутрішні
фактори включають мету власника оселі та його стратегію. Зовнішні фактори
включають характер ринку та попиту, ступінь конкуренції, інші умови
зовнішнього середовища.
1) ВнутрIшнI фактори
Перед встановленням ціни власник оселі повинен вибрати загальну стратегію
для своїх послуг. В такому випадку ціну можна встановити більш точно.
Наприклад, якщо Ви встановили для себе, що хочете бути елітним, розкішним
господарством, ціни за надані послуги будуть вищими, ніж у Вашого сусіда.
Якщо Ви орієнтується на обслуговування відпочиваючих, які схильні до
економних витрат, Ваші ціни будуть нижчими. Чим точніше підприємець
визначиться з метою, тим простіше йому буде встановити ціну.

а) Виживання

Коли прибутковість бізнесу падає, власники осель прагнуть до виживання.
Намагаючись витримати спад відвідувачів, вони знижують ціни на свої
послуги.

б) Максимізація короткотермінового прибутку

Багато власників осель хочуть встановити таку ціну, яка максимізує поточний
прибуток. Наприклад, якщо відпочинковий бізнес у майбутньому Вас не буде
цікавити, Вам потрібні гроші тепер для придбання автомобіля чи навчання
Ваших дітей, тоді для досягнення цієї мети Ви можете погодитися навіть на
певні незручності для себе.

в) Максимізація ринкової частки

Деякі власники осель, вирішуючи проблеми ціноутворення, хочуть зайняти
лідируюче становище на ринку. Вони вважають, що ті власники осель, які
мають велику частку на ринку, в кінцевому підсумку будуть мати низькі
витрати та високий прибуток у довгостроковій перспективі. Наприклад, Ви
хочете бути лідером у наданні відпочинкових послуг у своєму районі, тому
при наданні ще однієї кімнати (поверху) відпочиваючим Ви встановлюєте
низькі ціни. Така ціна створює Вам імідж. Збільшується попит. Але Вашу
орієнтацію на низькі ціни може бути змінено, якщо Ви запропонуєте послуги
вищої якості ніж у Ваших конкурентів.

г) Лідерство у справі забезпечення високої якості послуг

За таких умов для власників осель мають місце великі витрати.

Наприклад, Ви вирішили надавати послуги з високим рівнем сервісу. Для цього
Вам необхідно провести капітальний ремонт оселі, придбати нові сучасні
меблі, відповідно облаштувати ванну кімнату, туалет, подвір'я (місце для
відпочинку, влаштування кострищ, мангалів, тенісних столів чи інших
спортивних споруд, дитячих майданчиків). Ви витратили кошти на вивчення
іноземних мов. Або Ви вирішили надати Вашій оселі типового стилю,
характерного для Вашого району. Для цього потрібно віднайти старовинні речі
побуту, відреставрувати їх, ознайомитися з традиціями, придбати відповідне
до традицій Вашого району вбрання, щоб зустрічати відпочиваючих.

Усе це потребує від Вас високих витрат, а відтак і високих цін, щоб Ви
могли відшкодувати Ваші витрати. Але, як правило, відпочиваючі готові
платити у такому випадку високу ціну, бо екзотика, незвичайність,
нестандартність завжди притягують клієнтів. У такому випадку Ви можете
розраховувати на постійну клієнтуру. Відреставровані старовинні замки є
надзвичайно цікавим об'єктом для відпочиваючих. Або старі млини, курні
хати, хатини в лісі – усе це буде екзотикою для даної місцевості. Звичайно
при належному благоустрою, бо навіть живучи в лісі, відпочиваючі не хочуть
відмовлятися від сучасного рівня комфорту (телебачення, вода, ванна, душ,
туалет в будинку).
2) ЗовнІшнІ фактори
а) Характер ринку та попиту

Власник оселі завжди узгоджує рівень цін з рівнем доходів, який такі ціни
повинні забезпечити. Таким чином, попередньо він повинен вияснити, які
існують ціни на аналогічні послуги. Наприклад, якщо в Славському планується
організувати світовий чемпіонат орієнтування в горах влітку, можна
передбачити великий наплив людей, які захочуть спостерігати за ним. А
відтак вони потребуватимуть місць для ночівлі, оскільки у Славському,
напевне не функціонують бази з великою кількістю дешевих номерів, і тому
буде залучено приватний житловий сектор.

б) Супутній продаж та продаж за підвищеними цінами

Така поведінка є досить успішною та ефективною. Ви можете запропонувати
Вашим клієнтам на продаж не лише продукти харчування з власного городу, але
й інші повсякденні товари (можливо, навіть за підвищеними цінами). Зокрема
– чай, каву, шоколад, чи навіть рушники до ванни тощо. Для відпочиваючого
буде простіше купити у Вас, аніж везти з дому.

в) Аналіз взаємозв'язку ціни і попиту

Кожна ціна, яку встановлює власник оселі, веде до різного рівня попиту. В
нормальному випадку попит і ціна пов'язані обернено пропорційною залежністю
– чим вища ціна, тим менший попит – тим менше відпочиваючих. Але на
практиці не завжди так буває.

Випадок може значно вплинути як на ціну, так і чисельність відпочиваючих.
Вона може зростати і при зростанні ціни. Тоді можна говорити про нецінові
фактори впливу (мода, популярність), економічна криза (відмова від дорогих
готелів на користь дешевих приватних осель).
V. Узгоджене встановлення цін.
Законодавство передбачає, що ціни повинні встановлюватися без узгодження з
конкурентами. Інакше виникає підозра в ціновому зговорі, що законодавством
заборонено. Основний документ з цього питання – Закон України » Про ціни та
ціноутворення».

Детально обрахувавши вартість електроенергії, опалення, витрати на прання,
зношуваність меблів, витрати на засоби прибирання тощо, Леся помітила, що з
фінансової точки зору податок у 20% від вартості договору найму житла є
завеликий. Необхідно було збільшувати ціну за місце, але це б зменшило і
так недостатню кількість туристів.

Що робити? Реєструватись приватним підприємцем. Чи варто з цим
зв'язуватись? Всі кажуть, що на хабарі різним перевіряючим, штрафи
податковій інспекції витрачаються всі зароблені гроші. Але чомусь кількість
приватних підприємців постійно збільшується, навіть в Лесиному селі. Перед
очима час від часу поставали видіння: то Леся поважна директорка з
банківським рахунком та печаткою; то Леся з сім'єю живе під поштою після
конфіскації майна. Все ж директорка перемогла і Леся пішла до районної
адміністрації.
5. Сільський туризм як підприємницька діяльність

Підприємницька діяльність фізичної особи є найзручнішим способом
провадження бізнесу на початковому етапі. Це не потребує складання статуту
або установчого договору, формування статутного фонду, а отже, й великого
статутного капіталу. Вам не треба мати окремої юридичної адреси, оскільки
Вашою адресою як суб'єкта підприємницької діяльності буде Ваша домашня
адреса. Вам не обов'язково відкривати рахунок в банку й виготовляти
печатку: це Ви можете зробити за власним бажанням. Нарешті, якщо Ви не
будете використовувати працю найманих працівників, то Вам не обов'язково
реєструватися в органі Фонду соціального страхування з тимчасової втрати
працездатності, у центрі зайнятості, в органі Фонду соціального страхування
від нещасних випадків: це Ви можете зробити на добровільних засадах.
Реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності – фізичної особи в органі
державної реєстрації.

Насамперед, треба з'ясувати місцезнаходження органу державної реєстрації за
Вашим місцем проживання. Таким органом, залежно від місця проживання, є
виконавчий комітет міської, районної у місті ради або районна, районна міст
Києва і Севастополя державна адміністрація.

Дізнавшись адресу органу державної реєстрації, необхідно до нього завітати,
щоб довідатись про час роботи відділу державної реєстрації цього органу та
реквізити рахунків, на які треба перераховувати реєстраційний збір.

Законодавство вимагає подання лише таких документів:

1) реєстраційна картка суб'єкта підприємницької діяльності – фізичної
особи;

2) дві фотокартки;

3) довідка або її копія про включення до Державного реєстру фізичних осіб –
платників податків та інших обов'язкових платежів;

4) документ, що підтвержує внесення плати за державну реєстрацію.

Ці документи треба подати перед тим, як Ви завітаєте до органу державної
реєстраціє вдруге – вже для того, щоби розпочати процес Вашої державної
реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності – фізичної особи. При
цьому належить подати документ, що засвідчує особу.

Реєстраційна картка суб'єкта підприємницької діяльності – фізичної особи є
одночасно заявою про його державну реєстрацію. Реєстраційна картка
видається в органі державної реєстрації і повинна бути заповнена особисто
заявником.

В ній Вам необхідно вказати такі дані про себе:
ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб – платників
податків та інших обов'язкових платежів;
прізвище, ім'я, по батькові;
серію і номер паспорта, ким і коли виданий;
місце проживання (поштовий індекс, адреса, номер телефону);
прізвище, ім'я та по-батькові особи, яка заповнила картку, та номер її
телефону;
дату заповнення реєстраційної картки.
Заповнивши картку, треба поставити підпис. Під час заповнення графи «Картку
заповнив» дублюється попередня інформація з інших граф. У разі потреби
працівники органу державної реєстрації зобов'язані надати безоплатну
допомогу в заповненні реєстраційної картки.

Підготуйте також дві ідентичні фотокартки розміром, який встановлено для
службових документів. Вони потрібні для оригіналу свідоцтва про державну
реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та для реєстраційної картки
суб'єкта підприємницької діяльності – фізичної особи.

Мабуть, Ви вже маєте довідку про включення до Державного реєстру фізичних
осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів. Якщо ні, то Вам
необхідно відвідати орган державної податкової служби за місцем Вашого
проживання й отримати цей документ. Такі дії не заберуть багато часу:
довідку Вам видадуть за 15 хв. після звернення.

Документом, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію, є
оригінал чи ксерокопія квитанції про сплату реєстраційного збору.
Реєстраційний збір становить 1,5 неоподатковувані мінімуми доходів громадян
(25,5 грн.). За прискорену, протягом одного дня, державну реєстрацію
суб'єкта підприємницької діяльності – фізичної особи стягують плату, яка
становить потрійний розмір реєстраційного збору, тобто 4,5 неоподатковувані
мінімуми доходів громадян (76,5 грн.).

70 відсотків коштів, одержаних від плати за державну реєстрацію,
зараховуються до місцевого бюджету за місцем Вашого проживання, а 30
відсотків коштів – до державного бюджету. Тому заявникові необхідно
перерахувати реєстраційний збір у цій пропорції на два розрахункові
рахунки, реквізити яких можна довідатися в органі державної реєстрації
(таку інформацію можна отримати й у відділенні Ощадбанку).

Практика показує, що підготовка всіх документів забирає від 1 до 3 днів.

Органу державної реєстрації забороняється для проведення державної
реєстрації вимагати від заявника додаткові документи.

Проте органи державної реєстрації часто вимагають подання двох
швидкозшивачів. Така вимога неправомірна.

Якщо Ви не хочете сваритися з чиновником і для Вас простіше придбати їх, то
зробіть це. А якщо ні, то треба наполягати на прийнятті документів без
швидкозшивачів, показати чиновнику витяг із ст. 8 Закону України «Про
підприємництво». Не допомагає й це – звертайтеся до керівника органу
державної реєстрації, і на цьому етапі в переважній більшості випадків
документи негайно приймають.

Крім того, в органах державної реєстрації нерідко вимагається подання не
одного, а чотирьох примірників заповнених заявником реєстраційних карток.
Пам'ятайте: Ви це зробити можете, але не зобов'язані.

Часом звучать також «прохання» здійснити благодійні внески або пожертви в
якісь установи, фонди і т. ін. – за прискорення державної реєстрації. У
жодному разі не робіть цього, бо це незаконно!

Нарешті всі документи готові, і Ви йдете до органу державної реєстрації. За
наявності всіх необхідних документів реєстрацію Вас як суб'єкта
підприємницької діяльності – фізичної особи, буде здійснено за заявочним
принципом протягом п'яти робочих днів або протягом одного дня, якщо Ви
сплатили потрійний розмір реєстраційного збору.

Під час подання документів обов'язково подається документ, що засвідчує
особу. Переважно службовці вимагають паспорт, але на цей випадок можуть
підійти й водійські права.

Після перевірки наведених у реєстраційній картці відомостей щодо
відповідності поданим документам, а також комплектності пакету документів
орган державної реєстрації формує реєстраційну справу суб'єкта
підприємницької діяльності, яка створюється і ведеться в органі державної
реєстрації з метою обліку, накопичення, контролю та зберігання
реєстраційних документів за весь період існування суб'єкта підприємницької
діяльності.

Реєстраційна справа суб'єкта підприємницької діяльності має реєстраційний
номер у Реєстрі суб'єктів підприємницької діяльності, що є одночасно
реєстраційним номером свідоцтва про державну реєстрацію підприємця.

Перевірка документів триває кілька хвилин. Ось вона закінчилася. Тепер Вам
повинні видати Довідку про прийняття документів для державної реєстрації
суб'єкта підприємницької діяльності. У довідці зазначається дата прийняття
органом державної реєстрації повного комплекту документів, поданих для
державної реєстрації. Довідку, яку підписує представник органу державної
реєстрації, відповідальний за прийняття документів, засвідчують штампом
цього органу.

На превеликий жаль, цього майже ніколи не роблять. Якщо у Вас є сумніви в
тому, що Вам вчасно видадуть свідоцтво про державну реєстрацію, вимагайте,
щоб Вам видали цю довідку. Вона може згодитися, оскільки за кожний
прострочений день державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності
орган державної реєстрації сплачує заявникові 20 відсотків реєстраційного
збору, але не більше за розмір внесеної заявником плати за державну
реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності.

За наявності всіх документів, необхідних для державної реєстрації, орган
державної реєстрації зобов'язаний протягом не довше ніж за п'ять робочих
днів від дня їх надходження (у разі прискореної реєстрації – не довше як за
один день) внести дані реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів
підприємницької діяльності й видати Вам Свідоцтво про державну реєстрацію
(перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності – фізичної особи. Це
свідоцтво є паспортом підприємця, документом про легалізацію його
підприємницької діяльності.

Заявнику можуть дати письмову вмотивовану відмову в державній реєстрації
лише в разі подання для державної реєстрації неправдивих відомостей.
Відмову в державній реєстрації можна оскаржити у судовому порядку.

Зверніть увагу на те, чи будуть разом з оригіналом свідоцтва про державну
реєстрацію видані три його копії. Інколи копії свідоцтва про державну
реєстрацію не видаються взагалі або видається лише одна копія.

Відповідно до законодавства орган державної реєстрації зобов'язаний або
готувати чотири примірники свідоцтв, підписувати їх, завіряти гербовою
печаткою підпис уповноваженої посадової особи й на трьох примірниках
проставляти в правій верхній частині лицьового боку бланку свідоцтва штампи
«Копія», або знімати три копії з оригіналу оформленого свідоцтва й
засвідчувати їх, як копії, печаткою органу реєстрації.

Ці копії Вам потрібні для подальшої реєстрації в державних органах. Не
дозволяйте чиновникові економити папір на Вас. Краще завітати до нього за
копіями ще раз. Під час подання документів можна також спитати чиновника
про те, чи будуть виготовлені копії свідоцтва про державну реєстрацію.

У п'ятиденний термін від дня державної реєстрації суб'єкта підприємницької
діяльності – фізичної особи орган державної реєстрації подає:

w до органу державної статистики та органу державної податкової служби –
копії реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію:

w до органів Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування – інформаційне
повідомлення.

Отже, інформацію про Вас буде подано до органу державної податкової служби
не довше, ніж протягом п'яти днів від дня державної реєстрації. На практиці
свідоцтво про державну реєстрацію на руки отримується пізніше, ніж датовано
державну реєстрацію новоствореного суб'єкта підприємницької діяльності.
Тому в той день, коли отримано свідоцтво про державну реєстрацію, бажано
відвідати податкову інспекцію.

Джерела юридичної інформації: стаття 8 Закону України «Про підприємництво»
від 07.02.91 № 698-ХІІ; Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок
державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності» від 25.05.98 №
740.

В своєму районі Леся була першим підприємцем, яка займалась сільським
зеленим туризмом. І адміністрація, і податкова були досить невпевнені.
Вирішили, що Лесі треба пройти медогляд та завести картку профогляду.
Наразі цим обмежились. Леся вже й не рада була, що почала реєстрацію, але
Марія Петрівна всіляко її підтримувала. З радістю і хвилюванням отримала
Леся свідоцтво про державну реєстрацію, зареєструвалась в інших фондах.

Було нормальне життя, а от тепер як мінімум п'ять інстанцій і вдень і вночі
слідкують за діяльністю Лесі і з нетерпінням чекають її помилки. Ще десь
причаїлися пожежники і санстанція. Вичікують. Але чому так? Чому бажання
працювати, сплачувати податки і утримувати державу призводить до виникнення
каральної системи? Леся вирішила частіше спілкуватися з усіма контролюючими
інстанціями і таким чином випереджувати їхні адміністративні стягнення.

Щоб надалі успішно розвивати свій «сільський зелений бізнес», Леся вирішила
засісти за книжки з туризму і підприємництва, а також потроху опановувати
ази поведінки на туристичному ринку (так званий «маркетинг»). Однієї
реклами для успішного просування своєї справи замало, треба добре вивчити
клієнтів.

6. Маркетинг сільського туризму
Сутність маркетингу

Маркетинг – це філософія бізнесу, яка робить можливим:

– задоволення потреб споживачів за допомогою досліджень, прогнозувань та
відбору належного місця для продукції на ринку;

– досягнення цілей організаторів бізнесу та отримання ними прибутків.

Стосовно туризму маркетинг – це стиль мислення в ситуаціях, де потрібно
балансувати між потребами туристів з одного боку та можливостями
організаторів з іншого боку.
Роль неприбуткових організацій у маркетингу

сільського туризму

В Україні ініціатором впровадження сільського туризму виступила
всеукраїнська Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму. За її
ініціативою створено успішно функціонують осередки сільського туризму у
ряді областей України. Спілкою у співпраці з науковцями і державними
органами управління розроблено проект концепції та розпочато роботу над
програмою розвитку сільського туризму в Україні. Завдяки активній співпраці
осередків сільського туризму з місцевими органами влади та міжнародними
фундаціями (наприклад, з фондом «Відродження»), вивчається та
використовується практичний досвід з організації і прийому відпочиваючих у
садибах господарів (Закарпаття, Івано-Франківщина, Львівщина), проводяться
інформаційні рекламні акції із сільського туризму. Спілка налагодила тісні
зв'язки з агротуристичними організаціями Угорщини, Польщі, Австрії й
Франції та широко використовує досвід цих країн.
Звичайно, громадські організації не можуть прямо керувати діяльністю
приватних підприємців. Проте неурядові організації шляхом використання
маркетингових стратегій здатні впливати на розвиток агротуризму,
використовуючи керування, лідерство та, якщо потрібно, пряму підтримку. Це
досягається шляхом використання таких підходів:
тренинги та послуги для приватного сектора,
підтримка інформаційної продукції та дистрибуція,
презентація виставок і шоу,
організація семінарів для певної частини індустрії,
розвиток та менеджмент системи резервування місць,
надання грантів, кредитів або інших фінансових стимулів для розвитку
галузі.
Цей список є неповним і, як правило, підходи, які використовують
неприбуткові організації, залежать від їхніх цілей та розмірів операцій.
Таким чином, національні туристичні організації звичайно більше здатні до
залучення до маркетингової діяльності, ніж, скажімо, місцева комерційна
палата. Однак сприяння маркетингу – це функція громадських організацій,
дуже важлива у зв'язку з розширенням туристичного ринку у світі.

Маркетинг та приватний сектор

Більшу частину індустрії сільського туризму репрезентовано малими, часто
сімейними підприємствами, і ці організації не використовують або мало
використовують маркетингові підходи через такі причини:

w Загальне нерозуміння принципів та ролі маркетингу в отриманні прибутку
для малих підприємств, особливо у зв'язку з видатками на маркетинг;

w На багатьох територіях важко фінансувати туристичну діяльність малих
підприємств, оскільки банки не хочуть кредитувати сільській туризм, тобто
вкладати невеликий за розміром капітал у велику кількість малих проектів.
Крім того, коли є можливість отримати достатньо великий кредит за умови, що
кілька організацій об'єднають свої зусилля, місцеві організації, що
конкурують, не хочуть цього робити;

w Багато сільських громад не хочуть приймати поради та ідеї «зі сторони».
Ідеї, що генеруються всередині сільського населення, є більш прийнятними,
ніж ті, які прийшли з інших суспільних груп.

w У нашій країні залишається юридично невизначеним статус як господаря,
який приймає гостей, так і самого гостя, що в умовах жорсткого податкового
тиску небезпечно.

Діяльність з обслуговування туристів пожвавилась. На сімейній раді вирішили
переобладнати житло, зробити окремий вихід для відпочиваючих, осучаснити
санвузол. У майбутньому чоловік Лесі запропонував обладнати другий поверх
окремим санвузлом та поставити ще один лічильник, щоб не обмежувати гостям
споживанням електроенергії..
7. Поради власникам агроосель

Успіх господаря, що має намір приймати та обслуговувати гостей в межах
своєї садиби, залежить від її впорядкованості. Докорінні зміни в
облаштуванні й оздобленні садиби для зручного прийому та обслуговування
гостей потребують значних коштів і часу, що в наших умовах не завжди
знаходяться, тому головним в діях господаря повинне бути спорядження того,
що він вже має.

І Огорожа

Добре впорядковані та гарно оформлені садиби надають особливої
привабливості не тільки житловому будинку, але й сільській вулиці. Велику
роль у цьому відіграють малі архітектурні форми – огорожі, хвіртки, лави,
тіньові навіси та ін.

Просто й гарно оформлені огорожі створюють приємне враження про дім,
натомість недбало зроблена огорожа псує загальний вигляд садиби. Продумана
ситема огорож організовує простір садиби з урахуванням композицій житлових
і господарських будівель і навколишнього озеленення. Хвіртка і ворота є
сполучною ланкою між подвір'ям та вулицею, тому їх художньому оформленню
бажано приділити відповідну увагу.

ІІ Планування садиби

В межах території садиби виділяють дві зони: рекреаційну та господарську.
Рекреаційна зона – це територія, де формуються місця для відпочинку, занять
спортом, ігрові майданчики для дітей тощо. Господарська зона – територія,
де розміщені приміщення для худоби, птиці та місце для їх вигулу,
зберігання кормів, город тощо. Як рекреаційна, так і господарська зони
повинні бути охайними та незахаращеними. Бажано для кожної з них мати свої
під'їзди, а в межах садиби – пішохідні доріжки.

Планування садиби залежить як від загальних розмірів ділянки, так і від
принципів забудови села та характеру особистого підсобного господарства.

Для того, щоб господиня мала змогу, не відриваючись від своєї роботи,
наглядати за господарством, необхідно забезпечити видимість господарського
двору з вікон кухні. Крім того, бажано, щоб з кухні-їдальні або зі
спеціального господарського приміщення був безпосередній вихід на
господарський двір. Загальну кімнату здебільшого орієнтують у бік вулиці.

Господарські приміщення в будинку розташовують так, щоби вони мали зручний
зв'язок із входом до будинку, а при наявності двох входів – з
господарським. У нових проектах житлових будинків передбачається, як
правило, два входи.

Сміттєзбірники, місця для компосту та ін. слід розміщувати якомога далі від
будівель і колодязя, поблизу господарських приміщень, бажано в затінку.

Доріжки та під'їзди

Коли садибу розплановано, приступають до обладнання доріжок. На піщаному
грунті можна обмежитися лише профілюванням доріжок і утрамбуванням їх
поверхні. Якщо грунт глинистий, необхідно зробити доріжки із щебеню,
гравію, шлаку, піску. Доріжки також роблять з бетону або місцевого каменю.

Поверхня доріжки має бути рівною і не слизькою.

Зелені насадження

У садибах це один із засобів їх художнього оформлення. Вони поліпшують
мікроклімат садиби, захищаючи від сонячного перегріву, пилу, шуму.

Оформлення жилих будинків кольоровою штукатуркою, рельєфним оформленням,
ажурними переплетеннями засклених веранд доповнюються зеленими чагарниками
та квітами.

Вибираючи рослини для озеленення ділянки, варто враховувати їх висоту,
форму, колір, період цвітіння, морозостійкість, сонцевитривалість. При
квітковому оформленні садиб рослини можна підбирати таким чином, щоб на
ділянці з ранньої весни до пізньої осені було забезпечено змінність їх
цвітіння.

Квіти можна вирощувати як у відкритому грунті, так і в горщиках. Горщики
розміщують коло будинку, на сходах, на терасі, в садку і т.д.

Одним з варіантів доповнення виразності в забудові є створення тіньових
навісів (із застосуванням багаторічних витких рослин), які можуть
використовуватись як їдальні або ігрові майданчики тощо.

Дитячий майданчик

Він має бути видимим з вікон будинку. Його основу становить дерев'яна
конструкція, що складається з гірки, гойдалки, драбин і канатів для
лазання.

Все це має бути встановлено на безпечній поверхні, що амортизує під час
падіння (наприклад, на траві чи піску).

Літня душова

Для зручності гостей в межах садиби можна спорудити літні душові, воду в
яких нагрівають за рахунок сонячної енергії. Влаштування такої душової
просте й доступне кожному господарю. На садибі душову слід розміщувати
ближче до саду, але на відстані не менше 15 м від колодязя. При цьому слід
враховувати рельєф ділянки. Двері в душовій влаштовують з боку ділянки, а
не з вулиці. Привабливим об'єктом для гостей в межах садиби є лазня.

Літня кухня

В межах житлової зони садиби в окремому приміщенні доцільно влаштувати
літню кухню, яка може мати подвійне функціональне призначення, а саме ще
пральні й лазні. Літня кухня може бути зблокована з іншими господарськими
приміщеннями – коморою, погребом, повіткою тощо.

Літню кухню облаштовують газовою плиткою, або піччю на твердому паливі,
сушильними шафами (для фруктів, грибів), вішаками для сушіння одягу, а
також необхідними інструментами для проведення консервування.

Освітлення входу до будинку

Освітлення є важливою складовою системи безпеки садиби. Сучасні лампи
завдяки індикаторам включаються і виключаються самі. Лампи бувають такими,
що кріпляться до стіни, до стелі або окремо стоячі. Є лампи для освітлення
номеру будинку, які реагують на присутність людини і починають світити
більш яскраво. Цікавою думкою є використання ламп, вбудованих в стіну,
вмонтованих низько для освітлення сходів. Можна також змонтувати освітлення
в поверхні під'їздної доріжки або стежки.

Дашок над вхідними дверима

Він повинен пасувати до фасаду і в той же час оберігати від дощу, снігу,
вітру та сонця. Для його виконання використовують зазвичай такі ж
матеріали, як на покриття даху.

ІІІ Інтер'єр будинку

У створенні комфортності проживання в будинку важливим є функціональний
розподіл його окремих приміщень (для сну, відпочинку і розваг, приготування
та прийняття їжі, особистої гігієни) та оформлення їх інтер'єрів.

Колір стін і підлоги, колір і фактура тканини, освітлення та озеленення
приміщень по-різному впливають на самопочуття людини – бадьорять її або
пригнічують.

Велике значення має збереження колориту українського народного житла. Вміле
використання кольору природніх матеріалів, різьблення по дереву,
орнаментації предметів прикладного мистецтва – ткацтва, кераміки,
ковальства – дає можливість створити інтер'єри мальовничими та
різнобарвними.

В оздобленні кімнат житлового будинку доцільно широко використовувати
предмети народної творчості: вишиті подушки, рушники, домоткані килими,
ліжники, вироби з металу або шкіри. Це можуть бути навіть підкови, ланцюги,
гасові лампи, горщики, мідні казани, дзвіночки, старі пляшки ріноманітної
форми, бочечки, коловоротки, тарелі, миски, старі настінні годинники,
етажерки, кошики та плетені з лози меблі, млинки для кави, колеса, писанки
в тарелях і підвішані на шнурках, підсвічники з дерева та кераміки
(трійці), в'язки часнику, цибулі, перцю, тарані, сітки та ятері, скрині,
мисники, ліжка, рамки, вішаки та гнуті з дерева вішалки, сухі квіти,
збіжжя, віночки з квітів і зел, не кажучи вже про образи та народне
малярство.

Все це дуже добре поєднується з формами та кольором сучасних меблів. Зі
смаком підібрані (відреставровані, якщо потрібно) такі предмети роблять
приміщення ошатним, індивідуальним і по-справжньому гарним.

Передпокій

Добре організований передпокій у сільському будинку має велике значення.
Він є своєрідним шлюзом, який захищає житло від холоду, вітру, дощу і
бруду, виконує роль транзитного приміщення, служить гардеробом, де
зберігаються верхній одяг і взуття. Це місце, де зустрічають і проводжають
гостей. В залежності від планування передпокою є різні варіанти його
обладнання і зв'язку з іншими приміщеннями – загальною кімнатою, спальнею,
коморою тощо. У селах південних, південно-західних областей та Закарпатті
передпокій може замінити веранда.

Загальна кімната

Займає центральне місце та є найбільшою за площею. У загальній кімнаті не
треба розташовувати спальних місць, вона використовується лише як вітальня,
де можна проводити дозвілля та приймати гостей (тут збираються
відпочиваючі, дивляться телепередачі, обмінюються враженнями). Загальна
кімната повинна опалюватися, мати загальне (верхнє) та локальне освітлення.
Ця кімната має бути облаштована необхідними меблями та іншим обладнанням, а
саме:
телевізором та радіоприймачем;
музичним центром або магнітофоном;
бібліотекою, набором ігор(шахи, шашки, доміно і т. д.);
Загальну кімнату можна використовувати також як їдальню, для ігор дітей і
т.д.

Спальня

Основні вимоги, яким повинно відповідати приміщення спальні – це
забезпечення зручності, тиші і гігієнічності умов відпочинку. Спальня на
дві особи повинна бути не меншою 12, а на одну – 8 м кв. Обладнання меблів
має бути простим, а набір меблів – мінімальним.

В кожній спальні мають бути:
ліжко або ліжко-диван. Ліжка мають бути укомплектовані якісними матрасами,
подушками, ковдрами та простирадлами;
шафа для одягу (гардероб або вбудована);
освітлювальні прилади біля кожного ліжка;
крісла