Міністерство
освіти і науки України

Одеський
педагогічний коледж

Південноукраїнського
державного педагогічного університету

ім.
К.Д Ушинського

Курсова
робота

на
тему:

ЕМПІРИЧНЕ
ДОСЛІДЖЕННЯ МОРАЛЬНОГО РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Виконала
студентка гр. Ш — 33

Рощина Г.В.

Перевірила: Кузнєцова
О.В.

м.
Одеса, 2011

План

ВСТУП

РОЗДІЛ I. МОРАЛЬНИЙ РОЗВИТОК МОЛОДШИХ
ШКОЛЯРІВ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Суть і природа моралі, поняття про моральний розвиток

1.2 Психологічні особливості особистості
молодших школярів

1.3 Закономірності та чинники
морального розвитку у молодшому шкільному віці

РОЗДІЛ II. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
МОРАЛЬНОГО РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

2.1 Методи емпіричного дослідження

2.2 Методики емпіричного дослідження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА
ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

У всі століття
люди високо цінували моральну вихованість. Глибокі соціально — економічні
перетворення, що відбуваються в сучасному суспільстві, примушують нас
роздумувати про майбутнє України, про її молодь. В даний час зім’яті етичні
орієнтири, підростаюче покоління можна звинувачувати в бездуховності, безвір’ї,
агресивності. Наше суспільство потребує підготовки широко освічених, високо
етичних людей, що володіють не тільки знаннями, але і прекрасними рисами особи. У сучасному світі маленька людина
живе і розвивається, оточений безліччю різноманітних джерел сильної дії, які щодня
обрушуються на інтелект, що не окріпнув, і відчуття дитини, на сферу
моральності, що ще тільки формується.

Саме по собі
освіта не гарантує високого рівня етичної вихованості, бо вихованість — це
якість особи, що визначає в повсякденній поведінці людини його відношення до
інших людей на основі пошани і доброзичливості до кожної людини. К.Д. Ушинський
писав: «Вплив морального складає головне завдання виховання». [30, с.431].

Озброєння
моральними знаннями важливе і тому, що вони не тільки інформують молодшого
школяра про норми поведінки, що затверджуються в сучасному суспільстві, але і
дають уявлення про наслідки порушення норм або наслідках даного вчинку для
навколишніх людей.

Перед
загальноосвітньою школою ставиться завдання підготовки відповідального
громадянина, здатного самостійно оцінювати що відбувається і будувати свою
діяльність відповідно до інтересів оточуючих його людей. Рішення цієї задачі
пов’язане з формуванням стійких етичних властивостей особи школяра.

Об’єкт
дослідження – моральний розвиток молодших школярів.

Предмет
дослідження: розвиток моральних знань молодших школярів.

Актуальність
дослідження. Українське суспільство, що знаходиться на етапі інтенсивного реформування,
пред’являє відповідні вимоги до системи освіти. Потреба суспільства, що росте,
— людина мобільна, здібна до самостійних і відповідальних рішень, з чіткими
ціннісними орієнтаціями.  Необхідність у формуванні нового сучасного типу
людини виразилася в зміні освітньої парадигми — відмова від монологічної,
авторитарної системи і перехід до гуманістичних основ навчання і виховання.
Пріоритетними завданнями проголошені: виховання дбайливого відношення до
історичної і культурної спадщини народів України, виховання патріотів України,
громадян, що поважають має рацію і свободи особи, володіють високою моральністю
і що проявляють шанобливе відношення до традицій і культури інших народів;
екологічне виховання, що формує дбайливе відношення населення до природи. Мета
сучасної освіти — це виховання людини з цілісним світобаченням, яка уміє бачити
взаємозв’язку в різних сферах життєдіяльності суспільства, взаємозалежність
соціального і природного миру. Погіршення екологічної обстановки на Землі,
забруднення повітряного, водного басейну, виснаження природних ресурсів,
конфлікти між державами, локальні війни — всі ці проблеми світового масштабу
підсилюють актуальність пошуку ефективних шляхів виховання підростаючого
покоління. Все великої значущості набувають загальнолюдські цінності,
проголошені в міжнародних правових документах — Загальній декларації прав
людини, Європейській конвенції про захист прав людини, Конвенцію ООН про права
дитини. Підростаюче покоління потребує ясних життєвих орієнтирів. Головна
цінність на Землі — це життя як така у всіх її проявах, людина і благо кожного
незалежно від національності, соціального положення, фізичних і психічних
особливостей. Сучасні підходи у вихованні і навчанні багато в чому спираються
на педагогіку радянського періоду. Ідеї морального виховання розгорнені в
педагогічних творах Н.К. Крупськой і А.С. Макаренко.

Проблема
формування етичної свідомості, поведінки у взаємозв’язку розроблялася такими
педагогами, як І.А. Каїров, Н.І. Болдирєв, И.С. Мар’єнко, І.Ф. Харламов, О.С. Богданова.

Програма морального
виховання, розроблена Н.І. Болдирєвим, є фундаментальним внеском в даній
області. Важливе те, що в основу виховання покладені принципи гуманізму,
інтернаціоналізму, непримиренності до лицемірства, користолюбству, егоїзму.

Основним напрямом
в сучасній етиці є дослідження моральних норм, об’єднуючих людей незалежно від
їх політичних, релігійних переконань, національних особливостей і ін. Проблема
пошуку фундаментальних філософських основ об’єднуючої етики людства всесторонньо
розглядається багатьма ученими, серед яких представляють особливий інтерес
праці А.А. Гусейнова, А. Швейцера, Ю.В. Шрейдера, С.В. Мейена. Процеси
глобалізації економічних, політичних процесів, все більш тісна взаємодія країн
і народів примушує звертатися до «етики об’єднаного людства» (А.А. Гусейнов),
головним її принципом є принцип співчуття до іншого (С.В. Мейен). Основою
етичної поведінки проголошується сама людина як особа, а не політичні,
релігійні, ідеологічні і інші рамки. Загальною підставою для рівного відношення
до всього живого, що визнається в багатьох сучасних педагогічних дослідженнях,
є «принцип благоговіння перед життям» (А.Швейцер). Проходження йому забезпечує
збереження природної різноманітності, що є умовою життя людини, вирішення конфліктів
мирним шляхом, без застосування насильства. На сьогоднішній день є величезна
кількість різноманітних курсів по залученню дітей до моральних цінностей.
Особливий інтерес представляють наукові дослідження Н.Е. Щурковой, А.И. Шемшуриной,
М.І.Шиловой.  Система виховання етичної культури А.І. Шемшуриной, має наступні
зв’язки з «Азбукою морального виховання» О.С. Богдановой. Важливе те, що
методика «Етичної граматики» А.І. Шемшуриной грунтується на діалозі,
рівноправному обміні духовними, моральними цінностями вчителя і учня.

Велике значення
при розробці методів педагогічної взаємодії мають теоретичні положення Н.Е. Щурковой.
Принципом побудови взаємин в просторі шкільного життя є затвердження однієї
людини в бутті іншого. Міра морального визначається увагою до іншого,
врахуванням інтересів що оточують, беззастережне ухвалення цінності особи іншої
людини незалежно від віку, статусу, успішності.

Важливою
передумовою при встановленні співвідношення загальнолюдського, національного,
особового компонентів морального знання в процесі засвоєння їх молодшими
школярами сталі дослідження М.І. Шилової. Не дивлячись на обширний пласт
досліджень все ж таки мало приділяється уваги формуванню цілісної картини миру,
залученню до загальнолюдських цінностей (життя, благо кожної живої істоти на
Землі). Ця проблема знайшла віддзеркалення у фундаментальних роботах А.М. Архангельського
[3], Н.М. Болдирева [6], Н.К. Крупськой [14], А.С. Макаренко [15], І.Ф. Харламова
[32], в яких виявляється суть основних понять теорії морального виховання,
указуються способи подальшого розвитку принципів, змісту, форм, методів морального
виховання.

Ряд дослідників
освітлює в своїх роботах проблеми підготовки майбутніх вчителів до морального
виховання школярів (М.М. Гей, А.А. Горонідзе, А.А. Калюжний, Т.Ф. Лисенко).

Такі педагоги як
Н.М. Болдирев [6], І.С. Марьєнко [16]. Л.А. Матвєєва [17] , Л.І. Божович [5] і багато інших дослідників розглядають моральне
виховання в різних аспектах. Дана проблема визначила вибір теми курсової
роботи.

Структура курсової
роботи. Курсова складається з введення, трьох розділів, висновку і літератури.

мораль
психологічний дослідження дошкільник

РОЗДІЛ 1. МОРАЛЬНИЙ
РОЗВИТОК МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

ЯК ПЕДАГОГІЧНА
ПРОБЛЕМА

1.1 Суть і
природа моралі, поняття про моральний розвиток

У короткому
словнику по філософії поняття моральності прирівняне до поняття мораль. «Мораль
— норми, принципи, правила поведінки людей, а так само сама людська поведінка
(мотиви вчинків, результати діяльності), відчуття, думки, в яких виражається
нормативна регуляція відносин людей один з одним і суспільним цілим
(колективом, класом, народом, суспільством)» [13, с.191-192]. В.І.
Даль тлумачив слово мораль як «моральне учення, правила для волі, совісті
людини» [8, с.345]. У Ожегова С.І. ми бачимо: «Моральність — це внутрішні, духовні якості,
якими керується людина, етичні норми, правила поведінки, визначувані цими якостями»
[20, с.414]. Мислителі різних століть трактували
поняття моральності по-різному. Ще в стародавній Греції в працях Арістотеля про
етичну людину мовилося: «Етично прекрасною називають людину довершеної
гідності. Адже про етичну красу говорять з приводу чесноти: етично прекрасним
звуть справедливого, мужнього, розсудливого і такого, що взагалі володіє всіма
чеснотами людини»
[2, с.360 ].

А Ніцше вважав:
«Бути моральним, етичним, етичним — означає надавати покору спрадавна
встановленому закону або звичаю». [ 19,
с.289]. У науковій літературі указується, що
мораль з’явилася на зорі розвитку суспільства. Визначальну роль в її виникненні
зіграла трудова діяльність людей. Без взаємодопомоги, без певних обов’язків по
відношенню до роду чоловік не зміг би вистояти в боротьбі з природою. Мораль
виступає як регулятор взаємин людей. Керуючись моральними нормами, особа тим
самим сприяє життєдіяльності суспільства. У свою чергу, суспільство,
підтримуючи і поширюючи ту або іншу мораль, тим самим формує особу відповідно
до свого ідеалу. На відміну від права, яке також має справу з областю взаємин
людей, але спираючись на примушення з боку держави. Мораль підтримується силою
громадської думки і зазвичай дотримується через переконання. При цьому мораль
оформляється в різних заповідях, принципах, як слід поступати. Зі всього цього
ми можемо зробити висновок, що дорослій людині деколи важко вибирати, як поступити
в тій або іншій ситуації. А що ж говорити про дітей? Сухомлинський вважав, що
«непорушна основа морального переконання закладається в дитинстві і ранньому
отроцтві, коли добро і зло, честь і ганьба, справедливість і несправедливість
доступні розумінню дитини лише за умови яскравої наочності, очевидності
морального сенсу того, що він бачить, робить, спостерігає» [27, с.170]. Школа є
основною ланкою в системі виховання підростаючого покоління. На кожному етапі
навчання дитини домінує своя сторона виховання. У вихованні молодших школярів,
вважає Ю.К. Бабанський, такою стороною буде моральне виховання: діти опановують
простими нормами моральності, навчаться слідувати їм в різних ситуаціях.
Учбовий процес тісно пов’язаний з етичним вихованням. В умовах сучасної школи,
коли зміст освіти збільшився в об’ємі і ускладнився по своїй внутрішній
структурі, в етичному вихованні зростає роль учбового процесу. Змістовна
сторона моральних понять обумовлена науковими знаннями, які учні одержують,
вивчаючи учбові предмети. Самі етичні знання мають не менше значення для
загального розвитку школярів, чим знання по конкретних учбових предметах [4, с.352]. Н.І. Болдирев відзначає, що специфічною
особливістю морального виховання є те, що його не
можна відособити в якийсь спеціальний виховний процес. Формування моральної
зовнішності протікає в процесі все багатогранній діяльності дітей (іграх,
навчанні), в тих різноманітних відносинах, в які вони вступають в різних
ситуаціях з своїми однолітками, з дітьми молодше за себе і з дорослими. Проте, моральне виховання є цілеспрямованим
процесом, що припускає певну систему змісту, форм, методів і прийомів
педагогічних дій. [6,
с.102]. Розглядаючи систему морального виховання, Н.Е. Ковальов, Б.Ф.
Райський, Н.А. Сорокин розрізняють декілька аспектів:

По-перше,
здійснення узгоджених виховних впливів вчителя і учнівського колективу в
рішенні певних педагогічних задач, а усередині класу – єдність дій що всіх
вчаться. По-друге, використання прийомів формування учбової діяльності етичним
вихованням. По-третє, під системою морального виховання розуміється також взаємозв’язок і взаємовплив
виховуваних в даний момент моральних якостей у дітей. По-четверте, систему морального виховання слід убачати і в
послідовності розвитку тих або інших якостей особи у міру зростання і
розумового дозрівання дітей. [11, с.198]. У формуванні особи молодшого школяра,
з погляду С.Л. Рубінштейна, особливе місце займає питання розвитку етичних
якостей, складових основу поведінки.

У цьому віці
дитина не тільки пізнає суть етичних категорій, але і вчиться оцінювати їх
знання у вчинках і діях навколишніх, власних вчинках. [24, с.58]. На визначення
ролі планування, як в учбовій діяльності, так і в етичній поведінці дітей
молодшого шкільного віку було напрямлено увагу таких учених як Л.А. Матвєєва [17],
Л.А. Регуш [22]. У своїх дослідженнях вони звертаються до формування етичних
мотивів поведінки, оцінки і самооцінки етичної поведінки. Процес виховання в
школі будується на принципі єдності свідомості і діяльності, виходячи з якого
формування і розвиток стійких властивостей особи можливе при її діяльній участі
в діяльності.

«Практично
будь-яка діяльність має моральне забарвлення», вважає О.Г. Дробніцкий [9, с.33], у тому числі і учбова, яка, на
думку Л.И. Божович, «володіє великими виховними можливостями». Останній автор
представляє учбову діяльність молодшого школяра ведучої. У цьому віці вона
більшою мірою впливає на розвиток школяра, визначає поява багатьох
новоутворень. У ній розвиваються не тільки розумові здібності, але і етична
сфера особи. [5, с.34]. В результаті регламентованого
характеру процесу, обов’язкового систематичного виконання учбових доручень у
молодшого школяра складаються етичні знання, характерні для учбової діяльності,
етичні відносини, указує И.Ф. Харламов.

Учбова
діяльність, будучи в молодшому шкільному віці ведучої, забезпечує засвоєння
знань в певній системі, створює можливості для оволодіння прийомами, учнів,
способами рішення різних розумових і етичних задач.

Вчителеві
належить пріоритетна роль у вихованні і навчанні школярів, в підготовці їх до
життя і суспільної праці. Вчитель завжди є для учнів прикладом моральності і
зрадженого відношення до праці. Проблеми моральності школярів на сьогоднішньому
етапі розвитку суспільства особливо актуальні. [32, с.541].

Специфічною
особливістю процесу морального виховання слід вважати те, що він тривалий і
безперервний, а результати його відстрочені в часі.

Істотною ознакою
процесу морального виховання є його концентрична побудова: рішення виховних
задач починається з елементарного рівня і закінчується вищим. Для досягнення
мети використовуються види діяльності, що все ускладнюються. Цей принцип
реалізується з урахуванням вікових особливостей учнів. [3, с.386]. Процес морального виховання динамічний і творчий: вчителі постійно
вносять до нього свої корективи, направлені на його вдосконалення. Всі чинники,
що обумовлюють моральне становлення і розвиток особи школяра, И.С. Мар’єнко
розділяє на три групи: природні (біологічні), соціальні і педагогічні. У
взаємодії з середовищем і цілеспрямованими впливами школяр, набуває необхідного
досвіду етичної поведінки.

На моральне
формування особі надають дію багато соціальних умов і біологічні чинники, але
вирішальну роль в цьому процесі грають педагогічні, як найбільш керовані, направлені
на вироблення певного роду відносин.

Одне із завдань
виховання — правильно організувати діяльність дитини. У діяльності формуються
етичні якості, а виникаючі відносини можуть впливати на зміну цілей і мотивів
діяльності, що у свою чергу впливає на засвоєння етичних норм і цінностей
організацій. Діяльність людини виступає і як критерій його морального розвитку.

Розвиток
моральної свідомості дитини відбувається через сприйняття і усвідомлення змісту
дій, які поступають і від батьків і педагогів, навколишніх людей через
переробку цих дій у зв’язку з етичним досвідом індивіда, його поглядами і
ціннісними орієнтаціями. У свідомості дитини зовнішня дія набуває
індивідуального значення, таким чином, формує суб’єктивне відношення до нього.
У зв’язку з цим, формуються мотиви поведінки, ухвалення рішення і етичний вибір
дитиною власних вчинків. Спрямованість шкільного виховання і реальні вчинки
дітей можуть бути неадекватними, але сенс виховання полягає в тому, щоб досягти
відповідності між вимогами належної поведінки і внутрішньої готовності до
цього. Необхідна ланка в процесі морального виховання — моральна освіта, мета
якої — повідомити дитині сукупність знань про моральні принципи і норми
суспільства, якими він повинен опанувати. Усвідомлення і переживання моральних
принципів і норм прямо пов’язане з усвідомленням зразків етичної поведінки і
сприяє формуванню моральних оцінок і вчинків. [10, с.8-14]. Отже, теоретичний
аналіз стану проблеми морального виховання школярів дозволяє зробити висновок
про те, що ученими напрацьовані цікаві підходи до даного питання, які можна
узяти на озброєння при підвищенні морального виховання школярів.

1.2 Психологічні
особливості особистості молодших школярів

Успіхи дитини в
оволодінні предметами ґрунтуються на основі наслідування зразків дорослих.
Прагнення дитини до наслідування набуває генералізованого характеру,
переноситься з конкретних способів дій на всю поведінку дорослого, на його
взаємини з оточуючими. Відкривши для себе у ранньому віці «світ предметів»,
дитина переходить до «відкриття світу людей». На перший план для дитини
виступають соціальні взаємовідносини, спілкування між людьми, їхні суспільні
функції: моя мама вчителька, а моя — лікар тощо. Якщо у ранньому віці у
спілкуванні з дорослим головною ланкою був предмет, то тепер він відступає на
другий план, служачи засобом входження дитини у світ людських взаємин.
Прагнення молодшого школяра стати дорослим, наслідувати його соціальні функції
не може мати реального втілення, тому виникає сюжетно-рольова гра.

Головним змістом
сюжетно-рольової гри виступає моделювання міжособистісних взаємовідносин
дорослих людей. У предметно — маніпулятивних іграх діти моделюють взаємозв’язки
між предметами за допомогою замінників реальних предметів.

Прагнення до
наслідування дорослих реалізується й за допомогою інших видів діяльності, що
активно формуються у молодшого школяра: продуктивної, образотворчої, трудової.
У цих видах діяльності дитина, як і у сюжетно-рольовій грі, прагне охопити
дійсність у її цілісності, у взаємозв’язках між її складниками, що стає
можливим на основі достатнього інтелектуального розвитку. Діяльність молодшого
школяра відзначається знаково-символічним характером. Наприклад, малюнок є
своєрідним не конвенціональним (зберігаючим подібність з предметом) знаком об’єкта
або ситуації, що зображаються.

Дитина освоює
широке коло видів діяльності — ігрову, трудову, продуктивну, побутову.
Формується як їх технічна сторона, так і мотиваційно-цільова. Входження дитини
у світ дорослих у різних видах діяльності відбувається по-різному.

Сюжетно-рольова
гра виступає для молодших школярів школою міжособистісних взаємин. У
продуктивних видах діяльності дитина виступає як справжній творець, засвоюючи
одну з характерних людських ролей. У діяльності самообслуговування по
забезпеченню свого побуту, у трудовій діяльності дитина досягає реальних
результатів, схвалюваних дорослим, засвоює гігієнічні навички, трудові дії,
важливість яких зберігається протягом всього життя: мити руки, одягатись,
пришити ґудзик, прибрати у кімнаті тощо.

Допомагаючи
дорослому, дитина стає безпосереднім його партнером, співробітником, колегою.
Результати праці дитини, схвалювані дорослим, викликають у нього гордість,
переживання своєї значущості.

Головним
підсумком розвитку всіх видів діяльності, з одного боку, виступає оволодіння
моделюванням як центральною розумовою здатністю, з другого боку, формування
доцільної поведінки.

Прагнення дитини
увійти у світ дорослих зумовлює значні і міни у формах його спілкування.
Змістовність його помітно зростає, чому сприяє оволодіння мовленням,
з’являються теми «філософського» рівня. У 6—7 років спілкування дошкільника з
дорослим носить поза ситуативно — особистісний характер, обговорюються проблеми
людських взаємин, моралі. Інтенсивно розвиваються форми і зміст спілкування з
однолітками, що виступає необхідною умовою організації та проведення
сюжетно-рольових ігор. У ході спілкування з ровесниками у психіці та
особистості дитини виникають такі риси, як повага до думки інших, здатність
бути партнером, узгодити різні позиції, обґрунтувати, заперечити тощо.

На основі
досягнень дитини у розвитку пізнавальних процесів, їх інтелектуалізації,
інтеграції та диференціації, набуття ними довільного та свідомого характеру
знання дитини значно розширюються, систематизуються, набувають особистісного
змісту. Це дає підстави і говорити про закладання у молодшого школяра основ
світогляду. Важливими новоутвореннями особистості виступають перші моральні
інстанції, супідрядність мотивів, формується диференційована самооцінка і
особистісна свідомість.

Дитина проникає у
сутність людської діяльності, переходить від її зовнішніх ознак та атрибутів до
глибинного смислу й значення. Поступово дитина все більше розуміє, що гра— це
лише імітація дорослого життя, зростає незадоволеність своєю позицією. Характерно,
що дитина в 3 роки говорить «я велика», а в 6-7 років починає вважати себе
маленькою. Зростання інтелектуального рівня приводить до реальної оцінки
дитиною своїх можливостей і розуміння необхідності навчання для справжнього
входження у доросле життя. Дитина спостерігає, що дорослий більш поважно й
серйозно ставиться до діяльності учіння, а тому прагне оволодіти цією
діяльністю.

1.3
Закономірності та чинники морального розвитку у молодшому

шкільному віці

Учені у області
педагогіки виявили, що в різні вікові періоди існують неоднакові можливості для
морального виховання. Дитина, підліток і хлопець, по-різному відносяться до
різних засобів виховання.

Знання і облік
досягнутого людиною в той або інший період життя допомагає проектувати у
вихованні його подальше зростання. Моральний розвиток дитини займає провідне
місце у формуванні всесторонньо розвиненої особи. [5, с.132]. Працюючи над проблемами моральної
вихованості молодших школярів, треба враховувати їх вікові і психологічні
особливості:

1) Схильність до
гри. В умовах ігрових відносин дитина добровільно вправляється, освоює
нормативну поведінку. У іграх, більш ніж де потрібне від дитини уміння
дотримувати правила. Порушення їх діти з особливою гостротою помічають і
безкомпромісно виражають своє засудження порушникові. Якщо дитина не
підкорятиметься думці більшості, то йому доведеться вислухати багато неприємних
слів, а може, і вийти з гри. Так дитина вчиться зважати на інших, одержує уроки
справедливості, чесності, правдивості.

Гра вимагає від
її учасників уміння діяти за правилами. «Яка дитина в грі, такий багато в чому
він буде в роботі, коли виросте» — говорив А.С. Макаренко.

2) Неможливість
довго займатися монотонною діяльністю. Як затверджують психологи, діти
6-7-річного віку не можуть утримувати свою увагу на одному якому-небудь
предметі більше 7-10 хвилин. Далі діти починають відволікатися, перемикати свою
увагу на інші предмети, тому необхідна часта зміна видів діяльності під час
занять.

3) Недостатня
чіткість етичних уявлень у зв’язку з невеликим досвідом.

Дитина до 5 років
засвоює примітивний рівень правил поведінки, заснований на забороні або
запереченні чого-небудь. Наприклад: «Не розмовляй голосно», «Не перебивай тих,
що розмовляють», «Не чіпай чужу річ», «Не кидай сміття» і ін. Якщо дитину
привчили до виконання даних елементарних норм, то ті, що оточують вважають цю
дитину вихованою. Безглуздо говорити про другий рівень морального виховання,
якщо не освоєний перший. Але саме така суперечність спостерігається серед
підлітків: вони хочуть сподобатися навколишнім людям, але не навчені
елементарній поведінці.

4) Може існувати
суперечність між знанням, як потрібно, і практичним застосуванням (це
стосується етикету, правил хорошого тону, спілкування).

Не завжди знання
моральних норм і правил поведінки відповідає реальним діям дитини. Особливо
часто це трапляється в ситуаціях, де відбувається неспівпадання етичних норм і
особистих бажань дитини.

5)
Нерівномірність застосування ввічливого спілкування з дорослими і однолітками
(у побуті і удома, в школі і на вулиці). Як долатимемо ці особливості?
Звернемося до досвіду великих педагогів. В.А. Сухомлинський говорив: «У
практичній роботі по етичному вихованню наш педагогічний колектив бачить перш
за все формування загальнолюдських норм моральності. У молодшому віці, коли
душа дуже податлива до емоційних дій, ми розкриваємо перед дітьми
загальнолюдські норми моральності, учимо їх азбуці моралі:

1.Ти живеш серед
людей. Не забувай, що кожен твій вчинок, кожне твоє бажання відбивається на
оточуючих тебе людях. Знай, що існує межа тим часом, що тобі хочеться, і тим,
що можна. Перевіряй свої вчинки питанням до самого до себе: чи не робиш ти зла,
незручності людям? Роби все так, щоб людям, що оточують, тебе було добре.

2. Ти користуєшся
благами, створеними іншими людьми. Люди роблять тобі щастя дитинства. Плати їм
за це добром.

3. Всі блага і
радощі життя створюються працею. Без зусиль не можна чесно жити.

4. Будь добрим і
чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним. Допомагай товаришеві в біді.
Не заподіюй людям зла. Поважай і почитай матір і батька – вони дали тобі життя,
вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з
добрим серцем і чистою душею.

5. Будь
небайдужий до зла. Борися проти зла, обману, несправедливості. Будь непримиренним
до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, заподіює зло іншим людям,
обкрадає суспільство.

Така азбука
етичної культури, опановувавши якою діти осягають суть добра і зла, чести і
безчестя, справедливості і несправедливості» [27, с.161-165].

Серед основних
завдань, які ставить сучасне суспільство перед народною освітою, виділяється
актуальне завдання виховання активної свідомої творчої особи.

У молодшому
шкільному віці, констатує М.Н. Аплетаєв, особливу роль виконує учбова
діяльність, відбувається перехід від: «ситуативного» пізнання світу до його
наукового вивчення, починається процес не тільки розширення, але і
систематизації і поглиблення знань. Учбова діяльність в цьому віці створює
умови для оволодіння прийомами, учнів, способами рішення різних розумових і
етичних задач, формує на цій основі систему відносин дітей до навколишнього
світу [1, с.195]. Молодший школяр в процесі навчання в школі поступово стає не
тільки об«єктом, але і суб»єктом педагогічної дії, оскільки далеко не відразу і
не у всіх випадках дії вчителя досягають своєї мети. Дійсним об’єктом навчання
дитина стає тільки тоді, коли педагогічні дії викликають в нім відповідні
зміни.

Це торкається,
тих знань, які засвоюються дітьми, у вдосконаленні умінь, навиків, засвоєнні
прийомів, способів діяльності, перебудови відносин учнів. Природна і необхідна
«сходинка» важлива в процесі розвитку дитини в молодшому шкільному віці.

Включаючись в
учбову діяльність, молодші школярі вчаться діяти цілеспрямовано і при виконанні
учбових завдань, і при визначенні способів своєї поведінки. Їх дії набувають
усвідомленого характеру. Все частіше при вирішенні різних розумових і етичних
проблем учні використовують придбаний досвід.

Значущою
особливістю суб’єкта діяльності є і усвідомлення їм своїх можливостей, і уміння
(можливість) співвіднести їх і свої прагнення з умовами об’єктивної дійсності. [7,
с.19-20]. Э.П. Козлів рахує, що розвитку цих якостей сприяє мотиваційний
компонент учбової діяльності, в основі якого виникає потреба особи, яка стає
мотивом при нагоді її усвідомлення і наявності відповідного відношення. Мотив
визначає можливість і необхідність дії.

Тут ми підходимо
до другої сторони питання, яку ми висуваємо в нашій гіпотезі про структуру
учбової діяльності, — до питання про значущість єдності всіх трьох компонентів
учбової діяльності (мотиваційного, змістовного, операційного) для становлення
початкових класів, учнів, як суб’єкта учбової діяльності. Причому, суть
значущості цієї єдності можна розглядати в двох аспектах.

Перше – це
можливість розвитку кожного з них на основі двох інших.

Так, формування
мотиваційної сфери що вчиться неможливо без достатнього розвитку і змістовною,
і операційної сторони, оскільки і свідомість своїх можливостей і виникнення
відношення (відчуттів), відповідних «сигналів» можливо лише в тому випадку,
якщо дитина володіє певним змістом, на основі якого виникає потреба, і
комплексом прийомів, — способів задоволення цих потреб.

Таким чином,
учень стає активним учасником процесу навчання, тобто суб’єктом учбової діяльності,
тільки тоді, коли він володіє певним змістом, тобто знає, що робити і для чого.
Вибір того, як робити, визначаться і його знаннями, і його рівнем оволодіння
операційними структурами, і мотивами даної діяльності.

Другий аспект, що
розкриває суть значущості єдності даних компонентів, є наступним: на
сьогоднішній день процес навчання в початковій школі в значній мірі направлений
на засвоєння знань і прийомів, способів учбової роботи, тобто упор робиться на
змістовний і частково операційні компоненти. При цьому передбачається, що в
ході цього процесу йде і розумовий розвиток, і моральне. У визначеній своїй
частині це положення вірне, але при цілеспрямованому формуванні змістовних
елементів, в якій – те ступені «стихійний» розвиток операційної і мотиваційної
сторін неминуче відстає, що, природно, починає гальмувати і процес засвоєння
знань, не дає повною мірою використовувати закладені в учбовій діяльності можливості
для розумового і морального розвитку учнів [12, с.152]. Проблема морального
розвитку молодшого школяра в процесі навчання взаємозв’язана з трьома
чинниками, які визначає Т.В. Морозова.

По-перше,
прийшовши в школу, дитина переходить від «життєвого» засвоєння навколишньої
дійсності, у тому числі і моральних норм, що існують в суспільстві, до його наукового
і цілеспрямованого вивчення. По-друге, в ході учбової роботи школярі включені в
реальну колективну діяльність, де також йде засвоєння моральних норм,
регулюючих взаємини учнів між собою і взаємини учнів з вчителем.

І третій чинник:
в процесі обговорення положення в сучасній школі все частіше звучить теза про
те, що навчання в школі – це, перш за все, формування моральної особи. У
зв’язку з цим пропонується збільшити питому вагу гуманітарних наук в загальному
об’ємі шкільної програми. Учбова діяльність має всі можливості, що дозволяють
розвивати у учнів етичні якості особи в процесі вивчення будь-якого предмету.

З цієї точки зору
і необхідно вирішувати проблему розумового і морального розвитку учнів в
процесі шкільного навчання, в єдності, в тісному взаємозв’язку одного і іншого.
З цих позицій учбова діяльність є чинником цілісного розвитку особи дитини [18,
с.28]. Початкове навчання в даний
час будується таким чином, що розвиває у школярів пізнавальні здібності;
виробляє навики активного оволодіння учбовим матеріалом, веде до об’єднання
одержаних знань в цілісну систему, направлену на усвідомлення навколишнього
світу.

Розвиток
мислення, оволодіння різноманітними способами роботи з учбовим матеріалом
робить прямий вплив на засвоєння дітьми етичних знань; організація учбового
процесу і його методи сприяють накопиченню морального досвіду.

Формування
моральності відбувається в школі на всіх уроках. І в цьому відношенні немає
головних і неголовних предметів. Виховує не тільки зміст, методи і організація
навчання, вчитель, його особа, знання, переконання, але і та атмосфера, яка
складається на уроці, стиль відносин педагога і дітей, дітей між собою. Виховує
себе і сам учень, перетворюючись з об«єкту в суб»єкт виховання.

Для морального
виховання важливо організувати учення як колективну діяльність, пронизану
високоморальними відносинами. Учбова діяльність стає колективною працею, якщо
пізнавальне завдання ставиться перед дітьми як загальна, для її вирішення
потрібний колективний пошук. У початкових класах потрібні спеціальні прийоми,
щоб діти змогли усвідомити учбове завдання і як загальну, і як що відноситься
особисто до них.

Охарактеризувати
особливості того або іншого суспільного явища, – значить, виявити його істотні
взаємозв’язки з іншими явищами соціальної дійсності. З розвитком суспільства і
зміною історичних умов існування людей постійно оновлюються, а в окремі
історичні періоди корінним чином міняється зміст виховання. Виховання може
правильно зрозуміти лише як природно історичний і діалектичний суперечливий
процес. Суть соціального аспекту морального виховання визначається, перш за
все, особливістю розвитку сучасної епохи, перетвореннями в нашому суспільстві,
що відбуваються на принципово нових початках.

РОЗДІЛ II.
ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МОРАЛЬНОГО

РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ
ШКОЛЯРІВ

2.1 Методи
емпіричного дослідження

Вивчення психіки
дитини становить складне завдання науковців, а також вихователів дитячих
закладів. Засобами психологічного дослідження виступають методи — певні шляхи
донору наукових фактів, які потім служать предметом теоретичного аналізу.
Методи психології відображають специфіку психічних фактів або явищ.

Психічний факт
має внутрішню сутнісну складову та зовнішній прояв, похідний від внутрішнього
свого єства. Сприймати ми можемо лише зовнішній складник психічного факту, а
внутрішній залишається для оточуючих прихованим. Водночас дослідник повинен
охоплювати своїм вивченням весь психічний факт у його цілісності, розкриваючи
внутрішнє (не спостережуване) його єство опосередковано, спираючись на зовнішні
прояви.

Так, дослідник
може зафіксувати вербальні й невербальні прояви поведінки, дії, рухи, мімічні
реакції дитини, у яких переважно й виявляються (унаочнюються) психічні явища
(процеси, стани, властивості). Ці зовнішні прояви виступають показниками
внутрішніх не спостережуваних складників психічних фактів. Додатковими
показниками служать виразні рухи: міміка, жести, інтонації мовлення.

До основних
методів дитячої психології відносять спостереження, експеримент, бесіду і
аналіз продуктів дитячої діяльності.

Провідним методом
у дошкільній психології є спостереження, яке передбачає цілеспрямоване
сприйняття і фіксацію психологічних фактів. Наукове спостереження ретельно
планується: визначається його мета, гіпотеза, схема проведення, критерії
відбору фактів згідно з об’єктом. Вік 6-7 років найбільш сприятливий для
спостереження, оскільки діти довірливо й відкрито ставляться до дослідника, не
усвідомлюючи своєї ролі як досліджуваних.

Вони сприймають
дослідження як звичайні спілкування, бесіди, завдання дорослих. Крім того,
самосвідомість та життєвий досвід дитини відзначаються обмеженими можливостями,
які не дозволяють цілком зрозуміти своєї ролі випробуваних. Розрізняють
декілька видів спостереження: повне і часткове; включене і невключене.

Повне спостереження
передбачає дослідження всіх психічних проявів, часткове — одного з них,
наприклад, мовлення або гри. Спостереження залежить від позиції спостерігача,
який може бути членом групи дітей і взаємодіяти з ними, одночасно
спостерігаючи, або знаходиться зовні дитячої діяльності.

Завдяки
спостереженням дослідник фіксує зовнішні прояви дитячої психіки. Ці прояви
відзначаються своїм багатством та розкутістю. Під час спостереження дитина
поводиться вільно й невимушено, займаючись звичними для себе справами, що
полегшує для дослідника вирішення завдання отримання різнобічних та достовірних
фактів для створення цілісного уявлення про дитину. Водночас цього не достатньо
для забезпечення об’єктивності спостереження, на його результати та висновки
значно впливає позиція самого дослідника. Перший ліпший прояв поведінки може
бути інтерпретований як закономірний та стійкий. Щоб уникнути такої помилки,
спостереження слід проводити систематично. Адже в процесі спостереження перед
дослідником постає складна і різнобарвна палітра фактів і дуже важко
відокремити характерне, істотне від випадкового і другорядного. Систематичність
спостереження дозволяє розкрити  істинні причини поведінки дитини.

Для об’єктивності
результатів спостереження важливою є неупереджена позиція дослідника. Він
повинен до максимально можливого рівня звільнитися від соціальних стереотипів і
власних установок, внаслідок яких сприймає й інтерпретує психологічні факти
спотворено, викривлено. Важливо також позбутися зайвого емоційного ставлення до
дитини: позитивного чи негативного. Як відомо, дитина, яка викликає у дорослого
симпатію оцінюється ним більш поблажливо, ніж та, яка «не подобається». Щоб
уникнути суб’єктивізму, необхідно свої враження чітко розділяти з фактами, висновки
завжди підтверджувати фактами.

Підвищити
об’єктивність дослідження допомагає прийом, названий «стереоскопічністю
погляду» на дитину, що передбачає звертання до думки батьків та інших дорослих,
які працюють з нею.

Проведення
спостережень за поведінкою дошкільника вимагає від дослідника досить складних
навичок, зокрема при виконанні завдання фіксації проявів дитячої поведінки у
протоколах різних видів.

Одна з можливих
форм ведення протоколу — «фотографічний запис», який детально описує мімічні,
пантомімічні прояви емоцій; дослівно передає мовлення дитини в прямій формі,
відзначає паузи, інтонацію, силу голосу, темп. Запис детально відображає всі
операції, з яких складаються дії дитини. «Фотографічний запис» розкриває
цілісну картину ситуації, в яку включена дитина, тому в протоколі відзначають
репліки та дії дорослих, однолітків, направлені на неї. Спеціальні навички
необхідні і при обробці протоколів спостережень. При цьому варто широко
використовувати математичну обробку отриманих результатів. Звичайно, метод
спостереження має і свої недоліки. Він дещо уповільнює добір значного за
обсягом фактичного матеріалу, оскільки одночасно вдається спостерігати тільки
за однією дитиною або невеликою їх групою (2—5 осіб). При спостереженні
дослідник відзначається пасивною вичікувальною позицією, бо не може втрутитися
в дитячу діяльність, викликати необхідне психічне явище, що також уповільнює
динаміку дослідження, тому в дитячій психології також широко використовується
більш активний метод дослідження — експеримент.

На відміну від
спостереження, в експерименті дослідник активно змінює умови діяльності
досліджуваного з метою виявлення психічного факту, який вивчається. Підготовка
до проведення експерименту передбачає врахування вікових особливостей школярів.
Зокрема, діти легковразливі, швидко заражаються емоціями один одного,
імпульсивні, їхні психічні процеси нестійкі й недостатньо довільні, поведінка
значною мірою реактивна. Потрібно створити умови, щоб дитина не відволікалась
на сторонні подразники, передбачити можливість появи таких подразників. Якщо
експеримент індивідуальний, то необхідно виключити контакти дітей між собою. Як
правило, він проводиться в окремому приміщенні, де забезпечується нейтральна
обстановка (однотонне забарвлення стін у «спокійні» кольори, відсутність
незвичних для дитини предметів). Перед основною частиною експерименту слід
подбати, щоб дитина звикла до приміщення й до експериментатора. Інтерес до
завдань у дитини швидко згасає, тому один експериментальний сеанс триває 10—20
хвилин. У разі, якщо дитина раніше виявляє небажання продовжувати роботу,
відсутність інтересу до неї, втому, то сеанс припиняється. Хід експерименту, як
і спостереження, фіксується в протоколі.

Щоб виявити той
чи інший психічний факт, розробляється відповідна методика, побудована на
уявленнях дослідника про умови, необхідні для виникнення потрібного психічного
явища. У методиці експерименту зазначається його мета, необхідний предметний
матеріал, послідовність етапів проведення дослідження, критерії для оцінки й
інтерпретації результатів. Методика вимагає чіткого дотримання всіх її
інструкцій, що дає можливість згодом повторити експеримент, перевірити його
результати та висновки. Наприклад, у методиці зазначається, що інструкцію
певного завдання слід чітко й виразно прочитати дитині лише один раз. Навіть
якщо дитина просить повторити завдання або пояснити його, досліднику цього
робити не варто, адже у результатах враховується, як дитина зрозуміла завдання
без допомоги дорослого. Водночас після проведення експерименту дорослий може
попрацювати з дитиною, пояснюючи їй незрозумілі раніше завдання.

Так само чітко
слід виконувати вимоги щодо характеристик предметного матеріалу: іноді
вимагається, щоб картинки були кольоровими, іноді — чорно-білими; іноді на
білому фоні, іноді — на тонованому тощо.

Дотримання чітких
вимог методики забезпечує об’єктивність його результатів. З іншого боку,
варіювання умов експерименту дозволяє виявляти закономірності й механізми
психічного розвитку. В експерименті забезпечується активна позиція дослідника,
чіткі критерії аналізу та схеми фіксації результатів, що дозволяє накопичити
значний фактичний матеріал й ефективно його узагальнити. Значний обсяг
отриманого фактичного матеріалу робить можливим вираження його результатів у
числових показниках, які піддаються математичній обробці, чим підвищується
достовірність висновків. Водночас об’єктивність експерименту не абсолютна й
також має свої обмеження. В експерименті досліджуються конкретні психічні
явища, і не слід поширювати їхні характеристики на всю психіку дитини, робити
занадто узагальнені висновки.

Схеми проведення
експерименту можуть бути досить різними. І вони зумовлюють виокремлення кількох
різновидів експерименту: лабораторного й природного. Лабораторний експеримент
проводиться в умовах лабораторії за допомогою приладів. Досліджуваний перебуває
у незвичних для себе умовах, що впливає на його поведінку й утруднює виявлення
характерних реакцій. Природний— проводиться у звичайних для досліджуваного
умовах, і зміни, які експериментатор вносить у ситуацію, для дитини непомітні.
Враховуючи вимогу бережно ставитися до дитини, не травмувати її психіку, в
роботі з учнями найбільш прийнятний природний експеримент. Він використовується
у формі занять, гри, бесід.

Природний
експеримент має стандартну схему проведення, за якою у ньому вирізняють кілька
етапів: констатуючий, формуючий та повторний констатуючий. Констатуючий
експеримент виконує діагностичні завдання: дозволяє визначити наявний у дітей
рівень розвитку певного психічного явища, який склався в традиційних умовах
їхнього виховання.

На основі
отриманих результатів дослідник визначає недоліки розвитку певного психічного
явища та планує формуючий експеримент, спрямований на вирішення розвивальних
завдань. Природний психологічний експеримент нагадує певною мірою педагогічний
експеримент. Головна відмінність між ними полягає у тому, що педагогічний
експеримент призначений для визначення доцільності запровадження нових освітніх
та виховних програм, педагогічних методик, а природний спрямовується на
розкриття закономірностей розвитку психіки дитини. Різновиди експерименту
визначаються також за кількістю дітей, які виступають досліджуваними. Буває
груповий та індивідуальний експеримент.

У психологічних
дослідження дошкільників широко використовується бесіда як прийом
експериментальної методики або як самостійний метод. Така форма роботи з дітьми
часто використовується в практиці дошкільного виховання, тому діти звикли до
бесід з дорослими. Серед бесід з дітьми можна виділити ті, які носять
запланований характер, та такі, які виникають спонтанно. Бесіда як метод
психологічного дослідження належить до запланованих бесід, але має при цьому ще
й специфічні ознаки, які зумовлені її дослідницькою спрямованістю на виявлення
тієї чи іншої психологічної закономірності. Бесіда має чітко усвідомлювану мету
і наперед підготовлену систему питань, які формулюються чітко, коротко і точно.
Існує низка вимог до формулювання питань. Вони не повинні підказувати дитині
яку-небудь відповідь. Зміст бесіди повинен стосуватися відомих дітям тем,
складатись із простих зрозумілих слів. Деяких тем слід уникати, щоб не
травмувати психіки дитини, не пробуджувати у неї неприємних спогадів тощо.
Тривалість бесіди 10—15 хвилин.

Для ефективного
використання часу бесіди необхідно, щоб відповіді дітей були інформативними.
Для цього досліднику також потрібно правильно формулювати свої питання.
Здатність дитини вільно почувати себе під час бесіди зростає, якщо бесіда
проводиться в ігровій формі з використанням ігрових моментів, які стимулюють
інтерес дитини до теми розмови. Бесіди можуть проводитися з використанням
малюнків, картинок, використовувати наочний матеріал у бесідах з молодшими
школярами.

Бесіда зо
школярем не завжди дає бажані результати внаслідок недостатнього розвитку
самосвідомості дитини, її мовлення. Активне оволодіння школярем різними видами
діяльності дозволяє досліджувати його психіку, спираючись на метод аналізу
продуктів дитячої діяльності: казок, віршів, розповідей, малюнків, конструкцій,
аплікацій тощо. За допомогою оцінки продуктів дитячої діяльності психолог
намагається реконструювати процес діяльності, побачити основні його етапи,
труднощі, переваги. Ціла низка робіт дошкільника носить виразно творчий
характер, у них розкривається його внутрішній світ, думки, переживання,
уявлення. Продукти діяльності відображають уміння та навички малюка,
властивості його особистості, які забезпечують виконання діяльності:
довільність, наполегливість, працездатність, охайність, організованість,
самостійність тощо. При цьому стають помітними недостатньо розвинені якості дитини,
вузлові проблеми її розвитку. Схема аналізу продуктів дитячої діяльності
включає виділення основних критеріїв аналізу, систему тих психічних якостей
дитини, які забезпечили отримання відповідних продуктів діяльності. Цей метод
може застосовуватися стосовно робіт однієї дитини, виконаних протягом тривалого
часу, або робіт різних дітей, тобто аналіз продуктів діяльності включає елемент
порівняння.

2.2 Методики емпіричного дослідження

По формуванню
морального розвитку молодших школярів, слід використовувати різні методи і форми
роботи. Методи і форми морального виховання молодших школярів повинні
відповідати для дітей цього віку. У педагогічному процесі використовується
цілий комплекс різних методів і засобів. Педагогові слід вибирати і
використовувати систему методів відповідно поставленим цілям, оскільки при їх
виборі необхідно враховувати всі тонкощі і особливості особи дитини. Також при
роботі треба вибирати тільки ті методи, з якими педагог знайомий, якими
володіє. Йому необхідно створювати ситуації, сприяючі емоційному переживанню на
практиці. Один з методів створення таких ситуацій – бесіда. [26, с.25]. Бесіда
є діалогічним методом викладу матеріалу. Суть бесіди полягає в тому, що
вчитель, шляхом уміло поставлених питань спонукає учнів до міркування, до
аналізу в певній логічній послідовності фактів, що вивчаються, і явищ до
самостійного формування відповідних теоретичних висновків і узагальнень.

В процесі
морального виховання учнів велика роль належить моральним бесідам. Моральну
бесіду слід проводити систематично, бажано в позаурочний час. При проведенні
моральних бесід треба враховувати, що моральні норми і правила мають дуже
складний і багатоплановий характер і їх не можна розкрити відразу в повному
об’ємі. У молодших класах доцільніше розмовляти з дітьми з конкретних питань.
Всі бесіди на моральні теми в початкових класах повинні будуватися на живому і
переконливому матеріалі. Зміст і логіка викладу морального матеріалу визначають
структуру бесіди. При проведенні бесіди вчителя можуть слідувати по такій
структурі: визначення теми бесіди і збудження у школярів інтересу до сприйняття
і засвоєння матеріалу; обґрунтування важливості обговорюваної теми; розкриття
теми бесіди на прикладі, а також на матеріалі навколишнього життя; аналіз
положення подів в класі у зв’язку з обговорюваною темою і визначення конкретних
завдань по поліпшенню роботи і поведінки учнів; узагальнення підсумків бесіди і
короткий опит учнів по основних положеннях викладеного матеріалу.

З педагогічної
точки зору така бесіда повинна бути змістовним і глибоко емоційним уроком
моральності, що збагачує моральні знання учнів і стимулюючим їх до позитивних
вчинків і дій.

При організації
роботи по моральному розвитку можливо включити ляльковий театр. Використання
лялькового театру в школі сприяє вихованню гармонійно розвиненої особи школяра.
А спектр застосування творчої діяльності самого вчителя, який присвятить себе
організації роботи з ляльками в дитячому колективі, безмежний. Оформлення
лялькового театру повинне бути глибоке продуманим і художньо виправданим,
допомогти донести зміст спектаклю до свідомості і серця юного глядача.

Ляльковий театр
займе певне місце в учбово-виховній роботі за умови: наявності і розвитку
уявлень і інтересу дітей до різних видів театру; різноманітності костюма і
доступності художнього оздоблення спектаклів і інсценувань; оволодіння дітьми
правилами і прийомами того або іншого виду діяльності, що театралізується;
серйозного, щирого, емоційно-позитивного відношення педагога до ігор дітей в
театр.

Педагог, спостерігаючи
за тими, що грають, повинен відзначати різноманітність сюжетів, якість
управління лялькою, звертати увагу на культуру поведінки за ширмою, хвалити за
вдалі знахідки і показувати як правильно побудувати сцену або ввести ляльку,
відзначати помилки, знаходити час для індивідуальної роботи.

Вчителеві
початкових класів добре в учбово-виховній роботі використовувати потенціал
казки. При цьому необхідно враховувати і правильно вибрати казку, що
вивчається. Казки найкращим чином відповідають запитам дітей, органічно
відповідають дитячій психології. Уявний, фантастичний мир в основі своєю
виявляється відображенням реального миру в головних його основах. Казкова,
незвична картина життя дає малюкові можливість порівнювати її з реальністю, з
оточенням, в якому існують він сам, його сім’я, близькі йому люди. Це необхідно
для мислення, що розвивається, оскільки воно стимулюється тим, що людина
порівнює і сумнівається, перевіряє і переконується. Казка не залишає дитину
байдужим спостерігачем, а робить його активним учасником що відбувається, що
переживає разом з героями кожну невдачу і кожну перемогу. Казка привчає його до
думки, що зло у будь-якому випадку повинно бути покарано [31, с.58]. Сьогодні потреба в казці
представляється особливо великою. Дитину буквально захльостує потік інформації,
що безперервно збільшується. І хоча сприйнятливість психіки у малюків велика,
вона все ж таки має свої межі. Дитина перевтомлюється, робиться нервовим, і
саме казка звільняє його свідомість від всього неважливого, необов’язкового,
концентруючи увагу на простих діях героїв і думках про те, чому все
відбувається так, а не інакше.

Казка наочно
показує, де проходять правильні життєві шляхи людини, в чому його щастя і
нещастя, яка його розплата за помилки і чим людина відрізняється від звіра і
птаха. Кожен крок героя веде його до мети, до фінального успіху. За помилки
доводиться розплачуватися, а розплатившись, герой знову отримує право на успіх.

На всі ці
особливості казки вчитель повинен звернути увагу при плануванні роботи. [29, с.111-114].
У організації етичної освіти слід враховувати такі вікові особливості молодших
школярів: емоційна сприйнятливість і чуйність; дитяча безпосередність;
навіюваність і наслідування; здатність живо відгукуватися на слово вчителя;
активний інтерес до всього нового, до знань, прагнення використовувати їх. Для
виявлення рівня сприйняття матеріалу казки про тварин надаємо методику роботи з
казкою. Як матеріал вибирається казка, відповідна віковим особливостям дітей і
доступна для сприйняття. Критерії сприйняття матеріалу казки у молодших
школярів проводиться по рівнях: високий, середній і низький.

Рівні сприйняття

Високий рівень:
Виходячи з вчинків тварин уміє виводити мораль казки і може пояснити це іншим,
може вільно висловлювати сенс казки, аргументує свою думку. Середній рівень:
Виходячи з вчинків тварин уміє виводити мораль казки, але не уміє пояснити це
іншим, не може вільно висловлювати сенс казки і аргументувати свою думку.
Низький рівень: Може переказати зміст казки, але не уміє виводити мораль і визначити
сенс казки. Робота проводиться в три серії.

Перша серія
проводиться у формі індивідуальної бесіди, якою завдання дитини полягає в
самостійному виявленні моралі казки про тварин. Вчиться пропонується прочитати
російську народну казку тварин. Потім задається питання: Що ти зрозумів з цієї
казки? Відповіді учнів оцінюються по 5-балльной системі: 5 балів — відразу
уловлює мораль казки; 4-3 бали — намагається визначити мораль; 2-1 бал — робить
короткий переказ; 0 балів — не може відповісти.

Друга серія
проводиться у вигляді тесту відкритого типу. За змістом даної казки
пропонується відповісти на питання: Якими словами можна охарактеризувати вчинки
героїв казки? Напиши. Підрахунок результату тесту проводиться по 5-балльной
системі. Кожному перерахованому слову додається 1 бал.

У третій серії
використовується робота з карткою. Завдання дитини вибрати картку із словами,
які відповідає особовим якостям героїв казки: наприклад, хитрість, хоробрість,
доброта, чуйність, справедливість. Підсумок підводиться по кількості вибраних
карток, по 5-балльной системі.

Таку методику
можна використовувати при роботі з будь-яким матеріалом (чарівні, побутові
казки, розповіді, сюжети з життя.). Таким чином, користуючись представленими
матеріалами, вчителі зможуть грамотно визначити місце, час і мету проведення
роботи, а значить, значно поліпшити і підвищити рівень морального розвитку
молодших школярів.

Учбова діяльність
значуща на всіх вікових етапах, але особливо в молодшому шкільному віці,
оскільки в даному шкільному віці починає формуватися учбова діяльність, а від
рівня сформованості залежить успіх всього навчання не тільки в початковій
ланці, але і в старших класах, оскільки учбова діяльність є такою, що веде, в
процесі якого формуються основні новоутворення, психічний розвиток дитини йде
інтенсивно.

Для виявлення стану
рівня моральної сформованості можна використовувати діагностичні опити учнів.

Завдання
пропонуються в двох класах. Один є контрольним, інший експериментальним. Дітям
пропонуються питання морального характеру. Мета полягала у виявленні рівня
морального виховання. Як початковий матеріал, на якому вивчається моральний
досвід молодших школярів, вибираються такі моральні норми, як
«відповідальність» і «доброзичливість», які дуже актуальні на сучасному етапі
життя суспільства. Аналіз теоретичної літератури дозволив виділити основні
змістовні характеристики цих норм. При визначенні відповідальності указувалося
на добровільне ухвалення зобов«язань, при появі об»єктивної необхідності,
строге дотримання прийнятих зобов’язань з урахуванням реальних умов, готовність
відзвітувати за поточні і перспективні результати своєї діяльності,
співвідношення своїх умов і їх можливих наслідків з інтересами інших людей.

Моральна норма
«доброзичливість» характеризувалася в більшій мірі взаєминами між людьми.
Доброзичливість визначається нашими пізнаннями, як прагнення бачити в іншому
позитивні якості, віра в можливість зміни людини до кращого і в його здібності,
готовність прийти на допомогу.

Завдання
дослідження визначають вибір методик. Моральний досвід представляє перед собою
єдність інтелектуального і емоційного компонентів. Інтелектуальний компонент
розглядається як знання школярем моральних принципів і норм, виражених в
естетичних поняттях і абстрактно, – логічних побудовах. Моральні знання і
відносини виявляються в реальній поведінці школярів. Методики мають
спрямованість на вивчення знань, відносин і способів поведінки.

При дослідженні
морального досвіду молодших школярів використовуються ряд методик: бесіда по
сюжетній розповіді, метод незавершених розповідей.

Бесіда. При
використанні бесіди по сюжетній розповіді, випробовуваній пропонують
прослуховувати розповідь, що містить етичну проблему. Герої розповіді
потрапляли в ситуацію морального вибору. Після прослуховування розповіді
школярам задаються питання, які складаються так, щоб у відповідях і висловах
випробовуваних виявляються відносини, знання про способи поведінки.

Незавершена
розповідь. При використанні методу незавершених розповідей, учням зачитується
розповідь, в якій героєві необхідно діяти, або порушуючи етичну норму, або
відповідно до неї. Кожного випробовуваного просять уявити, що дійовою особою є
він сам. Учень повинен закінчити розповідь, пропонуючи свої способи поведінки і
обґрунтовувати їх.

При визначенні
особливостей морального досвіду молодших школярів використаються наступні
критерії: ступінь відповідності етичній нормі знань, відносин і способів
поведінки учнів; узагальненість знань; їх глибина і широта; ступінь стійкості.

Для оцінки
моральних знань випробовуваних виділяються такі прояви, як розуміння ними зміст
моральних норм, знання способів поведінки, знання переживань, що виникають у
людини у разі дотримання або недотримання моральної норми.

Про моральне
відношення дізнаються по оцінних думках школярів про вчинки іншої людини, про
свої вчинки, а також по особливостях виконання моральної діяльності і їх
мотивах.

На першому етапі
дослідження пропонуються завдання відповісти на питання: Скажи, як ти думаєш,
що таке відповідальність? Як завжди поводиться відповідальна людина? Як завжди
поводиться безвідповідальна людина? Скажи, як ти думаєш, що таке
доброзичливість? Як завжди поводиться доброзичлива людина? Як завжди поводиться
недоброзичлива людина?

На другому етапі
дослідження пропонуються такі ситуації, в яких учні повинні були б допомогти
товаришеві:

— «Якби ти гуляв
у дворі разом з іншими і хто–небудь з хлоп’ят впав біля тебе і дуже сильно
забив ногу. Що б ти зробив?»

— «Діти грали в
групі, деякі малювали, розглядали картинки в книзі. Таня сиділа одна, дуже
сумна. Що б ти зробив?»

«Якби ти будував
щось з дощечок і поряд Вітя теж будував. І йому не вистачало кубиків. Що б ти
зробив?»

При відповіді, що
дав би свій, задавалося додаткове питання: «А якби тобі теж потрібні були ці
дощечки, тобі б теж не вистачило?»

— «Вашому
товаришеві на уроці важко вирішити завдання і він просить вас допомогти йому.
Ваші дії?»

Урок малювання. «Розфарбуйте
рукавички (даються заготовки – рукавички, з розрахунку одна пара на двоє дітей
і кольорові олівці, кожного кольору по два. Дається інструкція: «Зараз ми
розфарбовуватимемо рукавички, Ви сидите удвох, щоб рукавички вийшли красивими і
однаковими, адже це одна пара, ви винні домовиться між собою, як
розфарбовуватимете, який малюнок малювати, щоб він сподобався обом».

Діагностика сформованості
морального виховання.

Діагностика
включає 3 пункти:

1. Метод ранжирування.

2. Діагностичний
метод «Робота над помилками».

3. Метод
діагностичної ситуації «Експеримент»

Для порівняння
сформованості морального виховання у учнів, I вимір роблять в 1 класі, а II
завмер — в 2 класі.

Перший метод — метод
ранжирування. Учні одержують анкету із завданням: «Пронумеруй по порядку ті
якості людини, які ти оцінюєш вище: веселий, модний, нарядний, чесний,
справедливий, розумний, культурний».

Другий метод —
«Робота над помилками». Сенс цієї діагностики полягає в наступному: дітям
читають текст, в якому міститься 5 помилок. Діти повинні відшукати ці помилки і
записати їх кількість.

Текст: « Олена
Миколаївна пояснює хлоп’ятам правило складання. В цей час відкриваються двері.
У клас вбігає задиханий, розпалений Федя.

— Я зустрів Вітю.
Ми разом ходили в дитячий сад. Вітя вчиться в 1 «Б». А я і не знав. Ось
здорово!

-Сідай, Федя, —
сказала Олена Миколаївна і спохмурніла. — Зараз ти допустив декілька помилок».
Скільки?

Помилок ми
виділили 5:

1. Саме
запізнення. Спізнюватися неввічливо.

2. Треба
постукати і спокійно увійти.

3. Вибачитися і
попросити дозволу сісти на місце .

4. Тихо
приготуватися і почати займатися.

5. Про зустріч
друга розповідати на зміні.

Третій метод — «Діагностична
ситуація». Перед учнями ставиться проблема морального вибору. Перед кожною
дитиною розіграється сценка.

«По дорозі в
їдальню учень знаходить 2 банкноти по 5 гривень. Задоволена знахідкою дитина
підходить до буфета, але помічає однолітка (учень 2 класи), що плаче, який
питає його, чи не знаходив він монет, одержаних їм від мами на морозиво і
втрачених десь поблизу.»

Варіанти
відповідей (вчинків дітей):

1. Що знайшов
гроші сказав: «Гроші не втрачатимеш!»- і не віддав гроші — 0 балів.

2. Перший учень
віддав другому 1 банкнот, а інший залишив собі — 1 бал.

3. Перший учень
віддав обидві банкноти, але сказав: «Скажи всім, що це я знайшов і повернув
тобі гроші» — 2 бали.

4. Перший учень віддав
банкноти і сказав: «Не плач! Ось твої банкноти, ти упустив їх на сходах» — 3
бали.

Для чистоти
експерименту розігруються сценки під час уроку, виключивши при цьому можливість
знаходження банкнот іншими учнями школи. Спостерігають за реакцією дітей і
збирають дані учні 11 класу, щоб діти не відчували «морального тиску» дорослих,
оскільки поява дорослого може вплинути на вибір учня.

ВИСНОВКИ

Проблему
морального виховання досліджували і філософи, і психологи, і педагоги. Але і
зараз вона актуальна.

Педагогічний сенс
роботи по моральному становленню особи молодшого школяра полягає в тому, щоб допомагати
йому просуватися від елементарних навиків поведінки до  вищого рівня, де потрібна
самостійність ухвалення рішення і етичний вибір. Успішність даного виду
діяльності у формуванні моральних якостей школяра залежить від письменності
педагога, різноманітності вживаних ним методів і емоційному відгуку дітей.
Метою морального виховання є формування цілісної, довершеної особи в її
гуманістичному аспекті. Перш за все, молодшому школяру необхідні знання про те,
що добре, а що погано, як поступати в тому або іншому випадку. Знання мертві
без емоцій, але і емоції неповноцінні без знань. Дуже важливо, щоб дитина
проявляла адекватні емоції і відчуття, щоб йому хотілося плакати від того, що
іншому боляче; щоб хотілося радіти, а не злитися від того, що сусід по парті одержав
десятку. Коли знання про норми і правила моральності будуть відчуті,
усвідомлено сприйняті, сформується етична спрямованість як сукупність провідних
мотивів особи, яка і забезпечить стабільність лінії поведінки. Без знань немає
моральної спрямованості особи, не може бути стабільної лінії поведінки, вчинки
носитимуть інтуїтивний, ситуативний характер.

Формування у
початкових класів знань про норми і правила моральності — перша сходинка на
шляху до моральної стійкості. Моральна стійкість особи виявляється в умінні
взаємодіяти з представниками тваринного і рослинного світу, в діях з предметами
побуту — з об’єктами живої і неживої природи. Молодший школяр повинен
усвідомити необхідність дбайливого, дбайливого відношення до всього, що його
оточує, будь то людина або старенька, пошарпана книга. Коли дитина усвідомлює
зв«язок, що існує в природі між всіма об»єктами і явищами, він зможе будувати
лінію поведінки відповідно до принципу “не нашкодь”, а значить, стане моральне
стійким.

СПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Аплетаев М.Н. Система воспитания
личности в процессе обучения: Монография /Омск.гос.пед.ун-т – Омск: Изд-во
ОмГПУ, 1998.

2. Аристотель. Сочинения в 4-х томах.
Т.4. -М: «Наука», 1984.

3. Архангельский Н.В. Нравственное
воспитание. — М.: «Просвещение», 1979.

4. Бабанский Ю.К. Педагогика: Курс
лекций. — М.: «Просвещение», 1988.

5. Божович Л.И. О нравственном
развитии и воспитании детей //Вопросы психологии. — М.: Просвещение, 1975.

6. Болдырев Н.И. Нравственное
воспитание школьников. — М.: Просвещение», 1979.

7. Воспитание личности школьника в
нравственной деятельности: Метод. Рекомендации /Ом.гос.пед.ин-т им. Горького –
Омск: ОГПИ, 1991.

8. Даль В.И. Толковый словарь живаго
великорусского языка. Т.1.- М.: 1979.

9. Дробницкий О.Г. Проблемы
нравственности. — М.: «Просвещение», 1977.

10. Каиров И.А. Нравственное развитие
младших школьников в процессе воспитания. — М.: «Просвещение», 1979.

11. Ковалев Н.Е., Райский Б.Ф.,
Сорокин Н.А. Введение в педагогику: Учебное пособие для педагогических
институтов. – М.: «Просвещение», 1987.

12. Козлов Э.П. Воспитание
нравственного сознания школьников. Изд-во Ростовского ун-та, 1983.

13. Краткий словарь по философии – М.:
«Высшая школа», 1982.

14. Крупская Н.К. Задачи школы I
ступени: Пед.соч., в шести томах Т.2.– М.: «Просвещение», 1978.

15. Макаренко А.С. Проблемы школьного
советского воспитания: Соч. Т.5. – М.: «Просвещение», 1976.

16. Марьенко И.С. Нравственное
становление личности школьника. — М.: «Просвещение», 1985.

17. Матвеева Л.И. Развитие младшего
школьника как субъекта учебной деятельности и нравственного поведения. — Л.:
ЛГПИ им. А.И. Герцена, 1989.

18. Морозова Т.В. «Обзоры по
информационному обеспечению общесоюзных науч.-пед. программ». Вып. 5. –М.,
1996.

19. Ницше Сочинения в 2-х томах.
Т.1.- М.: НИИОП АПНСССР, 1988.

20. Ожегов С.И. , Шведова Н.Ю.
Толковый словарь русского языка, 2 издание – М.: «Просвещение», 1995.

21. Пропп В.Я. Морфология сказки. –
М.: «Педагогика», 1969.

22. Регуш Л.А. Развитие способностей
прогнозирования в познавательной деятельности (дошкольник-юноша): Учеб. пособие
к спецкурсу. — Л.: ЛГПИ им. А.И. Герцена, 1983.

23. Родари Дж. Грамматика фантазии.
Введение в искусство придумывания историй. – М., «Прогресс», 1978.

24. Рубинштейн С.Л.
Психолого-педагогические проблемы нравственного развития школьников. — М.:
«Просвещение», 1981.

25. Стрельцова Л.Е. Литература и
фантазия. — М.: «Педагогика», 1989.

26. Стрельцова Л.Е. Уроки сказки. –
2-е изд. – М.: «Просвещение», 1990.

27. Сухомлинский В.А. Избранные
педагогические сочинения. Т.2.-М.: «Просвещение», 1980.

28. Сухомлинський В.О. Серце віддаю
дітям // Вибрані твори: В 5т. Т.3.- К.: «Радянська школа», – 1977.

29. Ушакова О.С. О словесном
творчестве детей // Художественное творчество и ребенок / Под ред. Н.А. Ветлугиной.
– М.: «Просвещение», 1972.

30. Ушинский К.Д. Собрание сочинений.
Т.2. — М.: «Просвещение», 1985.

31. Фесюкова Л.Б. Воспитание сказкой.
– Харьков: «Фолио», 1997.

32. Харламов И.Ф. Педагогика: Курс
лекций. — М.: «Просвещение», 1980.